Рішення № 29873753, 12.02.2013, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Справа №22ц-775/1521/2013 р. Головуючий у 1-й інстанції : Букрєєва І.А.

Категорія : 46 Доповідач : Кіянова С.В.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 лютого 2013 року Апеляційний суд Донецької області

в складі : головуючого - судді Лісового О.О.

суддів : Кіянової С.В., Янчук Т.О.

при секретарі Люліній Я.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Єнакіївського міського суду від 25 грудня 2012 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розділ спільного майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання нерухомого майна особистою приватною власністю,

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_2 звернулася до суду у листопаді 2011 року з позовом до ОСОБА_1 про розділ спільного майна подружжя, посилаючись на те, що вона знаходилася в зареєстрованому шлюбі з відповідачем з 17.11.1999 року , який розірвано в 2011 році. В період шлюбу на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 19.12.2001 року на ім.»я ОСОБА_1 вони придбали житловий будинок АДРЕСА_1. Позивач просила визнати домоволодіння спільною сумісною власністю подружжя, залишити будинок відповідачу та забов»язати його сплатити 1\2 частину вартості домоволодіння (а.с.2-3).

28.11.2011 року позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з заявою про уточнення позовних вимог і просила розділити зазначене домоволодіння, яке є спільною сумісною власністю подружжя і виділити їй 1\2 частину будинку АДРЕСА_1.

ОСОБА_3 звернувся до суду у грудні 2012 року з позовом до ОСОБА_2 про визнання спірного будинку об»єктом права приватної власності, посилаючись на те, що грошові кошти на придбання будинку були надані його батьками, в даному будинку проживає він з батьками і їх спільний син. ОСОБА_2 ніколи не була зареєстрована у вказаному будинку і не має до нього жодного відношення. Він провів капітальний ремонт спірного будинку за власні кошти. ОСОБА_1 просив визнати домоволодіння АДРЕСА_1 приватною власністю.

Рішенням Єнакіївського міського суду від 25 грудня 2012 року задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розділ спільного майна подружжя та відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання нерухомого майна особистою приватною власністю.

Визнано спільним майном подружжя будинок АДРЕСА_1. Розділено вказаний будинок, визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру №1, що складає 53\100 частини спірного житлового будинку загальною площею 44,3 кв.м., а за ОСОБА_2 визнано право власності на квартиру №2, що складає 47\100 зазначеного будинку площею 42,3 кв.м. без стягнення різниці у вартості часток, оскільки такі вимоги не заявлені. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 116,46 грн. та на користь ОСОБА_2 в розмірі 188,20 грн.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та задовольнити його зустрічний позов, оскільки судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права, не враховано, що кошти на придбання спірного будинку надавали його батьки, позивач ніколи не була зареєстрована у вказаному будинку, оскільки була у боргах в Росії і її могли знайти, крім того, суд вийшов за межі позову, оскільки позивач не просила про розділ будинку в натурі, вона має інше житло в м.Єнакієве.

В судовому засіданні апеляційного суду відповідач ОСОБА_1 підтримав доводи апеляційної скарги і просив її задовольнити.

Позивач заперечувала проти доводів апеляційної скарги і просила рішення суду залишити без змін.

Заслухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу відповідача слід задовольнити частково, а рішення суду змінити в частині розділу спільного майна подружжя та стягнення судового збору на користь держави з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 про розділ спільного майна подружжя, суд першої інстанції виходив з того, що сторони з 17.11.1999 року знаходилися у зареєстрованому шлюбі, який розірвано на підставі рішення суду від 31.10.2011 року. В період шлюбу 19.12.2001 року на підставі договору купівлі-продажу на ім»я ОСОБА_1 було придбано житловий будинок АДРЕСА_1, тому його визнано спільною сумісною власністю подружжя, де частки сторін є рівними. Доказів того, що кошти на придбання спірного будинку надавалися іншими особами і ОСОБА_1 за особисті кошти провів капітальний ремонт будинку, в період коли вони сумісно не проживали не надано, тому підстав для визнання домоволодіння приватною власністю ОСОБА_1 не має. Позову про стягнення вартості проведених робіт щодо поліпшення стану будинку не заявлено. Оскільки площа спірного будинку складає 86,6 кв.м., то з урахуванням висновку експерта будинок поділено в натурі і відповідачу на праві власності залишена квартира №1 вартістю 30 599 грн., а позивачу квартири №2 вартістю 36 239 грн. без стягнення різниці у вартості часток. Вартість переобладнання складає 6 900 грн.

Але, з такими висновками суду в частині поділу майна подружжя погодитися неможливо, оскільки вони суперечать вимогам матеріального та процесуального права.

Так, судом першої інстанції встановлено, що під час перебування у зареєстрованому шлюбі 19.12.2001 року сторони придбали на ім»я ОСОБА_1 житловий будинок АДРЕСА_1 (а.с.66-67).

На виникли правовідносини розповсюджується дія ст.ст.22, 28, 29 КпШС України ( в редакції 1969 року).

Так, відповідно до ст.22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що придбаний в період зареєстрованого шлюбу спірний будинок є спільною сумісною власністю сторін.

Відповідно до ст.28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Відповідно до ст.29 КпШС України якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов'язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми. При цьому суд також бере до уваги інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

Аналогічні норми містять ст.ст.60, 69, 70, 71 СК України в редакції 2002 року, але за деякими винятками.

Відповідно до ст.71 СК України ( в редакції 2002 року) майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом

України.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Відповідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в

межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Так, з уточненої позовної заяви позивача ОСОБА_2 вбачається, що вона просила розділити спірний будинок, виділивши їй 1\2 його частину, тобто без поділу в натурі (а.с.21).

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про можливість поділу спірного житлового будинку в натурі.

Доводи апеляційної скарги відповідача у вказаній частині обґрунтовані, тому заслуговують на увагу.

Крім того, відповідно до ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

З наданого сторонами технічного паспорта на будинок АДРЕСА_1 вбачається, що житлова площа будинку складає 51,4 кв.м., а загальна 73,1 кв.м. (а.с.55).

Згідно запропонованого експертом варіанту поділу спірного будинку в натурі до квартири №1 відносяться житлові кімнати площею 9, 1 кв.м. та інші підсобні приміщення, до квартири №2, яку виділено позивачці відносяться житлові кімнати площею 6,3 кв.м., 8 .1 кв.м., 17, 5 кв.м. та 10,4 кв.м. (а.с.34, 49, 55). Експертом зазначено, що вартість переобладнання за запропонованим варіантом поділу може складати 6 900 грн. (а.с.40).

Проте, в даному випадку апеляційний суд оцінює висновки судової будівельно-технічної експертизи критично. Оскільки виділення відповідачу для проживання підсобних приміщені суперечить вимогам закону.

Крім того, судом не враховано, що переобладнання і перепланування жилого приміщення допускаються за згодою наймача, членів сім'ї, які проживають разом з ним, та

наймодавця і з дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів.

За таких обставин, з рішенням суду першої інстанції в частині поділу будинку в натурі погодитися неможливо, оскільки воно ухвалено з порушенням вимог матеріального та процесуального права, тому підлягає зміні.

Між тим, відповідачем не надано належних доказів того, що спірний будинок є його приватною власністю, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання зазначеного будинку його приватною власністю.

У вказаній частині рішення суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального права і підстав для його скасування чи зміни не має.

Відповідно до ст.88 ЦПК України рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь держави судового збору, слід стягнути з нього на користь держави судовий збір в розмірі 26,10 грн.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що позивач має інше житло не впливають на правильність висновків суду першої інстанції щодо її права власності на спірний будинок як дружини.

Відповідно до п.4 ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Керуючись ст.ст.307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, апеляційний суд

В И Р І Ш И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Єнакіївського міського суду від 25 грудня 2012 року змінити в частині розділу спільного майна подружжя та стягнення судового збору на користь держави.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розділ спільного майна подружжя задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1\2 частину будинку АДРЕСА_1 Донецької області.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1\2 частину будинку АДРЕСА_1 Донецької області.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.

Судді :