Постанова № 29869564, 11.03.2013, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2013 року Справа № 1170/2а-4131/12

Кіровоградський окружний адміністративний суд

у складі: головуючого -судді - Чубари Н.В.

секретар судового засідання - Черна О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кіровограді справу за адміністративним позовом ТОВ «Біаріс плюс» до Кіровоградської ОДПІ Кіровоградської області ДПС про визнання протиправним наказу та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Біаріс плюс» (далі - позивач, ТОВ «Біаріс-плюс») звернулося до суду з адміністративним позовом до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби України (далі - відповідач, Кіровоградська ОДПІ Кіровоградської області ДПС) щодо визнання протиправними наказу від 04.10.2012 року №1734 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки» та податкового повідомлення - рішення № 0001480225 від 20.10.2012 року.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що наказ Кіровоградської ОДПІ №1734 від 04.10.2012 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки товариства та податкове повідомлення - рішення № 0001480225 від 20.10.2012 року винесені з порушенням вимог чинного законодавства України, тому є протиправними та підлягають скасуванню.

Правовою підставою для проведення документальної позапланової невиїзної перевірки по взаємовідносинах з ТОВ «Приємна пропозиція» Кіровоградська ОДПІ визначила, як не надання ТОВ «Біаріс поюс» пояснень та їх документального підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

При цьому позивач зазначає, що фактичною підставою для проведення перевірки ТОВ «Біаріс плюс» став акт від 20.09.2012 року №3796/22-9/37264435 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Приємна пропозиція». Тому, на думку позивача, наказ №1734 від 04.10.2012 року виданий без достатніх та належних правових підстав, а тому є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Крім того, позивач посилається на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено відповідачем на підставі акта перевірки, яким зроблено висновки про порушення п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податкового кредиту.

Висновок відповідача про відсутність поставок та послуг є надуманим, оскільки відсутній причинний зв'язок між обставинами, встановленими Кіровоградською ОДПІ та висновками податкового органу.

Висновок податкового органу про нікчемність правочинів є необґрунтованим, оскільки незалежно від довільних висновків контролюючого органу, укладені між ТОВ «Біаріс плюс» та ТОВ «Приємна пропозиція» правочини не відносяться до категорії таких, що порушують публічний порядок.

Акт перевірки не доводить умислу ТОВ «Біаріс плюс» щодо порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.

Зазначає, що під час перевірки контролюючим органом взагалі не перевірені зміни майнового стану товариства, що знайшло своє відображення в податковому та бухгалтерському обліку. Отриманий від контрагента товар (послуги) були використані ТОВ «Біаріс плюс» виключно у межах господарської діяльності платника податку. Вказує на те, що товариство сформувало податковий кредит за результатами взаємовідносин ТОВ «Приємна пропозиція» у повній відповідності з вимогами Податкового кодексу України.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги із зазначених підстав.

Представник відповідача, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, посилається на те, що перевіркою встановлено, що правові взаємовідносини ТОВ «Біаріс плюс» із суб'єктом господарювання без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків.

Вказує на те, що податковий орган діяв в межах та у спосіб наданих законодавством повноважень.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 11.03.2013 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено до 15.03.2013 р., про що сторонам оголошено в судовому засіданні після проголошення вступної та резолютивної частини постанови з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.

Заслухавши представників сторін, дослідивши у судовому засіданні надані сторонами докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

ТОВ «Біаріс плюс» зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Кіровоградської міської ради Кіровоградської області 20.03.2012 року.

Види діяльності за КВЕД: оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами; діяльність посередників у торгівлі сільськогосподарською сировиною, живими тваринами, текстильною сировиною та напівфабрикатами; діяльність посередників у торгівлі деревиною, будівельними матеріалами та санітарно - технічними виробами; оптова торгівля меблями, килимами і освітлювальним приладдям; інша допоміжна діяльність у транспорту; дослідження кон'юнктури ринку та виявлення громадської думки (а.с. 23).

На підставі наказу начальника Кіровоградською ОДПІ Кіровоградської області ДПС від 04.10.2012 року №1734 посадовою особою податкового органу проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Біаріс плюс» з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині правомірності нарахування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Приємна пропозиція» (код ЄДРПОУ - 37264435) за період з 01.07.2012року по 31.07.2012 року, результати якої оформлено актом №143/22-5/38164738 від 08.10.2012р. (а.с. 9-20).

В акті перевірки податковим органом зроблено висновок про те, що правочини між позивачем та його контрагентом здійснені без мети настання реальних наслідків. Отже зазначені правочини є нікчемними і не створюють юридичних наслідків. Такі правочини по суті вчинялись з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків. Діяльність позивача була спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з отриманням податкової вигоди з контрагентами-постачальниками, які не виконували своїх зобов'язань.

На підставі висновків викладених в акті перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення - рішення №0001480225 від 20.10.2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 395 834 грн., в тому числі, основного платежу - 316667,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій - 79167,00 грн. (а.с. 21).

Суд не погоджується з висновками податкового органу з огляду на наступне.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. №996- XIV (далі за текстом - Закон № 996-XIV) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частинами 1, 2 ст.9 Закону № 996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Частиною 1 статті 3 Господарського кодексу України встановлено, що під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Правила формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість визначені статтею 198 Податкового кодексу України.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового Кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльні платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенні таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативної або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податкової накладною.

Відповідно до пункту 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби сумі податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно п. 201.8 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. Податкова накладна, відповідно до абзацу першого п. 201.10 ст. 201 ПК України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на фактично отриманий товар (роботи, послуги), що призначений для використання у власній господарській діяльності.

З наданих до справи копій документів вбачається, що первинні документи, а саме податкові накладні, позивачем та ТОВ «Приємна пропозиція» належним чином складені на виконання укладеного між ними договору поставки №01/07 від 01.07.2012 року, згідно якого ТОВ «Приємна пропозиція» (постачальник) зобов'язується в порядку та на умовах визначених в даному договорі, поставити ТОВ «Біаріс плюс» (покупець) товар (сою товарну), згідно рахунків - фактур, які являються невід'ємною частиною даного договору, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар (а.с. 64-65,66-96).

Оплата товару та фактичне його отримання підтверджується видатковими накладними (а.с. 97-123), платіжними дорученнями (а.с.124-126) та рахунком - фактурою (а.с. 127).

Також встановлено, що вищевказана продукція використовувалась позивачем у власній господарській діяльності, що підтверджується договором оренди № 6 від 01.05.2012 року, відповідно до умові якого ТОВ «Біаріс плюс» орендувало у ПСГП «Перемога» складське приміщення, площею 1000 кв.м, розташованого за адресою - Кіровоградська область, Гайворонський р-н, с. Соломія для зберігання сільськогосподарської продукції (а.с. 137-139).

В судовому засіданні встановлено, що придбана соя використана позивачем у господарській діяльності, а саме реалізована за договором поставки №12-102 від 27.06.2012 року ТОВ «Галичина-Захід» (а.с. 162-165).

Продаж даного товару підтверджується видатковими накладними (а.с. 140-159) та товарно - транспортними накладними (а.с. 169-188) .

Таким чином, на підставі комплексного аналізу встановлених обставин, суд вважає, що у судовому засіданні знайшли своє підтвердження необхідні факти, які надавали право позивачу віднести сплачену позивачем суму ПДВ у розмірі 316667,00 грн. до податкового кредиту за липень 2012 року, що свідчить про необґрунтованість висновку відповідача про відсутність підстав у позивача для підтвердження фактичного отримання товару.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З урахуванням положень пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України, яка визначає презумпцію правомірності рішень платника податку, самостійно визначені платником податку валові витрати і податковий кредит вважаються сформованими правомірно, доки контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам. Податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.

Правовідносини з приводу нікчемності правочинів визначені ст. 228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч. 1 ст. 228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч. 2 ст. 228); у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Згідно положень ст. ст. 215, 216, 228 ЦК України та положень постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» нікчемні правочини характеризуються таким ознаками як спрямованість на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина або знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами.

Акт перевірки податкового органу № 143/22-5/38164738 від 08.10.2012р. не містить жодних посилань на наявність ознак, котрі передбачені ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину, що полягає в тому, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, недійсним згідно приписів абз. 1 ч. 2 ст. 215 ЦК України визначається правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Відповідно до абзацу 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Підставою недійсності правочину, згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, згідно із якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчиняться у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до положень ст. 83 ПК України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Акт перевірки № 143/22-5/38164738 від 08.10.2012р ґрунтується на підставі висновків акта ДПІ в Печерському районі м. Києва №3796/22-9/37264435 від 20.09.2012 р. про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Приємна пропозиція» щодо підтвердження господарських відносин з суб'єктами господарювання за липень 2012 року, яким встановлено порушення ст. 203, 215, 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення право чинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Приємна пропозиція» з постачальниками та покупцями. (а. с. 43-57)

При цьому, первинні документи по взаємовідносинах ТОВ «Біаріс плюс» та ТОВ «Приємна пропозиція» проігноровані податковим органом для встановлення реальності господарських операцій, також відсутні будь-які посилання податкового органу, що первинні документи позивача та ТОВ «Приємна пропозиція» визнані в судовому порядку недійсними.

Якщо особа не виконує своїх зобов'язань по сплаті податку до бюджету або вчиняє будь-які інші протиправні дії, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на податковий кредит у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо його формування та має всі документальні підтвердження його розміру. Висування будь-яких інших умов для формування податкового кредиту, ніж ті, що прямо передбачені законом, не може вважатись правомірним.

Відповідачем не надано жодних доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивачем включені до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість.

Суд враховує, що Кіровоградською ОДПІ Кіровоградської області ДПС обставини реального здійснення позивачем господарської діяльності, не досліджувались та в ході розгляду справи не спростовано.

На підставі викладеного, суд вважає позовні вимоги в частині скасування податкового повідомлення - рішення обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Поряд з цим, щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування наказу від 04.10.2012 року №1734 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки», суд приходить до наступних висновків.

Позивач просить визнати протиправним та скасувати наказ про проведення перевірки, котра вже відбулась.

Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відтак, суд зобов'язаний не тільки встановити протиправність дій, бездіяльності та рішень суб'єкта владних повноважень, а й обрати реальний спосіб захисту порушеного права.

Оскільки перевірка господарської діяльності позивача проведена, тому, навіть за умови наявності підстав для визнання оскаржуваного наказу протиправним та його скасування, суд не зможе захистити порушене право, так як це не є підставою для спростування даних акту перевірки та можливого скасування податкового повідомлення-рішення.

З огляду на те, що захист прав позивача перемістився в площину оскарження рішення податкового органу, яким визначено суму грошового зобов'язання, тому в даній частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Суд зазначає, що оперативний захист порушеного права при винесені протиправного наказу про проведення перевірки можливий лише за умови звернення до суду з позовом до початку її проведення, в даному ж випадку позивач звернувся 28.11.2012 р., тобто після проведення перевірки.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з положень частини 3 статті 94 КАС України, якою передбачено, що якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

З огляду на часткове задоволення позову суд стягує зі сторін судовий збір у розмірі відповідно до задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 86, 94, 159-163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Скасувати податкове повідомлення-рішення від 20 жовтня 2012 року № 0001480225, винесене Кіровоградською ОДПІ Кіровоградської області ДПС.

В решті позовних вимог відмовити.

Присудити ТОВ «Біаріс плюс» судові витрати з державного бюджету шляхом зобов'язання Державної казначейської служби України безспірно списати з рахунку Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби грошові кошти в розмірі 1073 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подання в 10-денний строк з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, копія якої одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлено 12.03.2013 року.

Суддя Н.В. Чубара