Рішення № 29861740, 04.03.2013, Маневицький районний суд Волинської області

Номер справи: 164/36/13- ц

Категорія

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

4 березня 2013 року Маневицький районний суд Волинської області

в складі: головуючого - судді Невара О.В.,

при секретарі Долі О.І.,

з участю позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Маневичі справу за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства „АІСЕ Україна про визнання угоди № 132680 від 12 травня 2006 року недійсною та стягнення 18991 гривень 49 копійок, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до приватного акціонерного товариства „АІСЕ Україна про визнання угоди № 132680 від 12 травня 2006 року недійсною та стягнення 17305 гривень 43 копійок. Свої вимоги обґрунтувала тим, що, на її думку, укладена з відповідачем 12.05.2006 року угода № 132680 з метою придбання легкового автомобіля „DAEWOO Lanos за ціною 46835 гривень містить несправедливі умови, вчинена з використанням нечесної підприємницької практики. Зі змісту укладеної угоди вбачаються явно невигідні одній стороні - споживачу договірні умови, які відповідач сформулював в односторонньому порядку, чим створив істотний дисбаланс між правами та обовязками сторін за угодою на свою користь і не врахував при цьому інтересів споживача. На виконання умов угоди позивачем сплачено вступний внесок, щомісячні платежі на загальну суму 18991 гривень 49 копійок. ОСОБА_1 вважає, що умови оспорюваної нею угоди є несправедливими, остання укладена в звязку з використанням відповідачем нечесної підприємницької практики, що в силу положень Закону України „Про захист прав споживачів є підставою для визнання такої угоди недійсною. Посилаючись на зазначені обставини, просила визнати угоду № 132680 від 12 травня 2006 року, укладену з ПрАТ „АІСЕ Україна, недійсною та стягнути на її користь кошти на загальну суму 17305 гривень 43 копійки.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги збільшила, просила з підстав, викладених у поданій до суду заяві, визнати угоду № 132680 від 12 травня 2006 року, укладену з ПрАТ „АІСЕ Україна, недійсною та стягнути на її користь кошти на загальну суму 18991 гривень 49 копійок, сплачені на виконання умов угоди.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні позовних вимог не визнав, проти задоволення позову заперечує. Вважає вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими, оскільки угода № 132680 від 12 травня 2006 року, з умовами якої погодилася позивач при її підписанні, відповідає діючому законодавству.

Заслухавши пояснення сторін, проаналізувавши матеріали справи, суд вважає, що позов підставний і підлягає до часткового задоволення.

Згідно ч. 1-9 ст. 18 Закону України „Про захист прав споживачів продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про: 1) звільнення або обмеження юридичної відповідальності продавця (виконавця, виробника) у разі смерті або ушкодження здоровя споживача, спричинених діями чи бездіяльністю продавця (виконавця, виробника); 2) виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобовязань, включаючи умови про взаємозалік, зобовязання споживача з оплати та його вимог у

разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); 3) встановлення жорстких обовязків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; 4) надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у звязку з розірванням або невиконанням ним договору; 5) встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад пятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобовязань за договором; 6) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається; 7) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника); 8) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір, укладений на невизначений строк із споживачем без повідомлення його про це, крім випадків, установлених законом; 9) установлення невиправдано малого строку для надання споживачем згоди на продовження дії договору, укладеного на визначений строк, з автоматичним продовженням такого договору, якщо споживач не висловить відповідного наміру; 10) установлення обовязкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; 11) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; 12) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є предметом договору; 13) визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; 14) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права визначати відповідність продукції умовам договору або надання йому виключного права щодо тлумачення договору; 15) обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобовязань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобовязань додержанням зайвих формальностей; 16) встановлення обовязку споживача виконати всі зобовязання, навіть якщо продавець (виконавець, виробник) не виконає своїх; 17) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права передавати свої права та обовязки за договором третій особі, якщо це може стати наслідком зменшення гарантій, що виникають за договором для споживача, без його згоди. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача. Якщо в результаті застосування умов договору, що обмежують права споживача, споживачеві завдано збитків, вони повинні відшкодовуватися винною особою у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1-4, 6 ст. 19 вказаного Закону нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно: 1) основних характеристик продукції, таких як: її наявність, переваги, небезпека, склад, методи використання, гарантійне обслуговування, метод і дата виготовлення або надання, поставка, кількість, специфікація, географічне або інше походження, очікувані результати споживання чи результати та основні характеристики тестів або перевірок товару; 2) будь-яких застережень щодо прямої чи опосередкованої підтримки виробником продавця або продукції; 3) ціни або способу розрахунку ціни чи наявності знижок або інших цінових переваг; 4) потреби у послугах, заміні складових чи ремонті; 5) характеру, атрибутів та прав продавця або його агента, зокрема інформації про його особу та активи, кваліфікацію, статус, наявність ліцензії, афілійованість та права інтелектуальної або промислової власності, його відзнаки та нагороди; 6) права споживача або небезпеки, що йому загрожує. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Забороняються як такі, що вводять в оману: 1) пропонування для реалізації продукції за визначеною ціною, якщо існують підстави вважати, що продавець або виконавець не зможе надати таку продукцію за такою ціною або у таких обсягах, що можна передбачити з огляду на пропоновану ціну та характеристики продукції; 2) пропонування з метою реалізації однієї продукції до реалізації іншої; 3) відмова від предявлення споживачу товару, що пропонується, та прийняття замовлення або ненадання товару протягом розумного строку чи демонстрування дефектного зразка товару; 4) недостовірне повідомлення про наявність обмеженої кількості товарів або з метою спонукання споживачів до прийняття швидкого рішення позбавлення їх достатнього періоду часу для прийняття свідомого рішення; 5) пропонування до вільної реалізації продукції, яка вилучена з обігу або щодо обігу якої існують обмеження; 6) недостовірне твердження, що існуватиме загроза особистій безпеці споживача або його сімї, якщо він не придбає чи не замовить продукцію; 7) утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції; 8) використання повідомлення про розпродаж у звязку із припиненням субєкта господарювання, його структурного підрозділу або припинення відповідного виду господарської діяльності, тоді як це не відповідає дійсності. Перелік форм підприємницької практики, що вводить в оману, не є вичерпним. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Субєкти господарювання, їх працівники несуть відповідальність за нечесну підприємницьку практику згідно із законодавством.

Згідно ч. 1-5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин

може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом,

але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

В судовому засіданні встановлено, що 12.05.2006 року між позивачем та відповідачем було укладено угоду № 132680, предметом якої є надання учаснику послуг, спрямованих на придбання автомобіля, зазначеного в додатку № 1 до вказаної угоди на умовах, визначених у додатку № 2 до цієї угоди. Згідно додатку № 1 до угоди ОСОБА_1 мала отримати право на придбання легкового автомобіля „DAEWOO Lanos за ціною 46835 гривень. Згідно ст. 2 угоди вбачається, що зобовязання відповідача зводяться до формування груп учасників, організації і проведення асигнаційних актів щодо надання права на отримання автомобіля, організації та створення умов для придбання автомобілів учасниками системи, здійснення оплати автомобіля, зазначеного в додатку № 1 до угоди, та забезпечення отримання автомобіля учасником згідно з правилами діяльності АВТОПЛАНу. ОСОБА_1 була включена до групи № 499 та отримала в групі порядковий номер № 47. На виконання умов угоди позивачем сплачено вступний внесок, щомісячні платежі на загальну суму 18991 гривень 39 копійок. Незважаючи на це, ОСОБА_1 не було отримано автомобіля згідно умов угоди. Неодноразові звернення до відповідача з приводу отримання передбаченого угодою автомобіля, вартість якого постійно зростала, або повернення позивачу коштів, сплачених на виконання умов угоди, ніякого результату не дали. З листопада 2008 року ОСОБА_1 було припинено сплачувати щомісячні платежі відповідно до вимог угоди № 132680. Листом від 31.12.2010 року позивача було повідомлено про розірвання угоди з ініціативи відповідача на підставі положень п. 15.2 додатку № 2 до угоди. Зазначене підтвердила позивач в судовому засіданні, вказані обставини не оспорюються представником відповідача, а також це встановлено з досліджених судом письмових доказів, зокрема, угоди № 132680 від 12.05.2006 року та додатків до неї (а.с. 6-9), квитанцій № 3 від 13.05.2006 року, № 2 від 13.06.2006 року, № 3 від 13.06.2006 року, № 86/111 від 7.07.2006 року, № 66/116 від 7.08.2006 року, № 45/72 від 8.09.2006 року, № 3/4 від 5.10.2006 року, № 67/88 від 9.11.2006 року, № 48/67 від 8.12.2006 року, № 7 від 9.01.2007 року, № 11 від 7.02.2007 року, № 54 від 12.03.2007 року, № 43 від 6.04.2007 року, № 85 від 8.05.2007 року, № 106 від 8.06.2007 року, № 39 від 9.07.2007 року, № 93 від 9.08.2007 року, № 43/50 від 7.09.2007 року, № 88/124 від 10.10.2007 року, № 8/8 від 8.11.2007 року, № 17/17 від 10.12.2007 року, № 70/94 від 10.01.2008 року, № 97/150 від 13.02.2008 року, № 63/89 від 20.03.2008 року, № 107/140 від 11.04.2008 року, № 89/117 від 21.05.2008 року, № 5/6 від 25.06.2008 року, № 56/96 від 28.07.2008 року, № 6/10 від 27.08.2008 року, № 140/200 від 22.09.2008 року, № 14/24 від 30.10.2008 року (а.с. 10-23, 29-58, 63), повідомлення ПрАТ „АІСЕ Україна від 31.12.2010 року (а.с. 78), розрахунку платежів ОСОБА_1 за угодою (а.с. 81).

Виходячи з наведеного, суд вважає, що умови укладеної угоди порушують права позивача, як споживача. Більшість положень угоди не містять чітких тверджень, а в таких зазначаються додаткові умови, що робить дану угоду нечіткою, незрозумілою і складною для сприйняття. Тобто, в даному випадку має місце порушення принципу рівності сторін, права на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про послуги. Згідно умов угоди ОСОБА_1 встановлені жорсткі обовязки як споживача, в той час як надання послуги ПрАТ „АІСЕ Україна обумовлене лише його власним розсудом. Здійснені позивачем відповідно до положень угоди виплати не створюють для відповідача будь-яких обовязків. Останній покладає на учасників системи придбання товарів в групах їх витрати, не вкладаючи при цьому власних коштів, що робить таку діяльність пірамідальною схемою, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів такої системи, а не за рахунок продажу або споживання продукції. Зазначений вид нечесної підприємницької практики, що вводить споживача в оману, включено в умови угоди. Відповідач створив складну багатоступінчату, двозначну, незрозумілу для споживача схему визначення одного лише права на отримання товару.

ПрАТ „АІСЕ Україна, керуючись додатком № 2 до угоди, формує групу учасників системи, надалі створює фонд цієї групи за рахунок чистих щомісячних платежів, сплачених учасниками групи, тобто за кошти учасників системи, а потім один раз на місяць розподіляє фонд групи між учасниками системи, але право на отримання товару отримують не всі учасники системи, а тільки ті, які зробили найбільшу кількість чистих щомісячних платежів та з врахуванням певних умов. Отже, розподіл фонду групи проходить по пірамідальній схемі, що порушує вимоги ст. 19 Закону України „Про захист прав споживачів, коли один учасник системи за свої власні кошти без інвестування коштів відповідача оплачує товар іншому учаснику системи.

В укладеній угоді та додатках до неї відсутні строки та терміни отримання учасником автомобіля. Також угодою не передбачається будь-яка відповідальність ПрАТ „АІСЕ Україна за невиконання умов угоди та будь-яких гарантій отримання учасником автомобіля навіть у разі повної оплати його вартості.

Разом з тим, відповідно до ст.ст. 2, 14 додатку № 2 до угоди, при розірванні угоди відповідач не відшкодовує учаснику сплачені ним вступний внесок, два чистих внески. Таким чином, ПрАТ „АІСЕ Україна отримало можливість не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у звязку з розірванням або невиконанням ним договору.

Зі змісту угоди та додатків до неї випливає, що отримання автомобілів учасниками системи можливе за умови дотримання всіма учасниками угод, які укладені з кожним з них, і реалізація прав учасника системи фактично поставлена в залежність від наслідків дій інших учасників системи, з якими, зокрема, позивач безпосередньо у будь-які правовідносини не вступала, тобто між нею та іншими учасниками системи взаємних прав і обовязків не виникло. Це свідчить про порушення з боку відповідача принципу добросовісності та існування дисбалансу договірних прав і обовязків на шкоду ОСОБА_1, введення її в оману, наявність ознак пірамідальної схеми і нечесної підприємницької практики.

Законом України „Про захист прав споживачів установлено недійсність правочинів, здійснених із використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, в тому числі, у введенні в оману споживачів шляхом залучення їхніх коштів з метою реалізації діяльності пірамідальної схеми.

Зі змісту ст. 215 ЦК України вбачається, що нікчемний правочин визнанню недійсним в судовому порядку не підлягає, оскільки є недійсним на підставі вимог закону, а тому наслідки його недійсності застосовуються незалежно від того, чи є рішення суду про визнання такого правочину недійсним.

Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Суд не бере до уваги пояснення представника відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності при зверненні з даним позовом до суду, оскільки правовідносини сторін згідно угоди є триваючими.

Проаналізувавши пояснення сторін та оцінивши зібрані та досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, беручи до уваги, що угода № 132680 від 12.05.2006 року відповідно до повідомлення ПрАТ „АІСЕ Україна від 31.12.2010 року була розірвана з ініціативи відповідача, суд вважає, що слід стягнути з приватного акціонерного товариства „АІСЕ Україна на користь ОСОБА_1 18991 гривень 39 копійок, сплачених відповідно до умов угоди № 132680 від 12 травня 2006 року.

В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з ПрАТ „АІСЕ Україна (п/р 26001301160 в ПАТ „Державний ощадний банк України м. Київ, МФО 300465, код 21691356) підлягає стягненню на рахунок УДКСУ у Манев.р-ні(Манев.р-н)22030001 (рахунок отримувача 31211206700287, код отримувача 37950857, код банку отримувача 803014, банк отримувача ГУДКСУ у Волинській області, найменування суду Маневицький районний суд Волинської області) 214 гривень 60 копійок судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 10, 60, 88, 212-215 ЦПК України, ст.ст. 4, 18, 19, 21, 22 Закону України „Про захист прав споживачів, ст.ст. 203, 215-216, 256-257, 267, 626-628, 631, 1212 ЦК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з приватного акціонерного товариства „АІСЕ Україна (п/р 26001301160 в ПАТ „Державний ощадний банк України м. Київ, МФО 300465, код 21691356) на користь ОСОБА_1 18991 (вісімнадцять тисяч девятсот девяносто одну) гривень 39 копійок, сплачених відповідно до умов угоди № 132680 від 12 травня 2006 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з приватного акціонерного товариства „АІСЕ Україна (п/р 26001301160 в ПАТ „Державний ощадний банк України м. Київ, МФО 300465, код 21691356) на рахунок УДКСУ у Манев.р-ні(Манев.р-н)22030001 (рахунок отримувача 31211206700287, код отримувача 37950857, код банку отримувача 803014, банк отримувача ГУДКСУ у Волинській області, найменування суду Маневицький районний суд Волинської області) 214 (двісті чотирнадцять) гривень 60 копійок судового збору.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Волинської області через Маневицький районний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: