Рішення № 29857253, 04.03.2013, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" березня 2013 р.Справа № 922/358/13-г

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Мамалуя О.О.

при секретарі судового засідання Стоянові А.С.

розглянувши справу

за позовом СТОВ "Агрофірма ім. Т.Г.Шевченка" с. Червоноармійське-Друге до Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України м. Харків про визнання незаконними висновків за участю :

позивача - Грібініченко А.І. - дов.;

відповідача - Фастов Н.В., Вітковська М.В. - дов.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма ім. Т.Г. Шевченка» звернувся до суду з позовом до Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, в якому просить:

Визнати висновки територіального Управління Антимонопольного комітету про заняття на протязі 2008 - 2011 років СТОВ АФ їм. Т.Г.Шевченка домінуючого 100% надання послуг сільськогосподарського призначення з набуттям оренди земельних ділянок в межах Другої Червоноармійської сільської ради Вовчанського району Харківської області помилковим і незаконними.

Визнати висновок Управління Антимонопольного комітету про нібито наявнупротивоправну бездіяльність в діях СТОВ АФ ім. Т.Г.Шевченка, яка нібито мала на протязі 2008 - 2011 років та полягала у неприведенні позивачем до вимог діючого законодавства України орендних правовідносин, та яка нібито привела до ущемлення прав власників землі та зловживання монопольним становищем на ринку, - необґрунтованим і незаконним.

Визнати висновок територіального Управління Антимонопольного комітету про накладання штрафу за порушення Антимонопольного законодавства України за вищевказані дії на СТОВ АФ ім. Т.Г.Шевченка, - не законним.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що він не погоджується з рішенням Адміністративної колегії Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України по справі № 2/02-209-12 від 25.12.2012 року про порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді зловживання монопольним становищем на ринку з боку Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма ім. Т.Г. Шевченка» позивач повністю не згоден тому, що дане рішення, на думку позивача, винесено з порушенням діючого законодавства України, без врахування фактичних обставин, і є незаконним.

Позивач зазначає, що згідно з п.1 ст.12 Закону "Про захист економічної конкуренції" суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо: на цьому ринку в нього немає жодного конкурента; не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

Позивач вказує, що згідно Розпорядження Антимонопольного комітету України №49 від 5.03.2002 року «Про затвердження Методики визначення монопольного становища суб'єктів господарювання на ринку» під ринком товару необхідно розуміти ринок, регіональні / географічні/ межі якого охоплюють територію не менше району, а не села чи сільської ради. Позивач вказує, що його частка на ринку товару у Вовчанскькому районі Харківської області має значно менший розмір, ніж визначені відповідачем 35%. Позивач відзначає, що обов'язковою рисою монопольного становища за вимогами діючого законодавства є те, що воно дає суб'єкту господарювання можливість безспірно і переважно впливати на стан конкурентного середовища на ринку певного товару. На думку позивача жодного доказу того, що він переважно впливає на стан конкурентного середовища при отриманні ним в оренду земельних ділянок на території Вовчанського району для послідуючого вирощування та збуту сільськогосподарської продукції вілповідачем не доведено.

Позивач відзначає, що у відповідності до вимог ст.78, ст. 81, ст. 93 Земельного Кодексу України, та вимог ст. 316 - ст. 325 , ст.626 - ст. 632 , ст. 638, ст. 640 , ст. 654 ст.759 - ст. 764 , ст. 792 ЦК України та вимог ст. І- ст. 6, ст. 13 - ст. 22 Закону України «Про оренду землі», власники земельних ділянок - мешканці Другої Червоноармійської сільської ради Вовчанського району Харківської області, отримавши від держави у власність земельні ділянки, на свій розсуд, самостійно вибрали ту сільськогосподарську фірму якій більше вони довіряють. Згідно вимог ст. 627 ЦК України, сторони за договором оренди на землю, є вільними при укладанні даних договорів і вибору контрагентів та визначенні умов договору, з урахуванням звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Позивач стверджує, що таким правом і скористалися сторони при укладанні договорів оренди. Узгодивши з орендарем всі умови договору оренди на землю, власники земельних ділянок уклали з позивачем договори оренди та належно передали орендарю свої земельні ділянки, які належать їм праві особистої приватної власності. Позивач вказує, що у всіх договорах оренди, укладених позивачем як орендарем, передбачено право сторін на розторгнення зазначених договорів оренди, чи на зміну умов договору оренди, чи їх переукладення.

Позивач стверджує, що економічних бар'єрів для інших юридичних чи фізичних осіб він, при укладенні договорів оренди на землю та використанні ним орендованих земельних ділянок, не здійснює і не здійснював.

Позивач відзначає, що розмір орендної плати узгоджений сторонами і відповідає як волі і бажанню сторін, так і вимогам чинного законодавства України.

Позивач робить наголос на тому, що в період з 2008 року по 2012 рік мало місце неодноразове переукладення договорів оренди між позивачем та його орендодавцями, що підтверджує право та бажання власників землі співпрацювати в орендних відношеннях саме з СТОВ АФ ім. Т.Г. Шевченка.

Відповідач - Харківське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України, у відзиві на позов та представники відповідача в судовому засіданні проти позову заперечують, зазначаючи, що оскаржене позивачем рішення ухвалене в повній відповідності до вимог чинного законодавства, повністю відповідає фактичним обставинам господарської діяльності підприємства позивача і тому скасуванню, або визнанню недійсним не підлягає.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив, що 25.12.2012 року Адміністративна колегія Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України розглянувши подання від 12.12.2012 року №744 другого відділу досліджень і розслідувань про попередні висновки у справі № 2/02-209-12 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді зловживання монопольним становищем на ринку з боку Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма ім. Т.Г. Шевченка» винесла рішення, в якому зазначено наступне :

1. Визнати, що згідно з частиною другою ст. 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції» позивач, протягом 2008-2011 років та станом на 12.12.2012 року займає монопольне становище на ринку послуг з набуття в оренду земельних паїв з часткою 100% в межах орендованих земельних часток з межах Червоноармійської сільської ради Вовчанського району Харківської області.

2. Визнати, що позивач, не привівши у відповідність з Указом Президента України від 19.08.2008 р. № 725/2008 договори оренди землі з власниками земельних часток в частині встановлення розміру орендної плати на рівні 3%, вчинив порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді зловживання монопольним становищем на ринку, передбачене ч.1 ст. 13 п.2 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» , а саме бездіяльність, що привело до ущемлення інтересів, яка була б неможливою за умов існування значної конкуренції на ринку послуг з набуття в оренду земельних часток.

3. Згідно з абзацом 2 ч.2 та ч. 6 ст. 52 Закону України, Про захист економічноїконкуренції» за порушення законодавства про захист економічної конкуренції,передбачене ч.1 ст. 13 п.2 ст.50 Закону України «Про захист економічної конкуренції»,накласти на позивача штраф у розмірі 68 000 гривень.

4. Забов"язати позивача припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції шляхом:

- надання документів, які підтверджують виплату власникам земельних часток орендної плати в розмірі не менше 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки в 2- місячний термін з дня одержання даного рішення.

- надання документів до органів Держкомзему для проведення державної реєстрації змін до договорів оренди земельних часток в частині визначення розміру орендної плати не менше З % в 6-місячнин термін з дня отримання даного рішення.

Відповідно до абзацу тринадцятого статті 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції" товаром є будь-який предмет господарського обороту, в тому числі послуги. Землі сільськогосподарського призначення застосовуються для виробництва сільськогосподарської продукції. Тому у фізичних осіб, які є власниками земельних час (паїв), фактично є вибір між вирощуванням сільськогосподарської продукції власними силами (шляхом вкладення власних сил та коштів, на власний ризик), та перекладенням ризиків і відповідальності за результати вирощування сільськогосподарської продукції на інших осіб (суб'єктів господарювання, до основних видів діяльності яких відноситься виробництво сільськогосподарської продукції), на умовах договорів оренди, за яким отримувати можливо менший, ніж в попередньому варіанті, але гарантований дохід, в тому числі у вигляді сільськогосподарської продукції.

Як зазначено в оскаржуваному рішенні, переважною формою розпорядження земельними частками (паями) є здача їх власниками в оренду сільськогосподарським підприємствам, які діють на території відповідної сільської ради за місцем розташування земельної ділянки на підставі договору оренди.

Договори оренди земельних часток (паїв) передбачають можливість передачі сільськогосподарської продукції в обмін на передачу прав володіння і користування земельними частками (паями), тому відносини, пов'язані з укладенням та виконанням договору оренди земельних часток (паїв) можливо розглянути з іншої сторони, з якої суб'єкти господарювання, які набувають права володіння і користування земельними частками (паями) за відповідними договорами оренди, є постачальниками певного товару, а саме послуги з набуття в оренду земельних часток (паїв) (шляхом обміну гарантованого доходу, в тому числі у вигляді сільськогосподарської продукції, на право володіння і користування земельними частками (паями)), а орендодавці земельних часток (паїв) виступають споживачами відповідних послуг, надаючи взамін право володіння і користування відповідними земельними частками (паями) на умовах договорів оренди.

Зміст терміну "споживач" відповідно до частини другої пункту 1.3. Методики визначення монопольного становища суб'єктів господарювання на ринку розповсюджується на орендодавців земельних часток (паїв), оскільки вони в результаті укладення та виконання договору оренди земельних часток (паїв) придбають та використовують послуги з набуття в оренду земельних часток (паїв) (шляхом отримання гарантованого доходу, в тому числі у вигляді сільськогосподарської продукції в обмін на передачу права володіння і користування земельними частками (паями)). Отже, укладення та виконання договорів оренди земельних часток (паїв) слід розглядати як форму реалізації правовідносин сторонами цих договорів на ринку послуг з набуття в оренду земельних часток (паїв).

Пунктом 6.1. Методики передбачено, що територіальні (географічні) межі ринку певного товару (товарної групи) визначаються шляхом установлення мінімальної території, за межами якої з точки зору споживача придбання товарів (товарної групи), що належать до групи взаємозамінних товарів товарної групи), є неможливим або недоцільним.

Пунктом 9.3. Методики передбачено, що наявність хоча б одного бар'єру вступу на ринок, що не може бути подоланий суб'єктом господарювання протягом 1-2 років унаслідок неможливості компенсації за цей час витрат, необхідних для вступу на ринок, розглядається як ознака того, що суб'єкт господарювання не є потенційним конкурентом.

Слід зауважити, що вищезазначеною Методикою передбачено перелік дій, які може включати в себе визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання. Пункт 2.2. Методики також передбачає, що етапи визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання, їх кількість та послідовність проведення, передбачені пунктом 2.1. Методики, можуть змінюватись залежно від фактичних обставин, зокрема особливостей товару, структури ринку, обсягів наявної інформації щодо ринку тощо.

Відповідно до пункту 1 вищевказаноі Методики, територіальні (географічні) межі ринку - територія зі сферою взаємовідносин купівлі-продажу товару (групи товарів), в межах якої за звичайних умов споживач може легко задовольнити свій попит на певний товар і яка може бути, як правило, територією держави, області, району, міста, тощо або їхніми частинами. Отже, ствердження позивача про те, що Методика закріплює територіальні межі не менше району - не відповідає дійсності.

Позивач стверджує, що в оскарженому рІшенні не наведено доказів переважного впливу підприємства позивача на стан конкурентного середовища при отриманні ним в оренду земельних ділянок на території Вовчанського району. Між тим, докази існування монопольного (домінуючого) становища Позивача на ринку набуття в оренду земельних часток (паїв) наведені на 2 та 3 сторінках Рішення. До них відносяться, зокрема:

умови договорів, які визначає позивач;

строки дії договорів та переважне право позивача на поновлення його на новий строк;

економічні бар'єри для потенційних конкурентів вступу на зазначений ринок у вигляді створення альтернативних майнових комплексів та економічної недоцільності оброблення невеликих за розмірами земельних ділянок, що розташовані на значному відстані.

Крім того, обгрунтування та висновки щодо становища Позивача на ринку набуття в оренду земельних часток (паїв) містяться у Визначенні монопольного (домінуючого) становища СТОВ «Агрофірма ім. Т.Г.Шевченка», копія якоі надана відповідачем до матеріалів справи.

Таким чином, відповідно до Методики та частини першої статті 12 Закону України "Пре захист економічної конкуренції", позивач за період 2008-2011 років та станом на грудень 2012 року займав монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг з набуття в оренду земельній часток (паїв) з часткою 100 % в межах орендованих земельних часток (паїв) на території Червоноармійської сільської ради Вовчанського району Харківської області.

Пунктом першим Указу Президента України №725/2008 постановлено - слова та цифри "у розмірі не менше 1,5 відсотка" у статті 1 Указу Президента України від 02.02.2002р. №92 "Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян - власників земельних ділянок земельних часток (паїв)" (зі змінами) замінити словами та цифрою "у розмірі не менше 3 відсотків". Таке положення знайшлося своє відображення в зазначеного Указі з метою посилення захисту права власності громадян на землю, створення сприятливих умов для ефективного господарювання на ній, формування сталого землекористування, удосконалення системи оцінки землі та платності землекористування.

Вищезазначені Укази Президента України на момент ухвалення оскаржуваного рішення та на момент розгляду справи є чинними, отже, норма щодо запровадження плати за оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв) у розмірі не менше 3 відсотків визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки, земельної частки (паю) та поступового збільшення цієї плати залежно від результатів господарської діяльності та фінансово-економічного стану орендаря має не рекомендаційний характер, а встановлює загальне правило, яке повинно застосовуватись з метою підвищення соціального захисту селян - власників землі, а також відповідальності землекористувачів за ефективне використання сільськогосподарських земель на основі розширення конкуренції та подальшої активізації ринкових відносин в аграрному секторі економіки.

Суд вважає необхідним зауважити, що пунктом 2.2. Типового договору оренди земельної частки (паю), затвердженого наказом Держкомзему України від 17.01.2000 №5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.02.2000 за № 101/4322, передбачено, що розмір орендної плати визначається за домовленістю між Сторонами, але не може бути меншим від розміру, встановленого чинним законодавством.

Суд погоджується зі ствердженням відповідача про те, що для потенційних конкурентів для вступу на зазначений ринок існують певні економічні бар'єри з огляду на недоцільність для них обробляти земельні частки (паї) в місцях, які розташовані на значній відстані, зокрема, внаслідок високого рівня транспортних витрат; обробляти невеликі (менше 8 га) земельні частки (паї) окремих власників; створювати нові альтернативні майнові комплекси в територіальних межах визначеного ринку та /або переносити існуючі за межі розташування земель тощо. Враховуючи зазначене, у власників земельних часток (паїв) не має можливостей для альтернативного збуту послуг з набуття в оренду земельних часток (паїв) іншим сільськогосподарським підприємствам для їх обробітку, вирощування зернових та технічних культур та проведення заходів щодо збереження стану земельної ділянки.

За таких обставин, позовні вимоги є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.8 Конституції України, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити.

Повне рішення складено 11.03.2013 р.

Суддя Мамалуй О.О.