Постанова № 29852527, 07.03.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-12846/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Данилишин В.М. Суддя-доповідач: Хрімлі О.Г.

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 березня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого суддів при секретарі Хрімлі О.Г., Літвіної Н.М., Маслія В.І., Архіповій Л.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне Українсько-Ізраїльське підприємство «ЯМ Сервіс Україна» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 листопада 2012 року в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне Українсько-Ізраїльське підприємство «Ям Сервіс Україна» до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Спільне Українсько-Ізраїльське підприємство «ЯМ Сервіс Україна» звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 28 серпня 2012 року № 0008222208, № 0008232208.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 листопада 2012 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленою постановою, Товариством з обмеженою відповідальністю «Спільне Українсько-Ізраїльське підприємство «ЯМ Сервіс Україна» подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою задовольнити адміністративний позов.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга обґрунтована та підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню із прийняттям нової про задоволення адміністративного позову.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем у період з 03 по 08 серпня 2012 року проведено перевірку позивача, за результатами якої складений акт від 09 серпня 2012 року № 604/22-8/31243294 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин із приватним підприємством «Арикон» за період із 01 січня 2011 року по 01 квітня 2012 року, згідно з висновками якого, позивачем занижено податок на прибуток у загальному розмірі 1 657 210 грн., а саме по періодах: І квартал 2011 року - 1 048 286 грн., ІІ квартал 2011 року - 608 924 грн., чим порушено підпункт 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, а також занижено податок на додану вартість у загальному розмірі 1 368 127,97 грн., а саме по періодах за: березень 2011 року - 491 157,70 грн., квітень 2011 року - 347 471,33 грн., травень 2011 року - 256 822,46 грн., червень 2011 року - 272 676,48 грн., чим порушено ст. 185, п.п. 198.1, 198.6 ст. 198 ПК України.

Перевірку проведено на підставі повідомлення від 03 серпня 2012 року № 335/22-08 і наказу від 03 серпня 2012 року № 1061 та відповідно до підпункту 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, підпункту 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, ст. 79 ПК України.

На підставі акту перевірки, 28 серпня 2012 року відповідачем прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення № 0008222208, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1 657 210 грн. за основним платежем та у розмірі 1 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафом), та № 0008232208, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 1 368 127 грн. за основним платежем та у розмірі 1 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафом).

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та Законами України.

Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається із матеріалів справи, 08 лютого 2011 року між позивачем та ПП «Арикон» укладено договір поставки № 0311-2, за умовами якого ПП «Арикон» зобов'язалось поставляти позивачу витратні матеріали для поліграфії в асортименті, а позивач - прийняти товар та оплатити його у порядку та строки, передбачені договором.

В ході перевірки виявлено, що на виконання умов договору № 0311-2 ПП «Арикон» виписано позивачу видаткові накладні від 01 березня 2011 року № 20, № 21, № 22, від 18 березня 2011 року № 23, від 01 квітня 2011 року № 29, № 30, № 31, від 11 квітня 2011 року № 32, від 18 квітня 2011 року № 33, № 34, від 03 травня 2011 року № 38, № 39, № 40, № 41, від 01 червня 2011 року № 556, № 557, № 558 та від 08 червня 2011 року № 559. Загальна сума ПДВ за вказаними видатковими накладними склала 1 368 127,99 грн.

Крім того, ПП «Арикон» виписано позивачу податкові накладні від 01 березня 2011 року № 20 № 21, № 22, від 18 березня 2011 року № 23, від 01 квітня 2011 року № 29, № 30, № 31, від 11 квітня 2011 року № 32, від 18 квітня 2011 року № 33, № 34, від 03 травня 2011 року № 38, № 39, № 40, № 41, від 01 червня 2011 року № 556, № 557, № 558 та від 08 червня 2012 року № 559. Загальна сума ПДВ за вказаними податковими накладними склала 1 368 127,99 грн.

Згідно банківських виписок за період із 01 січня 2011 року по 01 квітня 2012 року позивачем на розрахунковий рахунок ПП «Арикон» перераховано грошові кошти у загальному розмірі 8 208 767,85 грн., у тому числі ПДВ - 1 368 127,97 грн. із призначенням платежу «за поліграфічні матеріали відповідно до договору № 0311-2».

Відповідно до карток рахунку № 631, суму ПДВ у розмірі 1 368 127,99 грн. позивачем включено до складу податкового кредиту, а суму у розмірі 6 840 639,86 грн. - до валових витрат.

Відповідно до наданих позивачем до перевірки первинних документів, у ході перевірки не виявлено дебіторської/кредиторської заборгованості по фінансово-господарських відносинах позивача із ПП «Арикон».

В ході перевірки відповідачем враховано висновки акту від 10 лютого 2012 року № 324/236-37156815 про результати позапланової невиїзної документальної перевірки ПП «Арикон» з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ за період із 01 січня по 30 вересня 2011 року, згідно з якими, господарська діяльність ПП «Арикон» здійснювалась без наміру створення правових наслідків, оскільки у вказаного підприємства відсутні трудові ресурси, виробничо-складські приміщення, виробничі активи, транспортні засоби та інше майно, яке економічно необхідне для здійснення господарської діяльності підприємства.

Основним нормативно-правовим актом, що регулює спірні правовідносини є Податковий кодекс України, який набрав чинності з 01.01.2011 року.

Так, згідно вимог п.п. 134.1.1. п. 134.1. ст. 134 ПК України, об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Підпунктом 138.2. ст. 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до частин 1 - 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

На підтвердження факту поставки товару ПП «Арикон» позивачем надано податкові та видаткові накладні, акти здачі-приймання робіт. Проведення розрахунків за отриманий товар та послуги підтверджується банківськими виписками.

Аналізуючи висновки податкового органу щодо правомірності включення позивачем до податкового кредиту сум, на які виписано податкові накладні ПП «Арикон», колегія суддів приходить до наступного.

Податковим кредитом в розумінні підпункту 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 та п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, правомірність формування суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість безпосередньо залежить від правомірності формування податкового кредиту.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (п. 201.1 ст. 201 ПК України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби.

В силу п. 201.4 ст. 200 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно з п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.8 ст. 201 ПК України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої Наказом Державної податкової адміністрації України 21 грудня 2010 року № 969, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2010 року за № 1401/18696, (який діяв на момент виписки податкових накладних) податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Пунктом 4 названого Порядку встановлено, що сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

В силу п. 5 податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у пункті 2 цього Порядку.

Податкова накладна є підставою на віднесення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку (п. 6.2 Порядку).

Таким чином, колегія суддів вважає, що законодавцем визначено єдину підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податку податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених ПК України, та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

В матеріалах справи відсутні будь-які дані про те, що на момент надання податкових накладених контрагент позивача не був зареєстрований платником податку на додану вартість, а тому не мав права виписувати податкові накладні.

У свою чергу, право платника податку на додану вартість на отримання податкового кредиту не пов'язано зі сплатою особою, що видала податкову накладну, своїх податкових зобов'язань перед бюджетом, а також із порушенням правил ведення бухгалтерського та податкового обліку.

Крім того, частина 1 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини 1 ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно з частиною 2 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Частина 3 ст. 228 Цивільного кодексу України визначає, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Для застосування санкцій, передбачених ст. 228 Цивільного кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Крім того, в силу положень частини 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом.

Таким чином, позивачем правильно сформовані податковий кредит з податку на додану вартість за березень-травень 2011 року та валові витрати за І-ІІ квартали 2011 року по взаємовідносинах з ПП «Арикон».

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби від 28 серпня 2012 року № 0008222208, № 0008232208 прийняті податковим органом неправомірно.

За таких обставин, колегія суддів вважає адміністративний позов обґрунтованим, постанову суду першої інстанції такою, що прийнята з порушенням норм матеріального права, у зв'язку з чим вона підлягає скасуванню з ухваленням нової про задоволення позовних вимог.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального права, неповно з'ясував обставини справи, у зв'язку з чим постанова підлягає скасуванню з ухваленням нової про задоволення адміністративного позову.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне Українсько-Ізраїльське підприємство «ЯМ Сервіс Україна» - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 листопада 2012 року - скасувати.

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне Українсько-Ізраїльське підприємство «ЯМ Сервіс Україна» - задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби від 28 серпня 2012 року № 0008222208, від 28 серпня 2012 року № 0008232208.

Повний текст постанови виготовлений 12 березня 2013 року.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя О.Г. Хрімлі

Судді Н.М. Літвіна

В.І. Маслій

Головуючий суддя Хрімлі О.Г.

Судді: Літвіна Н. М.

Маслій В.І.