Рішення № 29850574, 05.03.2013, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" березня 2013 р. Справа № 926/52/2013.

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю «КМК Груп»

до відповідача товариства з додатковою відповідальністю «Трансмост»

про стягнення заборгованості в сумі 98988,08 грн.

Суддя С.О. Миронюк.

Представники:

Від позивача - Баклашов М.М. - представник. Довіреність від 24.10.2012 р.

Від відповідача - не з'явився.

СУТЬ СПОРУ: товариство з обмеженою відповідальністю «КМК Груп», м. Васильків, Київська область, звернулося з позовом до товариства з додатковою відповідальністю «Трансмост», м. Чернівці, про стягнення заборгованості в сумі 98595,57 грн., з них: 95510,45 грн. основного боргу та 3074,12 грн. 3% річних. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 8000,00 грн. витрат на послуги адвоката.

Ухвалами суду Чернівецької області розгляд справи неодноразово відкладався, судове засідання призначено на 05.03.2013 р.

В судовому засіданні 05.03.2013 р. позивач звернувся з заявою про збільшення позовних вимог та просить стягнути з відповідача, крім основного боргу 95510,45 грн. 3% річних в сумі 3626,78 грн., понесені позивачем судові витрати які пов'язані з переїздом адвоката до місця судового засідання в сумі 1518,78 грн. та 8000,00 грн. витрат на послуги адвоката.

Відповідач у відзиві на позов вимоги позивача визнає частково в сумі основного боргу 95510,45 грн. В частині стягнення послуг адвоката в сумі 8000,00 грн. та 3% річних відповідач просить відмовити за безпідставністю, оскільки лист-заявка був підписаний особою, яка не уповноважена установчими документами товариства на вчинення будь-яких правочинів та не наділена правом гарантувати здійснення оплати за отримані матеріали, від так твердження позивача стосовного того, що відповідач зобов'язувався провести розрахунки за поставлені матеріали в строк до 29.11.2011 р. є хибними.

Поряд з цим подав клопотання в якому просить, через важкий фінансовий стан підприємства, зумовленого відсутністю фінансування будівництва об'єктів, що будуються за державні кошти, розстрочити виконання рішення на шість місяців.

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини у справі, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, дослідивши та оцінивши в сукупності надані докази, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини між сторонами, суд встановив.

26 жовтня 2011 р. ТзДВ «Трансмост» надіслано лист ТОВ «КМК Груп» із проханням відвантажити продукцію згідно рахунку-фактури № СФ-0000333 від 29.09.2011 р.

На підставі видаткової накладної від 26 жовтня 2011 р. № РН-0000309 та довіреності Серія 12 ААВ № 983379 позивач відвантажив, а відповідач прийняв гідроізоляційні матеріали, що спричинило виникненню основного боргу на загальну суму 95510,45 грн.

Статтею 181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Аналогічні норми містяться і в статтях 205, 207 Цивільного кодексу України, в яких визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Виходячи зі змісту наведених норм законодавства України, суд дійшов висновку про те, що факт поставки продукції за накладною від 26.10.2011 року є самостійною угодою укладеною у спрощений спосіб.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язаннями є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Стаття 526 даного Кодексу передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Наведена норма матеріального права розміщена у главі 48 даного Кодексу "Виконання зобов'язань" і носить загальний характер, тобто, може бути застосована до будь-яких видів договірних зобов'язань, які виникають в цивільному обороті.

Як встановлено судом під час дослідження доказів, наявних у матеріалах справи, дії сторін, а саме: передача позивачем відповідачу товару за видатковою накладною, прийняття товару, свідчать про виникнення між ними правовідносин поставки.

Відповідно до частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Оскільки стаття 692 Цивільного кодексу України є спеціальною нормою права, якою встановлений термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин поставки (купівлі-продажу), а тому загальні положення частини 2 статті 530 даного Кодексу не можуть бути застосовані до спірних правовідносин сторін.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 95510,45 грн. підлягають задоволенню.

Окрім вимоги щодо стягнення з відповідача суми основного боргу, позивачем на підставі ст. 625 ЦК України заявлені вимоги про стягнення з відповідача 3% річних, які також підлягають задоволенню з огляду на таке:

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, зобов'язаний на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. На цій підставі позивач з врахуванням Листа ВСУ № 62-97Р від 03.04.1997р. "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" правомірно заявив вимогу про стягнення з відповідача за порушення грошового зобов'язання 3% річних від простроченої суми за період 30.11.2011 року - 05.03.2013 року в сумі 3626,78 грн.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові; отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання (постанова ВСУ від 16.05.2006 у справі №10/557-26/155).

Доводи відповідача викладені у відзиві на позовну заяву щодо відсутності вимоги позивача про оплату за отриманий товар згідно частини 2 статті 530 ЦК України, до уваги суд не бере, оскільки наявність зобов'язання у відповідача щодо проведення платежів за отриманий товар випливає безпосередньо зі змісту частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, а не ставиться в залежність від звернення до нього з окремою вимогою в порядку частини 2 статті 530 ЦК України.

Згідно п. 4 частини третьої статті 129 Конституції України та ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, відповідач не надав доказів зменшення або погашення заборгованості.

У процесі розгляду справи не виявлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Статтею ст. 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до складу судових витрат входить, зокрема, оплата послуг адвоката. При цьому, судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, якій такі послуги надавалися, та їх сплата підтверджується відповідними документами, як то угодою про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленою довіреністю, виданою стороною представникові її інтересів у суді, а також платіжним дорученням або іншим документом, який би підтверджував сплату відповідних послуг.

Матеріалами справи підтверджується, що 24.10.2012 року між Баклашовим Максимом Миколайовичем (адвокат) та товариством з обмеженою відповідальністю "КМК Груп" (замовник) укладено договір про надання адвокатських послуг. Право займатися адвокатською діяльністю підтверджується наявним в матеріалах справи свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю № 4220/10 від 08.07.2010 року.

Відповідно до копії видаткового касового ордеру від 14.11.2012 року, що міститься в матеріалах справи, позивач здійснив оплату послуг адвоката в сумі 8000 грн.

В п. 12. роз'яснення Вищого арбітражного суду № 02-5/78 від 04.03.1998 року "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" встановлено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім державного мита, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову, може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

При цьому до факторів, що повинні братися до уваги при визначенні обґрунтованого розміру гонорару, відносяться обсяг часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення, ступінь складності та новизни правових питань, що стосуються доручення, вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю адвокатом інших доручень або суттєво ускладнить їх виконання в звичайному часовому режимі, необхідність виїзду у відрядження, професійний досвід, науково-теоретична підготовка, репутація, значні професійні здібності адвоката тощо.

З огляду на викладене, суд дійшов до висновку щодо обмеження суми витрат на надання правової допомоги до 4000 грн.

Витрати пов'язані з переїздом адвоката до місця судового засідання не можуть бути віднесені до судових витрат у справі, оскільки не відносяться до складу судових витрат в розумінні статті 44 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо клопотання відповідача про розстрочення виконання судового рішення на шість місяців згідно графіку погашення, суд встановив.

Відповідно до ч. 6 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Підставою для розстрочки виконання рішення можуть бути конкретні та виключні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Із наданого представником відповідача клопотання вбачається, що єдиним джерелом надходження коштів є отримання доходів від господарської діяльності відповідача. Поряд з цим, представник відповідача у своєму клопотанні та усних поясненнях зазначає, що арешт та вилучення грошових коштів, в тому числі тих, які знаходяться або надходитимуть на рахунки відповідача в установах банків, арешт та вилучення іншого майна, позбавить можливості забезпечувати діяльність відповідача, оплачувати поточні витрати на утримання майна, здійснювати розрахунки за комунальні послуги та електроенергію, сплачувати податки і збори, виплачувати заробітну плату працівникам та персоналу, що унеможливить здійснення відповідачем діяльності та забезпечувати виплату боргу за рішенням суду. При накладенні арешту та вилученні майна підприємницька діяльність відповідача фактично зупиниться, оскільки відповідач буде позбавлений засобів її ведення. Відсутність доходів у відповідача, поряд з зупинкою господарської діяльності у зв'язку з арештом коштів і майна відповідача, унеможливлять здійснення поточних виплат та сплату податків і зборів до бюджет, що спричинить виникнення нової заборгованості перед іншими особами та державними органами та застосування з їх боку штрафних санкцій. Такі обставини фактично призведуть відповідача до банкрутства і значно ускладнять або взагалі зроблять неможливим виконання рішення суду про стягнення коштів на користь позивача.

З огляду на вищезазначене, враховуючи фінансовий стан відповідача, враховуючи доводи представника відповідача, які викладенні у клопотанні про розстрочення виконання судового рішення, з метою недопущення погіршення соціально-економічної ситуації тощо, суд розстрочує виконання судового рішення в частині стягнення основного боргу та 3 процентів річних строком на три місяці.

Судові витрати слід віднести на відповідача, з вини якого спір безпідставно доведено до розгляду судом.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути товариства з додатковою відповідальністю "Трансмост" (вул. Гагаріна, 4, м. Чернівці, код 14262749) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «КМК Груп», вул. Комінтерна, 41, м. Васильків, Київська область код ЄДРПОУ 32944789) - борг в сумі 95510,45 грн., 3626,78 грн. 3% річних, 4000 грн. послуг адвоката, 1982,74 грн. судового збору.

3. Розстрочити виконання судового рішення в частині стягнення основного боргу та 3 процентів річних строком на три місяці: Стягнення проводити рівними частками щомісяця наступним чином:

- до 05.04.2013 p. - 33045,74 грн.;

- до 05.05.2013 p. - 33045,74 грн.;

- до 05.06.2013 p. - 33045,74 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку, передбаченого для оскарження, а у разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.

У судовому засіданні 05.03.2013 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Оформлене у відповідності до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України рішення підписане 11 березня 2013 року.

Суддя С.О. Миронюк