Постанова № 29848343, 27.02.2013, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

27 лютого 2013 року 12 год. 50 хв. Справа № 808/1255/13-а м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Недашківської К.М., при секретарі судового засідання Корольову О.О., за участю представника позивача - Рибалко О.В. (довіреність від 01 січня 2013 року), представників відповідача - Гавриленка Д.В. (довіреність від 04 квітня 2012 року) та Бичок О.І. (довіреність від 11 травня 2012 року), розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Запоріжтранформатор» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

01 лютого 2013 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов Публічного акціонерного товариства «Запоріжтранформатор» (далі іменується - позивач) до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі Державної податкової служби (далі іменується - відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 16.10.2012 №0000880025, №0000850025 та №0000870025.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що спірні податкові повідомлення-рішення суперечать приписам ч. 3 ст. 2 КАС України, оскільки за відсутності визначених законом підстав покладають на платника податків додатковий обов'язок по сплаті грошового зобов'язання на користь Державного бюджету України. Так, позивач посилається на безпідставність висновків Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі Державної податкової служби про непідтвердженість реальності господарських операцій позивача з контрагентами, оскільки за даними операціями товар був поставлений, оплату здійснено в повному обсязі, господарські операції відображені в первинних документах бухгалтерського та податкового обліку, відбулись реально і спричинили зміни у стані та структурі активів учасників таких операцій, товар використовується в межах господарської діяльності платника податків.

Ухвалою судді від 04.02.2013 відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

27.02.2013 в судове засідання прибув представник позивача, підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд задовольнити їх в повному обсязі.

В судове засідання також прибув представник відповідача, підтримав, викладену в письмових запереченнях на адміністративний позов, правову позицію щодо предмета спору та просив суд відмовити позивачу в задоволенні заявлених позовних вимог в повному обсязі.

На підставі ст. 160 КАС України вступна та резолютивна частини рішення проголошені в судовому засіданні 27.02.2013.

Відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.

Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Публічне акціонерне товариство «Запоріжтранформатор», пройшов процедуру державної реєстрації, а відтак набув правового статусу суб'єкта господарювання в розумінні ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців від 15.05.2003 №755-IV.

На підставі направлень від 20.09.2012 №0397, №0398, №0399, фахівцями Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі Державної податкової служби проведено перевірку позивача, за результатами якої складено акт «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки Публічного акціонерного товариства «Запоріжтранформатор», код за ЄДРПОУ 00213428 з питання дотримання вимог податкового законодавства при господарських взаємовідносинах з контрагентами, наведеними у додатку №1 за період з червня 2008 року по вересень 2011 року» від 03.10.2012 №396/25-0/00213428 (далі іменується - Акт перевірки) (а.с. 45, том 1).

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 5.1 ст. 5, пп. 5.2.1 п. 5.2, абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму в розмірі 197643 грн. 00 коп., у тому числі по періодах: за 1 квартал 2010 року на суму в розмірі 1939 грн. 00 коп., за півріччя 2010 року на суму в розмірі 17282 грн. 00 коп., за 3 квартали 2010 року на суму в розмірі 171049 грн. 00 коп., за 2010 рік на суму в розмірі 174174 грн. 00 коп., за 1 квартал 2011 року на суму в розмірі 23469 грн. 00 коп.; п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму в розмірі 28449 грн. 00 коп., в тому числі по періодах: за 2 квартал 2011 року на суму в розмірі 27145 грн. 00 коп., за 2-3 квартали на суму в розмірі 28449 грн. 00 коп.; пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.7.1, абз. «а» пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.3, абз. «а» п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем завищено суму бюджетного відшкодування в розмірі 188032 грн. 00 коп., в тому числі: квітень 2010 року на суму в розмірі 1551 грн. 00 коп., червень 2010 року на суму в розмірі 608 грн. 00 коп., липень 2010 року на суму в розмірі 11667 грн. 00 коп., серпень 2010 року на суму в розмірі 480 грн. 00 коп., вересень 2010 року на суму в розмірі 37699 грн. 00 коп., листопад 2010 року на суму в розмірі 84834 грн. 00 коп., грудень 2010 року на суму в розмірі 800 грн. 00 коп., січень 2011 року на суму в розмірі 1700 грн. 00 коп., лютий 2011 року на суму в розмірі 4287 грн. 00 коп., березень 2011 року на суму в розмірі 5164 грн. 00 коп., квітень 2011 року на суму в розмірі 9324 грн. 00 коп., травень 2011 року на суму в розмірі 5768 грн. 00 коп., червень 2011 року на суму в розмірі 10197 грн. 00 коп., серпень 2011 року на суму в розмірі 8736 грн. 00 коп., вересень 2011 року на суму в розмірі 5217 грн. 00 коп.

На підставі Акта перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 16.10.2012 №0000880025, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 269636 грн. 50 коп., в тому числі за основним платежем на суму в розмірі 226092 грн. 00 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями на суму в розмірі 43544 грн. 50 коп. (а.с. 20, том 1); податкове повідомлення-рішення від 16.10.2012 №0000850025, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 229419 грн. 25 коп., в тому числі основна сума - 188032 грн. 00 коп., штрафні (фінансові) санкції - 41387 грн. 25 коп. (а.с. 22, том 1); податкове повідомлення-рішення від 16.10.2012 №0000870025, яким зменшено розмір від'ємного значення з податку на додану вартість на суму 7583 грн. 00 коп. (а.с. 24, том 1).

Не погоджуючись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання їх протиправними та скасування.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірних рішень, а також суджень, відображених контролюючим органом в Акті перевірки від 03.10.2012 №396/25-0/00213428, на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, суд зазначає наступне.

Як зазначено в Акті перевірки предметом дослідження контролюючого органу являлись взаємовідносини позивача з його контрагентами, визначеними в додатку №1 до акту перевірки: ТОВ «Інтехмаш», ТОВ «Ферроконтакт 77», ПП «НПКО «Тата», ТОВ «Південдорбуд», ТОВ фірма «Сотрудничество», ТОВ «Центрсплав-Україна», ТОВ «Укрспецмаш Т», ТОВ «ТД Техносплав», ТОВ «Соліт-Буд», ТОВ «Автобудтехніка XXL», ТОВ «Сервіспак» (а.с. 126, том 1).

Судом встановлено, що взаємовідносини між позивачем та контрагентом - Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтехмаш» виникли на підставі договору поставки від 21.12.2010 №1920, згідно умов якого Постачальник передів у власність позивачу, а позивач оплатив товар (а.с. 1-5, том 2).

Позивачем надано суду ряд первинних документів, що підтверджують реальність здійснення господарської операції з вказаним вище контрагентом: специфікації, видаткові накладні, прибуткові ордери, податкові накладні, рахунки, платіжні доручення, подорожні листи на перевезення товару, маршрутні листи (а.с. 6-47, том 2).

На підставі договору поставки від 01.07.2010 №МТ-000519, Товариством з обмеженою відповідальністю «Ферроконтакт 77» поставлено позивачу товар - сплави алюмінієві (а.с. 48, том 2), на підставі наступних первинних документів, специфікації, видаткові накладні, прибуткові ордери, податкові накладні, рахунки-фактури, платіжні доручення (а.с. 52-65, том 2).

Між позивачем та Приватним підприємствам «НПКО «Тата» укладений договір поставки від 05.11.2009 №459, предметом якого являлась поставка товару - блоків графітових, електроди, порошок молотий шамота з каоліну, кирпі, папір (а.с. 66, том 2). Найменування товару, його кількість та асортимент визначався специфікаціями.

На виконання умов даного договору позивачем надано, а судом досліджено наступні документи: видаткові накладні, прибуткові ордери, податкові накладні, подорожні листи, талони замовника, рахунки-фактури, платіжні доручення, (а.с. 75-199, том 2).

Судом досліджені первинні документи в підтвердження реальності здійснення господарських операцій з постачання товару на підставі договору від 26.02.2010 №001656, укладеного між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Центрсплав-Україна» (а.с. 1, том 3), а саме: специфікації, видаткові накладні, прибуткові ордери, податкові накладні, подорожні листи, талони замовника, рахунки-фактури, платіжні доручення (а.с. 6-47, том 3).

Між позивачем та Закритим акціонерним товариством «Укрспецмаш» укладено договір поставки від 16.03.2011 №003034, предметом якого являлась поставка товару - мотор-редукторів (а.с. 48, том 3).

На виконання умов даного договору суду надані наступні документи: специфікації, видаткові накладні, прибуткові ордери, податкові накладні, подорожні листи, талони замовника, рахунки-фактури, платіжні доручення (а.с. 54-78, том 3). Судом також встановлено, що вказаний вище договір поставки укладений з юридичною особою - Закритим акціонерним товариством «Укрспецмаш», проте первинні документи містять інформацію щодо найменування постачальника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрспецмаш Т». В матеріалах справи міститься лист Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецмаш Т» від 15.08.2011, в якому вказано, що у зв'язку з реорганізацією ЗАТ «Укрспецмаш» його правонаступником є Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрспецмаш Т» (а.с. 53).

Крім того, позивачем надані суду копії паспортів та інструкцій по експлуатації товару - мотор-редукторів (а.с. 23-34, том 4).

Судом встановлено, що взаємовідносини між позивачем та контрагентом - Товариством з обмеженою відповідальністю «ТД Техносплав» виникли на підставі договору поставки від 20.05.2010 №МТ-000503, предметом якого являлась поставка товару - листів АД1, бронзи та цинку в чушках, проволоки відповідно до підписаних специфікацій (а.с. 79, том 3), на виконання умов якого судом досліджено: специфікації, видаткові накладні, прибуткові ордери, податкові накладні, подорожні листи, талони замовника, рахунки-фактури, платіжні доручення (а.с. 84-140, том 3).

В Акті перевірки відповідач зазначив, що вказана вище господарська операція не має ознак реальності, оскільки у позивача відсутні сертифікати якості на товар. Проте, позивачем надано суду докази, які спростовують посилання контролюючого органу, а саме сертифікати якості (а.с. 12-22, том 4).

На виконання умов договору поставки від 18.01.2010 №МН-001596, укладеного між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю фірмою «Сотрудничество» (а.с. 141, том 3), позивачем надано, а судом досліджено наступні документи, які підтверджують реальність здійснення господарської операції: специфікації, сертифікати відповідності, видаткові накладні, прибуткові ордери, податкові накладні, подорожні листи, талони замовника, рахунки-фактури, платіжні доручення (а.с. 149-166, том 3).

Між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Соліт-Буд» укладено договір підряду від 06.08.2010 №GI002299, предметом якого являлось виконання останнім робіт по обшивці стін профлистом (пункт 2.1, 2.2 Договору) на об'єктах, визначених замовником - позивачем (а.с. 167, том 3), та договір підряду від 26.08.2010 №GI002301.

На виконання умов даних договорів позивачем надано суду: розрахунки договірної ціни, локальні кошториси, додаткові угоди до Договорів, акти приймання виконаних підрядних робіт, довідки про вартість виконаних підрядних робіт, податкові накладні, рахунки-фактури, платіжні доручення (а.с. 171-210, том 3).

Між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Південдорбуд» укладено договір про надання послуг від 19.11.2009, предметом якого являлась інструментальна перевірка профілю залізнодорожнього шляху (пункт 2.1 Договору) (а.с. 211, том 3).

Судом досліджені наступні первинні документи, надані позивачем на виконання умов вказаного вище договору: калькуляція, додаткові угоди, акти виконаних робіт, технічний паспорт, податкові накладні, рахунки, платіжні доручення, договір, уколений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Південдорбуд» та ТОВ «Желдорстройпроект», ліцензія на виконання будівельних робіт (а.с. 214-230, том 3).

В Акті перевірки контролюючим органом досліджувалось питання відсутності документів, що підтверджують факти транспортування поставлених контрагентами позивача товарів, проте позивачем надано до суду ряд документів, які підтверджують технічну можливість у позивача на перевезення товару: подорожні листи на перевезення товарів за вказаними вище контрагентами, технічні паспорти на автомобільний транспорт, який належить позивачу, акт державного технічного огляду колісних транспортних засобів (а.с. 1-11, том 4).

За приписами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника. Отже, приєднані до справи документи про оплату товару визнаються судом належними та допустимими доказами реальності вчинених між позивачем та контрагентом позивача господарських операцій.

Отже, приєднані до матеріалів справи докази оплати за поставлений контрагентами товар та надані послуги, являються належними та допустимими доказами зміни стану та структури активів платника податків.

Оцінивши сказані правочини за правилами ст. 86 КАС України, суд відзначає, що вони укладені між правоздатними і дієздатними юридичними особами, за формою та змістом не суперечать закону, їх предметом є речі, що не обмежені в цивільному обороті, а сторони правочинів мають правовий статус платників ПДВ.

Суд зазначає, що спеціальним нормативно-правовим актом, який визначав платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, до 01.01.2011 був Закон України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 №168/97-ВР (далі іменується - Закон України №168/97-ВР).

За приписами п. 7.2 Закону України №168/97-ВР, податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Починаючи з 01.01.2011 питання визначення платників податку на додану вартість, об'єктів, бази та ставок оподаткування, регулюються Податковим кодексом України.

За приписами п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача).

Податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Контролюючий орган зробив висновок про те, що позивачем безпідставно включено до складу податкового кредиту суми ПДВ по податковим накладним за операціями з вище наведеними контрагентами.

За приписами пп. 2.1.1 п. 2.1 ст. 2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 №334/94-ВР (далі іменується - Закон України №334/94-ВР) платниками податку є: з числа резидентів - суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами.

Пунктом 3.1 ст. 3 Закону України №334/94-ВР встановлено, що об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно п. 4.1 ст. 4 Закону України №334/94-ВР валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України №334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Пунктом 5.2 ст. 5 Закону України №334/94-ВР до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

За приписами п. 1.3 ст. 1 Закону України №168/97-ВР платник податку - це особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Пунктом 1.7 ст. 1 Закону України №168/97-ВР визначено, що податкових кредит - це сума на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, що визначена згідно з цим Законом.

Згідно пп. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України №168/97-ВР податкових кредит звітного періоду визначається із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг, основних фондів) для подальшого використання у межах господарської діяльності.

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України №168/97-ВР датою виникнення права на податковий кредит є дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Як зазначено у пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України №168/97-ВР податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Згідно з абз.1 пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України №168/97-ВР, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Суд зазначає, що вказана норма Закону містить імперативну норму, тобто у разі, якщо у платника податку списані грошові кошти у якості оплати товару (робіт, послуг) та/або йому відвантажено товари (послуги), однак даний факт не підтверджується податковою накладною, платник податку не має права на декларування податкового кредиту.

Законом України №168/97-ВР передбачено лише єдиний випадок невключення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - це відсутність податкової накладної. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість даний Закон не передбачає.

При цьому абз. 2 пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України №168/97-ВР встановлено, що платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, встановлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами, лише у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами.

Будь-яких зауважень щодо оформлення податкових накладних та порушень вимог пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» акт перевірки не містить.

Згідно з пп. 7.2.8 п. 7.2 ст. 7 Закону України №168/97-ВР платники податку зобов'язані вести окремий облік операцій з поставки та придбання товарів (послуг), які підлягають оподаткуванню цим податком. Зведені результати такого обліку відображаються у податкових деклараціях, форма і порядок заповнення яких визначаються відповідно до закону. Платник податку веде реєстр отриманих та виданих податкових накладних у документальному або електронному вигляді за його вибором, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку продавця, який надав податкову накладну такому платнику податку. За наявності оригіналу податкової накладної не включення її до зазначеного реєстру не є підставою для відмови у зарахуванні суми податку, визначеної у такій податковій накладній, до складу податкового кредиту такого платника податку.

Відсутність документального підтвердження сплати податку на додану вартість постачальниками товару не впливає на право позивача (покупця) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість при придбанні товару та заявлення до бюджетного відшкодування від'ємного значення з податку на додану вартість, оскільки Закон України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на час формування спірного податкового кредиту та заявлення суми до бюджетного відшкодування) не ставив таке право платника податку в залежність від отримання документального підтвердження щодо належного виконання усіма постачальниками у ланцюгу постачання своїх податкових зобов'язань зі сплати ними сум податку.

Чинним законодавством України на одну із сторін цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку здійснення контролю за дотриманням постачальниками вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників або через відсутність висновків зустрічних перевірок таких постачальників зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит з податку на додану вартість, яке виникло в результаті сплати податку на додану вартість при придбанні товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3 ст. 198 Податквого кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У чинному законодавстві України відсутнє визначення поняття «добросовісний платник податків». Так само законодавство не містить певних критеріїв добросовісності платника податків. Водночас, слід визнати обґрунтованим застосування на практиці цього підходу, оскільки подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку у галузі оподаткування навіть за наявності певних прогалин у законодавстві.

У разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних.

На переконання суду, порушення юридичною особою-контрагентом вимог законодавства про оподаткування не може призводити до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої юридичної особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляє правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Що стосується посилання відповідача на нікчемність угод, зазначених а Акті перевірки, суд дійшов висновку, що їх зміст не суперечить актам цивільного законодавства; а відповідач не надав доказів, які б підтверджували, що зміст угоди не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Так, у відповідності до ст. 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (ст. 656 ЦК України).

Статтею 662 ЦК України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Приписами ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом не дійсним (ст. 204).

Так, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ст. 215); нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (ст. 236); недійний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ст. 216).

Частиною 1 ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 228 ЦК України встановлено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Аналізуючи вище викладені норми ЦК України, суд вважає за необхідне зазначити, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Це означає, що правочин є нікчемним, якщо це прямо обумовлено в Законі. Проте, статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності цивільних правочинів, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлено законом або якщо правочин не визнано судом недійсним. Тобто, зі змісту цієї норми випливає, що підстави недійсності правочинів можуть бути передбачені виключно законами. Правочин може бути визнано недійсним тільки на підставі і за наслідками, передбаченими законом. Також нормами ЦК України передбачено, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

В податкових відносинах не може застосовуватися стаття 204 Цивільного Кодексу України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому, носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Обов'язковість установлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства (частина третя статті 228 Цивільного кодексу України).

Відповідачем по справі не надано жодних доказів, які свідчили б про визнання укладених угод недійсними в судовому порядку.

В ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів наявності обвинувального вироку відносно посадових (службових) осіб платника податків та наявності рішення суду про визнання правочинів недійсними.

В силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Вказане підтверджується правозастосовчою практикою Європейського Суду з прав людини, а також практикою Верховного Суду України, врахування якої при відправленні правосуддя є обов'язковим в силу приписів ст. 244-2 КАС України.

Під час розгляду справи відповідачем за правилами ч. 2 ст. 71 КАС України не спростовано достовірності відомостей первинних та розрахункових документів, поданих платником податків на підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій за спірним правочином, не доведено неможливості проведення господарських операцій з урахуванням фізичних характеристик товару, просторових та часових факторів, економічних чинників, не подано доказів відсутності руху активів у процесі здійснення господарської операції, доказів відсутності зміни стану та структури активів, зобов'язань чи власного капіталу сторін спірних правочинів, доказів отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету України за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб, доказів отримання позивачем товарів (робіт, послуг) від іншої особи ніж сторона за правочином.

У ході розгляду справи відповідачем не доведений факт несумісності предмету правочину з напрямом господарської діяльності позивача. Доказів того, що у спірних правовідносинах позивач та його контрагенти є пов'язаними особами, були обізнані з обставинами організації господарської діяльності один одного, діяли взаємоузгоджено та зловмисно, маючи на меті завдати шкоди інтересам Держави, мали інший матеріальний інтерес, ніж виконання зобов'язань за спірним правочином, вчинений правочин об'єктивно не був потрібен для організації господарської діяльності позивача, господарські операції за спірним правочином були відображені лише в документообігу, а фактично не відбулись і не спричинили змін у структурі і складі активів сторін спірних правочинів, відповідач до суду не надав.

За приписами ст. 19 Конституції України від 28.06.1996 №254к/96-ВР, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд, оцінивши докази по справі у їх сукупності, приходить до висновку, що відповідачем не доведено обставини, викладені в Акті перевірки, та не спростовано докази позивача.

За приписами ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 2, 4, 7 - 12, 14, 86, 158 - 163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов - задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі Державної податкової служби від 16 жовтня 2012 року №0000880025.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі Державної податкової служби від 16 жовтня 2012 року №0000850025.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі Державної податкової служби від 16 жовтня 2012 року №0000870025.

Повернути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства «Запоріжтранформатор» (ідентифікаційний код 00213428) суму сплаченого судового збору в розмірі 2294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) грн. 00 (нуль) коп.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено Кодексом адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя К.М.Недашківська