Рішення № 29836894, 06.03.2013, Солом'янський районний суд міста Києва

№ 2609/19993/12

2/760/1079/13

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 березня 2013 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі:

головуючий суддя - Демидовської А.І.,

при секретарі - Григорович Л.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, 3-тя особа: Головне управління юстиції у м. Києві про визнання недійсним договору дарування, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач, ОСОБА_1, звернулась до суду з позовом до Відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування ј частини квартири АДРЕСА_1 від 01.09.2009 року, який укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 та посвідчений нотаріусом Дев'ятої Київської державної нотаріальної контори Петренко А.І. за реєстровим № 6-456, на підставі якого право власності на ј частину цієї квартири перейшло від громадянки ОСОБА_1 до громадянки ОСОБА_2 та громадянки ОСОБА_3 в рівних долях.

Свої вимоги, обґрунтовує тим, що цей правочин нею був здійснений на вкрай невигідних умовах, так як дана квартира є єдиним житлом для неї та її матері ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка є ветераном війни, а також під впливом важкої для неї обставини - невиліковної хвороби чоловіка, який помер ІНФОРМАЦІЯ_6, одразу після укладення договору дарування і під впливом сильного душевного переживання за своє життя і здоров'я, так як безпосередньо перед укладенням договору дарування, 04.08.2009 року їй було ампутовано дистальну фалангу ІІІ пальця лівої ступні, через що вона понесла страшну біль та неймовірний шок, так як втратила палець і була перед загрозою втратити всю ногу.

Вказує на те, що перебуваючи в стані сильного хвилювання за своє здоров'я і майбутнє життя, залишившись без чоловічої підтримки і утримання, мала намір укласти договір довічного утримання, так як потребувала допомоги та стороннього догляду.

Зазначила, що Відповідачки чинили на неї тиск та обманули щодо обставин, які мають істотне значення, а саме, що вона укладає договір довічного утримання внаслідок якого вони будуть зобов'язані доглядати за нею, купувати ліки, продукти харчування за що після її смерті вони отримають належну їй частину квартири.

Вказала, що договір дарування укладено на вкрай невигідних для неї умовах, під впливом тяжких обставин (важких хвороб позивачки та її чоловіка, тяжким матеріальним станом), а також внаслідок потреби в сторонньому догляді, психологічного тиску на неї з боку дочок.

Пояснила, що єдиними людьми, на підтримку яких вона розраховувала були її дочки, які вмовляли її з чоловіком поїхати до нотаріуса. Лише після укладення вказаних договорів дарування, коли ставлення дочок до неї суттєво змінилось, вона від брокера дізналась про продаж квартири і про те, що договір має інший зміст і не передбачає ніяких зобов'язань утримувати позивачку відповідачами та позбавляє права власності на квартиру, яка є єдиним житлом для неї і її матері в віці 86 років.

Позивач та її представник під час слухання справи позовні вимоги підтримували в повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві та просили їх задовольнити.

Відповідачка, ОСОБА_2 під час слухання справи просила застосувати строк позовної давності в один рік, що не знайшло свого підтвердження та клопотання не підлягало задоволенню, так як предметом позову є визнання недійсним договору дарування, а строк позовної давності в один рік застосовується до вимог про розірвання договору дарування.

В судове засідання від 06.03.2013 р. сторони не з'явились, хоча про час та місце судового розгляду були повідомлені належним чином.

Від позивача надійшла письмова заява, в якій вона просить розглядати справу без неї та її представника, а позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Третя особа у судове засідання не з'явилась, але надіслала свої письмові пояснення, в яких просила в задоволенні позовних вимог відмовити та постановити рішення відповідно до вимог діючого законодавства. Крім того, просила розглядати справу у відсутності свого представника.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

На підставі рішення виконкому Залізничної районної ради народних депутатів від 13.03.1986 року № 109/3 чоловіку позивачки ОСОБА_6 на сім'ю, яка складалась з 5 чоловік - ОСОБА_6, ОСОБА_1 - дружини, ОСОБА_7 - дочки, ОСОБА_8 - дочки, ОСОБА_9 - матері, було видано ордер серії Б № 015278, відповідно до якого він отримав квартиру АДРЕСА_1.

Згідно розпорядження органу приватизації № 992 вказану квартиру мешканцями було приватизовано.

Відповідно до Свідоцтва про право власності на житло від 26 грудня 1994 року квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 належала на праві власності ОСОБА_6 в розмірі ј квартири, ОСОБА_1 в розмірі ј квартири, ОСОБА_7 в розмірі ј квартири, ОСОБА_8 в розмірі ј квартири.

Згідно технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_1, квартира знаходиться на 11 поверсі 16 поверхового будинку та складається з 3 кімнат житловою площею 42, 2 кв. м., у тому числі: 1-кімната 19, 6 кв.м., 2-а кімната 12, 4 кв.м., 3-я кімната - 10, 2 кв.м., загальна площа квартири 72, 3 кв.м.

Відповідно до довідки форми № 3 від 31 серпня 2009 року № 825 в квартирі проживали 4 особи, в тому числі ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 - власник особового рахунку, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 - дружина, ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 - дочка, ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_5 - дочка.

01.09.2009 року нотаріусом Дев'ятої Київської державної нотаріальної контори, Петренко А.І. посвідчено Договір дарування за реєстровим № 6-456, на підставі якого право власності на ј частину цієї квартири перейшло від громадянки ОСОБА_1 до громадянки ОСОБА_2 та громадянки ОСОБА_3 в рівних долях.

У статті 3 ЦК України передбачено, що одним із принципів цивільного законодавства є свобода договору. Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 при даруванні спірної квартири мала на меті вчинення договору довічного утримання і при цьому неправильно сприймала істотні умови укладеного договору, що вплинуло на її волевиявлення. Якщо б не її важкі хвороби та не передсмертний стан її чоловіка, вона б в ніякому випадку не уклала б оспорюваний договір дарування.

Крім того, суд приймає до уваги, що укладаючи договір дарування, ОСОБА_1, яка є особою похилого віку, позбавила себе та свою матір, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, права власності на житло, іншого житла в неї немає.

Відповідно до вимог ст. 722 ЦК України право власності обдарованого на дарунок виникає з моменту його прийняття, однак у спірній квартирі постійно проживає позивачка ОСОБА_1, самостійно несе витрати по оплаті комунальних послуг та утриманню прибудинкової території.

Як встановлено судом, при даруванні ј частини спірної квартири позивачка мала на меті вчинення договору довічного утримання і при цьому неправильно сприймала істотні умови укладеного договору, що вплинуло на її волевиявлення. Вона була переконана, що укладає договір довічного утримання внаслідок якого відповідачки будуть зобов'язані доглядати за нею, купувати ліки, продукти харчування за що після її смерті вони отримають належну їй частину квартири.

Договір дарування укладено на вкрай невигідних для умовах, під впливом тяжких обставин (важких хвороб позивачки та її чоловіка, тяжкого матеріального стану), а також внаслідок потреби в сторонньому догляді.

Суд приймає до уваги, що чоловік позивачки, ОСОБА_6 важко хворів, перед смертю постійно перебував на лікуванні в медичних закладах, договір дарування було укладено 01.09.2012 року, а ІНФОРМАЦІЯ_6 він помер, позивачка постійно, в тому числі перед його смертю за ним доглядала, займалась його лікуванням.

Важкі хвороби чоловіка позивачки та його передсмертний стан призвели до того, що ОСОБА_1 було укладено договір дарування під впливом тяжких обставин.

З 01.12.2008 року по 16.12.2008 року ОСОБА_6 знаходився на стаціонарному лікуванні в Дорожній лікарні № 2 (а.с. 37-39).

З 02.04.2009 року по 14.04.2009 року ОСОБА_6 перебував на лікуванні в реанімації Дорожньої клінічної лікарні № 1 (а.с. 45).

15.04.2009 року його направили на госпіталізацію в септичний центр (а.с. 46).

16.04.2009 року його направили на стаціонар в відділення бактеріального ендокардиту (а.с. 46).

Судом встановлено, що ОСОБА_6 до укладення договору дарування важко хворів, позивачка особисто займалась його лікуванням, по діагнозам та згідно слів лікарів знала, що жити залишилось йому недовго, дуже з цього приводу переживала.

Крім того, позивачкою доведено, що вона перед укладенням договору дарування, внаслідок значних переживань, які їй протипоказані по стану здоров'я, також хворіла, внаслідок чого перебувала на стаціонарному лікуванні та безпосередньо перед укладенням договору дарування втратила палець на нозі.

З 03.04.2009 року по 17.04.2009 року ОСОБА_6 перебувала на стаціонарному лікуванні хірургічного відділення Київської обласної лікарні № 2 (а.с. 50).

Безпосередньо перед укладенням договору дарування, згідно виписки з історії хвороби № 4455 позивачка поступила на стаціонар до хірургічного відділення Київської обласної лікарні № 2, де перебувала з 04.08.2009 року по 10.08.2009 року.

04.08.2009 року ОСОБА_1 було ампутовано дистальну фалангу ІІІ пальця лівої ступні, через що вона перенесла страшну біль та шок, так як втратила палець і була перед загрозою втратити всю ногу.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачка підписувала договір дарування під впливом тяжких обставин, потребуючи постійного стороннього догляду, з метою укласти договір довічного утримання та не розуміла, що дарує житло.

Зазначені обставини підтверджуються дослідженими у ході судового розгляду медичними довідками, виписками, квитанціями про сплату комунальних послуг (а.с. 51-66).

Відповідачками у ході судового розгляду не надано будь-яких належних та допустимих доказів, заперечень, які б спростували позовні вимоги ОСОБА_1

Згідно з вимогами ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У відповідності до ст.229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Правочини, вчинені під впливом помилки, що має істотне значення, є недійсними, оскільки не відповідають загальним підставам дійсності правочинів, зокрема ч.3 ст.203 ЦК України, оскільки внутрішня воля учасника правочину не відповідає її зовнішньому прояву волевиявленню учасника, яке сформоване під впливом помилки. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати або, навпаки, бути відсутніми саме на момент вчинення правочину.

Згідно зі ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

Як вказує Постанова Пленуму ВСУ від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (стаття 231 ЦК), судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов'язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім'ї, родичів тощо або їх майна. Факт насильства не обов'язково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі.

Згідно зі ст.. 233 ЦК правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Відповідно до Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.

Згідно з ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Таким чином, позовні вимоги позивача ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 15, 60, 88, 209, 212-215, 218, 294 ЦПК України, на підставі ст.ст. 203, 215, 216, 229, 230, 231, 233, 235, 722 ЦК України, Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, 3-тя особа: Головне управління юстиції у м. Києві про визнання недійсним договору дарування - задовольнити.

Визнати недійсним Договір дарування ј частини квартири АДРЕСА_1 від 01.09.2009 року, який укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 та посвідчений нотаріусом Дев'ятої Київської державної нотаріальної контори Петренко А.І. за реєстровим № 6-456.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо таку не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя А.І. Демидовська