Рішення № 29825283, 06.03.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

06.03.13 р. Справа № 905/859/13-г

Господарський суд Донецької області у складі: судді Фурсової С.М.,

при секретарі судового засідання Коржевій Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого об'єднання «НІКОС» (51200, Дніпропетровська область, місто Новомосковськ, вулиця Леваневського, будинок № 1; код ЄДРПОУ - 30740752)

до Приватного акціонерного товариства «БЕТОН НОВА» (84791, Донецька область, місто Дебальцеве, смт Миронівський, вулиця Совєтська, будинок № 42; код ЄДРПОУ - 32406629)

про стягнення 43 647,40 гривень

за участю представників сторін:

від позивача: Жукова Ю.А., яка діє на підставі довіреності б/н від 18.01.2013

від відповідача: Козачишена Л.А., яка діє на підставі довіреності б/н від 25.12.2012

С У Т Ь С П О Р У :

Товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробниче об'єднання «НІКОС» звернулося до господарського суду Донецької області з позовом, в якому просить стягнути з приватного акціонерного товариства «БЕТОН НОВА» суму заборгованості у розмірі 43 200,01 гривень, три відсотки річних у розмірі 447,39 гривень, а всього 43 647,40 гривень.

На підтвердження позовних вимог позивач надав наступні копії документів: розрахунок трьох відсотків річних; картку рахунок за період з 01 квітня 2011 року по 30 вересня 2012 року; рахунок-фактуру № СФ-0000525 від 29 вересня 2011 року; видаткову накладну № РН-0000461 від 03 жовтня 2011 року; довіреність № 1444/10 від 03 жовтня 2011 року; посвідчення якості № 461 мастило технологічне ВЕЛ-1 ТУ У 24.6.-30740752-008:2008; акт звіряння взаємних розрахунків за період з 01 квітня 2011 року по 01 вересня 2012 року; платіжну вимогу № 0000001 від 06 вересня 2012 року; вимогу від 07 вересня 2012 року з доказами про її відправлення на адресу відповідача; статутні документи.

Позивач нормативно обґрунтовує свої вимоги статтями 11, 205, 525, 526, 530, 611, 625, 638, 639, 692, 693 Цивільного кодексу України, статями 181, 265 Господарського кодексу України.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 04 лютого 2013 року позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі та її призначено до розгляду у судовому засіданні на 19 лютого 2013 року.

19 лютого 2013 року через відділ діловодства суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити в позові, зокрема, у зв'язку із тим, що позивачем не надано доказів надсилання рахунків-фактур на оплату товару, що є обов'язковою умовою укладеної сторонами угоди.

Розгляд справи відкладався за правилами статті 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Ухвалою господарського суду Донецької області від 19 лютого 2013 року розгляд справи відкладено до 06 березня 2013 року у зв'язку з необхідністю витребування нових доказів.

Представники позивача Жукова Ю.А. у судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі та надала пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві.

Представник відповідача Козачишена Л.А. у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог та надала пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши уповноважених представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши надані суду докази в порядку статті 43 ГПК України, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, яки є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, господарський суд -

В С Т А Н О В И В :

Частиною першою статті 67 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України (частина друга статті 67 ГК України).

Статтею 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Господарські договори укладаються за правилами встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Частиною першою статті 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплати гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (стаття 626 ЦК України).

Згідно зі статтею 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частиною другою статті 642 ЦК України встановлено, що якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції.

Частиною першою статті 181 ГК України встановлено, що допускається укладання господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Господарсько-торгівельна діяльність опосередковується господарськими договорами поставки, купівлі-продажу, міни (бартеру) та іншими.

При цьому, протягом 2011 року на виконання умов договору купівлі-продажу у спрощеній спосіб позивач сумлінно виконував свої зобов'язання з постачання відповідачу мастила технологічного Емульсон ВЕЛ-1 (далі - товар), про що свідчать наявні в матеріалах справи видаткові накладні.

З огляду на фактичні правовідносини, які склалися між позивачем та відповідачем, судом встановлено, що між сторонами виникли зобов'язальні відносини, на підставі укладеного договору купівлі-продажу у спрощений спосіб.

Так, відповідно до видаткових накладних, підписаних уповноваженими особами та скріплених їх печатками, відповідач передав, а позивач прийняв товар на загальну суму 205 200,00 гривень, що підтверджується:

- видатковою накладною № РН-0000174 від 06 травня 2011 року на суму 32 400,00 гривень з ПДВ (а.с. 70);

- видатковою накладною № РН-0000269 від 25 червня 2011 року на суму 38 400,00 гривень з ПДВ (а.с. 72);

- видатковою накладною № РН-0000334 від 03 серпня 2011 року на суму 38 400,00 гривень з ПДВ (а.с. 74);

- видатковою накладною № РН-0000397 від 06 вересня 2011 року на суму 38 400,00 гривень з ПДВ (а.с. 76);

- видатковою накладною № РН-0000461 від 03 жовтня 2011 року на суму 57 600,00 гривень з ПДВ (а.с. 78).

Повноваження осіб на отримання рахунків підтверджуються наявними в матеріалах справи копіями довіреностей (а.с. 71, 73, 75, 77, 79).

Статтею 688 ЦК України на покупця покладено обов'язок повідомити продавця про порушення договірних зобов'язань щодо кількості, асортименту, якості, комплектності товару в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Господарський суд приймає до уваги, що покупцем при отриманні товару не подавалося жодних заперечень щодо неналежності виконання постачальником прийнятих договірних зобов'язань з поставки товару.

Оскільки суду не надано доказів незгоди відповідача щодо належності виконання позивачем прийнятих на себе зобов'язань, не надано доказів відмови від цього товару та прийняття його у встановленому порядку, суд дійшов висновку, що свої зобов'язання позивач виконав належним чином.

У свою чергу, відповідачем не виконано зобов'язань щодо повної оплати отриманого товару за видатковою накладною № РН-0000461 від 03 жовтня 2011 року на суму 57 600,00 гривень з ПДВ.

Факт оплати відповідачем вартості отриманого товару на загальну суму 162 000,00 гривень підтверджується відповідними банківськими виписками (а.с. 61-69).

Відтак, пропозиція відповідача про укладання договору купівлі-продажу у спрощений спосіб, викладена шляхом направлення позивачу замовлення на поставку товару та внесення оплати за отриманий товар. А, факт прийняття цієї пропозиції позивачем, викладений шляхом поставки товару та складанням видаткових накладних, які містять всі істотні умови договору: постачальника, покупця, найменування товару, його кількість, ціна та загальна сума; виставлення відповідачу рахунків для оплати.

Наведене свідчить про те, що сторонами у спрощений спосіб укладена угода щодо купівлі-продажу товару, яка спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, тому продовжує для сторін права та обов'язків і підлягає належному виконанню сторонами.

Як впливає з правової позиції Верхового Суду України, висловленої у постановах від 06.06.2012 № 6-49цс12; від 14.11.2011 № 6-40цс11, правовідношення, в якому боржник зобов'язаний передати гроші як предмет договору або сплатити їх як ціни договору, є грошовими зобов'язаннями.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо повної оплати отриманого товару, позивач звернувся до суду та просить стягнути з відповідача 43 200,01 гривень.

Частиною другою статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина перша статті 193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною другою наведеної статті визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Стаття, що коментується, надає легальне визначення цивільно-правового зобов'язання. Виходячи із положень статті зобов'язання є перш за все цивільним правовідношенням, тобто різновидом суспільних відносин, що регулюються цивільним правом. Зобов'язання є однією із основних категорій приватного права та займає своєрідне місце в системі цивільних правовідносин. Зобов'язанню як різновиду цивільних правовідносин властиві такі риси:

По-перше, зобов'язання є динамічними правовідносинами, оскільки опосередковують переміщення матеріальних цінностей між суб'єктами цивільного права на відміну, наприклад, від відносин власності, які визначають приналежність майнових цінностей якійсь особі. Боржник у зобов'язанні повинен вчинити на користь кредитора певну дію або утриматися від вчинення дії.

По-друге, зобов'язання є переважно майновими відносинами, оскільки особисті немайнові права особи є невідчужуваними та не можуть переміщуватися.

По-третє, у зобов'язальних відносинах є завжди визначений суб'єктний склад. У зобов'язанні завжди є боржник та кредитор. Навіть якщо зобов'язання виникає із порушення абсолютного права (наприклад, зобов'язання із завдання шкоди), після настання підстави виникнення зобов'язання його суб'єктний склад буде визначеним.

Змістом зобов'язання як правовідношення може бути як активна поведінка боржника здійснення ним певної дії (передачі майна, виконання роботи, надання послуги, сплати грошей тощо), так і пасивна поведінка - утримання від певної дії.

Частина 2 коментованої статті містить відсилочну норму, яка відсилає до статті 11 ЦК для визначення підстав виникнення зобов'язань. Якщо проаналізувати статтю 11, можна зробити висновок, що не всі перелічені там підстави самостійно можуть породжувати зобов'язання.

Частиною 3 коментованої статті передбачені три основні засади зобов'язальних правовідносин: добросовісність, розумність, справедливість. Дані принципи є також загальними принципами цивільного права. У коментованій статті ці принципи виділені додатково, оскільки саме в зобов'язальних відносинах вони набувають найбільш широкого прояву. Добросовісність, розумність, справедливість є оціночними категоріями цивільного права. Цивільне законодавство не дає визначення даних принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов'язання або суду. Немає поки що визначення даних категорій і на рівні узагальненої судової практики. У зв'язку з цим, необхідно звернутися до теорії цивільного права для визначення критеріїв добросовісності, розумності, справедливості як основних засад зобов'язальних відносин.

За приписами статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Статтею 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступить до виконання зобов'язання або не виконав його у строки, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило свій інтерес для кредитора, він може відмовитись від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Зі змісту частини 1, 2 статті 692 ЦК України вбачається, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлено інший строк оплати товару.

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що позивачем не надано до позову доказів відправлення рахунків-фактур на оплату товару, а тому вважає, що у нього не виникло грошових зобов'язань перед позивачем.

При цьому, господарський суд відхиляє заперечення відповідача в цій частині з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 29 вересня 2011 року позивачем було оформлено рахунок-фактуру № СФ-0000525 щодо оплати мастила технологічного «ВЕЛ-1» на загальну суму 57 600,00 гривень з ПДВ. Строк оплати за наведеним рахунком визначений до 09 жовтня 2011 року (а.с. 27).

Водночас відміток про отримання рахунку для оплати відповідачем, він (рахунок) не містить, та інших доказів його відправлення та/або отримання відповідачем суду не надано, в той час як відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вони посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

07 вересня 2012 року позивач намагаючись вирішити спір в досудовому порядку, звернувся до відповідача з вимогою про сплату наявної заборгованості у розмірі 43 200,01 гривень (а.с. 33-35).

Факт відправлення вимоги на адресу відповідача та її отримання підтверджується поштовою квитанцією № 1980 від 07.09.2012 (а.с. 44) та описом вкладення у цінний лист (а.с. 42), повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 43).

Позивач стверджує, що претензія залишена відповідачем без задоволення, та іншого відповідачем суду не доведено.

Суд наголошує, що ненадання доказів відправлення/вручення наведеного вище рахунку-факти, не є підставою для відмови у позові з огляду на наступне.

Пунктом 1 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» передбачено, що відповідно до частини першої статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Таким чином, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції й встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 21.04.2011 № 9/252-10.

В силу наведених вище положень законодавства прийняття відповідачем товару від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов'язання після одержання товару оплати його вартість, а у позивача відповідно вимагати такої оплати.

Частиною другою статті 530 ЦК України передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Разом з цим, непред'явлення продавцем письмової вимоги про оплату товару в порядку статті 530 ЦК України не позбавляє покупця обов'язку своєчасно розрахуватися за отриманий товар й відповідно не може бути підставою для відмови у позові, оскільки у покупця обов'язок оплатити вартість товару виникає з моменту отримання продукції за товаророзпорядчими документами, тобто де-юре безпосередньо в день отримання товару та товаророзпорядчих документів.

Відповідно до частини другої статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказами передачі позивачем відповідачу товару є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, тобто документи, що підтверджують факт передачі позивачем товару визначеної вартості та факт прийняття вказаного товару відповідачем.

Визначаючи обґрунтованість доводів позивача про передачу ним за спірною видатковою накладною товару на загальну суму 57 600,00 гривень, суд виходить з наявного у матеріалах справи первинного документу (видаткової накладної), що підтверджує вказану обставину.

Разом з цим, з матеріалів справи, у тому числі акту звіряння взаємних розрахунків та банківських виписок вбачається, що несплачена спірна сума складає 43 200,00 гривень, замість заявленої до стягнення 43 200,01 гривень.

На момент прийняття рішення у цій справі, матеріали справи не містять доказів оплати спірної заборгованості, а тому грошове зобов'язання відповідача всупереч нормам законодавства та виниклим зобов'язальним відносинам перед позивачем залишилося невиконаним.

Враховуюче те, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за переданий товар обґрунтовані, не спростовані відповідачем, документально підтверджені, відповідають фактичним обставинам справи на суму 43 200,00 гривень, то вони підлягають задоволенню у наведеному розмірі.

При цьому у задоволенні позовних вимоги в частині стягнення 0,01 гривень слід відмовити.

Посилаючись на несвоєчасне виконання зобов'язань відповідачем щодо оплати переданої продукції, позивач згідно статті 625 ЦК України просить суд стягнути з відповідача три відсотки річних у розмірі 447,39 гривень за період з 13 вересня 2012 року по 21 січня 2013 року.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Вказана стаття визначає відповідальність за порушення грошового зобов'язання та її приписи підлягають застосуванню у випадку прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру. Відповідно такі додаткові зобов'язання є заходами відповідальності за порушення основного зобов'язання, у тому числі, коли має місце прострочення виконання основного зобов'язання.

Індекс інфляції за своїми ознаками є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних - є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно правової позиції, викладеної у постанові Верхового Суду України від 25.03.2002 у справі № 8/606, три відсотки річних та індекс інфляції є іншими засобами захисту порушеного права, котрі не можуть бути різновидом (тотожністю) неустойки. Інфляційні та три відсотки річних не є додатковими вимогами за законодавством. Стягнення з боржників інфляційних нарахувань та відсотків річних на існуючу заборгованість за невиконаними ними зобов'язаннями є обґрунтованим.

Відповідно до статей 216-218 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Приписами чинного законодавства не передбачено звільнення боржника (відповідача) від відповідальності за невиконання основного грошового зобов'язання або його виконання із порушенням встановлених Договором термінів та не позбавляє кредитора (позивача) права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України.

Систематичний аналіз законодавства свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням відсотків річних, випливає з вимог статті 625 ЦК України.

Застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок трьох відсотків річних, суд дійшов висновку про недоведеність заявленого періоду його нарахування.

Позивач, посилаючись на статтю 530 ЦК України здійснив нарахування трьох відсотків річних з 13 вересня 2012 року (дня отримання відповідачем вимоги про сплату спірної заборгованості), проте суд не погоджується з початковою датою такого нарахування, оскільки позивачем не враховано семиденний строк від дня пред'явлення (отримання) вимоги. Водночас загальним правилом виконання такого зобов'язання є правило, що боржник має виконати свій обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення кредитором вимоги. Тобто пред'явлення кредитором вимоги є тільки початком строку виконання, і виконання боржником обов'язку в будь-який день семиденного строку буде вважатися належним виконанням.

Оскільки наведену вимогу відповідачем отримано 13 вересня 2012 року, то період нарахування відсотків річних повинен розпочинатися через сім днів від дня її отримання, тобто з 21 вересня 2012 року.

Привівши свій розрахунок трьох відсотків річних та період його нарахування, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині за період з 21 вересня 2012 року по 21 січня 2013 року у розмірі 435,74 гривень.

Відповідно до пунктів 2-4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3, 33 ГПК України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами статті 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією України і Законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. За змістом положень вказаних норм, право на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Відповідно до пункту 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

За наведених обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Судові витрати відповідно до статті 49 ГПК України, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі ст. 129 Конституції України, ст. ст. 11, 202, 509, 525, 526, 530, 599, 610, 612, 626, 638, 642, 655, 692 Цивільного кодексу України, ст. ст. 67, 173, 175, 181, 193 Господарського кодексу України, керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

В И Р I Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути Приватного акціонерного товариства «БЕТОН НОВА» (84791, Донецька область, місто Дебальцеве, смт Миронівський, вулиця Совєтська, будинок № 42; код ЄДРПОУ - 32406629, відомості про рахунки в установах банків відсутні) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого об'єднання «НІКОС» (51200, Дніпропетровська область, місто Новомосковськ, вулиця Леваневського, будинок № 1; код ЄДРПОУ - 30740752, відомості про рахунки в установах банків відсутні) заборгованість у розмірі 43 200,00 гривень, три відсотки річних у розмірі 435,74 гривень, судовий збір у розмірі 1 719,98 гривень, а всього 45 355 (сорок п'ять тисяч триста п'ятдесят п'ять) гривень 72 копійки.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ у встановленому порядку.

Рішення суду набирає законної сили через десять днів з дня складення та підписання повного його тексту та може бути оскаржене через господарський суд Донецької області до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення та підписання повного тексту рішення.

У судовому засіданні 06.03.2013 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 11.03.2013.

Суддя Фурсова С.М.