Рішення № 29822541, 24.12.2012, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"24" грудня 2012 р. Справа № 19/064-12

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Білоцерківський міськбуд»,

м. Біла Церква Київської області;

до Державного підприємства Міністерства оборони України «Білоцерківське

управління військово-будівельних робіт», м. Біла Церква;

про стягнення 129128,17 грн.

Суддя Т.П. Карпечкін

За участю представників сторін:

від позивача: Степанець Т.О. (довіреність № 135 від 22.08.2012 р.);

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Білоцерківський міськбуд»(надалі -позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Державного підприємства Міністерства оборони України «Білоцерківське управління військово-будівельних робіт»(надалі -відповідач) про стягнення 129128,17 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором підряду № 19 від 01.12.2009 р., в останнього утворилась заборгованість по сплаті виконаних позивачем протягом грудня 2009 року підрядних робіт у сумі 16608,49 грн. Крім того, відповідач в порушення умов укладеного між сторонами в усній формі договору поставки не оплатив отриманий товар, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 86172,60 грн. Отже, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у загальній сумі 103759,63 грн. та нараховані на неї інфляційні втрати в сумі 17846,68 грн. та 3% річних -7521,86 грн.

Ухвалою від 26.09.2012 р. суд порушив провадження у справі № 19/064-12 та призначив її розгляд на 15.10.2012 р.

Ухвалами від 15.10.2012 р., від 12.11.2012 р., від 26.11.2012 р. та від 04.12.2012 р. розгляд справи відкладався.

Присутнім у судових засіданнях 15.10.2012 р. 12.11.2012 р., 04.12.2012 р. та 24.12.2012 р. представником позивача вимоги підтримані у повному обсязі та частково надані витребувані судом документи.

Представник відповідача у судові засідання жодного разу не з'явився, про причини неявки господарський суд не повідомив, вимоги ухвал суду від 17.10.2012 р., від 12.11.2012 р. та від 22.11.2012 р. не виконав, письмовий відзив на позов та інші витребувані документи не подав.

Втім, на адресу суду 15.11.2012 р. від відповідача надійшов лист від 31.10.2012 р. за № 56, в якому останній просить відмовити позивачу в позові, оскільки позивач не направив свого представника для проведення звірки взаєморозрахунків, а також з огляду на наявність заборгованості позивача перед відповідачем у сумі 882000,00 грн.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення. Ухвали суду від 15.10.2012 р., від 12.11.2012 р. , від 26.11.2012 р. та від 04.12.2012 р. надсилалась за адресою, що зазначена в позовній заяві та яка підтверджується Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 12.11.2012 р.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Оскільки про поважні причини неявки в судове засідання представника відповідача суд не повідомлений; клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило, тому суд вважає, що, у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами, без участі представника відповідача, яких достатньо для винесення рішення по суті.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши у судовому засіданні пояснення представника позивача, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

01.12.2009 р. між відповідачем (за договором -замовник) та позивачем (за договором -підрядник) був укладений Договір підряду № 19, за умовами якого замовник доручає, а підрядник зобов'язується виконати комплекс будівельних робіт (підпірна стінка) на об'єкті «Реконструкція недобудованої будівлі медучилища під житловий комплекс»по вул. Червонофлотській, 121 в м. Біла Церква. Договірна ціна виконуваних підрядником робіт складає 16608,49 грн., в тому числі ПДВ 20% - 2768,08 грн. Строк виконання робіт у повному обсязі -до 30 грудня 2009 року (п.п. 1.1., 2.1., 3.2. договору).

Відповідно до умов договору, позивач виконав роботи на суму 16608,49 грн., що підтверджується підписаним і скріпленим печатками сторін актом приймання виконаних підрядних робіт за грудень 2009 року (типова форма № КБ-2в), копія якого залучена до матеріалів справи.

Проте, відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань виконані позивачем підрядні роботи не оплатив.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

У відповідності до ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України, встановлено порядок оплати за договором підряду, а саме: якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

З огляду на вищенаведене та підписання відповідачем акту приймання виконаних підрядних робіт без будь-яких зауважень чи заперечень щодо обсягу та якості виконаних робіт, свідчить про прийняття останнім цих робіт та, відповідно, породжує у відповідача обов'язок по їх оплаті.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, на підставі усної домовленості між позивачем та відповідачем, позивач за видатковими накладними № 0887від 03.12.2009 р., № 0888 від 03.12.2009 р., № 00000001 від 26.01.2011 р., № № 00000001 від 05.01.2010 р., № 0892 від 30.12.2009 р., копії яких залучені до матеріалів справи та оригінали яких були оглянуті в судовому засіданні, передав відповідачеві товарів на загальну суму 130932,60 грн.

Судом встановлено, що вищезазначені видаткові накладні оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»та Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку», затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, щодо зазначення обов'язкових в ній реквізитів, а саме: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ; назву документа (форми); дату і місце складення документа; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції (у натуральному та\або вартісному виразі); посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші данні, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Факт отримання товару відповідачем підтверджується довіреностями на отримання товарно матеріальних цінностей (типова форма № М-2) № 000007 від 02.12.2009 р., № 000073 від 28.12.2009 р., № 000017 від 25.01.2011 р., № 000077 від 05.01.2010 р., копії яких також залучені до матеріалів справи та оригінали яких були оглянуті в судовому засіданні.

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Приписами статті 205 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч. 1).

Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ч .2).

Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

З викладеного вище вбачається, що між позивачем та відповідачем було укладено договір у спрощений спосіб, що підтверджується видатковими накладними щодо передачі товару відповідачу та довіреностями про отримання товарно-матеріальних цінностей останнім. Відповідно до цього договору позивач зобов'язався поставити відповідачу товар, а відповідач, у свою чергу, прийняти його та оплатити.

Слід зазначити, що за своєю правовою природою правочин, який відбувся між позивачем та відповідачем, є договором поставки, проте при його укладенні сторонами не встановлено терміну виконання відповідачем своїх зобовязань щодо поставки товару.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується

При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України (Інформаційний лист Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012від 17.07.2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права»).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 21.04.2011 р. № 9/252-10 та від 28.02.2012 р. № 5002-8/481-2011.

З огляду на вищевикладене, враховуючи положення ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, відповідач зобов'язаний був оплатити вартість товару в момент отримання товару та підписання товаророзпорядчих документів на нього.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Втім, оскільки отриманий товар відповідач не оплатив, позивач звернувся до відповідача з претензією за вих. № 86 від 20.06.2012 р., яка була надіслана на адресу відповідача цінним листом 26.06.2012 р. У вказаній претензії позивач просив відповідача сплатити заборгованість у загальній сумі 103759,63 грн., яка складається з заборгованості за виконані на підставі Договору підряду № 19 від 01.12.2009 р. роботи та заборгованості за отриманий товар.

Також, позивач посилається на зарахування в рахунок погашення заборгованості наданих відповідачем з грудня 2009 року по грудень 2010 року послуг автокраном.

Як вбачається з доданих до справи доказів, відповідач у період з грудня 2009 року по грудень 2010 року надав позивачу послуги автокраном на загальну суму 44760 грн., що підтверджується актами від 17.12.2009 р., від 23.06.2010 р., від 30.06.2010 р., від 30.07.2010 р., від 31.08.2010 р., 29.09.2010 р., від 29.10.2010 р., від 30.11.2010 р., від 30.12.2010 р., підписаних сторонами і скріпленими печатками.

Приписами ст. 601 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк внконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Таким чином, з наданих суду доказів вбачається, що на день вирішення спору відповідач не розрахувався за виконані підрядні роботи в сумі 16608,49 грн. та за отриманий товар на суму 86172,60 грн. (130932,60 грн. -44760 грн.).

Отже, заборгованість становить 102781,09 грн. (16608,49 грн. + 86172,60 грн.).

Приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Проте, під час розгляду спору у господарському суді позивачем належними та допустимими доказами не підтверджено виникнення заборгованості в сумі 978,54 грн., а відтак позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу підлягає задоволенню в розмірі 102781,09 грн.

Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати в сумі 17846,68 грн. за період з січня 2010 року по квітень 2012 року та 3% річних у сумі 7521,86 грн. за період з 01.01.2010 р. по 31.05.2012 р., які нараховані на суму заборгованості 103759,63 грн.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як встановлено судом вище, позивачем належними та допустимими доказами підтверджено лише наявність заборгованості відповідача в розмірі 102781,09 грн.

При цьому, у претензії позивач вимагав сплатити заборгованість за виконані підрядні роботи в розмірі 16608,49 грн. Як вбачається з умов Договору підряду № 19 від 01.12.2009 р., то в останньому сторонами не встановлено строку оплати виконаних робіт.

Таким чином, про виникнення заборгованість саме у розмірі 103759,63 грн. відповідач був повідомлений лише претензією за вих. № 86 від 20.06.2012 р.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Отже, з урахуванням виникнення заборгованості у розмірі 103759,63 грн. з моменту пред'явлення претензії відповідачу, останній повинен був розрахуватись у строк до 02.07.2012 р., а відповідно з 03.07.2012 р. боржник вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання.

Втім, позивачем здійснено нарахування інфляційних втрат в сумі 17846,68 грн. за період з січня 2010 року по квітень 2012 року та 3% річних у сумі 7521,86 грн. за період з 01.01.2010 р. по 31.05.2012 р., тобто за період, в який заборгованість у вказаному розмірі ще не існувала, а відтак прострочення боржника не наступило.

Суд також звертає увагу, що товар поставлявся відповідачу в грудні 2009 року, в січні 2010 року та в січні 2011 року, а послуги відповідачем, на суму яких проведено зарахування, надавались протягом 2010 року, що також унеможливлює нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу 103759,63 грн., починаючи з 01.01.2010 р.

Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно ст. 49 ГПК України, на відповідача покладаються витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства Міністерства оборони України «Білоцерківське управління військово-будівельних робіт»(09100, Київська область, м. Біла Церква, вул. Гайок, 4; код ЄДРПОУ 07554701) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Білоцерківський міськбуд»(09114, Київська область, м. Біла Церква, вул. Глиняна, 45-А; код ЄДРПОУ 14352286) 102781 (сто дві тисячі сімсот вісімдесят одну) грн. 09 коп. -боргу, 2055 (дві тисячі п'ятдесят п'ять) грн. 62 коп. -витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В іншій частині вимог в позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 25.12.2012 р.

Суддя Т.П. Карпечкін