Постанова № 29821188, 19.02.2013, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2013 р. Справа № 804/95/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Коренева А.О.,

при секретарі судового засідання - Пасічник Т.В.

за участю:

представника позивача - Чимбар А.Д.,

представника відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську в приміщенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КП Центральний ринок» до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська про визнання противоправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 30.11.12 №0001522302 та №0001532302, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «КП Центральний ринок», звернувся до суду з позовом до ДПІ у Кіровському районі м. Дніпропетровська про визнання противоправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 30.11.12 №0001522302 та №0001532302. На обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що висновки акту перевірки від 07.11.12 №146/222/01557911, на основні яких винесені спірні рішення, є необґрунтованими, безпідставними та незаконними, оскільки суперечать вимогам чинного законодавства. Первинні документи за взаємовідносинами позивача та ТОВ «Трансінвест-Групп» та з ТОВ «ДПТ - Дніпро» досліджені посадовими особами ДПІ в ході перевірки, відсутності в них обов'язкових реквізитів не встановлено. Висновки відповідача щодо нікчемності правочину між позивачем та його контрагентами не відповідають змісту чинного законодавства та суперечать останньому. Щодо встановленого відповідачем заниження позивачем податкових зобов'язань на суму 375 823 грн. за операцією із списання основних фондів на загальну суму 1 879 113,80 грн., позивач зазначає, що таке списанні відбулось не за самостійним рішенням позивача, тобто не за власним бажанням. Крім того, матеріальні цінності, які виникли внаслідок ліквідації списання павільйонів (навісів) залишились у власності позивача, тобто не вибули з його власності, а відтак така операція з ліквідації не може вважатися відчуженням майна. В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити з підстав, наведених в позові.

Відповідач, ДПІ у Кіровському районі м. Дніпропетровська, з позовними вимогами не погодився, виклавши доводи в запереченням на адміністративний позов (том.2 а.с.12-24), які за своїм змістом є витягом з акту перевірки від 07.11.12 №146/222/01557911. Представник відповідача в судове засідання не прибув, причини неявки суду не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить розписка, наявна в матеріалах справи (том 2 а.с.10).

Відповідно до ч.4 т. 128 КАС України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час та місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатись і справу може бути вирішено на підставі наявних в ній доказів. З огляду на наведені положення процесуального закон суд вважає за можливе здійснити судовий розгляд справи за відсутність відповідача, належним чином повідомленого про дату, час та місце судового розгляду, на підставі наявних в ній доказів.

Вивчивши доводи позову та заперечень, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд при винесені постанови виходить з наступних підстав та мотивів.

Судовим розглядом справи встановлено, що відповідачем на підставі наказу ДПІ від 04.10.12 №613 та відповідно до пп.78.1.1 п.78.1 ст.78 проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «КП Центральний ринок» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.10 по 30.06.12. Результати перевірки оформлені Актом від 07.11.12 №146/222/01557911 (том 1 а.с.19-64). Проведеною перевіркою встановлено, зокрема: - що відповідно до ч.1, ч.5 ст. 203 ч.ч.1, 2 ст.215, ст.216, ст.228 ЦК України правочини позивача з постачальниками ТОВ «Трансінвест-Груп» та ТОВ «ДПТ Дніпро» мають ознаки нікчемності та є нікчемними - в силу припису закону; - пп.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.5.1 ст.5, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства» та пп.135.5.4 п.135.5, ст.135, п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст. 139, пп.138.5.1п.38.5 ст.138 ПК України в результаті чого ТОВ «КП Центральний ринок» занижено податок на прибуток всього на суму 12 629 грн. в наслідок допущених порушень податкового законодавства, які відображено в п. 3.1.2 розділу 3 акта перевірки; - пп.7.2.3 п.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.2 ст. 198, п.198.6 ст. 198, п.201.1 ст.201 ПК України, п.201.11 ст.201 ПК України, що призвело до заниження ПДВ на загальну суму 419 294 грн.

Вивченням змісту Акту перевірки судом встановлено, що наведені висновки зроблені відповідачем: - щодо взаємовідносин позивача з ТОВ «Трансінвест-Груп» виключно з урахуванням Акту перевірки від 19.09.11 №349/23-205/37334109 ТОВ «Тансінветс-Груп» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту декларацій з податку на додану вартість за період з 01.12.10 по 30.06.11, - щодо взаємовідносин з ТОВ «ДПТ-Дніпро» виключно з урахуванням Акту перевірки від 14.02.12 №312/23-4/34733356 від 20.04.12 №60/22-6/347733356 ТОВ «ДПТ-Дніпро» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту декларацій з податку на додану вартість за період травень, червень 2011р.; - щодо взаємовідносин позивача з ПП «Хімтрейд» (ПДВ 10 140 грн.), ТОВ «Югком» (ПДВ 1 142 грн.) , ТОВ «Ітако» (ПДВ 196 грн.), ПП «Промспецтех» (ПДВ 1 718 грн., 736 грн), ТОВ «Дніпрорембуд» (ПДВ 1 500 грн.), ТОВ «Грейз і К» (ПДВ 6 435 грн.), ТОВ «Агроветкорм» (ПДВ 23 589грн.), ПП «Полифом-М» (ПДВ 1 404 грн.) виключно з урахуванням даних системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредити в розрізі контрагентів на рівні ДПА України та висновків щодо нікчемності, - щодо факту списання (ліквідації) позивачем основних фондів та не нарахування податкових зобов'язань з ПДВ в сумі 375 822,86 грн. у зв'язку з тим, що рішенням Дніпропетровської міської ради від 30.05.11 №737 не було зобов'язано позивача ліквідувати основні фонди (павільйони).

Враховуючи наведені висновки проведеної відносно позивача перевірки, податковим органом прийняті: податкове повідомлення-рішення від 30.11.12 №0001522302, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 28 087 грн. 50 коп., з яких сума основного платежу дорівнює 12 629 грн., сума штрафних санкцій - 15 458,50 грн., та податкове повідомлення-рішення від 30.11.12 №0001532302, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 580 906 грн. 75 коп., з яких сума основного платежу дорівнює 419 294 грн., сума штрафних санкцій - 99 612,75 грн.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість вказаних висновків відповідача і винесених на підставі таких висновків спірних актів індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, проаналізувавши положення законодавчих актів, якими врегульовані спірні правовідносини, суд зауважує на наступному.

Щодо висновків податкового органу про нікчемність правочинів між позивачем та ТОВ «Трансінвест-Груп», позивачем та ТОВ «ДПТ-Дніпро», позивачем та ПП «Хімтрейд» (ПДВ 10 140 грн.), ТОВ «Югком» (ПДВ 1 142 грн.) , ТОВ «Ітако» (ПДВ 196 грн.), ПП «Промспецтех» (ПДВ 1 718 грн., 736 грн), ТОВ «Дніпрорембуд» (ПДВ 1 500 грн.), ТОВ «Грейз і К» (ПДВ 6 435 грн.), ТОВ «Агроветкорм» (ПДВ 23 589грн.), ПП «Полифом-М», та наявності підстав для формування податкового кредиту за такими взаємовідносинами.

Згідно з ч.1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності). Головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом, саме законом, а не актами, в тому числі актами перевірок податкових органів, які б факти в таких актах не були відображені. Вказані в Актах перевірок від 19.09.11 №349/23-205/37334109 щодо ТОВ «Трансінветс-Груп» та від 14.02.12 №312/23-4/34733356, від 20.04.12 №60/22-6/347733356 щодо ТОВ «ДПТ-Дніпро», від 07.11.12 №146/222/01557911 щодо позивача висновки є суто суб'єктивною думкою посадових осіб ДПІ, що проводили перевірки, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Також суд відмічає, що в постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.09 звернено увагу на наступне: «... вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Окрім того, суд зважує на те, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Заслуговують на увагу і положення ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, відповідно до яких господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Наведена норма пов'язує недійсність господарського зобов'язання з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Відповідно до ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України, міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню. Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Суд відмічає, що відповідачем не надано доказів, а судом не встановлена наявність фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та його контрагентами ТОВ «Трансінвест-Груп», ТОВ «ДПТ-Дніпро», ПП «Хімтрейд», ТОВ «Югком», ТОВ «Ітако», ПП «Промспецтех», ТОВ «Дніпрорембуд», ТОВ «Грейз і К», ТОВ «Агроветкорм», ПП «Полифом-М» правочинів. Суд зауважує, що відповідачем не заперечується факт укладення та виконання таких правочинів, відповідні первинні документи, як-то: договори, видаткові та податкові накладні, факт оплати отриманих товарів, послуг були дослідженні посадовими особами ДПІ в ході перевірки, що вбачається з акту перевірки та письмових заперечень.

Таким чином, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій, відповідних рішень суду про визнання спірних правочинів між позивачем та його контрагентами недійсними ДПІ до суду не надано, в акті перевірки про наявність такого рішення не зазначено. Між тим, факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Посилання відповідача на ч.ч. 1, 5 ст.203, ч. 1,2 ст.215, ст.216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку. На користь вказаного свідчать і положення ст. 20 ПК України, відповідно до яких органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

На підтвердження реальності господарських взаємовідносин між позивачем та ТОВ «Трансінвест-Груп», ТОВ «ДПТ-Дніпро», ПП «Хімтрейд», ТОВ «Югком», ТОВ «Ітако», ПП «Промспецтех», ТОВ «Дніпрорембуд», ТОВ «Грейз і К», ТОВ «Агроветкорм», ПП «Полифом-М» та факту поставки товарів позивачем як в ході перевірки, так і до суду в ході розгляду справи надані відповідні договори, податкові накладні, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг). Факт реєстрації контрагентів та позивача платниками податку на додану вартість станом на дату видачі та отримання відповідних податкових накладних, а також факт оплати отриманих товарів (послуг) відповідачем не заперечується. Відповідні податкові накладні підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити, як того вимагає чинне законодавство України.

Відповідно до пп. 7.2.3. п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань. Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків. Згідно з пп. 7.2.6. п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» «податкова накладна видається платником податку, який поставляє товар (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту...». Відповідно до пп. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а також «... у разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами».

За правилами, визначеними п 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу (п.198.1 ст.198 ПКУ). Положення ст.198.2 ст.198 ПКУ визначають, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Одночасно законодавцем застережено, що не можуть бути віднесені до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Враховуючи той факт, що у позивача як на момент проведення перевірки, так і під час судового розгляду даної справи були в наявності всі податкові накладні та інші первинні документи (їх копії наявні в матеріалах справи), які підтверджують факт поставки товарів, послуги контрагентами на користь позивача, висновки відповідача про порушення позивачем пп.7.2.3 п.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.2 ст. 198, п.198.6 ст. 198, п.201.1 ст.201 ПК України, п.201.11 ст.201 ПК України, не відповідають дійсним обставинам та знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.

Щодо доводів відповідача в обґрунтування своєї позиції стосовно відсутності ТОВ «Трансінвест-Груп» за місцезнаходженням, визнання ТОВ «ДПТ-Дніпро» банкрутом (постанова господарського суду Дніпропетровської області від 14.08.12), невідповідності спірної суми податкового кредиту позивача сумі податкових зобов'язань, відображеній його контрагентами ТОВ «Трансінвест-Груп», ТОВ «ДПТ-Дніпро», ПП «Хімтрейд», ТОВ «Югком», ТОВ «Ітако», ПП «Промспецтех», ТОВ «Дніпрорембуд», ТОВ «Грейз і К», ТОВ «Агроветкорм», ПП «Полифом-М» за даними системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредити в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, суд зазначає наступне. Станом на дату проведення позивачем господарських операцій з ТОВ «Трансінвест-Груп» та ТОВ «ДПТ»-Дніпро» факту відсутності ТОВ «Трансінвест-Груп» за місцезнаходженням не встановлено, ТОВ «ДПТ»-Дніпро» банкрутом не визнано. Також суд відмічає, що законодавець не ставить в залежність право платника податку на формування податкового кредиту від дотримання його контрагентом податкової дисципліни, зокрема відображення податкових зобов'язань за проведеними операціями, Недотримання контрагентами позивача податкового законодавства не є підставою для висновку про порушення саме позивачем вимог вищенаведених положень податкового кодексу.

За викладених обставин, з огляду на реальний характер операцій між позивачем та його контрагентами, за наслідками виконання яких позивачем сформовані спірні суми податкового кредиту та оприбуткований відповідний товар, порушення контрагентами положень податкового законодавства та правил здійснення господарської діяльності (як-то відсутність за місцем реєстрації, несплата податків та зборів у необхідному розмірі тощо) не може бути підставою для позбавлення платника податку - позивача права на отримання податкової вигоди за умови відсутності доказів недобросовісності такого платника.

Суд також зауважує, що положеннями ч.2 ст. 8 КАС України передбачений обов'язок суду застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейським судом з прав людини висловлено позицію, що платник податків не повинен нести відповідальність за наслідки не виконання його постачальником обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ (справа « «Булвес» АД проти Болгарії»), а також зазначено, що у разі виявлення податковим органом невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, він міг би розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим, щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції, але прямого впливу на оподаткування організації-заявника це б не мало (справа «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії»).

Враховуючи наведене, суд робить висновок, що у позивача наявне право на формування і валових витрат відповідно до положень ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства» (валові витрати) по спірним операціям, що мали місце до 01.04.11, та за правилам ст. 138 ПК України, яка встановлює склад витрат та порядок їх визнання, що набрала чинності з 01.04.11, по спірним операціям, що мали місце після 01.04.11. Відтак судження податкового органу про порушення позивачем пп.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.5.1 ст.5, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства» та пп.135.5.4 п.135.5, ст.135, п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст. 139, пп.138.5.1п.38.5 ст.138 ПК України та заниження податку на прибуток в сумі 12 629 грн., які ґрунтуються виключно на висновках щодо нікчемності правочинів між позивачем та означеними контрагентами, також не відповідають дійсним обставинам такої господарської діяльності позивача.

Стосовно висновків ДПІ щодо порушення позивачем п.189.9 ст. 189 ПК України та заниження податкових зобов'язань в сумі 375 822,86 грн., у т.ч. у липні 2011р. - 129 398,52 грн. серпні 2011р. - 246 424,34 грн., за операцією із ліквідації основних фондів (павільйонів), суд зазначає таке.

Як встановлено відповідачем в ході перевірки та підтверджено матеріалами справи, позивачем було списано основні засоби, а саме: - за актом списання №ЛНА-000012 від 05.07.11згідно наказу №36 від 29.06.11 «Про ліквідацію павільйонів по вул. Шмідта 5Б» - павільйон №4 (інв. №00997) вартістю 646 992,63 грн.; - за актом списання №ЛНА-000013 від 11.08.11 згідно наказу №49 від 10.08.11 «Про ліквідацію павільйонів по вул. Шмідта 2» - павільйон №1 (інв. №00994) вартістю 438 457,54 грн.; - за актом списання №ЛНА-000014 від 15.08.11 згідно наказу №49 від 10.08.11 «Про ліквідацію павільйонів по вул. Шмідта 2» - павільйон №2 (інв. №00995) вартістю 388 570,05 грн.; - за актом списання №ЛНА-000015 від 18.08.11 згідно з наказом №49 від 10.08.11 «Про ліквідацію павільйонів по вул. Шмідта 2» - павільйон №3 (інв. №00996) вартістю 405 093,58 грн.

Судом встановлено, що ліквідація вказаних павільйонів була здійснена позивачем з урахуванням: - ухвали Кіровського районного суду від 04.08.10 у справі №2-1122/2009 щодо скасування за нововиявленими обставинами рішення від 29.01.09 про визнання за позивачем права власності на торгівельний павільйон за адресою Шмідта 5-Б в м. Дніпропетровську (том 1 а.с.95); - листа департаменту споживчого ринку і сфери послуг Дніпропетровської міської ради №4/8-692 від 25.05.11 щодо демонтажу торгівельних місць у зв'язку з реконструкцією (том а.с. 102); - рішення Дніпропетровської міської ради №787 від 30.05.11 щодо забезпечення демонтажу споруд, що розташовані на земельній ділянці в межах проведення робіт з реконструкції вул. Шмідта на ділянці від пр. Пушкіна до пр. К.Маркса (том 1 а.с.103-104); - розпорядження Дніпропетровського міського голови №381-р від 03.06.11 щодо вжиття заходів та припинення торгівельної діяльності (том 1 а.с.105-107); - листа департаменту житлово-комунального господарства та капітального будівництва Дніпропетровської міської ради №3/2760 від 22.06.11 щодо демонтажу торгівельного павільйону по вул. Шмідта 5-Б місць у зв'язку з реконструкцією (том 1 а.с.108); - розпорядження Дніпропетровського міського голови №428-р від 23.06.11 «Про усунення наслідків порушень Тимчасових правил благоустрою території міста Дніпропетровська по вул. Шмідта (том 1 а.с.109-110).

Відповідно до п. 189.9. ст. 189 ПК України у разі якщо основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються за самостійним рішенням платника податку, така ліквідація для цілей оподаткування розглядається як постачання таких основних виробничих або невиробничих засобів за звичайними цінами, але не нижче балансової вартості на момент ліквідації. Норма цього пункту не поширюється на випадки, коли основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються у зв'язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, у тому числі в разі викрадення основних виробничих або невиробничих засобів, що підтверджується відповідно до законодавства або коли платник податку подає органу державної податкової служби відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основних виробничих або невиробничих засобів у інший спосіб, внаслідок чого вони не можуть використовуватися за первісним призначенням.

Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що ліквідація платником основних засобів розглядається для цілей оподаткування як постачання таких основних засобів за умови, що такі основні засобі ліквідуються за самостійним рішенням платника податків. При цьому у разі якщо внаслідок ліквідації необоротних активів отримуються товарно-матеріальні цінності (комплектувальні вироби, складові частини, компоненти або інші відходи), які оприбутковуються на матеріальних рахунках з метою їх використання в господарській діяльності платника (подальшої реалізації тощо), на такі операції не нараховуються податкові зобов'язання з ПДВ.

Наявність вищенаведених рішення суду, листів, рішень та розпоряджень Дніпропетровської міської ради свідчить про ліквідацію (списання) позивачем павільйонів не за своїм самостійним рішенням. Крім того, зі змісту акту перевірку не вбачається, що посадовими особами ДПІ було досліджено питання оприбуткування позивачем на матеріальних рахунках товарно-матеріальних цінностей, отриманих внаслідок ліквідації павільйонів та факт використання ним таких цінностей в своїй господарській діяльності. Доказів не оприбуткування позивачем ТМЦ та невикористання їх в подальшій діяльності (реалізації тощо) відповідачем не надано. Враховуючи наведене, висновки відповідача щодо порушення позивачем п.189.9 ст. 189 ПК України не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.

Суд відмічає, що відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Отже, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії. Відповідач правомірність своїх висновків та винесених на їх підставі податкових повідомлень-рішень належним чином не довів. Висновки перевіряючих осіб, що викладені у акті перевірки, не підкріплені належними доказами і носять характер суб'єктивних припущень.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що спірні податкові повідомлення-рішення відповідача не узгоджується з вимогами Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Закону України «Про податок на додану вартість», Податкового кодексу України, у зв'язку з чим підлягають скасуванню як протиправні. Беручи до уваги наведене, позовні вимоги ТОВ «КП Центральний ринок» підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з ч.1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 2, 8-12, 69, 71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати противоправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби від 30.11.12 №0001522302 та №0001532302.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КП Центральний ринок» (код ЄДРПОУ - 01557911) витрати по сплаті судового збору в сумі 2 146 грн. (дві тисячі сто сорок шість гривень).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги з одночасним надісланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили згідно зі ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови виготовлений 22.02.13.

Суддя А.О. Коренев