Рішення № 29815588, 04.03.2013, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №2- 62/13

(№2609/14255/12)

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 березня 2013 року Солом'янський районний суд м. Києва,

у складі: головуючого судді Оксюти Т.Г.

при секретарі Прохоровій К.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Головне управління юстиції у м. Києві про визнання заповіту недійсним та визнання права власності, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернулась до суду з позовом до відповідача та просила визнати недійсним заповіт ОСОБА_3, посвідчений 08.06.2000 року державним нотаріусом Дев'ятої київської державної нотаріальної контори Бочковою Н.П., на бланку серії АВМ №159444.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру загальною площею 48,40 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом та стягнути з відповідача судові витрати.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її двоюрідний брат ОСОБА_3, який проживав за адресою: Латвія, АДРЕСА_2.

Після померлого ОСОБА_3 залишилось спадкове майно, яке складалось з житлового приміщення - квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

У зв'язку з відсутністю родичів у померлого ОСОБА_3, позивач ОСОБА_1 в порядку ст. 1265 ЦК України є єдиною спадкоємицею, яка мала право на спадщину щодо майна померлого ОСОБА_3

ОСОБА_1 було подано до Дев'ятої Київської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини ОСОБА_3

15.09.2011 року на підставі вказаної заяви державною нотаріальною конторою було відкрито спадкову справу. Крім того, з витягу із спадкового реєстру №29232649 від 27.12.2011 року вбачається, що жодних заповітів або спадкових договорів, що стосується прийняття спадщини від ОСОБА_3, зареєстровано не було.

Однак, після повторного звернення до Дев'ятої Київської державної нотаріальної контори, ОСОБА_1 дізналась про те, що відомості про відсутність заповітів є недостовірними.

Так, 08.06.2000 року ОСОБА_3 було складено заповіт, яким він заповів належну йому на праві власності квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 відповідачу ОСОБА_2.

Позивач вважає, що вказаний заповіт є таким, що не відповідає вимогам законодавства з огляду на наступне.

Відповідач ОСОБА_2 не має жодних родинних зв'язків з померлим ОСОБА_3

На момент складання заповіту ОСОБА_3 страждав на стійкі психічні та фізичні розлади та загострення, а тому є всі підстави вважати, що останній при складанні заповіту не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, що в свою чергу призвело до подальшого переходу права власності на майно померлого до особи, яка жодного відношення до ОСОБА_3 не мала.

На підставі викладеного, позивач вважає вказаний заповіт недійсним.

Також, зазначила, що враховуючи недійсність заповіту вона є єдиною спадкоємицею ОСОБА_3 п'ятої черги в порядку спадкування за законом.

На підставі вищевикладеного просила позов задовольнити.

04.03.2013 року позивач та її представник в судове засідання не з'явились, незважаючи на належне повідомлення про час розгляду справи.

Представник позивача надіслав на адресу суду телеграму в якій просив відкласти розгляд справи, у зв'язку з перебуванням на стаціонарному лікуванні.

Відповідно до приписів вимог ст. ст. 27, 28, 29, 30 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Тобто, вказані принципи щодо обов'язковості доведення тих чи інших обставин є обов'язковими не лише при з'ясуванні обставин справи по суті, а й, як у даному випадку, при поданні клопотання про відкладення розгляду справи, обґрунтованого хворобою представника відповідача.

Суд вважає дане клопотання необґрунтованим і таким, що може призвести до штучного затягування розгляду справи, в умовах існуючих процесуальних строків її розгляду, а тому вважає, що воно не підлягає задоволенню.

Виходячи з цього, суд вважає неявку позивача та її представника в судове засідання неповажною.

Враховуючи те, що позивач та її представник надали пояснення суду з приводу пред'явленого позову, судом досліджені всі матеріали справи та докази і заперечення сторін, підстави, передбачені ст. 169 ЦПК України для відкладення розгляду справи та оголошення перерви в ній відсутні, суд вважає за можливе закінчити розгляд справи у їх відсутність.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечувала посилаючись на те, що вони є необґрунтованими та непідтвердженими належними доказами.

На підставі викладеного просила у задоволенні позову відмовити.

Третя особа Головне управління юстиції у м. Києві в судове засідання свого представника не направила, про дату та час розгляду справи повідомлена належним чином, надіслала на адресу суду лист в якому просила у задоволенні позву відмовити та справу розглядати без участі її представника.

Суд, врахувавши пояснення позивача та її представника, вислухавши думку представника відповідача, врахувавши письмові пояснення третьої особи Головного управління юстиції у м. Києві, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про відмову в задоволенні позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про смерть НОМЕР_2, виданого Зіємєльським відділом ЗАГС м. Риги, двоюрідний брат позивача ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Після його смерті відкрилась спадщина у вигляді квартири АДРЕСА_1.

Вказана квартира належала ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого державним нотаріусом Дев'ятої Київської державної нотаріальної контори 15.10.1999 року.

Квартира складається з двох кімнат, загальною площею 48,40 кв.м., в тому числі жилою - 27,30 кв.м.

Встановлено, що 08.06.2000 року ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 було складено заповіт, відповідно до якого він заповів квартиру АДРЕСА_1 відповідачу ОСОБА_2.

Вищевказаний заповіт було посвідчено державним нотаріусом Дев'ятої Київської державної нотаріальної контори та зареєстрований в реєстрі за №3-1749.

Відповідно до свідоцтва про шлюб НОМЕР_1 виданого відділом ЗАГС м. Томска, відповідач ОСОБА_2 змінила прізвище на ОСОБА_2

Позивач просила визнати вищевказаний заповіт недійсним у зв'язку з тим, що померлий ОСОБА_3 під час складання спірного заповіту страждав на стійкі психічні та фізичні розлади та загострення, внаслідок чого не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, що в свою чергу призвело до подальшого переходу права власності на майно померлого до особи, яка жодного відношення до ОСОБА_3 не мала, на що слід зазначити наступне.

Згідно ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.ч. 1, 2, 3, 4, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Недійним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій (або) не могла керувати ними, може бути визнана судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Згідно ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно ч. 2 ст. 1248 ЦК України нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.

У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним.

Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках.

Згідно ч. 1, 2 ст. 1253 ЦК України на бажання заповідача його заповіт може бути посвідчений при свідках.

У випадках, встановлених абзацом 3 ч. 2 ст. 1248 і ст. 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов'язковою.

Встановлено, що 08.06.2000 року державним нотаріусом Дев'ятої Київської державної нотаріальної контори було посвідчено заповіт складений Чернухою О.І. на ім'я відповідача ОСОБА_2 та зареєстрований в реєстрі за №3-1749.

Відповідно до п. 8 Інструкції по порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України №18/5 від 18.06.1994 року нотаріальні дії вчиняються в приміщенні державної нотаріальної контори, в державному нотаріальному архіві, приміщенні, яке є робочим місцем приватного нотаріуса. В окремих випадках, коли громадянин не може з'явитися в зазначене приміщення, а також коли того вимагають особливості посвідчуваної угоди, нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаними приміщеннями.

Заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням місця і часу складання заповіту, дати та місця народження заповідача та підписаний особисто заповідачем. Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3 безпосередньо і особисто звернувся до Дев'ятої Київської державної нотаріальної контори за посвідченням заповіту.

При посвідченні даного заповіту державним нотаріусом було додержано всіх норм та умов законодавства про нотаріат, а саме: в процесі розмови перевірено дієздатність заповідача, з'ясовано волевиявлення та складено заповіт з його слів, з роз'ясненням трактування відповідних статтей ЦК України.

Заповідач власноручно підписав заповіт у нотаріуса.

Зважаючи на те, що юридичних підстав для відмови у вчиненні нотаріальної дії у державного нотаріуса Дев'ятої Київської державної нотаріальної контори не було - 08.06.2000 року нотаріусом було посвідчено заповіт ОСОБА_3, відповідно до якого він заповів спірну квартиру відповідачу ОСОБА_2. (ОСОБА_2).

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що заповіт був посвідчений відповідно до ст. 1248 ЦК України та Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 18.06.1994 року №18/5, згідно яких заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням місця і часу складання заповіту та підписаний особисто заповідачем.

Крім того, відповідно до п. 84 вказаної Інструкції, нотаріус перевіряє, чи не містить заповіт розпоряджень, що суперечать чинному законодавству.

Встановлено, що даний заповіт був записаний нотаріусом зі слів ОСОБА_3 Заповіт був посвідчений у двох примірниках, один з яких залишається на зберіганні в державній нотаріальній конторі, а другий, викладений на спеціальному бланку нотаріальних документів - виданий заповідачу.

Посвідчуючи даний заповіт від 08.06.2000 року, нотаріус діяла відповідно до вимог чинного законодавства.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що заповіт від 08.06.2000 року був складений ОСОБА_3 при повному усвідомленні значення своїх дій, розумінні всіх обставин, які мають істотне значення, на звичайних умовах, його волевиявлення було вільним та відповідало внутрішній волі. Нотаріусом були роз'яснені права та положення діючого законодавства, встановлено цивільну дієздатність.

ОСОБА_3 з власної волі заповів відповідачу ОСОБА_2. (ОСОБА_2) квартиру АДРЕСА_1.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 ЦПК України для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 10.07.2012 року за клопотанням представника позивача було призначено судову почеркознавчу експертизу.

З висновку №7224/7225/12-32 судово-почеркознавчої експертизи, складеного Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз 06.11.2012 року вбачається, що підпис від імені ОСОБА_3 в рядку «ПІДПИС _» у заповіті (другому примірнику) від імені ОСОБА_3 на ім'я ОСОБА_2, посвідченому державним нотаріусом Дев'ятої Київської державної нотаріальної контори 08.06.2000 року та зареєстрованому в реєстрі за №3-1749, виконаний рукописним способом кульковою ручкою без попередньої технічної підготовки чи застосування технічних засобів.

Підпис від імені ОСОБА_3 в рядку «ПІДПИС _» у заповіті (другому примірнику) від імені ОСОБА_3 на ім'я ОСОБА_2, посвідченому державним нотаріусом Дев'ятої Київської державної нотаріальної контори 08.06.2000 року та зареєстрованому в реєстрі за №3-1749, виконаний ОСОБА_3

Будь - яких доказів які б викликали сумнів у повноті, ясності, правильності висновку, чи доказів пов'язаних з недостатньою професійною кваліфікацією експерта, сторонами надано не було, а тому суд вважає його вірним та обґрунтованим і таким, що не суперечить матеріалам справи, поясненням сторін і може бути взятим до уваги судом при ухваленні рішення.

Отже, заповіт від 08.06.2000 року, посвідчений державним нотаріусом Дев'ятої Київської державної нотаріальної контори відповідає вимогам ст.203 ЦК України, а саме: волевиявлення учасника правочину було вільним і відповідало його внутрішній волі, правочин вчинений у формі, встановленій законом, спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, його зміст не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, складений ОСОБА_3 при повному усвідомленні значення своїх дій, розумінні всіх обставин, які мають істотне значення.

Що стосується посилань позивача стосовно того, що померлий ОСОБА_3 страждав на стійкі психічні та фізичні розлади та загострення, не міг в повній мірі контролювати та усвідомлювати свої дії, то слід зазначити наступне.

Згідно ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Згідно ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього кодексу.

Згідно ч.4 цієї ж статті доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, користуватися правовою допомогою, знайомитися з журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, оскаржувати рішення і ухвали суду, користуватися іншими процесуальними правами, встановленими законом.

В ході розгляду справи позивач та її представник не заявляли клопотання про призначення по справі посмертної судово-психіатричної експертизи, хоча право на це їм було роз'яснено.

Виписний епікриз Лікарні неврології та нейрохірургії з медичної карти пацієнта ОСОБА_3 №60053-2011 не є належним доказом в розумінні ст. 60 ЦПК України, оскільки з нього вбачається, що останній перебував на стаціонарному лікуванні з 04.07.2011 року по 13.07.2011 року, тобто через десять років після посвідчення заповіту.

Таким чином, позивачем не надано суду жодного доказу того, що ОСОБА_3 при складанні заповіту не усвідомлював значення своїх дій, оскільки з матеріалів справи вбачається, що він не страждав на психічні захворювання, жодних психотропних ліків не вживав, на обліку в психдиспансері не перебував, а тому вищевказані посилання позивача є необґрунтованими та надуманими.

Що стосується пояснень свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 то суд не приймає їх до уваги, оскільки їх судження є такими, що не розкривають об'єктивної картини справи. Крім того, вони не спростовують висновків суду, щодо вирішення даного спору, а тому суд критично ставиться до даних ними пояснень і бере їх до уваги лише в частині загального опису подій, які передували зверненню до суду.

Виходячи з вищенаведеного, оцінивши представлені сторонами докази, керуючись чинним законодавством, суд приходить до висновку про надуманість тверджень позивача про наявність підстав для визнання недійсним заповіту від 08.06.2000 року внаслідок не усвідомлення спадкодавцем ОСОБА_3 своїх дій і не знаходить підстав для задоволення позову, оскільки судом не встановлено при розгляді справи вини відповідача і таких доказів не надала суду і сама позивач.

Суд, прийшовши до висновку про відмову в задоволенні позову в частині визнання заповіту недійсним, приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання за позивачем права власності на спірну квартиру.

Керуючись ст.ст. 202, 203, 215, 225, 1233 ЦК України, Інструкції по порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України №18/5 від 18.06.1994 року, ст.ст. 10, 57-58, 60, 208-209, 210, 212-218 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Головне управління юстиції у м. Києві про визнання заповіту недійсним та визнання права власності відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя