Постанова № 29814732, 28.02.2013, Луганський окружний адміністративний суд

2.1

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 лютого 2013 року Справа № 812/1180/13-а

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Мазура Ю.Ю.,

при секретарі: Лушниковій О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луганську адміністративну справу за позовом Закритого акціонерного товариства «БІЛЕВРО» до Луганської митниці про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

30 січня 2013 року Закрите акціонерне товариство"БІЛЕВРО" (далі - позивач) звернулось з вказаним позовом до Луганської митниці (далі - відповідач) в якому просить:

- визнати незаконними дії Луганської митниці щодо ненадання відповіді на звернення ЗАТ "БІЛЕВРО" про надання дозволу на тимчасове ввезення автомобілю "Вольво S-4", реєстраційний номер: НОМЕР_1 терміном на три роки;

- визнати незаконними дії Відповідача щодо ненадання відповіді на звернення Позивача відносно необхідності чи то відсутності необхідності тимчасової реєстрації автомобілю "Вольво S-4", реєстраційний номер: НОМЕР_1 ;

- зобов'язати Відповідача розглянути питання та надати відповідне письмове рішення Позивачеві про надання дозволу на тимчасове ввезення автомобілю "Вольво S-4", реєстраційний номер: НОМЕР_1 терміном на три роки;

- зобов'язати Відповідача надати Позивачеві відповідь щодо необхідності або відсутності реєстрацію автомобілю "Вольво S-4", реєстраційний номер: НОМЕР_1 у відповідних органах Державної Автоінспекції України;

- зобов'язати Відповідача надати суду та позивачеві звіт у порядку ст. 163 Кодексу адміністративного судочинства України;

- стягнути з Відповідача судові у вигляді судового збору та витрат на правову допомогу.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що позивач зареєстрований та функціонує на території Литви та здійснюю свою діяльність також за її межами у країнах СНД, а саме - Білорусії, Росії та України.

Свого часу, керівник підприємства - ОСОБА_1, в комерційних інтересах свого підприємства виїхав у відрядження до України на транспортному засобі, що належить підприємству, про що є підтвердження з Луганської митниці.

На пункті перетину кордону, означеною посадовою особою позивача була надано митникам для ознайомлення відповідні накази по підприємству про призначення на посаду та про відрядження до України у відповідних комерційних цілях, а також реєстраційні документи на підприємство та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу. Після цього митниками, у порядку статті 222 Митного кодексу України, було надано дозвіл на тимчасове ввезення означеного транспортного засобу, чим було визначено його статус, як транспортного засобу, призначеного для комерційного використання.

З огляду на те, що згідно наказу про відрядження метою поїздки було моніторинг ринку морепродуктів на всій Україні та перемовини з українськими бізнес - структурами про укладення попередніх договорів, конкретні міста України, до яких повинні були здійснитися поїздки та конкретний термін відрядження до цієї країни не було визначено. При цьому керівник підприємства, є громадянином України та мешкає за адресою: АДРЕСА_1. Саме тому, за будь - якими роз'ясненнями, дозволами та питаннями він почав звертатися до відповідача, як до суб'єкта владних повноважень, що здійснює митний контроль на певній території.

Одним з таких звернень стала заява позивача від 12.06.2012 року за №07/мит., на яку до Вільнюса відповідачем було направлено відповідь від 02.07.2012 року за №3-19/6198. З огляду на далеку відстань та візовий режим ЄС, означену відповідь було отримано лише восени 2012 року і, після ознайомлення з її змістом з'ясувалося, що відповідач уник від відповідей на чіткі та конкретні питання, що безпосередньо стосуються його компетенції, а фактично процитував норми законодавства, які позивачу і так були відомі та які лише опосередковано стосуються сфери публічно - правових відносин між сторонами цього адміністративного позову.

Так у зверненні позивача повідомлялося про обставини, що унеможливлюють необхідність якнайскорішого вивозу автомобіля "Вольво S-4", реєстраційний номер: НОМЕР_1 та ставилося питання про надання дозволу відповідачем позивачеві визначити строк тимчасового ввезення у три роки. Відповіді на це питання надано не було, а були вказані лише загальні норми Митного кодексу України про необхідність вивезення транспортного засобу одразу ж після закінчення транспортних операцій, для яких він був увезений, що і так зрозуміло та давно відомо позивачеві.

Таким чином було порушено норми законів України, які згідно ст. 8 ЦК України має застосовуватися до цих, існуючих між позивачем та відповідачем правовідносин, бо відповіді на конкретні запитання звернення не було надано.

При цьому питання про надання дозволу на тимчасове ввезення вивозу автомобіля "Вольво S-4", реєстраційний номер: НОМЕР_1 терміном на три роки безпосередньо відноситься до компетенції відповідача, а питання про тимчасову реєстрацію транспортного засобу в ДАІ, хоча і не належить до компетенції відповідача, усе одно на нього повинна б була надана конкретна відповідь, що є загальною практикою та звичаями ділового обороту.

Таким чином, на думку позивача його право було порушено відповідачем, у зв'язку з чим позивач просив суд визнати незаконними дії Луганської митниці щодо ненадання відповіді на звернення ЗАТ "БІЛЕВРО" про надання дозволу на тимчасове ввезення автомобілю "Вольво S-4", реєстраційний номер: НОМЕР_1 терміном на три роки; визнати незаконними дії Відповідача щодо ненадання відповіді на звернення Позивача відносно необхідності чи то відсутності необхідності тимчасової реєстрації автомобілю "Вольво S-4", реєстраційний номер: НОМЕР_1 ; зобов'язати Відповідача розглянути питання та надати відповідне письмове рішення Позивачеві про надання дозволу на тимчасове ввезення автомобілю "Вольво S-4", реєстраційний номер: НОМЕР_1 терміном на три роки; зобов'язати Відповідача надати Позивачеві відповідь щодо необхідності або відсутності реєстрацію автомобілю "Вольво S-4", реєстраційний номер: НОМЕР_1 у відповідних органах Державної Автоінспекції України; зобов'язати Відповідача надати суду та позивачеві звіт у порядку ст. 163 Кодексу адміністративного судочинства України; стягнути з Відповідача судові у вигляді судового збору та витрат на правову допомогу.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позов, надав пояснення аналогічні викладеним у позовних вимогах та просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні надав пояснення, аналогічні викладеному у запереченнях (а.с.29-32) у задоволенні позову просив відмовити.

Заслухавши пояснення з'явившихся осіб, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

У судовому засіданні встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 12.06.2012 року за вих. №07/мит позивач звернувся до відповідача з листом у якому навів норми Митного кодексу України та просив відповідача визнати термін тимчасового ввозу автомобіля Вольво S-4", реєстраційний номер: НОМЕР_1 у три роки, згідно норм Митного кодексу України та повідомити - чи необхідна при цьому тимчасова реєстрація означеного транспортного засобу у органах ДАІ (а.с.8).

Таким чином, з листа позивача вбачається, що ним до відповідача було адресовано два клопотання, а саме:

1. про визнання терміну тимчасового ввозу автомобіля "Вольво S-4", реєстраційний номер: НОМЕР_1 у три роки;

2. про те чи необхідна при цьому тимчасова реєстрація означеного транспортного засобу у органах ДАІ.

У відповідь на вказаний лист відповідач направив 02.07.2012 року за вих. №3-19/6189 позивачеві письмову відповідь (а.с.10-11).

Частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до пункту 1 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у в'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення суб'єктів владних, а саме суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до вимог частини 3 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 1 Закону України «Про звернення громадян» установлено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. Військовослужбовці, працівники органів внутрішніх справ і державної безпеки, а також особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України мають право подавати звернення, які не стосуються їх службової діяльності. Особи, які не є громадянами України і законно знаходяться на її території, мають таке ж право на подання звернення, як і громадяни України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про звернення громадян», під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.

Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.

Статтею 15 Закону України «Про звернення громадян» встановлено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Заяви (клопотання) Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, інвалідів Великої Вітчизняної війни розглядаються першими керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій особисто. Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Відповідно до статті 20 Закону України «Про звернення громадян», звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів. На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну. Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку.

Відповідно до пункту 24 частини 1 статті 4 Митного кодексу України митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються митними органами в межах своїх повноважень з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.

Згідно з пунктом 59 частини 1 статті 4 Митного кодексу України транспортні засоби комерційного призначення - будь-яке судно (у тому числі самохідні та несамохідні ліхтери та баржі, а також судна на підводних крилах), судно на повітряній подушці, повітряне судно, автотранспортний засіб (моторні транспортні засоби, причепи, напівпричепи) чи рухомий склад залізниці, що використовуються в міжнародних перевезеннях для платного транспортування осіб або для платного чи безоплатного промислового чи комерційного транспортування товарів разом з їхніми звичайними запасними частинами, приладдям та устаткуванням, а також мастилами та паливом, що містяться в їхніх звичайних баках упродовж їхнього транспортування разом із транспортними засобами комерційного призначення.

За пунктом 60 частини 1 статті 4 Митного кодексу України транспортні засоби особистого користування - наземні транспортні засоби товарних позицій 8702, 8703, 8704 (загальною масою до 3,5 тонни), 8711 згідно з УКТ ЗЕД та причепи до них товарної позиції 8716 згідно з УКТ ЗЕД, плавучі засоби та повітряні судна, що зареєстровані на території відповідної країни, перебувають у власності або тимчасовому користуванні відповідного громадянина та ввозяться або вивозяться цим громадянином у кількості не більше однієї одиниці на кожну товарну позицію виключно для особистого користування, а не для промислового або комерційного транспортування товарів чи пасажирів за плату або безоплатно.

Умови тимчасового ввезення транспортних засобів комерційного призначення на митну територію України визначено главою 18 Митного кодексу України.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 105 Митного кодексу України митний режим тимчасового вивезення може бути застосований до товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що безпосередньо вивозяться за межі митної території України. Законодавством України з питань державної митної справи можуть бути визначені документи, які використовуються для декларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення у митний режим тимчасового вивезення замість митної декларації.

Згідно з частиною 6 цієї статті для поміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення у митний режим тимчасового вивезення особа, відповідальна за дотримання митного режиму, повинна:

1) подати митному органу, що здійснює випуск товарів, транспортних засобів комерційного призначення у режимі тимчасового вивезення, документи на такі товари, транспортні засоби, що підтверджують мету їх тимчасового вивезення;

2) у випадках, передбачених законодавством, надати митному органу зобов'язання про реімпорт товарів, транспортних засобів комерційного призначення, які тимчасово вивозяться, у строки, встановлені митним органом.

Статтею 105 Митного кодексу України передбачено, що строк тимчасового зберігання товарів і транспортних засобів на складі тимчасового зберігання або на складі організації -

отримувача гуманітарної допомоги не може перевищувати трьох місяців.

Кабінет Міністрів України може встановлювати для товарів і транспортних засобів окремих категорій менші строки зберігання.

Строк тимчасового зберігання товарів і транспортних засобів, зазначений у частині першій цієї статті, за заявою декларанта може бути продовжений, але не більше ніж на один місяць, митним органом, за дозволом якого товари і транспортні засоби були розміщені на складі. Заява про продовження строку тимчасового зберігання товарів і транспортних засобів попередньо погоджується з власником складу.

До закінчення строків зберігання, зазначених у частинах першій, другій та третій цієї статті, товари і транспортні засоби, що тимчасово зберігаються під митним контролем, повинні бути:

1) задекларовані власником або уповноваженою ним особою до обраного митного режиму;

2) або передані власником або уповноваженою ним особою для зберігання відповідному митному органу.

Відповідно статті 110 Митного кодексу України, переміщення товарів через митний кордон України здійснюється засобами авіаційного, водного, автомобільного, залізничного, трубопровідного транспорту, а також лініями електропередачі.

Залежно від наявності перевізника, відправника, одержувача, а також договору на перевезення товари переміщуються у:

1) вантажних відправленнях;

2) супроводжуваному багажі;

3) несупроводжуваному багажі;

4) ручній поклажі;

5) міжнародних поштових відправленнях;

6) міжнародних експрес-відправленнях.

Згідно статті 112 Митного кодексу України, митний контроль за міжнародними перевезеннями товарів здійснюється митними органами у взаємодії з іншими відповідними

контрольними службами за спільними технологічними схемами з визначенням часу та послідовності виконання кожною службою своїх безпосередніх обов'язків.

Розклад руху транспортних засобів через митний кордон України затверджується центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту за погодженням зі спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи та спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону України.

Зазначені у частині першій цієї статті технологічні схеми затверджуються керівниками митних органів за погодженням з керівниками відповідних органів охорони державного кордону України, центрального органу виконавчої влади в галузі транспорту та інших відповідних контрольних служб.

Загальні положення щодо умов та порядку переміщення і пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України визначено главою 27 Митного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 189 Митного кодексу України транспортні засоби комерційного призначення, що використовуються для переміщення товарів та/або пасажирів через митний кордон України, можуть тимчасово ввозитися на митну територію України без справляння митних платежів та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Згідно з частиною 3 цієї статті тимчасове ввезення транспортних засобів комерційного призначення на митну територію України допускається за умови, що такі транспортні засоби не використовуватимуться для внутрішніх перевезень на митній території України.

Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до пункту "b" статті 1 Додатка С до Конвенції про тимчасове ввезення (далі - Конвенція), до якої Україна приєдналась відповідно до Закону України «Про приєднання України до Конвенції про тимчасове ввезення» від 24.03.2004 № 1661-IV, «комерційне використання» означає платне перевезення осіб або промислове чи комерційне платне або безоплатне перевезення вантажів.

Умови здійснення міжнародних перевезень вантажів та пасажирів (багажу) регламентовано Конвенцію про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (м. Женева, 1956 р.) та Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення пасажирів та багажу (м. Женева 1973 р.), до яких Україна приєдналась 01.08.2006 та 05.12.2004 відповідно.

Конвенція про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (м. Женева, 1956 р.) застосовується до будь-якого договору дорожнього перевезення вантажів за винагороду з використанням автомобілів, коли вказані в договорі місце прийняття до перевезення вантажу і місце, передбачене для здачі вантажу, знаходяться на території двох різних країн, з яких принаймні одна являється учасником Конвенції. Статтями 4 та 5 цієї Конвенції, передбачено, що договір перевезення встановлюється накладною, другий примірник якої супроводжує вантаж.

Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення пасажирів та багажу (м. Женева 1973 р.) застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення пасажирів (та у відповідних випадках - їх багажу) транспортними засобами, коли у договорі вказано, що перевезення здійснюється територією принаймні двох країн та що пункт відправлення або пункт призначення, або той та інший знаходяться на території однієї з країн, що домовляються. Статтею 5 зазначеної Конвенції передбачено, що під час перевезення пасажирів перевізник має видати індивідуальний або колективний квиток, в якому мають бути зазначені назва та адреса перевізника.

Крім того, питання міжнародних перевезень пасажирів і вантажів врегульовано розділом IV Закону України від 05.04.01 № 2344-ІП «Про автомобільний транспорт» (зі змінами та доповненнями), відповідно до якого: |

1) при виконанні міжнародних перевезень вантажів нерезиденти України повинні мати: дозвіл України; дозвіл щодо узгодження умов та режимів перевезення в разі перевищення вагових або габаритних обмежень чи документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових (габаритних) обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу; сертифікат відповідності транспортного засобу вимогам законодавства України щодо безпеки руху та екологічної безпеки, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України; документи на вантаж.

2) при виконанні міжнародних перевезень пасажирів нерезиденти повинні мати: дозвіл України; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу; список пасажирів (для нерегулярних та маятникових перевезень); білетно-облікову документацію.

У транспортних засобах, що здійснюють міжнародні перевезення пасажирів та/або вантажів, установлюються і використовуються контрольні пристрої - тахографи.

Відповідно статті 9 до Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Таким документом при автомобільних перевезеннях може бути міжнародна автомобільна накладна (СМR).

Пунктом 1 частини 1 статті 335 Митного кодексу України визначено перелік документів та відомостей, які перевізник (декларант, уповноважена ним особа) надають митному органу при перевезені товарів автомобільним транспортом:

а) документи на транспортний засіб, зокрема ті, що містять відомості про його державну реєстрацію (національну належність);

б) транспортні (перевізні) документи (міжнародні товаротранспортні накладні);

в) визначений актами Всесвітнього поштового союзу документ, що супроводжує міжнародні поштові відправлення (за їх наявності);

г) комерційні документи (за наявності) на товари, що перевозяться, які містять відомості, зокрема, про найменування та адресу перевізника, найменування країни відправлення та країни призначення товарів, найменування та адреси відправника (або продавця) та отримувача товарів;

ґ) відомості про кількість вантажних місць та вид упаковки;

д) найменування товарів;

е) вага брутто товарів (у кілограмах) або об'єм товарів (у метрах кубічних), крім великогабаритних вантажів;

Таким чином, визнання автотранспортного засобу (у тому числі легкового) як транспортного засобу комерційного використання можливо виключно за умови його використання для платного перевезення осіб або промислового чи комерційного платного або безоплатного перевезення вантажів, що повинно підтверджуватись:

- при платному перевезенні осіб: білетно-обліковою документацію;

- при платному чи безоплатному промисловому чи комерційному транспортуванні товарів: товарно-транспортниими документами, зокрема міжнародною автомобільною накладною (СМR).

Таким чином, враховуючи вищевикладене, громадянин (як резидент та і нерезидент) може тимчасово в'їжджати на територію України на транспортному засобі комерційного призначення зі звільненням від оподаткування і без застосування гарантії за умови, що вказаний транспортний засіб знаходиться у власності (користуванні) юридичної особи, яка зареєстрована на території іншої держави, та використовується в комерційних цілях (платне перевезення осіб або промислове чи комерційне платне або безоплатне перевезення товарів).

При цьому громадянин, який возить транспортний засіб комерційного призначення на митну територію України, повинен мати: документи, що підтверджують здійснення цим громадянином діяльності на користь юридичної особи - власника (користувача) транспортного засобу; належний дозвіл користувача права на тимчасове ввезення транспортного засобу; документи на транспортний засіб, що підтверджують його реєстрацію в іншій державі на ім'я особи, яка зареєстрована або постійно проживає за межами України; документи на транспортний засіб, що підтверджують мету його тимчасового ввезення; документи, що підтверджують комерційне використання транспортного засобу.

Судом встановлено, що відповідач у своїй відповіді від 02.07.2012 року вих. №3-19/6189 навів та роз'яснив позивачеві всі норми чинного законодавства, що стосуються тимчасового ввезення на митну територію України транспортних засобів комерційного призначення.

Таким чином, що стосується позовних вимог позивача, то суд не вбачає підстав для їх задоволення, оскільки відповідачем були вчиненні всі дії встановлені чинним законодавством щодо розгляду заяви позивача, заяву було розглянуто у формі і у строк, встановлений законом та надано обґрунтовану відповідь позивачеві.

Відповідно до положень статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем у судовому засіданні доведено правомірність своїх дій та прийнятих рішень, а тому в задоволенні позову слід відмовити.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, судові витрати, понесені позивачем, йому не відшкодовуються.

Керуючись статтями 11, 71, 94, 159-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову - відмовити.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складено та підписано 05 березня 2013 року.

Суддя Ю.Ю. Мазур