Постанова № 29814724, 06.03.2013, Волинський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2013 року Справа № 803/169/13-a

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Димарчук Т.М.,

при секретарі судового засідання Мельник Л.А.,

за участю представника позивача Сорокопуда М.О.,

представника відповідача Ярошика Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренопласт" до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ренопласт" (надалі ТзОВ «Ренопласт», позивач, товариство) звернулося з позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби (надалі - Луцька ОДПІ, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30 жовтня 2012 року № 0002102201.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в період з 03.10.2012 року по 09.10.2012 року Луцькою ОДПІ проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питань здійснення фінансово-господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю «Медео-Захід» за листопад, грудень 2011 року. За результатами перевірки складено акт № 5312/22-6/35353678 від 16.10.2012 року в якому відповідачем зроблений висновок про порушення товариством п.185.1 ст.185, п. 188.1 ст. 188, п.198.2, п. 198.3, п.198.6 ст.198 та ст.201 Податкового Кодексу України.

Висновки акту перевірки ґрунтуються на тому, що TзOB "Ренопласт" занижено податок на додану вартість на загальну суму 93520 грн., в тому числі за листопад 2011 року на суму 47475 грн. та за грудень 2011 року на суму 46045 грн. Згідно акту перевірки позивачем не було надано документи, які підтверджують поставку товару за період листопад-грудень 2012 року відповідно до умов договору поставки № 28/11 від 30.11.2011 року, укладеного між ТзОВ «Ренопласт» та ТзОВ «Медео-Захід», що стало підставою для висновку про недійсність правочину, як такого, що укладений без реального настання наслідків, що обумовлені ним.

На підставі акту перевірки Луцькою ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення від 30 жовтня 2012 року № 0002102201, яким позивачу визначено грошове зобов'язання на суму 116900 грн. з податку на додану вартість, в тому числі 93520 грн. за основним платежем та 23380 грн. за штрафними санкціями.

Позивач не погоджується з висновками податкового органу щодо недійсності правочину, укладеного між ТзОВ «Ренопласт» та ТзОВ «Медео-Захід», вказує, що сторони договору в повному обсязі виконали свої зобов'язання, що підтверджується відповідними первинними бухгалтерськими документами. Зауважує на тому, що під час проведення перевірки інспекторам було надано всі документи, які підтверджують реальність проведення господарських операцій між контрагентами, а тому у відповідача не було обґрунтованих підстав для висновків в акті перевірки стосовно недійсності правочину, а за таких підстав винесене податкове повідомлення-рішення вважає протиправним та просить суд його скасувати.

В судовому засіданні представник позивача Сорокопуд М.О. позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві, та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позовних вимог не визнав та пояснив, що позивачем завищено податковий кредит у деклараціях за листопад та грудень 2011 року на 47475 грн. і 46045 грн. відповідно, в результаті чого занижено за вказані звітні періоди податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 93520 грн. ТзОВ «Ренопласт» включено до податкового кредиту ПДВ з вартості товарів, придбаних у ТзОВ «Медео-Захід». Як свідчать матеріали перевірки, ТзОВ «Ренопласт» на виконання договору поставки № 28/11 від 30.11.2011 року отримало від ТзОВ «Медео-Захід» товар (фурнітуру віконну) у листопаді та грудні 2011 року на загальну суму 561 120 грн., податок на додану вартість з обсягів придбання якого склав 93520 грн. Оплата за поставлений товар проведена у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника.

Під час проведення перевірки ТзОВ «Ренопласт» не надало документи (товарно-транспортні накладні, шляхові листи), які б підтверджували поставку товару від ТзОВ «Медео-Захід» чи договори щодо надання транспортних послуг іншими суб'єктами, сертифікати відповідності на придбаний товар. Таким чином, під час складання фінансової звітності у позивача були відсутні документи, що підтверджують транспортування товарно-матеріальних цінностей, тому неможливо встановити фактичну поставку товару від ТзОВ «Медео-Захід» до ТзОВ «Ренопласт» в листопаді та грудні 2011 року.

Крім того, перевіркою постачальника товарів ТзОВ «Медео-Захід» встановлено відсутність у нього необхідних умов для ведення господарської діяльності. Відсутність основних засобів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів відповідно до ч.1,5 ст.203, п.1, 2 ст. 215, ст.228 Цивільного кодексу України свідчать про те, що угоди за звітні періоди мають ознаки нікчемності.

За таких умов представник відповідача вважає, що господарські операції між позивачем та його контрагентом ТзОВ «Медео-Захід» не відбувались, а відтак податковий кредит сформований ТзОВ «Ренопласт» з порушенням ст.185, п. 188.1 ст. 188, п.198.2, п. 198.3, п.198.6 ст.198 та ст.201 Податкового Кодексу України.

Враховуючи наведене просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає до задоволення з врахуванням наступного.

Судом встановлено, що Луцькою об'єднаною державною податковою інспекцією Волинської області Державної податкової служби проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТзОВ «Ренопласт» з питань здійснення фінансово-господарських операцій з ТзОВ «Медео-Захід» за листопад та грудень 2011 року, за результатами якої складений акт №5312/22-6/35353678 від 16.10.2012 року.

В акті перевірки зафіксовано порушення товариством п.185.1 ст.185, п. 188.1 ст. 188, п.198.2, п. 198.3, п.198.6 ст.198 та ст.201 Податкового Кодексу України в результаті чого ТзОВ «Ренопласт» занижено податок на додану вартість на загальну суму 93520 грн., в тому числі за листопад 2011 року на суму 47475 грн. та за грудень 2011 року на суму 46045 грн.

Як вбачається з акту перевірки формування податкового кредиту з податку на додану вартість було проведене позивачем за результатами господарських операцій, здійснених відповідно до умов договору поставки № 28/11 від 30 листопада 2011 року, укладеного між ТзОВ «Ренопласт» (покупець) та ТзОВ «Медео-Захід» (постачальник) за яким позивач отримав від контрагента товар (фурнітуру віконну) у листопаді та грудні 2011 р. на загальну суму 561120 грн., податок на додану вартість з обсягів придбання якого склав 93520 грн.

За висновками податкового органу, зробленими в акті № 5312/22-6/35353678 від 16.10.2012 року, даний договір має ознаки "фіктивності", оскільки укладений без наміру реального здійснення господарських операцій, обумовлених ним. Враховуючи, що відповідно до ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, то відповідно здійснюється коригування показників податкової декларації, пов'язаної з обчисленням сум податкових зобов'язань податку на додану вартість за операціями, що проведені на підставі таких правочинів.

Висновки відповідача щодо фіктивності даного правочину ґрунтуються на тому, що під час проведення перевірки Товариством не було надано первинних документів (товарно-транспортних накладних, шляхових листів тощо), які б підтверджували поставку товару від ТзОВ «Медео-Захід» чи договорів щодо надання транспортних послуг іншими суб'єктами, сертифікатів відповідності на придбаний товар. Крім цього, в акті перевірки зазначено, що операції ТзОВ «Медео-Захід» не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення господарської діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської діяльності.

На підставі акту перевірки Луцькою ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення № 0002102201 від 30 жовтня 2012 року, яким за порушення п.185.1 ст.185, п. 188.1 ст. 188, п.198.2, п.198.6 ст.198 Податкового Кодексу України ТзОВ «Ренопласт» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 93520 грн. за основним платежем та застосовано штрафні санкції в розмірі 23380.

На вищевказане податкове повідомлення-рішення позивачем були подані скарги до Державної податкової служби у Волинській області та Державної податкової служби України, за результатами розгляду яких податкове повідомлення-рішення Луцької ОДПІ № 0002102201 від 30 жовтня 2012 року залишено без змін, а скарги позивача - без задоволення.

Поряд з тим, суд вважає, що податкове повідомлення-рішення №0002102201 від 30 жовтня 2012 року протиправне та таке, що підлягає скасуванню з огляду на наступне.

Як передбачено підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Правові підстави віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту визначено статтею 198 Податкового кодексу України, пунктом 198.1 якої визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктами 198.2. та 198.3 статті 198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Пунктом 201.1 статті 201 ПК України передбачено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору.

Згідно пункту 201.4. ст.201 ПК України податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункт 201.10 статті 201 ПК України).

З аналізу положень вищенаведених нормативно-правових законодавчих актів вбачається, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог чи, іншими документами, передбаченими законодавством.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні регулює Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Стаття 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачає первинні облікові документи та регістри бухгалтерського обліку. Так, згідно з частиною 1 цієї статті, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно із статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТзОВ «Ренопласт» та ТзОВ «Медео-Захід» був укладений договір поставки № 28/11 від 30 листопада 2011 року пунктами 1.1, 1.2 якого передбачено, що постачальник зобов'язується поставляти та передати у власність покупця продукцію, а покупець прийняти та оплатити продукцію в асортименті, кількості та за цінами, викладеними у додатках до цього договору, які є невід'ємною частиною даного договору. Під додатками до цього договору маються на увазі додаткові угоди, специфікації, додатки, узгоджені постачальником замовлення покупця, рахунки та видаткові накладні, які видаються постачальником. Згідно п.5.3 договору одночасно з передачею кожної партії продукції постачальник передає покупцеві наступні документи: один оригінальний екземпляр видаткової накладної на відпуск товару; один оригінальний екземпляр податкової накладної; один оригінальний екземпляр рахунку-фактури на дану партію продукції.

На виконання вимог вищевказаного договору ТзОВ «Медео-Захід» поставлено, а ТзОВ «Ренопласт» прийняті товарно-матеріальні цінності, а саме віконна фурнітура, що підтверджується: видатковими накладними № РН-0301202 від 30.11.2011 року, № РН-0131207 від 13.12.2011 року, №РН-0261204 від 26.12.2011 року (а.с. 42-44) та специфікаціями до вказаних видаткових накладних (а.с. 45-47); податковими накладними № 173 від 30.11.2011 року на суму 284 848,80 грн., №67 від 13.11.2011 року на суму 136271 грн., №135 від 26.12.2011 року на суму 140 000 грн. (а.с. 48-50), журналом-ордером і відомістю по рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» (а.с. 51).

Розрахунки між підприємствами ТзОВ «Ренопласт» та ТзОВ «Медео-Захід» проводились у безготівковій формі з розрахункового рахунку, про що свідчать банківські виписки (а.с. 114-116, 124-126).

Суми податку на додану вартість з вартості придбаного товару у «Медео-Захід» Товариство включило до податкового кредиту у деклараціях за листопад та грудень 2011 року відповідно 47475 грн. і 46045 грн.

Судом досліджені первинні документи, що містять відомості про обставини, які є предметом доказування у даній справі, та пов'язані з рухом активів, виконанням зобов'язань, останні відповідають змісту, відображеному в укладеному платником податку договорі та підтверджують обґрунтованість визначення податкового кредиту з податку на додану вартість.

Первинні документи відповідають вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та підпункту 2.4 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за №168/704.

Крім того, щодо неправомірності твердження відповідача про нікчемність договорів суд зазначає наступне.

Частина 1 статті 203 Цивільного кодексу України (ЦК України) передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до частини 2 статті 215, частини 1 статті 216 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, зокрема це: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до статті 207 Господарського кодексу України (ГК України) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути, на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним повністю або в частині.

Необхідними умовами для визнання зобов'язання недійсним відповідно до частини 1 статті 207 ГК України є, зокрема, його вчинення з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність вчинення зобов'язання і суперечність його мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Таким чином, при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Відповідачем (податковим органом) не доведено суду, що господарські зобов'язання між позивачем та ТзОВ «Медео-Захід» вчинені з метою, заздалегідь суперечною інтересам держави та суспільства, та не були спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Відповідно до статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Сторони самостійно визначають форму договору. В силу статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про відсутність волевиявлення за істотними умовами договору однією із сторін; спір між сторонами щодо недійсності договору відсутній.

Як встановлено судом, умови вищезгаданого договору поставки були виконані сторонами, про що свідчать досліджені в судовому засіданні докази.

Крім того, чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару та дотримання ними вимог податкового законодавства, навіть якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку.

Діюче податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Зауваження щодо форми та змісту наданих документів податкової та бухгалтерської звітності, податкових накладних з боку ДПІ в акті перевірки контролюючого органу відсутні. На момент складання податкових накладних контрагенти були зареєстровані в якості платників ПДВ, що не заперечується відповідачем.

Крім того, на момент укладення угод та їх виконання, позивач та його контрагенти були наділені належною господарською компетенцією, знаходилися в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України. Доказів, які б свідчили про відсутність у них відповідної правоздатності відповідачем не надано.

Позивач надав належні та допустимі докази на підтвердження того, що господарські операції носили реальний характер, послуги були виконані належним чином, які в свою чергу оплачені.

Таким чином, актом перевірки № 5312/22-6/35353678 від 16.10.2012 року не спростовано встановленої статтею 204 ЦК України презумпції правомірності вчинених позивачем правочинів, так як на думку суду, єдиним мотивом для висновку про нікчемність спірних правочинів є складений Луцькою ОДПІ акт позапланової перевірки № 753/23-3/35594018 від 18.04.2012 року ТзОВ «Медео-Захід». Однак, наявність висновку органу державної податкової служби України про нікчемність вчинених платником податків правочинів є недостатнім для висновку про порушення контрагентом такого платника податків законів з питань оподаткування.

Згідно довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України серії АА № 647665 позивач ТзОВ «Ренопласт» є юридичною особою, видами діяльності якої за КВЕД визначено: виробництво будівельних виробів з пластмас, виробництво інших виробів з пластмас, виробництво металевих вікон дверей і вікон, будівництво житлових і нежитлових будівель тощо. (а.с. 100)

Таким чином, одним з видів діяльності ТзОВ «Ренопласт» є виробництво металевих вікон і дверей. З пояснень представника позивача вбачається, що віконну фурнітуру отримав майстер цеху відділу виробництва алюмінієвих конструкцій ОСОБА_4, що підтверджується договором про його повну матеріальну відповідальність від 01.02.2011 року (а.с.99), та підписами останнього на специфікаціях до накладних (а.с.45-47). Віконну фурнітуру, ТзОВ «Ренопласт» використало у власній господарській діяльності для виготовлення металевих вікон, що зокрема підтверджується попередніми калькуляціями виробництва продукції № КА-0000402 , № КА- 0000404 , № КА- 0000403 , № КА - 0000405 від 28 грудня 2011 року (а.с.76-79).

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно віднесено до податкового кредиту суми податку на додану вартість у розмірі 93520 грн., а податковий кредит сформований згідно статті 198 Податкового кодексу України.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.71 КАС України обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого рішення покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З аналізу заперечень та акту перевірки №5312/22-6/35353678 від 16.10.2012 року вбачається, що відповідачем проводився аналіз здійснення господарських операцій TзOB «Ренопласт» з його постачальником ТзОВ «Медео-Захід». Поряд з тим, при проведенні перевірки позивача та формулювання порушень ним вимог Податкового кодексу України, відповідач не надав правової оцінки первинним бухгалтерським та іншим документам, які фактично засвідчують здійснення господарської операції між вищевказаними контрагентами.

Під час розгляду справи ні відповідачем, ні його представником в судовому засіданні, не спростовано достовірності відомостей первинних та розрахункових документів, поданих платником податків на підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій за договором поставки та не доведений факт порушення позивачем п.185.1 ст.185, п. 188.1 ст. 188, п.198.2, п. 198.3, п.198.6 ст.198 та ст.201 Податкового Кодексу України. Зазначені обставини, на думку суду, свідчать про необґрунтованість висновків Луцької ОДПІ, викладених в акті перевірки №5312/22-6/35353678 від 16.10.2012 року, а порушення позивачем п.185.1 ст.185, п. 188.1 ст. 188, п.198.2, п. 198.3, п.198.6 ст.198 та ст.201 Податкового Кодексу України не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду справи.

З огляду на викладені обставини суд вважає, що податкове повідомлення-рішення № 0002102201 від 30 жовтня 2012 року є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

З урахуванням ст.94 КАС України суд присуджує з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренопласт" судові витрати у зв'язку зі сплатою судового збору у розмірі 1169 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 1223 від 25 січня 2013 року та № 1244 від 30 січня 2013 року.

Керуючись статтями 160, 162, 163 КАС України, на підставі Податкового кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби від 30 жовтня 2012 року № 0002102201.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренопласт" витрати по сплаті судового збору у розмірі 1169 грн. (тисячу сто шістдесят дев'ять гривень ).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, повний текст якої буде виготовлено 11 березня 2013 року. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Т.М. Димарчук