Рішення № 29811800, 27.02.2013, Вижницький районний суд Чернівецької області

Справа № 713/90/13- ц

Провадження №2/713/85/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.02.2013 м. Вижниця

Вижницький районний суд Чернівецької області в складі:

головуючого судді Кибич І.А.

з участю секретаря Кречун І.Ю.

за участю представника позивача ОСОБА_1

за участю представника відповідача Бабічук А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вижниця цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживача, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом про захист прав споживача до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк».

В позові вказував, що 24.01.2007 року у Вижницькому відділенні ЧФ Приватбанку між ним та банком було укладено споживчий кредитний договір №СVVWGA00000001, згідно якого банк надав йому кошти у сумі 60000,00 грн. на споживчі цілі під заставу житла зі сплатою за користування кредитом 1.17% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 1,5% від суми виданого кредиту, у момент надання кредиту 0,2% щомісячна комісія від суми виданого кредиту. Ним за весь час дії кредиту регулярно сплачувались кошти відповідно до графіку погашення кредиту, іноді з переплатою, іноді з невеликим залишком заборгованості. Однак 23.04.2012 року отримав судову повістку про виклик у Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у якості відповідача у справі за цивільним позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до нього, фірми «Верус», існування якої йому невідомо, про стягнення заборгованості. В подальшому отримав дві повістки і рішення суду від 15.09.2011 року, у якому зазначено, що воно законної сили не набрало. Відділом державної виконавчої служби відкрито виконавче провадження ВП №33270575 по виконавчому листу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03.10.2011 року на суму 42956,00 грн.

19.01.2012 року відповідач звернувся з позовом до нього у Вижницький районний суд Чернівецької області про звернення стягнення на суму 30047,00 грн. Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 07.03.2012 року позов банку задоволено.

Зазначав, що на його неодноразові звернення до банку про надання консультативної допомоги, як це передбачено умовами кредитного договору та чинним законодавством, отримував відмову, що є грубим порушенням його права, як споживача фінансових послуг, передбаченого ст.62 ЗУ «Про банки та банківську діяльність», оскільки інформація щодо фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками на письмовий запит або з письмового дозволу власника такої інформації.

Сума заборгованості, яка складає 30047,87 грн. з яких: заборгованість по тілу кредиту 21532,80 грн.; відсотки - 6837,39 грн.: 600,00 грн. - комісія за користування кредитом; 1077,68 грн. - пеня. Крім того банком односторонньо, в період після 27.01.2009 року прийнято рішення про збільшення відсоткової ставки, що є незаконним. Також в даний час є два різних рішення на загальну суму близько 75000,00 грн., в той час коли його заборгованість складає лише 30047,87 грн., тобто банк, маніпулюючи бухгалтерськими документами викривив суму його заборгованості за даним кредитом. Крім того йому не відома фірма «Верус», яка нібито виступила поручителем по його кредиту. Свої дані, наміри отримати кредит не повідомляв нікому, а тому дана фірма змогла виступити в якості його поручителя лише отримавши інформацію з банку, чим порушено вимоги ст.ст. 62-62 Закону України «Про банки та банківську діяльність»

Отже банком свідомо створено ситуацію, при якій він, як громадянин України та споживач фінансових послуг, не зміг би виконати своє зобов'язання по кредиту і всі дії були спрямовані банком тільки на дискредитацію його, як добросовісного позичальника та намір заволодіти його майном в незаконний спосіб.

Зазначив, що укладаючи договір він розраховував на чесне виконання банком своїх обов'язків відповідно до чинного законодавства України. Відповідач не повідомляв його про намір достроково відкликати кредит, таємно змінив термін дії кредитного договору, що є його істотною умовою.

Посилаючись на ст.ст.27, 215, 228, ЦК України просив відновити його порушені права споживача фінансових послуг шляхом прийняття рішення зобов'язати відповідача провести перерахунок заборгованості по кредиту №СVVWGA00000001 від 24.01.2007 року, розірвати кредитний договір №СVVWGA00000001 від 24.01.2007 року відповідно до ст.651 ЦК України, заборонити банку вчиняти або ініціювати заходи щодо виселення його та членів його сім'ї з житлового будинку по АДРЕСА_1 та притягнути відповідальних працівників Банку до відповідальності за розголошення банківської таємниці.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позов підтримав, послався на обставини, викладені в позовній заяві, просив позовні вимоги задовольнити.

В судовому засіданні представник відповідача Бабічук А.С. позовні вимоги не визнала, посилалась на подане до початку розгляду справи письмове заперечення, в якому зазначила, що 24.01.2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір №СVVWGA00000001, згідно якого банк надав позичальнику кредит в сумі 63375,00 грн. з кінцевим терміном повернення 23.01.2012 року. При укладенні кредитного договору, було дотримано всі передбачені законом істотні умови договору, котрі були обумовлені згодою сторін, як узгоджені сторонами так і прийняті ними як обов'язкові умови договору. Надаючи грошові кошти позивачеві, банком було задоволено потреби Позивача, надавши йому в користування грошові кошти при цьому передбачивши порядок та умови повернення коштів та сплати відсотків за користування.

Згідно із законом та кредитним договором, для розірвання даного кредитного договору необхідно: ініціатива однієї із сторін; настання однієї із наступних підстав: згода сторін; істотне порушення договору другою стороною; інші випадки встановлені договором або законом. Або зміна обставин, які змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах, та наявність одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона. Інші умови та випадки, достатні для розірвання даного кредитного договору відсутні.

Перша з умов розірвання даного кредитного договору (ініціатива однієї із сторін) відбулося, проте однієї цієї умови недостатньо для розірвання договору. Друга умова, обов'язкова для розірвання договору (згода сторін або істотне порушення договору другою стороною - банком), - не відбулася, оскільки ПАТ КБ «Приватбанк» не надавала згоди на розірвання договору та не порушувала договір.

Факт підняття відсоткової ставки за кредитним договором не є його порушенням, оскільки згідно п. 2.3.1 кредитного договору - банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки при настанні певних випадків. Процедура підняття відсоткової ставки була дотримана банком в повному об'ємі, що підтверджується повідомленням про підвищення відсоткової ставки та реєстром відправки. Після підняття відсоткової ставки позивач сплачував платежі по підвищеній відсотковій ставці, а отже прийняв умови, які запропонував Банк. Третя підстава також не відбулася, оскільки позивач не довів того, що він міг передбачити зміну обставин, яким він керувався при укладенні договору, настільки, наскільки це відбулося у його випадку, то він не уклав би договір або уклав б його на інших умовах.

16.05.2012 року апеляційним судом Чернівецької області винесено рішення, яким задоволено вимоги банку про звернення стягнення на предмет іпотеки. Дане рішення ОСОБА_3 не оскаржувалося, а тому на сьогоднішній день є чинним. Після отримання вказаного рішення банком було направлено на адресу мешканців спірного будинку вимогу про виселення, однак вона була залишена без задоволення. У зв'язку з цим банк звернувся до суду із позовом про виселення мешканців спірного будинку за адресою: АДРЕСА_1 Тобто дії банку є абсолютно законними та правомірними.

Також вказала, що згідно п.2.3.9 кредитного договору банк має право доводити до відома третіх осіб інформацію по заборгованості позичальника за цим договором, а також про наявність (відсутність) і стан майна, переданого в забезпечення виконання зобов'язань, у випадку порушення позичальником зобов'язань за кредитним договором. Умови чинного законодавства не передбачають участі основного позичальника в договорах поруки. Позичальник в даному випадку є третьою стороною. Отже, банк не був зобов'язаний повідомляти ОСОБА_3 про укладення договору поруки з ТОВ УФА «Верус». Відносини між ТОВ УФА «ВЕРУС» та «ПриватБанком» не є майновими. Чинне законодавство України не містить імперативних норм щодо співвідношення дат договору позики та договору поруки. Просила відмовити в задоволені позову.

Суд, заслухавши представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача Бабічук А.С., дослідивши матеріали справи, матеріали кредитної справи №СVVWGA00000001, вважає, що в задоволенні позову необхідно відмовити з наступних підстав.

Згідно ст.ст. 526, 527, 530 Цивільного Кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та цивільного законодавства. Згідно із п.1.ст. 1054 Цивільного Кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно із п.1.ст.1048 Цивільного Кодексу України розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. З положень кредитного договору та ст.ст. 1054, 1055 ЦК України вбачається, що сторонами дотримано в повному обсязі вимог цивільного законодавства щодо предмету договору, його ціни, строку повернення кредиту, розміру відсотків, письмової форми.

На підставі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). За змістом ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, або розірвання договору.

Стаття 3 ЦК України передбачає, що загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, свобода договору.

Згідно ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Також даною статтею визначені права та обов'язки сторін договору споживчого кредиту.

Судом встановлено, що 19.01.2007 року ОСОБА_3 звернувся до відповідача ПАТ КБ «Приватбанк» із Анкетою-заявою про надання споживчого кредиту під заставу майна в сумі 60000,00 грн., що підтверджується копією анкети-заяви.

24.01.2007 року у Вижницькому відділенні ЧФ Приватбанку між позивачем ОСОБА_3 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено споживчий кредитний договір №СVVWGA00000001, згідно якого банк надав позивачу кошти у сумі 60000,00 грн. на споживчі цілі під заставу житла, а також у розмірі 3375,00 на сплату страхових платежів зідно п.п 2.1.3, 2.2.7 договору, зі сплатою за користування кредитом 1,17% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 1,5% від суми виданого кредиту, у момент надання кредиту 0,2% щомісячна комісія від суми виданого кредиту, період сплати з 20 по 24 число кожного місяця, що підтверджується копією кредитного договору.

З заяви на видачу готівки №001 від 24.01.2007 року вбачається, що ОСОБА_3 отримав кошти в сумі 60000,00 грн.

Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 07.03.2012 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» про звернення стягнення та виселення задоволено частково. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №CVVWGA00000001 від 24.01.2007 року в сумі 30047,87 грн. звернуто стягнення на житловий будинок загальною площею 125,10 м.кв, який розташований в АДРЕСА_1, який належить ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 шляхом проведення прилюдних торгів з початковою ціною 97446,00 (дев'яносто сім тисяч чотириста сорок шість) гривень. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Чернівецької області від 16.05.2012 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 07.03.2012 року в частині звернення стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок, змінено. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №CVVWGA00000001 від 24.01.2007 року в розмірі 30047,87 грн. звернуто стягнення на житловий будинок загальною площею 125,10 м.кв, який розташований в АДРЕСА_1, який належить ОСОБА_3, з правом укладення ПАТ КБ «ПриватБанк» від імені відповідача договору купівлі-продажу будинку з початковою ціною 97446,00 грн., та отримання витягу з Державного реєстру прав власності, а також з наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх необхідних повноважень щодо продажу будинку. В іншій частині рішення залишено без змін.

Відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України. Тобто, зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасників правочину має бути вільним і відповідати його волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Однією з головних особливостей нікчемного правочину є відсутність необхідності визнання такого правочину недійсним в судовому порядку. Таким чином, надається можливість відмовитися від виконання зобов`язання. Якщо недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно зі ст. 236 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Нікчемний правочин є недійсним на підставі закону, а тому не створює інших наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Як роз`яснено в п. 14 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215, 1048 - 1052, 1054 - 1055), статті 18 - 19 Закону України "Про захист прав споживачів".

Зокрема, кредитний договір обов'язково має укладатись у письмовій формі (стаття 1055 ЦК); недодержання письмової форми тягне його нікчемність та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його нікчемністю. При вирішенні справ про визнання кредитного договору недійсним суди повинні враховувати роз'яснення, наведені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними".

Суди повинні розмежовувати кредитний договір, який є недійсним у силу закону (нікчемний) або може бути визнаний таким у судовому порядку (оспорюваний) з підстав, встановлених частиною першою статті 215 ЦК, та кредитний договір, який є неукладеним (не відбувся), що не може бути визнаний недійсним, зокрема, у випадку, коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б з однієї його істотної умови або зміст яких неможливо встановити виходячи з норм чинного законодавства (статті 536, 638, 1056-1 ЦК).

В п. 4 Постанови Пленум Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо).

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Заявляючи вимогу про зобов'язання відповідача провести перерахунок заборгованості по кредиту, розірвати кредитний договір, позивач ОСОБА_3 посилається на вимоги ст.651 ЦК України та пов'язував її з фактом збільшення банком відсоткової ставки за користування кредитом, яка в свою чергу є нікчемною, оскільки здійснена після 10.01.2009 року, розголошенням банківської таємниці, проведенням подвійних розрахунків заборгованості.

Посилання позивача ОСОБА_3, що підвищення відсоткової ставки за кредитним договором проведено без врахування вимог закону щодо заборони банкам підвищувати в односторонньому порядку розмір відсотків, а також вимог Закону України «Про захист прав споживачів» є безпідставними та необґрунтованими, зроблені на неправильному тлумаченні норм матеріального права, які регулюють виниклі відносини.

Законом України від 12 грудня 2008 року N 661 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку» цивільний Кодекс України доповнено статтею 1056-1 ЦК України, яка передбачає, що встановлений кредитним договором розмір відсотків не може бути збільшений банком в односторонньому порядку, а також, що умова договору банківського вкладу щодо права банку змінювати розмір відсотків на строковий вклад в односторонньому порядку є нікчемною.

Цей закон набув чинності з 10 січня 2009 року.

Зважаючи на закріплений Конституцією України принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (частина 1 статті 58), всі рішення банку у будь-якій формі (постанова, рішення, інформаційний лист) щодо підвищення відсоткової ставки в односторонньому порядку після 10 січня 2009 року є неправомірними (Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року N 1-рп/99 "У справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини 1 статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів)".

Як роз`яснено в п.28 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» при вирішенні спорів щодо правомірності підвищення процентної ставки згідно зі статтею 1056-1 ЦК у зв'язку з прийняттям Закону України від 12 грудня 2008 року № 661-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку", яким передбачено, що встановлений кредитним договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшений банком в односторонньому порядку, а також, що умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною, суди мають виходити з того, що цей закон набрав чинності з 10 січня 2009 року.

Судом встановлено, що відповідачем ПАТ КБ «ПриватБанк» рішення про підвищення розміру відсотків прийнято до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку», відповідно до якого встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку.

Відповідно до абзацу 4 ч. 4 Закону України «Про захист прав споживачів» про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни.

Пунктом 2.3.1. Договору передбачено, що банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом, при зміні кон'юнктури ринку грошових ресурсів в України. При цьому Банк надсилає Позичальнику письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом семи календарних днів з дати вступу в чинність зміненої процентної ставки.

З матеріалів справи вбачається, що про зміну розміру відсотків відповідач - банк повідомив позивача листом №20.1.3.2/6-30333 від 31.12.2008 року до дати зміни розміру відсотків та прийняття вказаного Закону.

Таким чином, відповідач - банк, прийнявши рішення про збільшення розміру процентів за кредитним договором з позивачем відповідно до умов договору й до набрання чинності Законом, яким встановлено заборону збільшення банком розміру процентів в односторонньому порядку, та повідомивши позивача в передбачений Законом України «Про захист прав споживачів» строк, діяв у відповідності з вимогами закону.

Відповідно до ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору, допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимоги однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Стосовно посилань позивача на грубе порушення ст.ст.60-62 Закону України «Про банки та банківську діяльність» суд вважає їх необґрунтованими виходячи з наступного.

Судом встановлено, що в якості забезпечення виконання ОСОБА_3 зобов'язань за кредитним договором №CVVWGA00000001 від 24.01.2007 року, між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус» було укладено договір поруки №467 від 12.01.2009 року.

Згідно п.1 договору поруки ТОВ УФА «Верус» поручилися перед ПАТ КБ «ПриватБанк» за належне виконання зобов'язань за кредитним договором, а саме, повернути кредит, сплатити відсотки та інші платежі, передбачені кредитним договором, сплатити можливі штрафні санкції (штраф, пеня)

Відповідно до п.2.3.9 кредитного договору банк має право доводити до відома третіх осіб інформацію по заборгованості позичальника за цим договором, а також про наявність (відсутність) і стан майна, переданого в забезпечення виконання зобов'язань, у випадку порушення позичальником зобов'язань за кредитним договором.

Згідно з пунктами 1-3 частини 2 статті 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банківською таємницею, зокрема, є відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі кореспондентські рахунки банків у Національному банку України; операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди; фінансово-економічний стан клієнтів. Інформація про банки чи клієнтів, що збирається під час проведення банківського нагляду, становить банківську таємницю.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 62 Закону України "Про банки і банківську діяльність" інформація щодо юридичних і фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками на письмовий запит або з письмового дозволу власника такої інформації.

У п. 3.1 Правил зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 14 липня 2006 року №267, із внесеними змінами, передбачено, що дозвіл клієнта може бути включений до договору про надання банківських послуг, що укладається між клієнтом і банком. У договорі також можуть бути визначені підстави та межі розкриття банком інформації, що становить банківську таємницю клієнта. З його письмового дозволу власника інформації, що становить банківську таємницю, банк розкриває таку інформацію в обсязі, визначеному в дозволі.

Таким чином, зазначені умови договору, якими позивач дав дозвіл на розкриття у разі порушення ним зобов'язань за цим договором інформації про наявність (відсутність) і стан заборгованості позичальника, не суперечать вимогам закону про банківську таємницю.

Судом не встановлено жодного з порушень закону з боку відповідача при укладанні оспорюваного кредитного договору, позивачем не надано на підтвердження своїх вимог будь-яких доказів, а навпаки, письмові докази підтверджують повну обізнаність позивача при вчиненні ним всіх дій, пов'язаних з отриманням та подальшою виплатою своїх кредитних зобов'язань. Під час судового засідання представник позивача не надав доказів які б вказували, що між сторонами не досягнуто згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились на його думку або щодо його розірвання.

Аналізуючи зібрані у справі докази у їх сукупності, наведені сторонами доводи та заперечення з предмету позову, суд вважає, що правові підстави позивача наведені на обґрунтування позовних вимог є безпідставними та такими, що суперечать вимогам чинного законодавства, яке регулює договірні відносини, які виникли між сторонами кредитного договору.

За таких обставин, підстав для задоволення вимог позивача про зобов'язання ПАТ КБ «ПриватБанк» провести перерахунок заборгованості по кредитному договору №CVVWGA00000001 від 24.01.2007 року, розірвання кредитного договору №CVVWGA00000001 від 24.01.2007 року, заборони вчиняти дії щодо виселення ОСОБА_3 та членів сім'ї з житлового будинку в АДРЕСА_1, притягнення відповідальних працівників ПАТ КБ «ПриватБанк» до відповідальності, немає.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

На підставі ст.ст. 526, 527, 530, 554, 611, 651, 652, 1048-1050, 1054, 1055 ЦК України, Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 60-62 Закону України «Про банки та банківську діяльність», керуючись ст.ст.10, 60, 88, 212-215, 218 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

В задоволені позовних вимог ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про зобов'язання ПАТ КБ «ПриватБанк» провести перерахунок заборгованості по кредитному договору №CVVWGA00000001 від 24.01.2007 року, розірвання кредитного договору №CVVWGA00000001 від 24.01.2007 року, заборони вчиняти дії щодо виселення ОСОБА_3 та членів сім'ї з житлового будинку в АДРЕСА_1, притягнення відповідальних працівників ПАТ КБ «ПриватБанк» до відповідальності, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом 10 днів з дня його проголошення, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення - з дня отримання копії цього рішення. Апеляційна скарга подається до Апеляційного суду Чернівецької області через Вижницький районний суд Чернівецької області.

Суддя: І. А. Кибич