Постанова № 29810210, 05.03.2013, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

05 березня 2013 р. № 820/1400/13-а

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого - судді Зінченка А.В.,

при секретарі - Алавердян Е.А.

за участі представників сторін:

позивача - Маро Д.Ю.

відповідача - Іванова О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові адміністративну справу за позовом Державної установи «Слобожанське Дослідне Поле» Національного наукового центру «Інститут ґрунтознавства та агрохімії» ім. О. Н. Соколовського до Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області ДПС про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, державна установа «Слобожанське дослідне поле» Національного Наукового Центру «Інститут ґрунтознавства та агрохімії ім. О.Н.Соколовського», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій прохав суд скасувати податкові повідомлення-рішення Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області ДПС № 0000052311 від 16.01.2013 року, яким підприємству донараховано податку на додану вартість в розмірі 2435,0 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 1217,5 грн. та № 0000042311 від 16.01.2013 року, яким підприємству донараховано податку на прибуток в розмірі 6014,0 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 772,5 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що Чугуївською ОДПІ Харківської області, на підставі наказу про проведення перевірки позивача від 17.12.2012 року №746, проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фінансово-господарської діяльності з питань дотримання вимог податкового законодавства України державної установи «Слобожанське дослідне поле» Національного Наукового Центру «Інститут ґрунтознавства та агрохімії ім. О.Н.Соколовського» з питання взаємовідносин з ПФ «Малахіт» за період 01.11.2011 року по 31.01.2012 року.

За результатами перевірки Відповідачем було складено акт про встановлені порушення від 29.12.2012 р. № 1009/00209154, яким встановлено порушення п.п.198.2, 198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на 2425,00 грн., у т.ч. за листопад 2011 року в сумі 1100,00 грн., за грудень 2011 року в сумі 666,00 грн., за січень 2012 року в сумі 669,00 грн. та п.п. 135.5.4 п. 135.5 ст.135 п.138.1 п.138.2 ст. 138 п. ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 6014,00 грн., в т.ч. за 4 квартал 2011 року в сумі 4469,00 грн., за 1 квартал 2012 квартал 2011 року в сумі 1545,00 грн.

В мотивувальній частині акту перевірки зазначається, що позивач мав взаємовідносини з ПФ «Малахіт». В ході проведення перевірок зазначеного контрагента встановлено, що у ПФ «Малахіт» відсутня матеріальна база, а саме: відсутні виробничі потужності (основні фонди, виробничі активи, технічний персонал).

Таким чином, правочини укладені від імені ПФ «Малахіт» не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже - мають ознаки нікчемності по ланцюгу до «вигодонабувача». На підставі викладеного всі правочині укладені між позивачем та вказаним контрагентом є нікчемними.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення № 0000052311 від 16.01.2013 року, яким підприємству донараховано податку на додану вартість в розмірі 2435,0 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 1217,5 грн. та № 0000042311 від 16.01.2013 року, яким підприємству донараховано податку на прибуток в розмірі 6014,0 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 772,5 грн.

Позивач вважає, що вказані рішення винесені неправомірні, є протизаконними, а тому просить скасувати їх в повному обсязі.

В судовому засіданні представник позивача повністю підтримав позовні вимоги, надав аналогічні зазначеним в позові пояснення та просив позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував та вказав, що податкові повідомлення-рішення, що оскаржуються, винесені правомірно, відповідають нормам чинного законодавства, просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Державна установа «Слобожанське дослідне поле» Національного Наукового Центру «Інститут ґрунтознавства та агрохімії ім. О.Н.Соколовського», пройшовши передбачену діючим законодавством процедуру державної реєстрації, набув статусу суб'єкта господарювання - юридичної особи, про що йому видане відповідне свідоцтво.

Державна установа «Слобожанське дослідне поле» Національного Наукового Центру «Інститут ґрунтознавства та агрохімії ім. О.Н.Соколовського» перебуває на обліку платників податків в Чугуївській ОДПІ Харківської області ДПС. Позивач також зареєстрований як платник податку на додану вартість відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість.

Чугуївською ОДПІ Харківської області, на підставі наказу про проведення перевірки позивача від 17.12.2012 року №746, проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фінансово-господарської діяльності з питань дотримання вимог податкового законодавства України державної установи «Слобожанське дослідне поле» Національного Наукового Центру «Інститут ґрунтознавства та агрохімії ім. О.Н. Соколовського» з питання взаємовідносин з ПФ «Малахіт» за період 01.11.2011 року по 31.01.2012 року.

За результатами перевірки Відповідачем було складено акт про встановлені порушення від 29.12.2012 р. № 1009/00209154, яким встановлено порушення п.п.198.2, 198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на 2425,00 грн., у т.ч. за листопад 2011 року в сумі 1100,00 грн., за грудень 2011 року в сумі 666,00 грн., за січень 2012 року в сумі 669,00 грн. та п.п. 135.5.4 п. 135.5 ст.135 п.138.1 п.138.2 ст. 138 п. ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 6014,00 грн., в т.ч. за 4 квартал 2011 року в сумі 4469,00 грн., за 1 квартал 2012 квартал 2011 року в сумі 1545,00 грн.

В мотивувальній частині акту перевірки зазначається, що позивач мав взаємовідносини з ПФ «Малахіт». В ході проведення перевірок зазначеного контрагента встановлено, що у ПФ «Малахіт» відсутня матеріальна база, а саме: відсутні виробничі потужності (основні фонди, виробничі активи, технічний персонал).

Таким чином, правочини укладені від імені ПФ «Малахіт» не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже - мають ознаки нікчемності по ланцюгу до «вигодонабувача». На підставі викладеного всі правочині укладені між позивачем та вказаним контрагентом є нікчемними.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення №0000052311 від 16.01.2013 року, яким підприємству донараховано податку на додану вартість в розмірі 2435,0 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 1217,5 грн. та № 0000042311 від 16.01.2013 року, яким підприємству донараховано податку на прибуток в розмірі 6014,0 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 772,5 грн.

При винесенні рішення ДПІ посилається не той факт, що ДУ «Слобожанське дослідне поле» укладено договір купівлі-продажу товарів від 24.11.11 №13 з ПФ «Малахіт».

Згідно умов договору ПФ «Малахіт» у 10-денний термін зобов'язується передати позивачу товар, а позивач зобов'язується прийняти вказаний товар та сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору є запасні частини до с/г техніки.

Відповідно до п.2.1 Договору купівлі-продажу товарів від 24.11.11 №13 передача товару здійснюється транспортом Продавця.

Також, встановлено, що позивачем укладено договір купівлі-продажу товарів від 09.12.11 №14 з ПФ «Малахіт».

Згідно умов договору ПФ «Малахіт» у 10-денний термін зобов'язується передати позивачу товар, а позивач зобов'язується прийняти вказаний товар та сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору є запасні частини до с/г техніки.

Відповідно до п.2.1 Договору купівлі-продажу товарів від 24.11.11 №13 передача товару здійснюється транспортом Продавця.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачем укладено договір купівлі-продажу товарів від 17.01.12 №2 з ПФ «Малахіт» .

Згідно умов договору ПФ «Малахіт» у 10-денний термін зобов'язується передати позивачу товар, а позивач зобов'язується прийняти вказаний товар та сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору є запасні частини до с/г техніки.

Відповідно до п.2.1 Договору купівлі-продажу товарів від 24.11.11 №13 передача товару здійснюється транспортом Продавця.

Виконання умов угод ПФ «Малахіт» відвантажено, а підприємством - позивачем отримано відповідно отриманої накладної та податкової накладної запчастини до с/г техніки.

Суму податку на додану вартість по зазначених податкових накладних включено до складу податкового кредиту за листопад 2011 грудень 2011 року, січень 2012 року, відображено у Реєстрі отриманих та виданих податкових накладних до податкової декларації з податку на додану вартість за листопад 2011 року, грудень 2011 року, січень 2012 року.

Розрахунки між суб'єктами господарювання за отриманий товар проводились у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на р/р ПФ «Малахіт» на суму 46155,05 грн у т.ч.: платіжне доручення №253 від 28.11.2011 на суму 38146,70 грн.; платіжне доручення №277 від 18.01.2012 на суму 3996,29 грн.; платіжне доручення №2 від 19.01.2012 на суму 4012,06 грн.

Запасні частини, отримані від ПФ «Малахіт» оприбутковані на рахунок №238 «Запасні частини до-транспортних засобів, машин і обладнання».

Бухгалтерська кореспонденція рахунків відображена в меморіальному ордері № 6 «Накопичувальна відомість за розрахунками з іншими кредиторами» за період з 01.11.11 по 31.01.12: Дт 238/Кт 675 на суму без ПДВ - 12175,57 грн. Дт641-4/Кт675 на суму ПДВ - 2435,11 грн.

Відповідно до наданих лімітно-заборних карток, запасні частини використано на ремонт сільськогосподарської техніки в грудні 2011, січні 2012 та списані на витрати (меморіальний ордер №13 «Накопичувальна відомість витрачання матеріалів» за грудень 2011, січень 2012).

Дебіторська/кредиторська заборгованість між позивачем та його контрагентом відсутня.

Відповідач вказує, що в ході проведення перевірки не надано до перевірки підтверджуючих документів транспортування запасних частин від ПФ «Малахіт».

Також, відповідач в акті перевірки зазначив, що Чугуївською ОДПІ складено акт перевірки від 09.11.2012 №796/2211/31668321 " Про результати позапланової невиїзної документальної перевірки Приватної фірми "Малахіт", з питання дотримання вимог податкового законодавства України по взаємовідносин з ТОВ «АРП», за період з 01.01.2010 по 30.04.2012", згідно якого встановлено наступне.

ПФ"Малахіт" до перевірки не надано документів, підтверджуючих походження та якість товару, а саме: сертифікатів відповідності (з вказаним виробником продукції та її характеристик); паспортів якості. ПФ "Малахіт" не має власних та орендованих транспортних засобів.

ПФ"Малахіт" не має власних складських приміщень. ПФ"Малахіт" не заключало договори оренди складських приміщень.

ПФ "Малахіт" не надано до перевірки підтверджуючих документів транспортування, зберігання, переміщення товарно-матеріальних цінностей.

Згідно аналізу наданих для проведення перевірки документів встановлено, що податковий кредит ПФ «Малахіт» по вищевказаним операції з продажу товарно-матеріальних цінностей сформовані за рахунок підприємств ТОВ «АРП».

Вартість отриманих ПФ «Малахіт» товарно-матеріальних цінностей, віднесених до складу податкового кредиту отриманих від ТОВ «АРП» вважається не підтвердженими.

ТОВ «АРП» безпідставно виписано податкові накладні на продаж: товарів (робіт, послуг) на адресу ПФ «Малахіт», які не можуть розглядатись в якості належного підтвердження податкових зобов'язань, оскільки ці податкові накладні не мають статусу юридично значимих.

Операції купівлі-продажу ТОВ «АРП» не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже - мають ознаки нікчемності по ланцюгу до „вигодонабувача".

Таким чином, перевіряючі прийшли до висновку, що оскільки відсутнє документальне підтвердження факту оприбуткування, відповідно відсутня підстава для включення даної суми без підтвердження відповідними, складеними згідно з чинним законодавством, первинними документами до складу податкового зобов'язання підприємства.

Виходячи з вищенаведеного сформовані ПФ «Малахіт» податкові зобов'язання за рахунок позивача є не дійсними.

Проаналізувавши наведене, суд не може погодитися з висновками податкової служби з наступних підстав.

Суд вказує, що відповідно до приписів п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх ввезенні на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України;

в)отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та у разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст. 198 визначено,що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Також, згідно з п. 198.3 ст. 198 ПКУ податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст.193, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6 ПКУ не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 цього Кодексу).

Суд вказує, що відповідно до п. 200.1. ст.200 Податкового Кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно вимог п.200.2. ст.200 вказаного Кодексу при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Також , п.200.3. ст.200 ПК України встановлено, що при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Проаналізувавши наведені норми та дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що укладені правочини є дійсними, виконаними сторонами в повному обсязі, без претензій та зауважень, не кім не оскарженими та у судовому порядку не визнані не дійсними.

Виконання умов договорів підтверджується наданими до матеріалів справи договорами, атом виконаних робіт, податковими накладними, видатковими накладними, платіжними дорученнями.

Суд вказує, що про фактичне виконання вищезазначених робіт свідчать первинні бухгалтерські та податкові документи, виписані відповідно до п.9.2. ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансової звітності в Україні» і п.2.4. ст.2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку».

Суд зазначає, що статтею 1 розділу 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Також суд звертає увагу на те, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару та дотримання ними вимог податкового законодавства.

Навіть якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Суд вваж є за необхідним вказати, що чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

При цьому Закон України "Про податок на додану вартість" не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

Крім того у відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Європейський суд з прав людини в ухвалених Рішеннях, а саме у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Щодо твердження про недійсність угод, укладених між позивачем та ПФ «Малахіт», суд вважає зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 та ч. 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Угоди між позивачем та вказаними контрагентами за період перевірки були укладені у відповідності до норм чинного законодавства та є такими, що відповідають всім вимогам, що встановлюються до даного виду договорів доки зворотне не буде доведено в суді. Тому підстав для висновків щодо нікчемності або недійсності договору не було.

Чинне законодавство України встановлює принцип презумпції правомірності правочину, згідно якого, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За таких обставин, суд не може погодитися з висновком податкового органу, викладеним у акті перевірки відносно нікчемності укладених правочинів позивачем , оскільки в силу статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або, якщо він не визнаний судом недійсним. Будь-яких рішень суду, щодо визнання недійними правочинів, податковим органом не зазначено.

Цивільне право говорить, що зміст правочину становлять права та обов'язки про набуття, зміну або припинення яких учасники правочину домовилися. Як на невідповідність змісту правочинів (договорів купівлі-продажу), укладених позивачем з ПФ «Малахіт», в Акті перевірки, складеного ДПІ, стверджується про порушення публічного порядку з посиланням на ст. 228 Цивільного кодексу України, згідно з якою «правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним».

Проте, в зазначеному Акті перевірки не міститься жодних фактів та не наведено, в чому саме полягає спрямованість укладених угод на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, тобто посилання на зазначену норму Цивільного кодексу України було зроблено перевіряючими безпідставно.

Суд вказує, що відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

При зазначених обставинах, суд вважає вимоги позивача правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 6-14, 71, 159-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Державної установи «Слобожанське Дослідне Поле» Національного наукового центру «Інститут ґрунтознавства та агрохімії» ім. О. Н. Соколовського до Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області ДПС про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області ДПС від 16 січня 2013 року №0000042311 та №0000052311.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Державної установи «Слобожанське Дослідне Поле» Національного наукового центру «Інститут ґрунтознавства та агрохімії» ім. О. Н. Соколовського понесені ним судові витрати в розмірі 114 грн. 70 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня отримання копії постанови апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції.

Постанова в повному обсязі виготовлена 10 березня 2013 року.

Суддя А.В. Зінченко