Постанова № 29799009, 05.03.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" березня 2013 р. Справа№ 05-5-43/216

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Разіної Т.І.

суддів: Шипка В.В.

Верховця А.А.

за участю представників сторін:

від заявника: Беседін В.І. - представник за довіреністю № 010-01/8433 від 27.12.2010;

від боржника: не з'явилися;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерної товариства «Державний експортно-імпортний банк України» на ухвалу господарського суду міста Києва від 14.01.2013 року у справі № 05-5-43/216 (суддя Пасько М.В.)

за заявою публічного акціонерної товариства «Державний експортно-імпортний банк України», м. Київ

до товариства з обмеженою відповідальністю «Ріелтком», м. Київ

про порушення справи про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

В січні 2013 року публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» звернулося до господарського суду Київської області з заявою про порушення справи про банкрутство відносно товариства з обмеженою відповідальністю «Ріелтком» в порядку ст.ст. 6, 7, 11, 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 N 2343-XII (із змінами і доповненнями) (далі по тексту - Закон) у зв'язку з неспроможністю останнього сплатити борг в сумі 22212151,79 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.01.2013 року у справі № 05-5-43/216 (суддя Пасько М.В.) відмовлено публічному акціонерному товариству «Державний експортно-імпортний банк України» у прийнятті заяви про порушення провадження у справі про банкрутство.

Ухвала місцевого господарського суду мотивована тим, що до заяви про порушення справи про банкрутство не додано доказів неможливості списання коштів з рахунків боржника, а саме постанови державного виконавця про закриття виконавчого провадження або акту державного виконавця про неможливість стягнення. При цьому суд керувався ч. 1 ст. 9 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду міста Києва від 14.01.2013 року у справі № 05-5-43/216 та передати справу на розгляд місцевому господарському суду.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваної ухвали норм матеріального та процесуального права, а саме ч. 3 ст. 6, ч. 1 ст. 9 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та ст. 86 ГПК України.

В судове засідання 05.03.2013 представник товариства з обмеженою відповідальністю «Ріелтком» не з'явився, причини неявки суду не повідомив. Враховуючи обмежений господарським процесуальним правом строк розгляду апеляційних скарг на ухвали місцевого суду та наявність в матеріалах справи доказів належного повідомлення сторін у справі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 05.03.2013 представником публічного акціонерної товариства «Державний експортно-імпортний банк України» було заявлено усне клопотання про приєднання до матеріалів справи копії листів, скарг та заяв, які згідно пояснень представника скаржника, наданих в судовому засіданні, свідчать про невиконання наказу господарського суду міста Києва від № 6/705 від 09.02.2010 державною виконавчою службою протягом 35 місяців (а.с. 197-220).

Київський апеляційний господарський суд частково задовольняє заявлене клопотання про залучення до матеріалів справи документів. Між тим, при розгляді апеляційної скарги у даній справі апеляційний суд не враховує, не досліджує та не оцінює подані документи у якості доказів у справі відповідно до ст.ст. 33, 34, 36, 43 ГПК України у зв'язку з наступним. Частинами 1, 3 ст. 101 ГПК України передбачено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Апеляційна інстанція звертає увагу на те, що нормами означеної статті та будь-якими іншими положеннями ГПК України не передбачено здійснення перегляду в апеляційному провадженні на підставі нових доказів, які не існували на момент прийняття судом першої інстанції відповідного процесуального документу та на прийняття якого такі документи ( докази) не могли вплинути ніяким чином, оскільки вони не існували взагалі. Незважаючи на те, що подані документи датовано до прийняття оскаржуваної ухвали, представником ініціюючого кредитора не обґрунтовано належним чином та не підтверджено належними доказами неможливість подання вказаних доказів до місцевого господарського суду.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника заявника, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Частиною 2 ст. 4-1 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (надалі - Закон).

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі.

У відповідності до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно ст. 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону суддя повертає заяву про порушення справи про банкрутство і додані до неї документи без розгляду у тому числі з підстав, передбачених ст. 63 ГПК України, з урахуванням вимог цього Закону.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України господарський суд порушує справи про банкрутство за письмовою заявою будь-кого з кредиторів, боржника. Господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», (ч. 2 ст. 4-1 цього Кодексу), норми якого, як спеціальні норми права, превалюють у застосуванні над загальними нормами ГПК України.

Частиною 3 ст. 6 Закону встановлено, що справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим законом.

Відповідно до абзацу 6 ч. 1 ст.7 Закону заява про порушення справи про банкрутство повинна містити виклад обставин, які підтверджують неплатоспроможність боржника, із зазначенням реквізитів розрахункового документа про списання коштів із банківського або кореспондентського рахунку боржника та дату його прийняття банківською установою боржника до виконання.

При цьому безспірність вимог кредитора повинна підтверджуватись документами, які кредитор зобов'язаний додати до заяви про порушення справи про банкрутство.

Перелік цих документів міститься в ч. 8 ст. 7 Закону, в якому, зокрема, зазначається, що кредитор повинен додати до заяви виконавчі документи, чи інші документи, які підтверджують визнання боржником вимог кредитора.

Виходячи з вимог ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як вбачається із змісту заяви про порушення справи про банкрутство та додатків до неї, кредиторські вимоги публічного акціонерної товариства «Державний експортно-імпортний банк України» обґрунтовані невиконанням боржником рішення господарського суду міста Києва від 14.12.2009 у справі № 6/705, яким було задоволено позов публічного акціонерної товариства «Державний експортно-імпортний банк України» до товариства з обмеженою відповідальністю «Ріелтком» про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 4177020,17 дол. США та 1353293,42 грн. шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечними договорами № 181105Z69 та № 151407Z94, що підтверджується постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби про відкриття виконавчого провадження з виконання наказу № 6/705 від 09.02.2010.

За приписами Закону для порушення справи про банкрутство при зверненні із заявою про порушення справи про банкрутство залишається та є обов'язковим дотримання положень Закону про банкрутство щодо безспірності грошових вимог ініціюючого кредитора.

Відповідно ч. 8 ст. 1 Закону безспірні вимоги кредиторів - вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

Згідно п. 27 ч. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 15 від 18 грудня 2009 року «Про судову практику в справах про банкрутство» за змістом частини третьої статті 6 та частин першої і восьмої статті 7 Закону справа про банкрутство порушується господарським судом лише в разі підтвердження кредитором (кредиторами) своєї (своїх) вимоги (вимог) до неплатоспроможного боржника документами, що свідчать про їх безспірність. Тому судам на підставі частини другої статті 8 Закону та пункту 3 частини першої статті 63 ГПК України слід відмовляти у прийнятті заяв кредитора (кредиторів) про порушення справи про банкрутство, якщо безспірність його (їх) вимог не підтверджено відповідними документами.

Таким чином, за положеннями чинного законодавства про банкрутство вимоги кредиторів набувають характеру безспірних, якщо вони підтверджені відповідними документами, а за правилами ч. 8 ст. 7 Закону належні документи на підтвердження наявності підстав для порушення справи про банкрутство повинні бути подані на момент звернення із такою заявою та не можуть бути надані заявником або витребувані судом (виходячи також з положень ст. 38 ГПК України) після порушення справи про банкрутство.

Як вбачається з доданої до заяви копії постанови від 24.03.2010 року державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби про відкриття виконавчого провадження з виконання наказу № 6/705 від 09.02.2010, виконавче провадження відкрито, боржнику надано 7-ми денний строк для добровільного виконання вказаного наказу.

Проте, жодних доказів того, що наказ № 6/705 від 09.02.2010 не був виконаний боржником, або того, що заходи щодо примусового виконання даного наказу відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби, передбачені Законом України «Про виконавче провадження», виявилися безрезультатними, скаржником не надано.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що заява публічного акціонерної товариства «Державний експортно-імпортний банк України» про порушення справи про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю «Ріелтком» подана передчасно, без дотримання вимог ч. 3 ст. 6 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання йог банкрутом» за відсутності доказів неспроможності боржника задовольнити вимоги кредитора після пред'явлення до примусового виконання документів, що підтверджують ці вимоги, в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

З огляду на викладене, суд першої інстанції не мав правових підстав для прийняття заяви публічного акціонерної товариства «Державний експортно-імпортний банк України» про порушення справи про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю «Ріелтком» і правомірно повернув її без розгляду.

Таким чином, на підставі вищевикладеного апеляційний суд не приймає до уваги твердження скаржника, що зазначені в апеляційній скарзі стосовно порушення місцевим господарським судом ч. 3 ст. 6, ч. 1 ст. 9 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що ухвала місцевого суду відповідає фактичним обставинам та матеріалам справи, винесена з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, Закону України «Про відновлення платоспроможності або визнання його банкрутом», а тому відповідає вимогам чинного законодавства.

У відповідності до ст.ст. 32-34 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Інших додаткових пояснень або доказів, окрім тих, які наявні в матеріалах справи, суду надано не було.

Враховуючи викладене, колегія суддів на підставі наявних в справі матеріалів дійшла до висновку, що відповідно до ст. 43, 104 ГПК України підстав для скасування чи зміни судового рішення місцевого господарського суду не вбачає, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Враховуючи викладене, колегія суддів на підставі доказів та пояснень наявних в матеріалах справи дійшла до висновку, що відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підстав для скасування чи зміни ухвали місцевого господарського суду не вбачає, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 4-1, 4-2, 4-3, 4-7, 32-34, 43, 49, 99, 101-106 Господарського процесуального кодексу України, Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Ухвалу господарського суду міста Києва від 14.01.2013 року у справі № 05-5-43/216 залишити без змін, апеляційну скаргу публічного акціонерної товариства «Державний експортно-імпортний банк України» без задоволення.

Матеріали справи № 05-5-43/216 повернути господарському суду міста Києва.

Головуючий суддя Разіна Т.І.

Судді Шипко В.В.

Верховець А.А.