Рішення № 29798905, 22.02.2013, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.02.13 Справа № 5015/1105/12

Суддя господарського суду Львівської області Мазовіта А.Б., при секретарі Волошин О.Я., розглянувши матеріали

за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю „ТКС Молл Маркет", м.Трускавець;до відповідача:Публічного акціонерного товариства „Райффайзен Банк Аваль" в особі Львівської обласної дирекції ПАТ „Райффайзен Банк Аваль", м.Львів;про:стягнення 239 035,72 грн.

За участю представників:

від позивача: Вихованський Р.І., представник (довіреність від 09.04.2012р.);

від відповідача: Мартинюк С.В., представник (довіреність від 19.06.2012р.);

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю „ТКС Молл Маркет", м.Трускавець звернулося до господарського суду Львівської області з позовом до Публічного акціонерного товариства „Райффайзен Банк Аваль" в особі Львівської обласної дирекції ПАТ „Райффайзен Банк Аваль", м.Львів про стягнення 239 035,72 грн.

Постановою Вищого господарського суду України від 22.11.2012р. рішення господарського суду Львівської області від 01.06.2012р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15.10.2012р. у справі №5010/1105/12 скасовано, справу передано до господарського суду Львівської області на новий розгляд.

Ухвалою від 06.12.2012р. суд призначив розгляд справи на 24.12.2012р.

Розгляд справи відкладався з підстав, викладених у відповідних ухвалах суду.

За письмовим клопотанням сторін ухвалою суду строк вирішення спору було продовжено.

16.01.2013р. через канцелярію суду відповідачем подано письмову заяву про застосування строків позовної давності.

В судових засіданнях представник позивача позов підтримав, просив задоволити. З приводу заявленого позову пояснив, що 14.05.2005 року між Об'єднанням підприємств Асоціація "Трускавець-курортсервіс", правонаступником якого є ТОВ "ТКС Молл Маркет", та Львівською обласною дирекцією Акціонерного поштово-пенсійного банку "Аваль", правонаступником якого є Львівська обласна дирекція ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", було укладено договір № 14/04-107 про спільну експлуатацію торгового комплексу. Згідно з п.1.1 договору позивач зобов'язувався забезпечити відповідачу умови та надавати всі необхідні в межах цього договору послуги для забезпечення діяльності відповідача у торговому комплексі, а відповідач зобов'язувався своєчасно відшкодовувати вартість наданих послуг.

Як стверджує позивач, відповідач свої договірні зобов'язання виконав частково, заборгованість відповідача за надані послуги в період 2005-2012 року становить 239 035,72 грн. Оскільки відповідач прийняв платіжні документи, частково оплатив їх та не повідомив про неналежну якість наданих послуг, в нього відсутні правові підстави відмовлятись від здійснення свого обов'язку щодо оплати.

Відповідач в судових засіданнях проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Зокрема відповідач зазначив, що в силу статті 257 Цивільного кодексу України позивачем не можуть пред'являтися вимоги до відповідача щодо стягнення коштів за період, більш ніж за останні три роки.

Також відповідач зазначив, що банком належним чином проводиться виконання умов укладеного договору про спільну експлуатацію торгового комплексу "Власника" та "Співвласників" (пайовиків), а саме проводиться своєчасна оплата за такі послуги, як теплопостачання, електроенергію загального споживання, електроенергію власного споживання, воду та стоки та воду власного споживання, вивіз сміття, відшкодування земельного податку. Дані послуги споживаються банком в процесі здійснення своєї діяльності. Всупереч цьому, позивач безпідставно проводить нарахування та включення до рахунків послуг, які не споживаються банком, та не мають жодного відношення до проведення ним своєї діяльності.

Фактів надання банку таких послуг, як страхування, рекламні послуги, витрати по обслуговуванню торгового центру, експлуатація основних засобів позивачем не доведено, як і не наданого жодного підтверджуючого документу.

Представникам сторін роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст. 22 ГПК України, заяв про відвід суду не поступало.

В судовому засіданні 22.02.2013 р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 27.02.2013 р.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Публічне акціонерне товариство „Райффайзен Банк Аваль" є власником нежитлового приміщення 5А, загальною площею 101 кв.м., яке розташоване за адресою м.Трускавець, вул.Суховоля, 54а, прим.85, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 31.08.2011р.

14.04.2005 року між Об'єднанням підприємств Асоціація "Трускавець-курортсервіс", правонаступником якого є ТОВ "ТКС Молл Маркет", та Львівською обласною дирекцією Акціонерного поштово-пенсійного банку "Аваль", правонаступником якого є Львівська обласна дирекція ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", було укладено договір № 14/04-107 про спільну експлуатацію Торгового комплексу "Власника" та "Співвласників" (пайовиків).

Згідно з п.1.1 договору позивач зобов'язувався забезпечити відповідачу умови та надавати всі необхідні в межах цього договору послуги для забезпечення діяльності у торговому комплексі, а відповідач зобов'язувався своєчасно відшкодовувати вартість наданих послуг позивачем, а саме пов'язаних із:

- використанням електроенергії для зовнішнього освітлення, внутрішнього освітлення, вентиляційних установок, холодильних установок, піднімального обладнання та іншого обладнання, а також витрати електроенергії, пов'язані з експлуатацією всіх інженерних мереж;

- використанням теплової енергії (централізоване теплопостачання, гаряче водопостачання);

- прибиранням комплексу, прилеглої території, миття фасадів;

- утриманням прилеглої території;

- використанням електроенергії на власні потреби;

- використанням води для загальних потреб та для власного споживання;

- експлуатацією обладнання (вентустановки, ескалатори, ліфти, холодильні машини, системи пожежотушіння, сигналізації, кабельні мережі та інше);

- витратами, пов'язаними із технічним забезпеченням передачі електроенергії, поданням з водопроводу води гарячої та холодної та приймання стічних вод до каналізації та надання теплової енергії;

- охорони комплексу;

- відшкодуванням орендної плати за землю;

- відшкодуванням витрат на забезпечення функціонування автостоянок;

- відшкодуванням інших обов'язкових платежів, пов'язаних із спільною експлуатацією майна.

Відповідно до п.3.1 договору позивач має право на відшкодування вартості наданих послуг, що є предметом даного договору, що кореспондується із обов'язком відповідача своєчасно здійснювати оплату за надані позивачем послуги за розрахунковий період, що складає 1 місяць, згідно виставленого позивачем комплексного рахунку незалежно від режиму роботи відповідача.

Згідно п.5.2 договору відповідач має право на отримання від позивача розрахунків щодо порядку визначення розміру плати за отримані послуги, умов та режимів надання послуг, передбачених цим договором.

В силу вимог п.6.2 договору тривалість періоду для оплати отриманого рахунку становить 5 банківських днів з моменту вручення рахунку.

Судом встановлено, що листами №13/16-1920 від 09.08.2005р., №02-01/4-3527 від 29.09.2010р., №С14-65-0-1-10-3286 від 11.09.2012р. відповідач звертався до позивача з проханням розробки та погодження між сторонами порядку визначення розміру плати за послуги. Листом №02-01/4-3566 від 30 вересня 2010 року відповідач звертався до позивача, прокурора м. Трускавця та начальника Трускавецького МУ ГУ УМВСУ у Львівській області щодо безпідставного нарахування заборгованості за послуги, які не мають жодного відношення про проведення відповідачем своєї діяльності, і, як наслідок, припинення подачі електроенергії у приміщення відповідача. Копії вказаних листів та письмові докази направлення їх позивачу долучені до матеріалів справи.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є зокрема договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

В силу приписів ст.903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуги за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

У випадку укладення договору про безоплатне надання послуг замовник зобов'язаний відшкодувати виконавцеві усі фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст.904 ЦК України).

Як вбачається із укладеного між позивачем та відповідачем договору, сторони передбачили надання послуг за плату. В такому випадку, відповідно до пункту 3 статті 180 Господарського кодексу України, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані були у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Законодавцем ці умови господарських договорів визнані, як істотні, і без досягнення угоди з цих умов господарський договір не може вважатися укладеним.

Згідно пункту 2 статті 180 ГК України, п.1 ст. 638 ЦК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Ціна у спірному договорі є обов'язковою істотною умовою, яка повинна бути погодженою та визначеною сторонами, оскільки даний господарський договір належить до тих договорів, за якими одна сторона зобов'язана сплатити іншій певну суму грошових коштів.

Проаналізувавши договір про спільну експлуатацію торгового комплексу «Власника» та «Співвласників» (пайовиків) №14/04-107 від 14.04.2005р.,суд дійшов висновку, що останній не містить положень про ціну договору. До даного договору сторонами не вносились зміни чи доповнення, у яких би були передбачені відомості про погоджену між сторонами ціну договору чи хоча б спосіб її визначення.

Згідно п.1.3. договору «Власник» (позивач) забезпечує надання послуг, необхідних для забезпечення «Співвласнику» (відповідачу) своєї діяльності.

Всупереч пункту 5.2. договору, згідно якого відповідач має право на отримання від «Власника» розрахунків щодо порядку визначення розміру плати за отримані послуги, умов та режимів надання послуг, передбачених цим договором, незважаючи на неодноразові письмові звернення відповідача з цього приводу, позивач не надав останньому розрахунку вартості послуг, які ним включалися до рахунків на оплату.

В матеріалах справи відсутні, а позивачем не надано суду письмових доказів, які б свідчили про прийняття відповідачем наданих позивачем послуг згідно п.1.1. договору.

Не долучено до матеріалів справи також жодних письмових доказів, що послуги, які передбачені п.1.1 договору та не оплачені відповідачем, взагалі надавалися позивачем у спірному періоді.

Посилання позивача на ст.360 ЦК України, відповідно до якої співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном, відхиляються судом як необґрунтовані з огляду на наступне.

Відповідно до ст.355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності. Майно може належати особам на праві спільної часткової, або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Згідно ст.356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного із них у праві власності є спільною частковою власністю.

Як вбачається із матеріалів справи, зокрема, із свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 31.08.2011р., нежитлове приміщення 5А, загальною площею 101 кв.м., яке розташоване за адресою м.Трускавець, вул..Суховоля, 54а, прим.85, належить відповідачу на праві приватної власності. Відомості про те, що вказане приміщення належить відповідачу на праві спільної власності, у вищеназваному свідоцтві відсутні.

Позивачем не надано суду належних доказів, які б підтверджували, що майно торгового комплексу, частина якого належить відповідачу, є їх спільною частковою чи спільною сумісною власністю, письмових клопотань про витребування таких доказів на адресу суду не надходило.

В розумінні ст.ст.1, 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, електропостачання та централізоване опалення віднесені до комунальних послуг. Споживачем таких послуг є фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Згідно ст.19 вищезгаданого Закону учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є власник, споживач, виконавець, виробник.

Відповідно п.п.5 п.3 ст.20 цього Закону споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги.

В матеріалах справи наявні банківські виписки, які підтверджують сплату відповідачем вартості спожитих житлово-комунальних послуг та відшкодування земельного податку за період 2005-2012 р.р.

На думку суду, сплата відповідачем рахунків в частині вартості комунальних послуг та відшкодування земельного податку, не може свідчити про визнання ним факту надання позивачем решти послуг, передбачених п.1.1 договору. Як вказано вище, обов'язок відповідача оплачувати комунальні послуги ґрунтується на вимогах закону.

Аналогічної позиції дотримується також і Вищий господарський суд України, який в постанові від від 22.11.2012р. по даній справі зазначив про відсутність в матеріалах справи доказів того, що відповідач вчинив дії, що свідчать при визнання ним свого боргу.

Враховуючи вищенаведене, позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами, що відповідачем порушено його права та охоронювані законом інтереси.

Розглянувши доводи позивача та відповідача щодо застосування позовної давності в порядку статті 257 ЦК України суд відзначає наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, оскільки в матеріалах справи відсутні докази порушення відповідачем прав та охоронюваних законом інтересів позивача, перебіг позовної давності не розпочався, а відтак, і не міг бути пропущений позивачем.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають до задоволення.

Оскільки спір виник з вини позивача, судові витрати по розгляду справи відповідно до ст. 49 ГПК України необхідно покласти на позивача.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 11, 256, 257, 261, 355, 356, 360, 509, 526, 530, 599, 610, 612, 626, 638, 901, 903, 904 ЦК України, ст.ст.180, 193 ГК України та ст.ст. 1, 4, 33, 34, 35, 44, 49, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Суддя Мазовіта А.Б.