Постанова № 29797136, 04.03.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 березня 2013 року № 810/639/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Колеснікової І.С., при секретарі судового засідання Гололобові В.Ю., за участю представників сторін

від позивача: Тимошенко А.В.,

від відповідача: Ткачов О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Глако»доБроварської об'єднаної державної податкової інспекції у Київській областіпроскасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Глако» (надалі - позивач) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції у Київській області (надалі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 27.12.2012 № 00006071502, за яким позивачеві зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 176476, 00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що висновки відповідача про порушення ним вимог пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України є необґрунтованими, оскільки підприємством у відповідності до вимог чинного законодавства сформовано залишок від'ємного значення суми податку на додану вартість. Як стверджує позивач, отримані ним в межах ведення господарської діяльності товари та послуги були повністю оплачені, що підтверджується платіжними дорученнями, наявними в матеріалах справи. Поряд із цим, позивачем зауважено, що норми Податкового кодексу України не містять будь-яких обмежень щодо строків відображення податкового кредиту та перенесення залишку від'ємного значення попередніх податкових періодів до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду. На думку позивача, відповідачем неправомірно застосовано до спірних правовідносин положення пункту 102.5 статті 102 Податкового кодексу України, оскільки дана норма передбачає лише строки давнини у випадках повернення з бюджету надмірно сплачених коштів або відшкодування податку з бюджету у випадках, передбачених законом, тоді як позивачем суми податку на додану вартість до відшкодування не заявлялися. Тому, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконним, оскільки при його прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Представник позивача у судовому засіданні 04.03.2013 підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд позов задовольнити.

Відповідачем позов не визнано, заперечення надано суду у письмовій формі. та просив суд у його задоволені відмовити. В обґрунтування заперечень пояснив, що у ході перевірки позивача встановлено формування позивачем залишку від'ємного значення податку на додану вартість попередніх податкових періодів за придбаними товарами та послугами по завершенню терміну позовної давності, які є неоплаченими, тому такі товари вважаються безоплатно отриманими. Відтак, у відповідності до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на податковий кредит та відповідно на бюджетне відшкодування сум ПДВ за такими товарами та послугами платник втрачає. Також відповідачем зауважено, що оскільки позивачем протягом 1095 днів не було використано залишок від'ємного значення з ПДВ, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, то позивач, з урахуванням пункту 102.5 статті 102 Податкового кодексу України, не має правових підстав для його використання. Таким чином, на думку відповідача, оскаржуване рішення прийнято ним з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв у межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Представник відповідача у судовому засіданні 04.03.2013 заперечував з мотивів, викладених у письмових запереченнях та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про таке.

Як то вбачається з наявних матеріалів справи, 06.12.2012 посадовими особами Броварської об'єднаної державної податкової інспекції у Київській області проведено камеральну перевірку даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість за жовтень 2012 року. За результатами перевірки відповідачем складено Акт про результати камеральної перевірки податкової декларації з податку на додану вартість позивача від 06.12.2012 № 914/15-209/24216710 (надалі - Акт перевірки).

У ході перевірки відповідачем встановлено порушення позивачем вимог пункту 102.5 статті 102 та пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачеві зменшено суму, що підлягала зарахуванню до складу податкового кредиту наступного звітного періоду у розмірі 176476,00 грн.

Висновки податкового органу ґрунтуються на тому, що залишок від'ємного значення з податку на додану вартість сформовано за придбаними товарами/послугами, які не були оплачені платником податку на додану вартість протягом терміну позовної давності, а відтак такі товари вважаються безоплатно отриманими, що позбавляє платника податку права на податковий кредит.

Враховуючи викладене, податковий орган вважає, що у позивача відсутнє право на задекларований податковий кредит, та, відповідно, на бюджетне відшкодування.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.12.2012 № 00006071502, за яким позивачеві зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 176476, 00 грн.

У той же час, позивач вважає податкове повідомлення-рішення таким, що суперечить вимогам чинного податкового законодавства, а тому оскаржив вказане рішення, звернувшись із позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склалися між сторонами, суд виходить з такого.

Поняття платників податку на додану вартість, об'єктів, бази та ставки оподаткування, переліку неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування, внесення та відшкодування податку на додану вартість регламентується Податкового кодексу України.

Податковим кредитом в розумінні підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу положень пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Порядок визначення суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України регулюється Податковим кодексом та Порядком заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 25.11.2011 № 1492 (далі - Порядок № 1492).

Так, статтею 200 Податкового кодексу України визначено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені розділом V Податкового кодексу України (пункт 200.2 статті 200 Податкового кодексу України).

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно пункту 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до Податкового кодексу України), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (пункт 200.3 статті 200 Податкового кодексу України).

За приписами пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, має від'ємне значення, то: бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

При цьому підпунктом 4.6.6 пункту 4 розділу V Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість передбачено, що залишок від'ємного значення (для декларації 0110 - після бюджетного відшкодування) включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (відображається у рядку 24 декларації поточного звітного (податкового) періоду та переноситься до рядка 21.2 декларації наступного звітного (податкового) періоду).

Таким чином, за підприємствами зберігається право на використання накопиченого ними податкового кредиту у майбутньому, зокрема в рахунок погашення платежів з податку на додану вартість наступних податкових періодів (рядок 23.2 декларації) чи в рахунок податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 24 декларації).

У судовому засіданні встановлено та не заперечувалось представником відповідача, що позивачем у рядку 24 податкової декларації з податку на додану вартість за жовтень 2012 року задекларовано розмір залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду у розмірі 177444,00 грн., при цьому рядок 23 декларації (сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню) позивачем не заповнювався.

Матеріалами справи встановлено, що від'ємне значення податку на додану вартість задеклароване позивачем у жовтні 2012 року на суму 176476,00 грн. виникло: у серпні 2008 року у розмірі 841,00 грн.; у вересні 2008 року у розмірі 100000,00 грн.; у жовтні 2008 року у розмірі 41895,00 грн.; у листопаді 2008 року у розмірі 5345,00 грн.; у травні 2009 року у розмірі 14918,00 грн.; у червні 2009 року у розмірі 13477,00 грн.

Як то вбачається з матеріалів справи, відповідач посилається на порушення позивачем пункту 102.5 статті 102 Податкового кодексу України, згідно якого заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань або про їх відшкодування у випадках, передбачених цим Кодексом, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, що настає за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування.

При цьому, будь-яких порушень з приводу неправомірного формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість та визначення суми від'ємного значення по податку на додану вартість, у попередніх звітних періодах, відповідачем не встановлено.

Так, з аналізу норм пункту 102.5 статті 102 Податкового кодексу України вбачається, що його положення регулюють виключно питання повернення надміру сплачених грошових зобов'язань та відшкодування сум податку на додану вартість. Саме для вирішення цих питань законодавець встановлює 1095-денний термін. Будь-яких обмежень щодо строків відображення податкового кредиту та перенесення залишку від'ємного значення попередніх податкових періодів до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду, Податковий кодекс України не містить, як й не містить таких обмежень і попереднє законодавство, що регулювало аналогічні відносини до 01.01.2011 року.

Суд зауважує, що застосування вищевказаної норми можливо у тому випадку, коли платник, що має намір відшкодувати податок на додану вартість із бюджету, прийняв рішення про таке відшкодування та звернувся до податкового органу із заявою в установленому Кодексом порядку.

Таким чином, висновки відповідача щодо відсутності права у позивача на відображення від'ємного значення податку на додану вартість за 2008-2009 роки є необґрунтованими, оскільки, по-перше, позивачем не заявлялись суми до бюджетного відшкодування, по-друге, використання сформованого податкового кредиту (в розрізі термінів його формування і подальшого його використання у відповідній частині, зокрема на підставі відповідних податкових накладних) не обмежено законом, а положення ст.102 Податкового кодексу України за своїм змістом на питання формування податкового кредиту не поширюються.

В той же час, суд також вважає помилковим висновок відповідача відносно того, що не відобразивши у відповідних рядках податкових декларацій напрямок повернення бюджетного відшкодування, позивач самостійно відмовився від належної йому до бюджетного відшкодування суми.

З цього приводу суд вважає за не необхідне зазначити про те, що статтею 200 Податкового кодексу України передбачено два варіанти використання платником податків від'ємного значення податку на додану вартість у разі відсутності податкового боргу, а саме: бюджетне відшкодування (реалізується за наявності встановлених кодексом підстав) та включення до податкового кредиту наступного податкового періоду.

При цьому напрямок бюджетного відшкодування та включення від'ємного значення до податкового кредиту є різними поняттями, оскільки перше передбачає собою можливість повернення коштів на рахунок платника у банку та/або у зменшення податкових зобов'язань наступних звітних періодів, а друге - використання сум від'ємного значення у зменшення податкових зобов'язань наступного періоду. Платник податку на власний розсуд приймає рішення про використання чи не використання у межах 1095-денного строку права на бюджетне відшкодування у разі наявності передбачених Податковим кодексом України підстав, а невикористання права на бюджетне відшкодування з тих або інших причин не тягне за собою позбавлення платника на віднесення і використання у розрахунку власних податкових зобов'язань сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту.

Аналогічної позиції дотримується Вищий адміністративний суд України в своїй ухвалі від 30.10.2012 року за № К/9991/47835/12.

Окрім того, викладена правова позиція узгоджується з правовою позицією Державної податкової служби України, що викладена в листі №808/7/15-3417-16 від 12.01.2012 року.

Щодо посилання податкового органу на той факт, що товари/послуги, за якими сформовано від'ємне значення з податку на додану вартість звітного періоду, є неоплаченими в межах строку позовної давності, а відтак такі товари вважаються безоплатно отриманими, що позбавляє платника податку права на податковий кредит, суд зазначає таке.

Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (1095 днів).

Згідно абзацом «а» підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності, є безнадійною заборгованістю.

Відповідно до підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України, до складу інших доходів, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються, зокрема, вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Відтак, якщо сума кредиторської заборгованості платника податку за неоплачені товари/послуги залишилася нестягнутою після закінчення терміну позовної давності, то у податковому періоді, на який припадає закінчення терміну позовної давності, такі товари/послуги вважаються безоплатно отриманими і платник податку повинен всю суму такої непогашеної кредиторської заборгованості (з урахуванням ПДВ) включити до складу доходів, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування.

Це означає, що у разі, якщо залишок від'ємного значення податку попередніх податкових періодів, який сформовано платником податку на додану вартість за придбаними товарами/послугами, по завершенні терміну позовної давності є неоплаченим, то такі товари вважаються безоплатно отриманими, тобто факт їх придбання відсутній, а тому відповідно до пункту 198.3 статті 198 Кодексу право на податковий кредит та відповідно на бюджетне відшкодування сум податку на додану вартість за такими товарами/послугами платник втрачає, в результаті чого зобов'язаний відкоригувати податковий кредит.

Як то встановлено судом, відповідачем проведено камеральну перевірку даних, задекларованих позивачем у податковій звітності з податку на додану вартість за жовтень 2012 року.

Суд звертає увагу, що відповідно до пункту 75.1.1 статті 75 Податкового кодексу України, камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні органу державної податкової служби виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків.

Це означає, що під час камеральних перевірок досліджуються лише податкові декларації та додатки до них. Факт відсутності проплати за отримані товари/послуги можна встановити лише під час проведення документальної перевірки, шляхом дослідження первинної бухгалтерської документації.

У судовому засіданні було досліджено копії платіжних доручень, з яких убачається, що позивачем було оплачено придбані ним товари та послуги за період спірних правовідносин, що спростовує висновки податкового органу про несплату таких товарів/послуг.

При цьому будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження факту несплати позивачем товарів/послуг відповідачем суду не надано, як не надано і пояснень, з яких підстав перевіряючі дійшли такого висновку.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи суд дійшов висновку про те, що оспорюване позивачем податкове повідомлення-рішення, прийнято відповідачем безпідставно та підлягає скасуванню.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду жодних доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності своїх рішень.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області від 27.12.2012 №00006071502, за яким товариству з обмеженою відповідальністю «Глако» зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 176476, 00 грн.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Глако» сплачений судовий збір у розмірі 1764 (одна тисяча сімсот шістдесят чотири) грн. 76 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Колеснікова І.С.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 07 березня 2013 р.