Постанова № 29780531, 27.02.2013, Чернівецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2013 р. м. Чернівці Справа №824/357/13-а

Чернівецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Григораша В.О.;

за участю секретаря судового засідання - Дячука Д.А.;

за участю:

представника позивача - Дутчак М.М.;

представника відповідача - Манжосова М.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом розглянувши адміністративний позов Державної податкової інспекції у Вижницькому районі Чернівецької області до Шевченківського відділу державної виконавчої служби Чернівецького міського управління юстиції про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ :

В поданому до суду адміністративному позові Державна податкова інспекція у Вижницькому районі Чернівецької області (позивач) просила визнати протиправною відмову Шевченківського відділу державної виконавчої служби Чернівецького міського управління юстиції (відповідач) від 01.02.2013 року №2431/05-36/-20 у зверненні суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - приватного підприємця ОСОБА_3 за межі України - до виконання зобов'язань за рішенням та зобов'язати Шевченківський відділ державної виконавчої служби Чернівецького міського управління юстиції звернутись до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника-приватного підприємця ОСОБА_3 за межі України - до виконання зобов'язань за рішенням та із залученням податкової інспекції третьою особою у справі без самостійних вимог.

21.11.2012 року постановою державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби Чернівецького міського управління юстиції відкрито виконавче провадження №3531376 за заявою стягувача - Державної податкової інспекції у Вижницькому районі Чернівецької області з виконання виконавчого листа Чернівецького окружного адміністративного суду №2а/2470/1032/12 від 24.10.2012 року про стягнення з приватного підприємця ОСОБА_3 податкового боргу у сумі 12403,26 грн.

27.11.2012 року позивач, вважаючи що боржник ухиляється від виконання рішення суду, надіслав відповідачу лист в якому просив державного виконавця звернутись до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - приватного підприємця ОСОБА_3 за межі України, відповідно до п.18 ч.3 ст. 11 Закону України "Про виконавче провіадження".

Розглянувши вищевказане звернення, 01.02.2013 року позивачу надано відповідь, якою відмовлено у зверненні державного виконавця до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника, у зв'язку із відсутністю достатніх підстав вважати, що приватний підприємець ОСОБА_3 умисно ухиляється від виконання виконавчого листа Чернівецького окружного адміністративного суду №2а/2470/1032/12 від 24.10.2012 року.

Таку дії та рішення відповідача позивач вважає протиправними, окільки на його думку боржник ухиляється від виконання обов'язку по сплаті податкового боргу.

Враховуючи викладене вище, представник позивача в судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Відповідач не погоджуючись із позовними вимогами надав суду письмові заперечення в яких зазначив, що на момент розгляду данної справи, державний виконавець відділу не має достатніх підстав вважати що боржник умисно ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням. На виклик державного виконавця боржник з'являвся та надав пояснення з приводу несплаченої заборгованості.

Станом на 26.02.2013 року на виконанні Шевченківського відділу державної виконавчої служби Чернівецького МУЮ перебувають виконавчі документи по стягненню з приватного підприємця ОСОБА_3 інших боргів. На даний момент на рухоме та нерухоме майно боржника накладений арешт державними виконавцями. Транспортні засоби боржника перебувають у розшуку, а інші передані в заклад банківських установ (заставодержателів). Нерухоме майно описане державним виконавцем та очікується висновок експерта про вартість майна. Чим підтверджується знову факт його сприяння виконанню рішень судів.

У разі виявлення факту умисного ухилення боржника від виконання зобов'язання, покладеного на нього рішенням суду щодо сплати боргу, державний виконавець одразу ж скористається своїм правом на звернення до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника-фізичної особи за межі України, відповідно до п. 18 ч.3 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження".

На підставі викладеного, представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення адміністративного позову.

Заслухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити у повному обсязі, з таких підстав.

Судом встановлено, що постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 11.05.2012 року у справі №2а/2470/1032/12 задоволено позов Державної податкової інспекції у Вижницькому районі Чернівецької області про стягнення податкового боргу з приватного підприємця ОСОБА_3 у сумі 12403,26 грн.

24.10.2012 року позивачу, на підстав його заяви, видано виконавчий лист по адміністративній справі №2а/2470/1032/12, який 20.11.2012року ним було передано до Шевченківського відділу державної виконавчої служби Чернівецького міського управління юстиції для відкриття виконавчого провадження та примусового стягнення боргу.

21.11.2012 року державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби Чернівецького міського управління юстиції розглянуто виконавчий лист №2а/2470/1032/12 від 24.10.2012 року та винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №35313768 про стягнення з ОСОБА_3 боргу в сумі 12403,26 грн. (а.с. 9).

З метою забезпечення надходжень платежів до бюджету від погашення податкового боргу за виконавчим листом №2а/2470/1032/12 від 24.10.2012 року, позивач 27.11.2012 року направив відповідачу лист в якому просив звернутись державного виконавця до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - приватного підприємця ОСОБА_3 за межі України, відповідно до п.18 ч.3 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" (а.с. 11).

За результатами розгляду вказаного звернення позивача, листом від 01.02.2013 року №2431/05-36/-20 відповідач повідомив позивача про те, що державні виконавці відділу не мають достатніх підстав вважати, що боржник умисно ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням. Одночасно повідомлено, що у разі виявлення факту умисного ухилення боржника від виконання зобов'язань, державні виконавці скористаються правом звернутися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника-фізичної особи за межі України до виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням (а.с. 13).

Крім того, судовим розглядом встановлено, що 21.01.2013 року позивач звертався до відповідача із запитом про надання інформації стосовно наявності на виконанні станом на 21.01.2013 року виконавчих листів про стягнення з приватного підприємця ОСОБА_3 боргу на користь інших кредиторів, а також надання переліку наявного у його власності рухомого та нерухомого майна та чи накладено на нього арешт.

За результатами розгляду вказаного звернення, листом від 07.02.2013 року №3098/05-36/-20 (а.с.14) позивача повідомлено, що відповідно до Інформації щодо наявності зареєстрованих транспортних засобів за боржником зареєстровані наступні транспортні засоби: Daewoo Nexia, 2007 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1; Volkswagen Jetta, 2006 рік випуску, д.н.з НОМЕР_2; Koegel, 2000 рік випуску, д.н.з. НОМЕР_2; Man 18.413, 2002 рік випуску, д.н.з. НОМЕР_5; Man TGA01, 2001 рік випуску, д.н.з. НОМЕР_3; Schmitz 1999 рік випуску, д.н.з. НОМЕР_4 (а.с. 29), які згідно Витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна на запит органу державної влади №39864008 всі перелічені транспортні засоби являються заставними (35-39).

Постановами Державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби Чернівецького міського управління юстиції про арешт коштів боржника від 06.02.2013 року ВП №35313768 накладено арешт на кошти, що містяться на рахунках приватного підприємця ОСОБА_3 (а.с. 30-33). Здіснено запити до банківських установ про наявність коштів на рахунках боржника у банках. Згідно Постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 22.06.2009 року державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби накладено арешт на все майно, яке належить боржнику та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна (а.с. 34-37).

Окрім того, судовим розглядом встановлено, що відповідно до Довідки наданої відповідачем від 04.02.2013 року, на виконанні в органах Державної виконавчої служби України перебувають дев'ять окремих виконавчих документів про стягнення коштів з одного боржника (ОСОБА_3.), з яких чотири виконавчих провадження у ВДВС Вижницького району Чернівецької області та п'ять виконавчих проваджень в Шевченківському ВДВС Чернівецького міського управління юстиції, чим порушено вимоги ч. 1 ст. 33 Закону України "Про виконавче провадження" 21 квітня 1999 року № 606-XIV.

Відповідно до вказаної норми у разі якщо в органі державної виконавчої служби відкрито кілька виконавчих проваджень про стягнення коштів з одного боржника, вони об'єднуються у зведене виконавче провадження і на майно боржника накладається арешт у межах загальної суми стягнення, виконавчого збору і можливих витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій.

На зазначене порушення вимог Закону України "Про виконавче провадження" суд відреагував окремою ухвалою, яку направлено до Головного управління юстиції в Чернівецькій області для вжиття заходів по усуненню причин та умов, що сприяли порушенню закону та недопущення аналогічних порушень в майбутньому.

До вказаних правовідносин суд застосовує наступні положення законодавства та робить висновки по суті спору.

Частиною 1 статті 181 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог ч. 3 ст. 2 КАС України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

На час виникнення спірних правовідносин умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV (Закон України № 606-ХІV).

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження").

Згідно ст. 2 Закону України № 606-ХІV примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу".

Відповідно до ст.1 Закону України "Про державну виконавчу службу" від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.

Частиною 2 статті 4 Закону України "Про державну виконавчу службу" передбачено, що державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України № 606-ХІV державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а з виконання рішення немайнового характеру - у двомісячний строк. Строк здійснення виконавчого провадження не включає час відкладення провадження виконавчих дій або зупинення виконавчого провадження на період проведення експертизи чи оцінки майна, виготовлення технічної документації на майно, реалізації майна боржника, час перебування виконавчого документа на виконанні в адміністрації підприємства, установи чи організації, фізичної особи, фізичної особи - підприємця, які здійснюють відрахування із заробітної плати (заробітку), пенсії та інших доходів боржника. Строк здійснення зведеного виконавчого провадження обчислюється з моменту приєднання до такого провадження останнього виконавчого документа. Вказаний строк проведення виконавчі дії відповідачем не порушено.

Статтею 32 Закону України № 606-ХІV встановлено заходи примусового виконання рішень.

Статтею 11 Закону України № 606-ХІV встановлено права та обов`язки державного виконавця, який зокрема здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до п. 18. ч. 3 ст. 11 Закону України № 606-ХІV державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов'язань за рішенням.

Статтею 33 Конституції України визначено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Суд зазначає, що обов`язковою передумовою звернення державного виконавця до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України є встановлення факту ухилення боржника від виконання покладених на нього зобов'язань.

Позивачем в ході розгляду справи не наведено жодних обставин, що свідчать про умисне ухилення приватного підприємця ОСОБА_3 від виконання покладених на нього зобов'язань за виконавчим листом Чернівецького окружного адміністративного суду №2а/2470/1032/12 від 24.10.2012 року та не спростовано тверджень відповідача про відсутність підстав вважати, що боржник ухиляється від виконання таких зобов'язань.

Враховуючи зазначене, суд вважає, що відповідач, відмовляючи позивачу у зверненні до суду для обмеження у праві виїзду за межі України приватного підприємця ОСОБА_3, діяв у межах повноважень та у спосіб встановлений законодавством.

Що стосується позовної вимоги про зобов'язання відповідача звернутись до суду для обмеження у праві виїзду за межі України приватному підприємцю ОСОБА_3, то суд зазначає, що Закон України 606-ХІV не зобов'язує державного виконавця до вчинення таких дій, а відносить їх до дискреційних повноважень, тобто надає можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, і лише у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, державний виконавець має право звернутись до суду з такою вимогою.

В ході судового розгляду відповідач, як суб'єкт владних повноважень довів належним чином правомірність прийнятого рішення, в той час як позивач не надав достатніх та належних доказів зворотного, у зв'язку із чим у задоволенні адміністративного слід відмовити у повному обсязі.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу.

У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. У зв'язку з відсутністю таких витрат, суд не вирішує питання про стягнення судових витрат.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 70, 71, 86, 94, 158-163, 167, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова суду може бути оскаржена до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова набирає законної сили в порядку статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанову у повному обсязі складено 04 березня 2013 року.

Суддя В.О. Григораш