Постанова № 29778332, 26.02.2013, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" лютого 2013 р. Справа № 5015/3683/12

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії суддів:

головуючий суддя Гриців В.М., суддів Зварич О.В., Хабіб М.І.

при секретарі судового засідання Швець О.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ТКС Гідроресурс» на рішення господарського суду Львівської області від 19 листопада 2012 року по справі №5015/3683/12 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Унікредит Лізинг» до товариства з обмеженою відповідальністю «Кварталбуд» та до товариства з обмеженою відповідальністю «ТКС Гідроресурс» про стягнення солідарно 137 816,76 грн. заборгованості

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Унікредит Лізинг» (позивач) звернулося з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Кварталбуд» (відповідач-1) та до товариства з обмеженою відповідальністю «ТКС Гідроресурс» (відповідач-2) про стягнення солідарно (з урахуванням уточнень) з відповідачів 137816,76 грн. заборгованості за договором фінансового лізингу №1915L10/00 від 12.08.2010 року.

Господарський суд Львівської області (суддя Цікало А.І.) рішенням від 19 листопада 2012 року уточнені позовні вимоги задоволив повністю: стягнув солідарно з товариства з обмеженою відповідальністю «Кварталбуд» та з товариства з обмеженою відповідальністю «ТКС Гідроресурс» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Унікредит Лізинг» 137816,76 грн. (з яких: 115190,90 грн. основний борг; 8232,11 грн. пеня за прострочення сплати лізингових платежів; 9755,84 грн. пеня за прострочення повернення предмету лізингу; 1637,91 грн. 3% річних; 3000,00 грн. збитків) та 2760,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись із рішенням господарського суду Львівської області від 19 листопада 2012 року по справі №5015/3683/12, товариство з обмеженою відповідальністю «ТКС Гідроресурс» звернулось із апеляційною скаргою до Львівського апеляційного господарського суду, у якій просить суд скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову. Вважає, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичним обставинам справи, є необґрунтованим та незаконним. Скаржник вказує, що договір фінансового лізингу не є припиненим, а тому неправомірним є стягнення пені за несвоєчасне повернення предмету лізингу; позивач після початку розгляду справи по суті змінив і підставу і предмет позову; строк договору поруки є простроченим і тому позивач пропустив строк пред'явлення вимоги до апелянта.

28 січня 2013 року ТзОВ «Унікредит Лізинг» подало Львівському апеляційному господарському суду відзив на апеляційну скаргу, вважає доводи скаржника (відповідача-2) безпідставними, апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Львівської області від 19 листопада 2012 року по справі №5015/3683/12 законним та обґрунтованим.

Про розгляд справи сторонам повідомлено належним чином. У судовому засіданні 20 лютого 2013 року оголошено перерву на 28 лютого 2013 року.

Згідно з ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до вимог ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Львівський апеляційний господарський суд розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ТКС Гідроресурс», матеріали справи, вважає, що рішення господарського суду Львівської області від 19 листопада 2012 року у справі №5015/3683/12 слід залишити без змін враховуючи наступне.

Ухвалюючи оскаржене рішення, суд першої інстанції правильно встановив, що 12.08.2010 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Унікредит Лізинг» та товариством з обмеженою відповідальністю «Кварталбуд» був укладений договір фінансового лізингу №1915L10/00 (договір фінансового лізингу) (а.с. 20-29).

За умовами п. 1.1. договору фінансового лізингу, лізингодавець (позивач) бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у власність від продавця (відповідно до встановлених лізингоодержувачем (відповідачем-1) специфікацій та умов, передбачених в договорі фінансового лізингу, зокрема, у Додатку №1 до договору фінансового лізингу) та передати предмет лізингу у користування відповідачу-1 на строк та на умовах, визначених цим договором, з урахуванням того, що продавець був обраний відповідачем-1. Ціна предмета лізингу визначається в договорі фінансового лізингу. У випадках зміни курсу долара США/Євро до гривні на день підписання акту приймання-передачі ціна предмета лізингу на вимогу позивача підлягає перерахунку. У разі здійснення перерахунку сторони зобов'язані підписати додаткову угоду до цього договору про зміну ціни предмету лізингу та графіку лізингових платежів.

Відповідно до п. 2.1. договору фінансового лізингу, строк лізингу починається з дати передачі та закінчується в останню дату платежу, зазначену у Додатку №2 до договору фінансового лізингу, якщо інше не передбачено умовами договору фінансового лізингу. Лізингоодержувач (відповідач-1) не має права односторонньо розірвати договір фінансового лізингу до закінчення строку лізингу.

За приписами п. 3.3. договору фінансового лізингу предмет лізингу вважається прийнятим лізингоодержувачем (відповідачем-1) повністю і у належному технічному стані після підписання акту приймання-передачі та/або усіх актів приймання-передачі.

Відповідно до спеціальних умов до договору фінансового лізингу №1915L10/00 та Додатку №1 спеціальних умов №1915L10/00 до договору фінансового лізингу №1915L10/00 від 12.08.2010 року предметом лізингу є автопаливозаправщик АТЗ-11 на шасі КамАЗ-53215 у комплектації із роздавальним рукавом - 1 (одна) одиниця. Ціна предмета лізингу становить еквівалент 59 157,16 доларів США у т.ч. ПДВ, яка розрахована у гривні за офіційним курсом обміну валют НБУ, що на день укладання цього договору становить 466 750,00 грн.

11.10.2010 року між Іноземним підприємством «АІС-Столиця» (продавець), товариством з обмеженою відповідальністю «Унікредит Лізинг» (позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю «Кварталбуд» (відповідач-1) був підписаний акт приймання-передачі, згідно якого позивач набув предмет лізингу в повну і необмежену власність і право власності на нього та передає такий відповідачу-1 у фінансовий лізинг відповідно до договору фінансового лізингу №1915L10/00 від 12.08.2010 року згідно спеціальних умов №1915L10/00 до договору фінансового лізингу №1915L10/00 від 12.08.2010 року, а відповідач-1 підтвердив фізичне прийняття предмета лізингу в стані та комплектності відповідно до специфікації (включаючи витратні матеріали, інструкції, аксесуари). Також, у зазначеному акті приймання-передачі, відповідач-1 визнав право власності позивача на предмет лізингу та підтвердив, що йому надається виключно право володіння та користування предметом лізингу відповідно до положень договору (а.с. 30).

У відповідності до п. 7.1. договору фінансового лізингу, складові лізингових платежів, їх суми та дати платежів визначені в графіку лізингових платежів у Додатку №2 до договору фінансового лізингу, який є його невід'ємною частиною.

12.08.2010 року між позивачем та відповідачем-1 був підписаний графік лізингових платежів Додаток №2 до спеціальних умов №1915L10/00 до договору фінансового лізингу №1915L10/00 від 12.08.2010 року, згідно якого відповідач-1 зобов'язався здійснювати періодичні лізингові платежі, у визначеній сумі, кожного 15 числа відповідного місяця в період з 15.09.2010 року по 15.08.2013 року.

11.10.2010 року між позивачем та відповідачем-1 було укладено додаткову угоду №1 до договору фінансового лізингу №1915L10/00 від 12.08.2010 року, згідно якої сторони дійшли згоди змінити ціну предмету лізингу та встановити її у розмірі еквівалента 58 905,55 доларів США, що становить 466 750,00 грн. Крім того, зазначеною додатковою угодою сторони погодили викласти Додаток №2 до договору фінансового лізингу у новій редакції, згідно якого відповідач-1 зобов'язався здійснювати періодичні лізингові платежі, у визначеній сумі, кожного 25 числа відповідного місяця в період з 25.10.2010 року по 25.09.2013 року.

За умовами п. 11.4. договору фінансового лізингу, лізингодавець на свій розсуд має право: - в односторонньому порядку розірвати цей договір та вимагати повернення предмету лізингу якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж згідно з Додатком №2 до договору фінансового лізингу повністю або частково, і якщо прострочення платежу становить більше одного місяця; - вимагати повернення предмету лізингу лізингоодержувавачем в безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж згідно з Додатком №2 до договору фінансового лізингу повністю або частково, і якщо прострочення платежу становить більше 30 (тридцяти) календарних днів.

Відповідно до п. 13.8. договору фінансового лізингу, одностороння відмова від договору повністю чи частково будь-якою стороною можлива лише на умовах та в порядку визначеному договором. Лізингодавець має право відмовитись від договору фінансового лізингу шляхом направлення письмового повідомлення лізингоодержувачу за наступних обставин: - у випадку невиконання лізингоодержувачем положень розділу 2 цього договору протягом періоду, визначеного в п. 2.1. цього договору; - у випадку, передбаченому п.п. 5.4.-5.5., 11.4. цього договору.

За умовами п. 8.2.1. договору фінансового лізингу, у випадку несплати лізингоодержувачем в належний термін будь-якої суми, яка має бути сплачена ним за цим договором, лізингоодержувач сплачує лізингодавцю неустойку з простроченої суми за період з дати настання терміну платежу до дати фактичної оплати в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення.

Згідно з п. 11.5. договору фінансового лізингу, при настанні випадку невиконання та припинення дії договору фінансового лізингу лізингоодержувачем, лізингоодержувач зобов'язаний передати предмет лізингу лізингодавцю у місці зазначеному лізингодавцем, протягом 3 (трьох) робочих днів, починаючи з дати відповідної вимоги лізингодавця, якщо про інше сторони не домовились письмово додатково. Демонтаж та передача предмета лізингу до місця передачі, визначеного лізингодавцем, повинні бути здійснені за рахунок та на ризик лізингоодержувача. У випадку несвоєчасного демонтажу та повернення предмета лізингу з вини лізингоодержувача, останній зобов'язується сплатити неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, нараховану на суму еквівалента ціні предмета лізингу за період такого прострочення.

Пунктом 8.1. договору фінансового лізингу передбачено, що лізингоодержувач відшкодовує лізингодавцю додаткові документально підтверджені витрати, зокрема, транспортні витрати і платежі, витрати і видатки на оплату нотаріальних послуг щодо примусового виконання цього договору, витрати та видатки у зв'язку із поверненням предметів лізингу.

Крім того, виконання зобов'язань відповідача-1 за договором фінансового лізингу забезпечено порукою. А саме, 12.08.2010 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Унікредит Лізинг» (лізингодавець; позивач), товариством з обмеженою відповідальністю «Кварталбуд» (лізингоодержувач; відповідач-1) та товариством з обмеженою відповідальністю «ТКС Гідроресурс» (поручитель; відповідач-2) був укладений договір поруки №1915L10/00/SUR (договір поруки) (а.с. 40-42).

Згідно з п. 1.1. договору поруки, відповідно до умов договору фінансового лізингу №1915L10/00 від 12.08.2010 року (із змінами та доповненнями, які можуть вноситись до нього, і разом з усіма додатками до нього), укладений між лізингодавцем та лізингоодержувачем, поручитель, як солідарний боржник, зобов'язується безвідклично та безумовно сплатити лізингодавцю за його першою вимогою, всі необхідні платежі за договором фінансового лізингу №1915L10/00 від 12.08.2010 року та сплатити всі інші платежі, що належать до сплати лізингоодержувачем відповідно до умов договору фінансового лізингу, в тій же самій сумі, валюті та в той же самий час, як це зазначено в договорі фінансового лізингу.

За умовами п. 1.2. договору поруки, поручитель зобов'язується сплатити платежі, зазначені в п. 1.1. договору, якщо йому надіслана лізингодавцем письмова вимога - протягом 5 (п'яти) робочих днів з дати такої вимоги без будь-яких заперечень, перевірок або виправдань щодо вимоги, без будь-яких взаємозаліків, вирахувань або утримань.

Розглянувши матеріалами справи, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивачем належно виконано умови договору фінансового лізингу щодо передачі предмету лізингу відповідачу-1 відповідно до спеціальних умов №1915L10/00 від 12.08.2010 року до договору фінансового лізингу, що підтверджується актом приймання-передачі від 11.10.2010 року, підписаного сторонами без зауважень.

В свою чергу, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем-1 своїх зобов'язань за договором, у нього виникла заборгованість по лізингових платежах на загальну суму 115190,90 грн., яка не заперечувалась відповідачем-1 (а.с. 9).

Відповідач-1 при розгляді спору в суді першої інстанції не заперечив зазначену суму заборгованості перед позивачем та не представив суду доказів сплати такої.

Відповідачем-1 допущено прострочення лізингових платежів більше ніж на 30 днів, тому позивач відповідно до п.п. 11.4., 13.8. договору фінансового лізингу та ч. 2 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг», скористався правом на односторонню відмову від договору фінансового лізингу і надіслав відповідачу-1 повідомлення від 26.06.2012 року за вих. №1357 про відмову від договору фінансового лізингу №1915L10/00 від 12.08.2010 року та повернення предмету лізингу. У повідомленні позивач зазначив, що дія договору фінансового лізингу №1915L10/00 від 12.08.2010 року припиняється з 05.07.2012 року, а також вимагав повернути предмет лізингу (КамАЗ-53215 у комплектації із роздавальним рукавом, шасі XTC53215RA1185269, реєстраційний номер АА 8386 КЕ). У своїх поясненнях відповідач-1 вказує на те, що договір фінансового лізингу не є припиненим, оскільки ним не було отримано повідомлення про припинення договору. Суд першої інстанції дійшов висновку, що таке твердження відповідача-1 не заслуговує на увагу, оскільки матеріалами справи підтверджено, що позивач належно та у відповідності до умов договору фінансового лізингу повідомив відповідача-1 про відмову від договору, і у відповідача-1 була можливість отримати надіслані позивачем повідомлення та довідатись про відмову від договору та припинення його дії.

Таке повідомлення з додатками було надіслано відповідачу-1 поштовою кореспонденцією 27.06.2012 року цінним листом з описом вкладення, що підтверджується фіскальним чеком відділення поштового зв'язку та описом вкладення у цінний лист (а.с. 31-39), що є належним доказом повідомлення. Відтак твердження про неотримання відповідачем-1 означеного повідомлення спростовано належними і допустимими доказами.

Господарський суд Львівської області вірно встановив, що згідно із матеріалами справи нарахування неустойки за прострочення сплати лізингових платежів, що відповідно до розрахунку становить 8232,11 грн., проведено позивачем відповідно до п. 8.2.1. договору фінансового лізингу, а тому підлягає до задоволення, оскільки сторонами в договорі фінансового лізингу погоджено період для нарахування пені, що перевищує шість місяців, що відповідає вимогам ч. 6 ст. 232 ГК України.

Відповідно до акту приймання-передачі від 11.10.2010 року еквівалент ціни предмету лізингу становить 466750,00 грн. (загальна ціна предмету лізингу за договором фінансового лізингу).

У зв'язку з неповерненням предмету лізингу у встановлені строки, позивачем правомірно, відповідно до п. 11.5. договору фінансового лізингу, нараховано відповідачу-1 неустойку за період з 11.07.2012 року (наступний день за днем закінчення триденного строку на повернення предмету лізингу) по 30.08.2012 року (день підписання позовної заяви) на суму 9755,84 грн. (а.с. 12).

Крім цього, позивачем, відповідно до ст. 625 ЦК України, за неналежне виконання відповідачем-1 грошового зобов'язання, нараховано 3% річних на суму 1637,91 грн. (а.с. 11).

В суді першої інстанції позивач, на підставі ст. 22 ГПК України, збільшив розмір позовних вимог на суму 3000,00 грн. - збитки (витрати), понесені позивачем при зверненні до нотаріуса для вчинення виконавчого напису щодо примусового виконання договору фінансового лізингу.

12.07.2012 року у зв'язку із наявністю заборгованості по договору фінансового лізингу, позивач, на підставі договору поруки, надіслав на адресу поручителя (відповідача-2) вимогу від 06.07.2012 року, якою лізингодавець повідомив поручителя про те, що станом на 06.07.2012 року прострочена заборгованість лізингоодержувача (відповідача-1) по сплаті лізингових платежів за договором фінансового лізингу становить 126459,39 грн. (з яких: 118 990,90 грн. - заборгованість по сплаті лізингових платежів; 7468,49 грн. - заборгованість по сплаті неустойки), яка залишена відповідачаем-2 без розгляду та відповіді.

Така вимога була надіслана позивачем відповідачу-2 рекомендованим листом із дотриманням порядку, передбаченого п. 3.3. договору поруки, на адресу, яка відповідає місцезнаходженню поручителя згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Зазначена вимога позивача була отримана відповідачем-2 17.07.2012 року, що підтверджується повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 43-44).

Заперечуючи позовні вимоги в суді першої інстанції, відповідач-2 наголошував, що ним не отримано повідомлення щодо оплати заборгованості, що виникла у відповідача-1, а також повідомлення про відмову від договору. Однак, як зазначалось, в матеріалах справи наявне повідомлення про вручення поштового відправлення, яке підтверджує, що вимогу сплатити платежі протягом 5 (п'яти) днів з дати отримання такої вимоги, які виникли у відповідача-1 станом на 06.07.2012 року, надіслано відповідачу-2 за його місцезнаходженням та отримано уповноваженою особою відповідача-2. Щодо неотриманої вимоги про дострокове припинення дії договору фінансового лізингу, то як вже було зазначено, таку було надіслано стороні по договору фінансового лізингу - лізингоодержувачу (відповідачу-1), що підтверджується відповідним фіскальним чеком та описом вкладення у цінний лист.

Оскільки відповідач-2 (поручитель) не є стороною договору фінансового лізингу, то у позивача не виникало обов'язку для направлення відповідачу-2 повідомлення про припинення дії договору фінансового лізингу.

В апеляційній скарзі відповідач-2, зокрема вказує, що позивач після початку розгляду справи по суті змінив і підставу, і предмет позову.

При розгляді справи в суді першої інстанції, позивач подав заяву про збільшення розміру позовних вимог на суму 3000,00 грн. - збитки (витрати), понесені позивачем при зверненні до нотаріуса для вчинення виконавчого напису щодо примусового виконання договору фінансового лізингу (а.с. 79-80).

Як вбачається з матеріалів справи, у зв'язку з тим, що відповідач-1 добровільно не повернув предмет лізингу, позивач звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису щодо примусового виконання договору фінансового лізингу. Позивачем оплачено послуги нотаріуса на суму 3 000,00 грн., що підтверджується виконавчим написом від 31.08.2012 року за реєстровим №3484, угодою-рахунком №313 від 31.08.2012 року та відповідними банківськими виписками (а.с. 84-86).

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що заявлені позивачем до стягнення збитки у розмірі 3000,00 грн. підтвердженні належними доказами, тому, відповідно до п. 8.1. договору фінансового лізингу, підлягають відшкодуванню відповідачем-1.

Таким чином позивач не змінював підставу чи предмет позову, а тільки збільшив розмір позовних вимог.

Скаржник також вказує, що договір фінансового лізингу не є припиненим, а тому неправомірним є стягнення пені за несвоєчасне повернення предмету лізингу, а також те, що строк договору поруки є простроченим і тому позивач пропустив строк пред'явлення вимоги до апелянта.

Твердження відповідача-2 про те, що строк дії договору поруки закінчився відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України (якою встановлено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки; у разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя) не відповідає дійсності, оскільки позивач не пропустив строк пред'явлення вимоги до поручителя.

За приписами ч. 1 ст. 559 ЦК України, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

У договорі поруки сторони узгодили, що поручитель згоден, що його зобов'язання за договором поруки є безумовними та не залежать від можливості примусового стягнення за договором фінансового лізингу, або відсутності будь-якої дії лізингодавця щодо стягнення за договором фінансового лізингу, або відмови лізингодавця від примусового стягнення за будь-яким положенням договору фінансового лізингу, або від отримання будь-якого рішення суду проти лізингоодержувача або будь-якої дії, яка могла б звільнити поручителя від відповідальності за договором поруки (п. 1.3.).

Крім того, сторони узгодили пункт під назвою «Термін Договору», за умовами якого договір вступає в силу з дати його підписання уповноваженими представниками всіх трьох сторін та припиняє свою дію тільки після повного виконання лізингоодержувачем своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу або поручителем за цим договором (п. 3.8.).

Відповідно до ч. 2 ст. 251 ЦК України, терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Тому, в даному випадку положення ч. 4 ст. 559 ЦК України не застосовуються, оскільки, такі регулюють відносини лише у разі, якщо такий строк не встановлено в договорі поруки.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За умовами ст. 1 закону України «Про фінансовий лізинг», фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом. Відносини, що виникають у разі набуття права господарського відання на предмет договору лізингу, регулюються за правилами, встановленими для регулювання відносин, що виникають у разі набуття права власності на предмет договору лізингу, крім права розпорядження предметом лізингу (ст. 2 закону України «Про фінансовий лізинг»).

У відповідності до ст. 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 292 ГК України, лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

За приписами п. 3 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором (ч. 1 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг»).

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ст. 193 ГК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За умовами ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошових зобов'язань. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Згідно з ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (ст. 22 ЦК України).

Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 651 ЦК України).

Лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів. Відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову (ч.ч. 2, 3 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг»).

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі (ст. 553 ЦК України).

За умовами ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

За таких обставин колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду погоджується із висновками суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог у повному обсязі включаючи основний борг, пеню за прострочення сплати лізингових платежів, пеню за прострочення повернення предмету лізингу, 3% річних та 3000,00 грн. збитків.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За приписами ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Як зазначено у статті 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Згідно із ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Серед основних засад судочинства, визначених ст. 129 Конституції України, є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Постановляючи оскаржене рішення господарський суд Львівської області у повній мірі дослідив усі обставини справи, дав їм належну оцінку та правильно застосував норми матеріального і процесуального права, в тому числі суд об'єктивно оцінив поведінку сторін і обставини, які склалися при виконанні договорів фінансового лізингу №1915L10/00 від 12.08.2010 року та договору поруки №1915L10/00/SUR від 12.08.2010 року.

Скаржник належними та допустимими доказами не довів факту пропуску строку пред'явлення вимоги позивачем до скаржника та факту прострочення терміну договору поруки.

Отже, рішення господарського суду Львівської області від 19 листопада 2012 року по справі №5015/3683/12 є обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам закону. Доводи ж апеляційної скарги цього висновку не спростовують, а тому підстав для скасування оскарженого рішення немає.

Керуючись ст.ст. 82-1, 99, 101, 103, 105 ГПК України Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Львівської області від 19 листопада 2012 року по справі №5015/3683/12 залишити без змін, а апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ТКС Гідроресурс» без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку.

Головуючий суддя Гриців В.М.

суддя Зварич О.В.

суддя Хабіб М.І.