Рішення № 29773327, 05.03.2013, Апеляційний суд Рівненської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 березня 2013 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі :

головуючого судді - Мельника Ю.М.,

суддів: Ковалевича С.П., Шимківа С.С.

секретар судового засідання Панас Б.В.,

за участю позивачки ОСОБА_1,

представника позивачки ОСОБА_2,

представника відповідача Квасиловець С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 та військової частини А - 1446 Міністерства оборони України на рішення Рівненського міського суду від 30 січня 2013 року в справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини А - 1446 Міністерства оборони України про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И Л А :

У липні 2012 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до військової частини А - 1446 Міністерства оборони України про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

На обгрунтування позову вказувала , що наказом командира військової частини А-1446 від 11 липня 2012 року № 129 її було звільнено з роботи з посади начальника адміністративної групи в зв»язку із скороченням штату працівників за п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Стверджувала , що скорочення штату працівників відповідач не здійснював , оскільки посада начальника адміністративної групи, на якій вона працювала до звільнення, продовжувала існувати і після її звільнення з роботи. Окрім того, була також збережена і чисельність працівників адміністративної групи в кількості двох осіб.

У зв"язку із цим просила поновити її на посаді начальника адміністративної групи військової частини А-1446 Міністерства оборони України та стягнути із відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Стверджувала, що незаконним звільненням із роботи відповідач завдав їй моральної шкоди , на відшкодування якої просила стягнути з відповідача 10000 грн.

Рішенням Рівненського міського суду від 30 січня 2013 року ОСОБА_1 поновлено на роботі та стягнуто на її користь 17 711 грн. 35 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу за відрахуванням від зазначеної суми допомоги по безробіттю, отриманої ОСОБА_1 в Рівненському міському центрі зайнятості.

Цим же рішенням з відповідача на користь ОСОБА_1 стягнуто 1000 грн. для відшкодування моральної шкоди. ___________ Провадження № 22-ц/787/479/2013 Головуючий у 1 інстанції : Бердій М.А.

Доповідач : Мельник Ю.М.

У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказувала на незаконність рішення місцевого суду в частині вказівки щодо відрахування із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу сум допомоги по безробіттю.

Зазначала , що рішення суду в цій частині суперечить нормам матеріального права, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 35 Закону України «Про загальнообов»язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду стягується із роботодавця , а не працівника.

Із цих підстав просила змінити оскаржуване рішення суду, виключивши з мотивувальної і резолютивної частини судового рішення вказівку про відрахування з призначених до стягнення на її користь сум середнього заробітку за час вимушеного прогулу, сум допомоги по безробіттю.

В апеляційній скарзі військова частина А-1446 Міністерства оборони України зазначала, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи , оскільки суд не врахував, що відповідно до директив Міністерства оборони України у військовій частині А -1446 відбувалися зміни в організації виробництва і праці, які призвели до скорочення штату працівників. Вказувала, згідно зі змінами до штату військової частини було передбачено вивидення із штату штатної одиниці - начальника адміністративної групи , яку міг обіймати лише військовослужбовець у званні капітана і введена нова посада - начальник адміністративної групи, яку могла обіймати особа , яка не являється військовослужбовцем.

У зв"язку з цим відбулося скорочення посади , яку тимчасово обіймала ОСОБА_1

При вивільненні ОСОБА_1 їй була запропонована робота на посаді інспектора відділу кадрів , але від цієї роботи вона відмовилася.

Стверджувала, що звільнення ОСОБА_1 з роботи відбулося з дотриманням вимог законодавства і в суду першої інстанції не було провових підстав для задовлення позову.

Окрім того , суд у рішенні не зазначив , яка саме сума допомоги по безробіттю була отримана позивачкою в центрі зайнятості і підлягала відрахуванню від стягнутого судом середнього заробітку.

Суд також неправильно вирішив спір про відшкодування моральної шкоди , оскільки при задоволенні позову посилався на ст. 1167 ЦК України, яка до спірних правовідносин застосуванню не підлягає.

Із цих підстав просила рішення місцевого суду скасувати за постановити нове рішення про відмову в позові.

У судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 та її представник , давши пояснення в межах доводів апеляційної скарги , просили скаргу задовольнити в повному обсязі, а апеляційну скаргу військової частини А - 1446 Міністерства оборони України - відхилити.

Представник військової частини А - 1446 Міністерства оборони України просила апеляційну скаргу військової частини задоволити, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

За результатами апеляційного розгляду колегія суддів прийшла до висновку , що апеляційна скарга військової частини А - 1446 Міністерства оборони України підлягає задоволенню частково, а апеляційна скарга ОСОБА_1 - задоволенню не підлягає.

Ухвалюючи рішення про поновлення ОСОБА_1 на роботі , суд першої інстанції прийшов до висновку , що посада начальника адміністративної групи військової частини А -1446 скорочена не була , а тому ОСОБА_1 за п.1 ст. 40 КЗпП України була звільненна незаконно.

Колегія суддів з таким висновком місцевого суду погодитися не може.

Відповідно до п.1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір , укладений на невизначений строк , а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках зміни в організації виробництва і праці , в тому числі ліквідації , реорганізації , банкрутства або перепрофілювання підприємства , установи , організації , скорочення численості або штату працівників.

Із матеріалів справи вбачається , що з 1 лютого 2003 року ОСОБА_1 працювала у відповідача начальником адміністративної групи.

31 травня 2011 року військово - медичний департамент Міністерства оборони України направив до військової частини А 1446 зміни до штату цієї військової частини , згідно яких посаду начальника адміністративної групи міг обіймати військовослужбовець із військовим званням - капітан ( а.с. 27- 28 ).

Наказом № 142 від 1 серпня 2011 року ОСОБА_1, за її згодою, було переведено з цивільної посади на військову посаду начальника адміністративної групи , тимчасово , до укомплектування цієї посади військовослужбовцями з 2 серпня 2011 року.( а.с. 33).

2 серпня 2011 року командування військової частини А -1446 та ОСОБА_1 уклали строковий трудовий договір за яким ОСОБА_1 зобов"язувалася виконувати роботу начальника адміністративної групи на військовій посаді до укомплектування посади військовослужбовцем. ( а.с. 34).

Зазначене свідчить , що між військовою частиною та ОСОБА_1 було укладено строковий трудовий договір , тобто договір , строк якого визначався часом настання певної події - укомплектуванням посади начальника адміністративної групи військовослужбовцем.

10 травня 2012 року із Військово-медичного департаменту Міністерства оборони України до військової частини А 1446 надійшли зміни до штату військової частини , згідно яких військова посада начальника адміністративної групи виводилася із штату військової частини , а вводилася цивільна посада начальника адміністративної групи. ( а.с. 22-23).

У зв"язку із цим колегія суддів прийшла до висновку , що у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці , що призвела до скорочення штату працівників.

Твердження позивача про те, що скорочення штату працівників не відбувалося , оскільки як до звільнення , так і після звільнення посада начальника адміністративного віділу військової частини залишалася , не заслуговують на увагу , оскільки , на думку колегії суддів , в одному й іншому випадку до працівника , який мав право обіймати цю посаду, пред"являлися додаткові кваліфікаційні вимоги - наявність або відсутність військового звання , що свідчить про те, що ці посади є різними.

За таких обставин колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції про відсутність змін в організації виробництва і праці відповідача неправильним.

11 травня 2012 року ОСОБА_1 була попереджена про наступне вивільнення її з роботи у зв"язку із скороченням чисельності і штату працівників. ( а.с. 29 - 31).

Відповідно до ч. 2 ст. 40 КЗпП України звільнення з підстав , зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті , допускається , якщо неможливо перевести працівника , за його згодою на іншу роботу.

Із акту від 9 липня 2012 року вбачається, що командир військової частини запропонував ОСОБА_1 посаду інспектора з кадрів адміністративної групи, але ОСОБА_1 від цієї посади відмовилася. ( а.с. 89).

ОСОБА_1 в суді не заперечувала вказаного факту.

В той же час , колегія суддів вважає, що роботодавець не виконав покладений на нього законодавством обов"язок по працевлаштуванню позивачки.

Із списку вакантних посад військової частини А 1446 вбачається , що на час звільнення ОСОБА_1 з роботи та на час розгляду справи в суді першої інстанції у військовій частині були вакантні 2 посади оператора медичної частини.

Вказані посади ОСОБА_1 на момент звільнення запропоновані не були.

Про те, що вказану посаду ОСОБА_1 могла обіймати свідчить та обставина , що під час розгляду справи в суді першої інстанції для позасудового врегулювання спору відповідач пропонував позивачці написати заяву про прийняття її на цю посаду ( а.с. 30-31).

11 липня 2012 року наказом № 129 командир військової частини А -1446 звільнив ОСОБА_1 із роботи у зв"язку із скороченням штату ( п.1 ст. 40 КЗпП України).

Оскільки позивачка була звільнена із роботи з порушенням вимог закону про обов"язкове працевлаштування , колегія суддів прийшла до висновку , що вивільнення ОСОБА_1 відбулося з порушенням вимог ч. 2 ст. 40 КЗпП України.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновленим на роботі органом, що розглядає спір.

У той же час із матеріалів справи вбачається , що 12 липня 2012 року наказом командира військової частини А 1446 було введено в дію зміни до штату № 27/097 згідно яких посаду начальника адміністративної групи могла обіймати особа , яка не мала військового звання. ( а.с. 32)

Враховуючи те , що позивачка 1 серпня 2011 року уклала із військовою частиною строковий трудовий договір , строк дії якого закінчувався настанням певної події - заповненням посади військовослужбовцем у званні капітана , але така подія не настала і з 12 липня 2012 року набули чинності зміни до штату військової частини , то колегія суддів прийшла до висновку , що строковий трудовий договір ОСОБА_1 закінчився з набранням чинності змін до штату військової частини -12 липня 2012 року.

Оскільки строк дії трудового договору між ОСОБА_1 та військовою частиною А 1446 закінчився 12 липня 2012 року , а поновлювати позивача на роботі поза межами строку дії трудового договору колегія суддів підстав не вбачає, тому позовна вимога ОСОБА_1 про поновлення на роботі задоволенню не підлягає.

Не підлягає також задоволенню і позовна вимога про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу , оскільки позивачка була звільнена з роботи 11 липня 2012 року , тобто в останній день дії строкового договору і заробітну плату за час дії строкового трудового договору вона отримала.

При вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди колегія суддів виходить із того , що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі , якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань , втрати нормальних життєвих зв"язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Зважаючи на те, що позивачка була звільнена з роботи з порушенням встановленого законом порядку та приймаючи до уваги , що вказане порушення її законних прав призвело до моральних страждань , колегія суддів вважає, що такими діями відповідача їй завдано моральну шкоду.

Визначаючи розмір відшкодування цієї шкоди колегія суддів враховує глибину моральних страждань позивачки , їх тривалість а також те, що ці порушення не потягнули за собою суттєвих додаткових зусиль для організації свого життя , оскільки незаконність звільнення мало місце в кінці дії строкового трудового договору і прийшла до висновку , що достанім і допустимим для відшкодування моральної шкоди буде сума в 1000 грн.

За таких обставин колегія судів прийшла до висновку , що рішення суду першої інстанції було постановлено з порушенням норм матеріального права , що призвело до неправильного вирішення спору, а тому таке рішення підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Керуючись п.2 ч. 1 ст. 307 , п.4 ч. 1 ст. 309 , ст. 316-317. ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА :

Апеляційу скаргу військової частини А - 1446 Міністерства оборони України задовольнити частково, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити..

Рішення Рівненського міського суду від 30 січня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути із військової частини А 1446 ( код 07722570) на користь ОСОБА_1 1000 грн. для відшкодування моральної шкоди .

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до військової частини А -1446 про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають право оскаржити рішення апеляційного суду в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішення суду апеляційної інстанції.

Головуючий :

Судді :