Постанова № 29768960, 26.02.2013, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 лютого 2013 року Справа № 811/15/13-а

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі

головуючого: судді Кармазиної Т.М.,

за участю секретаря - Сириці І.О.,

за участю представників:

позивача - Коноваленко - Ауліної Н.І.,

відповідача - Ніколаєва С.В., Панасенко І.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Кіровограді справу за адміністративним позовом приватного акціонерного товариства "Кіровоградське видавництво" корпоративного підприємства державної акціонерної компанії "Укрвидавполіграфія" до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги, визнання незаконними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просить:

- визнати протиправними та скасувати податкові-повідомлення рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області ДПС від 03 вересня 2012 року №0000990222 та №0001000222;

- скасувати податкову вимогу №911 від 06 грудня 2012 року;

- визнати незаконними дії відповідача по стягненню грошового зобов'язання та штрафних санкцій за податковими повідомленнями-рішеннями від 03 вересня 2012 року №0000990222 та №0001000222;

- зобов'язати Кіровоградську об'єднану державну податкову інспекцію Кіровоградської області ДПС провести повернення незаконно стягнутої суми грошового зобов'язання та штрафних санкцій за податковими повідомленнями-рішеннями від 03 вересня 2012 року №0000990222 та №0001000222 по особовому рахунку позивача та виключити з особового рахунку приватного акціонерного товариства "Кіровоградське видавництво" корпоративного підприємства державної акціонерної компанії "Укрвидавполіграфія" суму незаконно нарахованої пені.

Ухвалою суду від 26 лютого 2013 року, у порядку п.5 ч.1 ст.155 КАС України, адміністративний позов в частині зобов'язання Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби вчинити певні дії, залишено без розгляду.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення та податкова вимога є незаконними, необґрунтованими та безпідставними, не відповідають фактичним обставинам справи, а також такими, що винесені з порушенням норм чинного законодавства України. Зокрема, посилався на те, що первинними документами позивача підтверджено, що ПАТ "Кіровоградське видавництво" КП ДАК "Укрвидавполіграфія" отримано від ТОВ „Компанія Тегра" належним чином оформлені акти виконаних робіт та весь об'єм наданих послуг.

Крім того, посилався на те, що акт перевірки одного платника податків, зокрема, ТОВ „Компанія Тегра" не може бути доказом порушення податкового законодавства з боку іншого платника податків - ПАТ "Кіровоградське видавництво", який сумлінно виконує свої обов'язки.

В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги в повному обсязі із зазначених підстав.

Представники відповідача в судовому засіданні, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначили, що податковим органом прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення та податкову вимогу у відповідності до норм чинного законодавства України, так як в ході проведення перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем п.п.138.2, 138.4, 138.8 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139, 198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

ПАТ "Кіровоградське видавництво" КП ДАК "Укрвидавполіграфія" зареєстровано як юридичну особу 30.12.1991р., що підтверджується довідкою з ЄДРПОУ (а.с.23) та перебуває на обліку в Кіровоградській ОДПІ Кіровоградської області ДПС як платник податків.

Відповідно до акту Кіровоградської ОДПІ Кіровоградської області ДПС від 15.08.2012 р. №93/22-2/05905964 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПАТ "Кіровоградське видавництво" КП ДАК "Укрвидавполіграфія" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ „Компанія Тегра" за період з 01.07.2011р. по 31.08.2011р., перевіркою встановлено порушення:

п.п.138.2, 138.4, 138.8 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток підприємства за 2-3 квартали 2011 року на суму 6038 грн.;

п.п.198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 5250 грн., в т.ч. за липень 2011р. - 2667 грн., серпень 2011р. - 2583 грн.. (а.с.62-76).

На підставі даного акту перевірки Кіровоградською ОДПІ Кіровоградської області ДПС прийнято податкові повідомлення-рішення від 03 вересня 2012 року:

№0001000222, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 6038 грн., в т.ч. за основним платежем - 6038 грн. (а.с.21);

№0000990222, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 6563 грн., в т.ч. за основним платежем - 5250 грн. та 1313 грн. - штрафні (фінансові) санкції (а.с.11)

Позивач, не погодившись з даними податковими повідомленнями-рішеннями, подав до податкового органу скарги на дані рішення. (а.с.30-36)

За результатами процедури адміністративного оскарження ДПС у Кіровоградській області рішенням №3945/10/10-208 від 08.11.2012 року та ДПС України рішенням №7038/0/61-12/10-2115 від 13.12.2012р., залишено без змін податкові повідомлення-рішення Кіровоградської ОДПІ Кіровоградської області ДПС від 03 вересня 2012 року №0001000222 та №0000990222, а скаргу без задоволення. (137-140, 141-143)

Судом встановлено, що позивач протягом перевіряємого періоду перебував у фінансово-господарських відносинах з ТОВ „Компанія Тегра".

Так, позивачем укладено з ТОВ „Компанія Тегра" усні договори надання транспортних послуг, згідно яких ТОВ „Компанія Тегра" зобов'язувалось надавати позивачу послуги з перевезення, а ПАТ "Кіровоградське видавництво" КП ДАК "Укрвидавполіграфія", в свою чергу, зобов'язувався прийняти та оплатити зазначені послуги.

Факти отримання позивачем від ТОВ „Компанія Тегра" вищезазначених послуг, згідно договорів, підтверджуються первинними бухгалтерськими документами, а саме: податковими накладними (а.с.25, 26), актами здачі - прийняття робіт (надання послуг). (а.с.27, 28)

Вищезазначені податкові накладні позивачем включено до складу податкового кредиту за липень, серпень 2011 року у сумі 5250 грн., що встановлено податковим органом під час перевірки позивача та про що свідчать копії декларації з ПДВ та реєстри виданих та отриманих податкових накладних (а.с.124-125, 127-129, 131-132, 134-136)

Позивачем за отриманий товар перераховано на розрахунковий рахунок ТОВ „Компанія Тегра" вартість отриманого товару, що підтверджується виписками по рахунку позивача (а.с.117-118)

Витрати, понесені ПАТ "Кіровоградське видавництво" КП ДАК "Укрвидавполіграфія" на придбання послуг у ТОВ „Компанія Тегра", позивачем віднесено до складу валових витрат за 3 квартал 2011р. у загальній сумі 26250 грн..

Відповідно до пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України (далі за текстом ПК України) господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Частиною 1 статті 3 Господарського кодексу України встановлено, що під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.

Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності. Під організаційно-господарськими відносинами у цьому Кодексі розуміються відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.

Аналіз наведених норм дає підстави для визначення таких обов'язкових ознак господарської діяльності, як: провадження такої діяльності суб'єктами господарювання; здійснення її у сфері суспільного виробництва; спрямованість на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.

Відповідно до п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.138.4 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг. Перелік таких витрат наведено в п.138.8 ст.138 ПК України.

Відповідно до пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України не включаються до складу витрат - витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, за своїм змістом наведені норми передбачають як підставу для не включення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, що відповідають вимогам Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 25.05.1995р. № 88, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства нереальних сум, непідтверджених будь-якими документами взагалі.

Враховуючи те, що кошти, які було перераховано позивачем на розрахунковий рахунок ТОВ „Компанія Тегра" є компенсацією за отримані послуги перевезення, а також наявність документального підтвердження виконання операції між даними юридичними особами, наданими суду первинними документами, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно віднесено до складу витрат - витрати на придбання послуг, (суми нарахованих (сплачених) витрат за отримані від ТОВ „Компанія Тегра" послуги). Що означає відсутність у відповідача правових підстав для збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 6038 грн., у т.ч. за основним платежем - 6038 грн..

Відповідно до пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Аналіз наведеної норми дає підстави вважати, що для віднесення платником податку до податкового кредиту суми податку на додану вартість необхідно, зокрема, підтвердити відповідними бухгалтерськими документами факти отримання товару та його оплати, а також наявність мети отримання товару, пов'язаної із подальшим використанням отриманих товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З аналізу п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України вбачається, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Згідно п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктами 201.1, 201.4, 201.6 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст.183 цього Кодексу.

Згідно ст.1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. №996-XIV (далі за текстом - Закон №996-XIV) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отримані та видані позивачем податкові накладні не мають недоліків, які згідно зі ст.201 Податкового кодексу України, ч.ч.12 ст.9 Закону №996-XIV, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704, спричиняють втрату ними статусу податкових накладних.

Таким чином, враховуючи наведені норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій позивача з його контрагентом ТОВ „Компанія Тегра" є належні первинні документи, які містять всі необхідні реквізити та відповідають вимогам, встановленим чинним законодавством для первинних документів, які фіксують факт здійснення господарської операції.

З аналізу вищенаведених норм законодавства та правовідносин позивача з ТОВ „Компанія Тегра" вбачається, що позивачем дотримано всіх вимог закону, пов'язаних з формуванням податкового кредиту та виникненням податкового зобов'язання, оскільки єдиною підставою для цього являється наявність у платника податку-покупця належно оформленої податкової накладної.

У відповідності до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, право платника податку на податковий кредит ставиться в залежність від отримання податкової накладної, а не від сплати його контрагентами податку до бюджету та їх знаходження за юридичними адресами після здійснення господарських операцій.

Факт використання товару позивачем у власній господарській діяльності, та, відповідно, реальність виконання договорів сторонами, підтверджується первинними бухгалтерськими документами, щодо отримання даного товару, використання його в господарській діяльності, що підтверджується належними доказами, які містяться в матеріалах справи. (а.с.144-210)

Податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.

Враховуючи те, що факт придбання позивачем у ТОВ „Компанія Тегра" послуг згідно вищезазначених договорів, підтверджується належними первинними бухгалтерськими документами, суд дійшов висновку про фактичне підтвердження наявності у позивача підстав для віднесення суми сплаченого даному контрагенту ПДВ у липні, серпні 2011 року до податкового кредиту.

Суд критично оцінює твердження відповідача, що фінансово-господарська угода між позивачем та ТОВ „Компанія Тегра" є нікчемною.

Так, станом на час укладення позивачем з даним контрагентом договору та його виконання, останній був зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що підтверджується довідкою з ЄДР (а.с.45-48) та був платником податку на додану вартість, що не заперечувалось і представником відповідача в судовому засіданні.

Згідно ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч.1 ст.234 Цивільного кодексу України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Такий правочин визнається судом недійсним.

У відповідності до вимог ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Нікчемні правочини характеризуються таким ознаками як спрямованість на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина або знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами.

Акт перевірки Кіровоградської ОДПІ Кіровоградської області ДПС, на підставі якого прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, не містить жодних посилань на наявність ознак, які передбачені ч.1 ст.228 ЦК України. До того ж, суд зазначає, що даний акт перевірки ґрунтується лише на відомостях, викладених в акті перевірки контрагента позивача.

Крім того, суд зазначає, що самостійно визначені платником податку витрати та податковий кредит вважаються сформованими правомірно, доки контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Згідно статті 216 ЦК України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю - не настають.

До того ж, суд зазначає що відповідно до ч.1 ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами перевірок, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті перевірки висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Вказані висновки підтверджуються і ст.20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, статтю 215 є безпідставними, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Недійсність правочинів між позивачем та контрагентом не визнана в судовому порядку, у зв'язку з чим, факти, викладені в акті перевірки, не можуть бути належними доказами наявності порушень позивачем вимог ст.ст.203, 215, 216, 228 ЦК України відносно того, що укладений ним правочин з зазначеним контрагентом не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, та є підставою для визнання такого правочину недійсним. Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Так, відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентами - є тільки припущенням.

Також відповідачем не наведено доказів, які свідчили б, що договір, сторонами якого є позивач та ТОВ „Компанія Тегра", укладено з метою, що суперечить інтересам держави, в тому числі, в частині ухилення від сплати податків в передбаченому законодавством обсязі та отримання незаконної податкової вигоди.

Відповідачем не надано жодних доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивачем включені до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість.

Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Згідно ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем по справі, як суб'єктом владних повноважень, не виконано покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Що також дає підстави для висновку про протиправність прийняття податковим органом податкової вимоги №911 від 06 грудня 2012 року.

До того ж, суд зазначає, що відповідачем протиправно прийнято оскаржувану вимогу з наступних підстав.

Відповідно до п.59.1 ст.59 Податкового кодексу України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Згідно п.п.56.1, 56.2 ст.56 Податкового кодексу України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.

Скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (та у разі потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується. (п.56.3 ст56 Податкового кодексу України)

В судовому засіданні встановлено, що 20.11.2012 року позивачем подано повторну скаргу до ДПА України на оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 03.09.2012р., про що 20.11.2012р. було повідомлено відповідача, що підтверджується листом №316 від 20.11.2012р. (а.с.37). Даний факт не заперечувався і представником відповідача в судовому засіданні.

Кіровоградською ОДПІ Кіровоградської області ДПС 06 грудня 2012 року надіслано позивачу податкову вимогу №911, яка винесена на підставі оскаржуваних рішень. (а.с.12)

Пунктом 57.3 статті 57 Податкового кодексу України передбачено, що у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

В даному випадку, відповідачем в порушення п59.1 ст.59 Податкового кодексу України винесено податкову вимогу №911 від 06.12.2012 року, в період оскарження платником податків рішення контролюючого органу, а тому позовні вимоги в частині її скасування є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

На підставі аналізу встановлених обставин і правовідносин, що їм відповідають, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Кіровоградської ОДПІ Кіровоградської області ДПС від 03 вересня 2012 року №0000990222 та №0001000222 та скасування податкової вимоги Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби №911 від 06 грудня 2012 року.

Позовні вимоги в частині визнання незаконними дій відповідача по стягненню грошового зобов'язання та штрафних санкцій за податковими повідомленнями-рішеннями від 03 вересня 2012 року №0000990222 та №0001000222 не підлягають задоволенню, оскільки доказів здійснення відповідачем зазначених дій у відповідності до норм Податкового кодексу України, позивачем суду не надано.

Згідно з ч.3 ст.94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

З урахуванням часткового задоволення вимог позивача, суд вважає за необхідне присудити йому судові витрати з Державного бюджету України в розмірі 160,42 грн..

Керуючись ст.ст. 86, 94, 159-163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов - задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби від 03 вересня 2012 року №0000990222 та №0001000222.

Скасувати податкову вимогу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби №911 від 06 грудня.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Присудити приватному акціонерному товариству "Кіровоградське видавництво" корпоративного підприємства державної акціонерної компанії "Укрвидавполіграфія" з Державного бюджету України судові витрати в сумі 160,42 грн..

Постанова суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.254 КАС України.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подання в 10-денний строк з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, копія якої одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови складено - 04.03.2013р..

Суддя підпис

З оригіналом згідно:

Суддя Кіровоградського окружного

адміністративного суду Т.М. Кармазина