Ухвала суду № 29768443, 22.02.2013, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 2516/655/2012 Провадження № 22-ц/795/288/2013 Головуючий у I інстанції -Дикий В.М. Доповідач - Висоцька Н. В.Категорія - цивільна

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 лютого 2013 року м. ЧернігівАПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого-судді Висоцької Н.В.

суддів: Шитченко Н.В., Смаглюк Р.І.

при секретарі - Зіньковець О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Дочірнього підприємства «Аграрій» на рішення Носівського районного суду Чернігівської області від 22 листопада 2012 року в справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Дочірнього підприємства «Аграрій» про розірвання договору оренди землі,

В С Т А Н О В И В :

В апеляційній скарзі ДП «Аграрій» просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 відмовити в повному обсязі

Рішенням Носівського районного суду від 22.11.2012 року в справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ДП «Аграрій» про розірвання договору оренди землі, стягнення орендної плати - позовні вимоги задоволено. Розірвано договір оренди землі, укладений 8 червня 2005 року між ОСОБА_3 та ДП «Аграрій» щодо земельної ділянки площею 3,04 га.

В апеляційній скарзі ДП «Аграрій» посилається на порушення судом норм процесуального права та невідповідності висновків суду обставинам справи.

Апелянт зазначає, що до настання терміну виплати орендної плати орендодавець - позивач зобов»язаний був повідомити орендаря про бажану форму виплати орендної плати, без вказаного повідомлення відповідач позбавлений реальної можливості виконати зобов»язання за договором.

Вказує, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності несплати орендної плати, отже оскаржуване рішення суду ґрунтується на припущеннях, що є неприпустимим в силу ч. 4 ст. 60 ЦПК України. Судом при постановлені рішення не враховані положення ст.ст. 612, 613, 614 ЦК України та ст. 141 ЗК України.

Крім того, апелянт вважає, що суд першої інстанції повинен був зупинити провадження по даній справі на підставі ст. 201 ЦПК України, оскільки 07.08.2012 року загальними зборами учасників ДП «Аграрій» було прийнято рішення про перетворення ДП «Аграрій» на ТОВ «Аграрій».

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги та залишення рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що орендар порушив істотні умови договору стосовно своєчасної орендної плати, що є підставою для його розірвання.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується апеляційний суд, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Відносини, пов»язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про оренду землі», а також договором оренди землі.

По справі встановлено, що 08.06.2005 року між ОСОБА_3 та ДП «Аграрій» було укладено договір оренди землі, за яким орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 3,04 га., строком на 10 років (а.с. 9-10). Зазначений договір зареєстровано в Носівському відділі Чернігівської регіональної філії ДЗК, про що 10.06.2005 року вчинено запис.

Згідно копій свідоцтв про право на спадщину за заповітом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 отримали по 1/2 частині спадкового майна після ОСОБА_3, яка померла 27.05.2007 року.

11.04.2008 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було видано державні акти на право власності на земельні ділянки площею 0,53 га. та 0,99 га. кожному (а.с. 11-14).

Умовами договору оренди укладеного 08.06.2005 року між ОСОБА_3 та ДП «Аграрій» передбачено, що орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі 2% Х29943,24 грв. = 598,86 плата вноситься у натуральній платі продукцією власного виробництва по ринкових цінах у грошовому виразі до 30 листопада кожного року.

Пунктом 38 даного договору, дія договору припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у наслідок невиконання другою стороною обов»язків.

Виходячи з вищевикладеного, обов»язком орендодавця є передача в користування земельної ділянки у стані, що відповідає умовам договору оренди, натомість обов»язком орендаря є своєчасна орендна плата за користування земельною ділянкою.

Згідно зі ст. 96 ЗК України, землекористувач зобов'язаний своєчасно сплачувати орендну плату.

Статтею 24 ЗУ «Про оренду землі» передбачено, що орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Згідно положень ст. 526 ЦК України зобов"язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 32 ЗУ «Про оренду землі» та ч. 2 ст. 651 ЦК України, договір може бути розірвано за рішенням суду у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. При цьому істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з письмових пояснень позивачів (а.с. 47, 50), після подання позовної заяви, відповідач виплатив заборгованість з орендної плати за 2011 рік, тобто у 2012 році, що свідчить про невиконання умов договору оренди.

Зважаючи на наведені норми закону та оцінивши обставини справи в сукупності, суд першої інстанції правильно визначив наявність передбачених законом підстав для задоволення позовних вимог вказавши, що відповідачем не було виконано обов'язку, встановленого договором оренди щодо своєчасної сплати позивачам орендної плати за землю за 2011 рік. З таким висновком районного суду погоджується апеляційний суд, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства. Відповідач не надав судам першої та апеляційної інстанції доказів своєчасної сплати ним позивачам орендної плати за 2011 рік, а доводи його апеляційної скарги навіть не містять посилань на такі обставини.

Положеннями земельного законодавства не визначено обов'язок орендодавця повідомляти орендаря про форму розрахунків за умовами укладеного між сторонами договору, а отже доводи апеляційної скарги про те, що кошти позивачам не були виплачені саме з їх вини і мають місце ознаки прострочення кредитора, є хибним тлумаченням законодавства з боку відповідача.

Посилання апелянта на порушення судом положень ст. 141 ЗК України не заслуговують на увагу, оскільки наведена норма матеріального права спірні правовідносини не регулює, так як вона регламентує підстави припинення права користування земельною ділянкою, а не розірвання договору з підстав, передбачених ст. 32 ЗУ «Про оренду землі», який для спірних правовідносин є спеціальним.

Крім того, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є власниками спірних земельних ділянок, а відповідно до статті 1 Першого протоколу Європейської Конвенції про захист прав людини і основних свобод, яка 17 липня 1997р. ратифікована Україною і стала частиною національного законодавства, визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Визначаючи право будь-якої особи на безперешкодне користування своїм майном, стаття 1 за своєю суттю є гарантією права власності, оскільки право розпоряджатися своїм майном - загальний та правовий аспект права власності (Marckx v Belgium judgment of 13 June 1979, Series A,No.31).

Твердження апелянта про необгрунтовану відмову районного суду про зупинення провадження по даній справі не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов»язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації. Пунктом 2 частини 1 статті 201 ЦПК України передбачено, що суд зобов»язаний зупинити провадження у справі у разі злиття, приєднання, поділу, перетворення юридичної особи, яка була стороною у справі. Так як в Єдиномку реєстрі юридичних осіб запис про припинення ДП «Аграрій», як юридичної особи відсутній, то на підставі ч. 2 ст. 104 ЦК України, ДП «Аграрій» є юридичною особою, що не припинилась.

Посилання в апеляційній скарзі, щодо прийняття судом рішення на припущеннях та не на підставі чинного законодавства є безпідставними.

Враховуючи, що рішення прийнято з дотриманням норм ст. 212, 213 ЦПК України, вказані доводи не дають підстав для скасування рішення суду першої інстанції, яке судом ухвалено з дотримання норм матеріального і процесуального права, підставою для скасування якого не можуть бути і інші доводи апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Аграрій» відхилити.

Рішення Носівського районного суду Чернігівської області від 22 листопада 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:Судді: