ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
____________
______________
Головуючий у 1-й інстанції: Капинос О.В.
Суддя-доповідач:Майор Г.І.
УХВАЛА
іменем України
"12" лютого 2013 р. Справа № 0670/6084/11
Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді Майора Г.І.
суддів: Бучик А.Ю.
Шевчук С.М.,
при секретарі Самченко В.М. ,
за участю представників сторін:
від позивача:Яриновський Р.Л., Прохорчук В.І.,
від відповідача: Клімчук Л.В., Летушев М.Ф., Лось О.Й.,
від прокуратури: Лозовик А.В.,
розглянувши апеляційну скаргу Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "26" вересня 2012 р. у справі за позовом Приватного підприємства "Гермес" до Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби про визнання недійсними податкових повідомлень - рішень,
ВСТАНОВИВ:
У червні 2011 року Приватне підприємство "Гермес" звернулося до суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Новоград - Волинської об'єднаної державної податкової інспекції (далі - Новоград-Волинська ОДПІ) форми "Р" №0013042320/2 та №0013032320/2 від 21.03.11 року.
В обґрунтування своїх позовних вимог вказало, що протягом перевіряємого періоду підприємство не допускало порушень п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п.п.7.4.1 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", зазначені в акті перевірки факти порушень закону є недостовірними та такими що суперечать фактичним обставинам. Тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення про визначення податкового зобов"язання зі сплати податку на прибуток та податку на додану вартість є такими, що підлягають скасуванню.
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2012 року позов задоволено.
Визнано незаконними та скасовано прийняті Новоград-Волинською об'єднаною державною податковою інспекцією Житомирської області Державної податкової служби податкові повідомлення-рішення від 21.03.2011 року №0013042320/2 та №0013032320/2.
Не погоджуючись з судовим прийнятим рішенням, Новоград-Волинська об'єднана державна податкова інспекція Житомирської області Державної податкової служби звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позову за безпідставністю. В апеляційній скарзі відповідач посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування постанови суду першої інстанції.
Представники Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби у судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримали в повному обсязі.
У засіданні суду прокурор також підтримав доводи апеляційної скарги.
У судовому засіданні представники позивача заперечили проти доводів апеляційної скарги. Просили постанову суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Заслухавши пояснення представників сторін, врахувавши думку прокурора, розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом встановлено, що на підставі направлень від 14.10.2010 року №1311/13-027, від 20.10.2010 року № 1324/13-027 виданих Новоград-Волинською ОДПІ, державними податковими інспекторами проведено планову виїзну перевірку Приватного підприємства "Гермес" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період 01.10.2008 року по 30.06.2010 року.
За результатами перевірки було складено акт № 1760/05-53/23-20/20415878 від 15.11.2010 року, згідно якого на думку податкового органу позивачем порушено:
- п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.1997 року №283/97-ВР (із змінами та доповненнями) та ч. 1. ст. 203, ст. 215, ст. 216 Цивільного кодексу України;
- п.п.7.4.1 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року №168/97-ВР (із змінами та доповненнями) та ч. 1 ст. 203, ст. 215, ст. 216 Цивільного кодексу України.
На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 21.03.2011 року № 0013032320/2, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 2132511,00 грн., в тому числі 1465588,00 грн. за основним платежем та 666923,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями та від 21.03.2011 року № 0013042320/2, яким позивачу було визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1758699,00 грн., в тому числі 1172466,00 грн. за основним платежем та 586233,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
З акту перевірки вбачається, що на формування податкових зобов"язань вплинуло не визнання податковим органом валових витрат і податкового кредиту по операціям з придбання паливно-мастильних матеріалів від КТ "Гермес", ТОВ "Транснафтатрейд" та ТОВ "Фітеко".
Зокрема, податковий орган вказує, що ПП "Гермес" включило до валових витрат витрати по придбанню паливно-мастильних матеріалів від КТ "Гермес" по операціях, проведених на підставі нікчемного правочину та які не підтверджено належним чином оформленими розрахунковими та іншими первинними документами обов"язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Перевіркою встановлено, що поставка паливно-мастильних матеріалів від КТ "Гермес" мали нетоварний характер, так як не виконало умови договору поставки відповідно до Цивільного кодексу України, поставка не супроводжена всіма необхідними документами відповідно до законодавства України, які б підтверджували її дійсність, також не можливо підтвердити факт передачі паливно-мастильних матеріалів від КТ "Гермес" для ПП "Гермес", так як у КТ "Гермес" немає складських приміщень для зберігання та наливу дизельного пального, а відтак КТ "Гермес" не могло здійснити операцію щодо відпуску, наливу та передачі дизельного пального для ПП "Гермес".
Враховуючи викладене, податковий орган зробив висновок про те, що ПП "Гермес" не підтверджено належними документами виконання умов поставок ПММ від КТ "Гермес", тобто немає підтвердження фактичного отримання товару.
Крім того, ПП "Гермес" до валових витрат та податкового кредиту віднесло операції з придбання ПММ отриманих від ТОВ "Транснафтатрейд" та ТОВ "Фітеко". Однак, в порушення норм податкового законодавства ПП "Гермес" безпідставно, без підтвердження взаємовідносин з постачальниками, віднесено вартість придбаних паливно-мастильних матеріалів у ТОВ "Транснафтатрейд" та ТОВ "Фітеко", а також завищено податковий кредит у зв"язку з неможливістю підтвердження взаємовідносин з постачальниками паливно-мастильних матеріалів ТОВ "Транснафтатрейд" та ТОВ "Фітеко".
Колегія суддів не погоджується з даними висновками податкового органу з таких підстав.
Встановлено, що між КТ "Гермес" (Постачальник) та ПП "Гермес" (Покупець) укладено договір поставки нафтопродуктів № 75 від 01.06.2005 року.
Відповідно до п.1.1, 1.2 Договору постачальник зобов"язується на умовах та в порядку, визначених цим Договором поставити Покупцю дизпалива Л-02-62 та ЕН-590, бензин А-76, бензин А-80, бензин А-92, бензин А-95, моторні та індустріальні масла (товар), а Покупець зобов"язується на умовах та в порядку, визначених цим Договором, прийняти товар та оплатити його.
Згідно п.6.1 Договору поставка здійснюється на умовах: згідно "Інкотермс" EXW, тобто поставка здійснюється на умовах самовивозу товару покупцем із складу постачальника, транспортування товару, його навантаження та розвантаження здійснюється покупцем за його рахунок. Право власності на товар переходить до покупця з моменту отримання ним товару на складі постачальника.
Передача (приймання-здача) нафтопродуктів (товару) і приймання товару за кількістю та якістю здійснюється Сторонами в порядку, що визначається чинним законодавством України (п.9.1 Договору).
Встановлено, що КТ "Гермес" здійснював налив паливно-мастильних матеріалів приватному підприємству "Гермес" на ЛВДС "Новоград-Волинський" урочище Синачі, що підтверджується товарно-транспортними накладними, податковими накладними, копіями подорожніх листів, посвідченнями на відрядження водіїв, звітами про використання підзвітних кошів, копії яких містяться в матеріалах справи.
Відповідно до копій свідоцтв про державну реєстрацію ПП "Гермес" належать вантажні автомобілі з причепами для перевезення палива.
Згідно свідоцтв Новоград-Волинського ВДАІ УМВС України в Житомирській області, ПП "Гермес" на протязі 2008-2009 рр. має право до перевезення деяких небезпечних вантажів на належному товариству автомобілі.
Крім того, в акті перевірки відповідач посилається на висновки акту планової виїзної документальної перевірки КТ "Гермес" за період з 01.04.2008 р. по 31.12.2009 р. (акт № 368/05-53/23-20/32183446 від 12.03.2010 року), відповідно до якого зроблено висновок про безтоварність проведених КТ "Гермес" операцій по придбанню паливно-мастильних матеріалів.
Разом з тим, висновки вказаного акту та прийняті на його підставі податкові повідомлення-рішення скасовані постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 23.12.2011 року у справі № 2а-2490/10.
Зазначена постанова набрала законної сили і є чинною.
Таким чином, вказані обставини підтверджені судовим рішенням та в силу приписів ч.1 ст. 71, ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України не доказуються.
Також, судом встановлено, що крім КТ "Гермес" ПП "Гермес" поставляли паливно-мастильні матеріали ТОВ "Фітеко" та ТОВ "Транснафтатрейд".
З акту перевірки вбачається, що під час проведення документальної перевірки було направлено запити до державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про наявність чи відсутність договірних відносин між ТОВ "Транснафтатрейд" та ПП "Гермес" щодо поставки дизпалива.
Згідно отриманої відповіді від ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ТОВ "Транснафтатрейд" не знаходиться за місцем реєстрації, тому провести перевірку не має можливості.
Під час перевірки до державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва направлено запит про наявність чи відсутність договірних відносин між ТОВ "Фітеко".
Згідно отриманої відповіді від ДПІ у Подільському районі м. Києва на ТОВ "Фітеко" направлено лист про проведення зустрічної перевірки та документального підтвердження господарських взаємовідносин з ПП "Гермес".
А тому перевіряючі прийшли до висновку, що ПП "Гермес" придбавало паливно-мастильні матеріали у ТОВ "Фітеко" та ТОВ "Транснафтатрейд" та відносив до складу валових витрат, витрати на придбання паливно-мастильних матеріалів, що не підтверджені відповідними документами, обов"язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
З даним висновком колегія суддів не погоджується з урахуванням такого.
З матеріалів справи вбачається, що між ПП "Гермес" (Покупець) та ТОВ "Транснафтатрейд" (Постачальник) укладено договір поставки нафтопродуктів № ТНТ-146 від 11.06.2009 року та договір поставки нафтопродуктів №ТНТ-116 від 24.02.2010 року.
А також, між ПП "Гермес" (Покупець) та ТОВ "Фітеко" (Постачальник) укладено договір поставки нафтопродуктів № 018/КП від 25.01.2010 року.
Відповідно до п.1.1 вище згаданих Договорів Постачальник зобов"язується передати, а Покупець прийняти й оплатити нафтопродукти (товар), в кількості, асортименті, по цінам, в терміни, відповідно до умов Договору.
На підтвердження формування валових витрат ПП "Гермес" по операціях з придбання ПММ в ТОВ "Фітеко" та ТОВ "Транснафтатрейд" надано податкові накладні, видаткові накладні на отримання ПММ, копії яких знаходяться в матеріалах справи.
Відповідно до п.5.1. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" зі змінами і доповненнями: "Валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності."
Відповідно до п.п. 5.2.1. п.5.2. ст. 5 зазначеного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.8 цієї статті.
Підпунктом 5.3.9. п. 5.3. ст.. 5 цього ж Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
В матеріалах справи наявні первинні документи, що підтверджують отримання товару та витрати позивача в матеріальній формі, що були здійснені ним як компенсація вартості придбаного товару (нафтопродуктів) за угодою з КТ "Гермес", ТОВ "Фітеко" та ТОВ "Транснафтатрейд".
Оприбуткування позивачем нафтопродуктів підтверджується первинними документами та не заперечується актом перевірки. Відповідно до Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" № 996-ХІУ від 16.07.99 р. зі змінами і доповненнями, господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Згідно ст. 9 цього ж Закону: "Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення."
Первинний документ в розумінні ст. 1 Закону це - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Статтею 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено правила ведення податкового обліку .
У відповідності до п. 11.2. ст. 11 названого Закону датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається будь-яка дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів, або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).
Як вказувалось вище, позивачем з метою дотримання вказаної вимоги законодавства щодо підтвердження правомірності віднесення витрат до складу валових було надано відповідні первинні документи.
Не спростовують такого висновку і доводи відповідача про необхідність підтвердження понесених витрат ще й товарно-транспортними накладними, оскільки за умови надання позивачем інших документів, передбачених пп. 5.3.9 п.5.3 ст. 5 згаданого Закону, товарно-транспортна накладна не є визначальною підставою для віднесення витрат до складу валових, а деякі порушення при заповненні товарно-транспортних накладних не можуть свідчити про "безтоварність" проведених господарських операцій.
Крім того, відповідно до довідки ДПІ в Шевченківському районі м.Києва від 27.12.2010 року № 4686/23-11/34867539 "Про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ "Транснафтатрейд" з питань правових відносин ПП "Гермес" за період: червень 2009 р., лютий, березень, квітень 2010 року" не встановлено розбіжностей з відомостями отриманими від ПП "Гермес".
Також, відповідно до довідки ДПІ в Подільському районі м.Києва від 29.11.2010 року № 1943/23-10 "Про результати документальної перевірки ТОВ "Фітеко" щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ПП "Гермес" за період: січень-квітень 2010 року" підтверджено поставку нафтопродуктів у вказаний період ПП "Гермес". Перевіркою ТОВ "Фітеко" встановлено відображення в податковому обліку результатів господарських відносин відповідно до відомостей, отриманих від ПП "Гермес".
Податкове законодавство України не ставить право на формування податкового кредиту в залежність від підтвердження сплати податку на додану вартість усіма попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару (послуги). Питання формування податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставиться у залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Якщо контрагенти не виконали свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо таких контрагентів. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у разі, якщо останній має всі документальні підтвердження такого податкового кредиту.
Відповідно, несплата податку на додану вартість постачальниками товару (послуги) по ланцюгу сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту позивачу, який відніс до податкового кредиту суму податку на додану вартість, сплачену безпосередньому контрагенту в ціні послуги.
До того ж, відповідач не подав жодних доказів на підтвердження того, що позивач у справі діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які можливо, допустили контрагенти його контрагента, або що його діяльність спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з податковою вигодою, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема й у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.
Порушень позивачем порядку відображення в декларації з податку на додану вартість сум податкових зобов'язань відповідачем не встановлено, наявність первинних документів, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, підтверджена, а будь-які обставини, які б засвідчували факт недобросовісності самого платника, відсутні.
З урахуванням зазначеного колегія суддів приходить до висновку, що у податкового органу були відсутні законні підстави для зменшення позивачу суми податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським операціям з вищевказаними конрагентами.
Невиконання зобов'язань перед бюджетом іншими контрагентами, якщо таке мало місце, є підставою для застосування заходів відповідальності виключно до таких контрагентів, і само по собі не свідчить про порушення правил оподаткування позивачем.
У справі "БУЛВЕС" проти Болгарії" (№3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Суду, такі вимоги стануть надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
Колегія суддів критично оцінює висновки акту перевірки, щодо того, що правочини між ПП "Гермес" та його контрагентами є нікчемними, такими, що спрямовані на отримання податкової вигоди.
Відповідно до ст.203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчиняться у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частиною 2 ст.215 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена Законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину судом не вимагається.
Відповідно до ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам Закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчиняться у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно ст.228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін -в разі виконання правочину обома сторонами -в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне -з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Аналізуючи доводи відповідача в розрізі приписів ст.ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України, суд приходить до висновку, що правочини, вчиненні ПП "Гермес" та контрагентами КТ "Гермес", ТОВ "Фітеко" та ТОВ "Транснафтатрейд" не можуть бути кваліфікованими як такі, що порушують публічний порядок, а отже відсутні підстави для висновку щодо їх нікчемності. Матеріали справи не встановлено документального підтвердження знищення, пошкодження майна чи незаконного ним заволодіння. Зі сторони податкового органу не надано доказів, які підтверджують вину будь-кого з учасників правочинів вчинення діяння, що порушує публічний порядок.
Договори, на виконання яких складались вищезазначені первинні документи є чинним на день розгляду спору, в судовому порядку нікчемними (недійсними) не визнані.
Крім того, актом перевірки не заперечується той факт, що нафтопродукти, витрати на придбання яких за договором віднесені до складу валових витрат відповідного періоду, було надалі позивачем реалізовано споживачам та отримано дохід від її продажу, що також спростовує твердження відповідача про нікчемність ("безтоварність") угод з КТ "Гермес", ТОВ "Фітеко" та ТОВ "Транснафтатрейд".
Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки відповідача щодо нікчемності укладених договорів є помилковими та такими, що не підтверджуються обставинами справи.
З огляду на викладене, суд вважає, що позивачем не порушено вимоги п.5.1, пп. 5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а тому правомірно віднесено суму витрат на придбання нафтопродуктів від КТ "Гермес", ТОВ "Фітеко" та ТОВ "Транснафтатрейд" до складу валових.
Щодо податкового кредиту з ПДВ по вищевказаним операціям суд також зазначає, що вказані відповідачем обставини не є тими правовими підставами, з якими законодавець пов'язує можливість позбавлення платника податку права на податковий кредит.
Так, згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Підпунктом 7.4.5 цієї статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.
Зміст наведених норм свідчить про те, що наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту.
Обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з придбання у КТ "Гермес", ТОВ "Транснафтатрейд" та ТОВ "Фітеко" товарів (послуг), на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення сплаченого ПДВ до податкового кредиту, відповідачем спростовані не були. Крім того, зазначені обставини знайшли своє підтвердження у ході судового розгляду справи, під час якого було встановлено, що позивач належними доказами довів факт придбання товарів (послуг), їх отримання шляхом відвантаження безпосередньо зі складу, на якому вказані товари зберігались, а також шляхом їх транспортування автомобільним транспортом, що, зокрема, підтверджено наявними в матеріалах справи товарно-транспортними накладними, договором на придбання нафтопродуктів, подорожніми листами, даними про розрахунки з продавцями, а також видатковими та податковими накладними.
Щодо зазначеного в акті перевірки, як на підставу для не включення до складу податкового кредиту суми ПДВ, сплаченої в ціні за поставлені паливно-мастильні матеріали, що в ланцюгу поставок у контрагентів позивача ТОВ "Транснафтатрейд" та ТОВ "Фітеко" є підприємства, місце яких на час здійснення перевірки не встановлене, то Законом України "Про податок на додану вартість" або іншим нормативно-правовим актом не встановлено обов"язку для позивача здійснювати контроль за веденням господарської діяльності іншими суб"єктами господарювання, зокрема, постачальниками контрагентів.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України), у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно із частиною першою статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Крім того, надані позивачем документи дають підстави для висновку про сплату підприємством сум податку на додану вартість в ціні придбання товарів у КТ "Гермес", ТОВ "Транснафтатрейд" та ТОВ "Фітеко", які видали позивачу податкові накладні, маючи статус платника податку, що не спростовано відповідачем.
Оскільки відповідачем не доведено правомірності прийняття податкових повідомлень-рішень від 21.03.2011 року № 0013032320/2, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 2132511,00 грн., в тому числі 1465588,00 грн. за основним платежем та 666923,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями та від 21.03.2011 року № 0013042320/2, яким позивачу було визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1758699,00 грн., в тому числі 1172466,00 грн. за основним платежем та 586233,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, а позивачем, натомість, доведено правомірність формування податкового кредиту та валових витрат по вищевказаним господарським операціям, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позову.
Відповідно до статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не спростовують законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції. Постанова суду першої інстанції прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів уважає, що постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, відповідає матеріалам справи та чинному законодавству, а підстави для задоволення апеляційної скарги Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби відсутні.
Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "26" вересня 2012 р. без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя Г.І. Майор
судді: А.Ю.Бучик С.М. Шевчук
Повний текст cудового рішення виготовлено "15" лютого 2013 р.
Роздруковано та надіслано:
1- в справу
2 - позивачу Приватне підприємство "Гермес" вул. Шевченка, 66 кв. 3,м.Новоград-Волинський,Житомирська область,11707
3- відповідачу Новоград-Волинська об'єднана державна податкова інспекція Житомирської області Державної податкової служби вул. Ушакова, 3,м. Новоград-Волинський,Житомирська область,11700
Судове рішення № 29767391, Житомирський апеляційний адміністративний суд було прийнято 12.02.2013. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні дані про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити необхідні дані.
Це рішення відноситься до справи № 0670/6084/11. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: