Рішення № 29766166, 26.02.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/25918 26.02.13За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг"

до фірми "Т.М.М."- товариство з обмеженою відповідальністю

про стягнення 426 950,47 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники :

Від позивача Галков І.О.(дов. від 08.10.2012)

Від відповідача Ніколаєв О.С.(дов. від 09.01.2013)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" (надалі - ТОВ "Ласка Лізинг", позивач) звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до фірми "Т.М.М."- товариство з обмеженою відповідальністю (відповідач) про стягнення 426 950,47 грн.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 04.01.2013 порушено провадження у справі № 910/25918, розгляд справи призначено на 22.01.2013.

Представники позивача та відповідача в судове засідання 22.01.2013 з'явилися, дали пояснення по справі.

Представник відповідача подав суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечував та просив відмовити в його задоволенні. Свою позицію відповідач обґрунтував тим, що виходячи зі змісту пунктів 7.1-7.5 Договору фінансового лізингу сторони не погодили істотної умови - ціни , що суперечить вимогам ч.2 ст.189 ГК України і як наслідок наявна невідповідність застосування валютних коефіцієнтів структурі лізингових платежів, встановлених ч.2 ст.16 Закону України »Про фінансовий лізинг»

В судовому засіданні 22.01.2013 було оголошено перерву на 05.02.2013, а 05.02.2013 - на 26.02.2013 для подання додаткових доказів по справі.

Представники позивача та відповідача в судове засідання 26.02.2013 з'явилися, дали додаткові пояснення по справі.

Представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив їх задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував та просив відмовити в його задоволенні.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судовому засіданні складався протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

13.02.2008 товариство з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг", код ЄДРПОУ 33104543 (надалі - позивач) та Фірма "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю, код ЄДРПОУ 14073675 (надалі - відповідач) уклали Договір фінансового лізингу N9 1182/02/2008 (надалі - договір), згідно якого позивач зобов'язався передати без надання послуг по управлінню та технічній експлуатації, а відповідач прийняти в тимчасове володіння та користування за плату майно - Трьохвісний сідловий самоскидний напівпричіп ШМІТЦ Каргобулл тип SKI 24 S-8.2 (три одиниці) (надалі - "Предмет лізингу"), а також відповідач зобов'язався здійснювати лізингові платежі.

Крім того, 30.07.2009 між позивачем та відповідачем було укладено Додаткову угоду № 1182/02/2008/R до Договору фінансового лізингу № 1182/02/2008 від 13.02.2008, якою були внесені зміни до Додатку №3-1 - Графік внесення платежів.

Позивач на виконання умов Договору передав Предмет лізингу відповідачу 30.05.2008, що підтверджується Видатковою накладною № РН -0000170 від 30.05.2008 та Довіреністю серії НБЛ № 614422 від 28.05.2008.

Відповідно до п. 7.3. Договору загальна вартість лізингових платежів, що підлягають до сплати відповідачем становить 207 211,83 (Двісті сім тисяч двісті одинадцять цілих 83 сотих) умовних одиниці. Умовна одиниця "відповідно до п. 7.1. Договору, розуміється як сума, що виражена в гривнях України та є рівною одному Євро по курсу НБУ.

Згідно пункту 7.5 Договору відповідач зобов'язаний був вносити на розрахунковий рахунок позивача платежі, розмір яких встановлювався на кожний період в Графіку внесення платежів, що є Додатком № 1 до Договору (надалі "Графік внесення платежів").

В Графіку внесення платежів визначено, що з 47 по 55 періоди включно, тобто відповідно по 13 квітня 2012 p., 13 травня 2012 p., 13 червня 2012 p., 13 липня 2012 p., 13 серпня 2012 p., 13 вересня 2012 p., 13 жовтня 2012 p., 13 листопада 2012 p., 13 грудня 2012 p., відповідач повинен був сплатити по 3 539,48 умовних одиниці відповідно до Графи 3 Графіку внесення платежів та по 864,62 умовних одиниці відповідно до Графи 7 Графіку внесення платежів.

Відповідач не виконав зазначені положення Договору в частині щодо сплати платежів, а саме: - з 47 по 55 періоди включно не здійснював оплати.

Таким чином, загальний розмір заборгованості відповідача за прострочені платежі по Договору, на думку позивача, становить 403 471,60 грн. З вказаною сумою відповідач частково погодився та вказав, що згідно акта взаємозвірки між сторонами борг відповідача складає 393 385, 20 грн.( акт наявний в матеріалах справи).

Однак відповідач заперечив проти позовних вимог в іншій частині та просив відмовити в їх задоволенні. При цьому відповідач зазначив, що пункти 7.1-7.5 розділу7 договору суперечать ч.2 ст.16 Закону України «Про фінансовий лізинг» , чинному законодавству та принципам права, а відповідно є нечинними. Курсова різниця між гривнею України та Євро за певних умов і домовленостей сторін може впливати на вартість предмета лізингу і, як наслідок, на винагороду. Однак зарахування курсової різниці між національною та іноземною валютами до складу винагороди суперечиь правовій природі фінансового лізингу. Однак суд не погоджується з твердженнями відповідача з наступних підстав:

Коригування лізингових платежів, в основі якого лежить зміна курсової різниці, а саме зміна курсу гривні по відношенню до Євро, прямо не заборонена та не суперечить чинному законодавству України, що підтверджується наступними нормами.

Згідно ч. 1 ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.

Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті (ч. 2 ст. 524 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно - правовим актом (ч. 2 ст. 533 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 189 ГК України ціна(тариф) у цьому Кодексі є формою грошового визначення вартості продукції(робіт, послуг), яку реалізують суб"єкти господарювання.

Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна визначається в договорі у гривнях (ч. 2 ст. 189 ГК України).

В п. 1 Постанови Кабінету міністрів України "Про удосконалення порядку формування цін" від 18.12.1998 № 1998 встановлено, що формування, встановлення та застосування суб'єктами підприємництва вільних цін на території України здійснюється виключно у національній грошовій одиниці. Вважати під час формування цін обґрунтованим врахування витрат у доларовому еквіваленті лише в частині імпортної складової структури ціни.

Згідно п. 1 Класифікатора іноземних валют та банківських металів, затверджених постановою Правління Національного Банку України від 04.02.1998 р. № 34, валюта долар США, так само як і евро, віднесена до вільно конвертованої валюти, яка широко використовується для здійснення платежів за міжнародними операціями та продається на головних валютних ринках світу і дозволяється для здійснення інвестицій в Україну, та банківські метали (1 група).

Крім того, пунктом 1 ч. 2 ст. 92 Конституції України передбачено встановлення виключно законами України статусу іноземних валют на території України. Оскільки вираження грошових зобов'язань у іноземній валюті, є статусною ознакою іноземної валюти на території України, то заборона на це може бути встановлена виключно законами України.

Водночас, жодних обмежень можливості використовувати співвідношення курсу іноземної валюти при проведенні індексації плати за надання майна в користування ані вказаною постановою, ані іншими нормами законодавства, не передбачено.

Отже, чинне законодавство обмежує застосування іноземної валюти лише як засобу платежу в розрахунках між резидентами, і не містить приписів щодо заборони на вираження грошових зобов'язань та визначення ціни продукції, робіт чи послуг в іноземній валюті.

Визначення (обчислення) лізингових платежів у іноземній валюті та з урахуванням "коефіцієнту корегування", в основу якого покладено курс гривні стосовно Євро, не суперечать ні чинним приписам ЦК України, ані положенням постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.1998 № 1998 "Про удосконалення порядку формування цін".

Таку ж правову позицію викладено і в постанові Верховного Суду України від 16.05.2011 у справі № 3-30гс11.

Згідно статті 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України "Про фінансовий лізинг", істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України, при укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь які умови договору, що не суперечать законодавству.

Таким чином, п. п. 7.1 - 7.5. Розділу 7 Договору фінансового лізингу № 1182/02/2008 від 13.02.2008 повністю відповідають вимогам наведених вище норм чинного законодавства, оскільки визначають розмір лізингових платежів в гривнях та передбачають, що платежі та інші розрахунки між сторонами повинні здійснюватись в гривнях.

Крім того, відповідно до ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

При цьому ст. 16 Закочу України "Про фінансовий лізинг" не містить приписів щодо вичерпного переліку, зазначених у ній платежів та дозволяє сторонам вільно визначатися із структурою лізингових платежів та з іншими витратами лізингодавця, які, на їх розсуд, мають бути включені до складу лізингових платежів, оскільки безпосередньо пов'язані з виконанням певного договору.

Зазначені положення ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" стосовно визначення порядку сплати лізингових платежів договором та щодо права сторін визначати склад лізингових платежів узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, п. п. 7.1 - 7.5. Розділу 7 Договору фінансового лізингу № 1182/02/2008 від 13.02.2008 повністю відповідають вимогам наведених вище норм чинного законодавства, оскільки ч. 2 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" не містить приписів щодо вичерпного переліку зазначених у ній платежів.

Про вищезазначене також свідчить рішення господарського суду м. Києва по справі № 48/287(289) від 26.09.2011, яке залишено без змін постановами апеляційної та касаційної інстанцій.

Таким чином судом встановлено факт наявності порушень відповідачем взятих на себе господарських зобов'язань.

Внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.193 ГК України та ст. 525, 526 ЦК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.Цими ж статтями передбачено також, що одностороння відмова від виконання зобов»язань, крім випадків, передбачених законом, не допускається.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор -прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов"язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Так, згідно частини 1 статті 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

За приписами ст. ст. 1, 11, 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовим лізингом є вид цивільно-правових відносин, що виникають з договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). Лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі. Сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Отже, факт несплати відповідачем позивачу заборгованості належним чином доведений, що дає суду підстави задовольнити позов позивача в частині стягнення з відповідача боргу в сумі 403 471,60 грн.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 19 216,75 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно із ст. 599 Цивільного Кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.4 ст. 549 ЦК України).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Стаття 627 ЦК України вказує, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Пунктом п. 9.5. договору передбачено, що відповідач повинен сплатити позивачу неустойку в розмірі 0,25% протягом перших п'яти днів та 0,5% протягом наступних днів від суми платежу лізингоодержувача за кожний день прострочення платежів.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Отже, згідно з розрахунком позивача підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пеня в сумі 19 216,75 грн. Суд вважає даний розрахунок обґрунтованим та задовольняє позовні вимоги в цій частині.

Також позивач просить стягнути з відповідача 3 % річних.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Згідно розрахунку позивача, три відсотки річних становлять 4 262,12 грн. Суд вважає даний розрахунок обґрунтованим та задовольняє позовні вимоги в цій частині.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, з відповідача на користь позивача стягуються понесені позивачем витрати по сплаті судового збору.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 33, 34, 49, 82-85, 116-118 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" задовольнити повністю.

2. Стягнути з фірми "Т.М.М."- товариство з обмеженою відповідальністю (03146, м. Київ, вул. Чаадаєва, 2-Б, код ЄДРПОУ 14073675) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" (03150, м. Київ, вул. Димитрова, 5, корп. 2, бізнес-Центр "Реноме", код ЄДРПОУ 33104543) основну заборгованість в розмірі 403 471(чотириста три тисячі чотириста сімдесят одну) грн. 60 коп., неустойку в сумі 19 216(дев'ятнадцять тисяч двісті шістнадцять) грн. 75 коп., 3% річних в сумі 4 262(чотири тисячі двісті шістдесят дві) грн. 12 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 8 539(вісім тисяч п'ятсот тридцять дев'ять) грн. 01 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржене в порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

5. Копію рішення розіслати сторонам.

Суддя Головатюк Л.Д.

Дата підписання повного тексту рішення - 04.03.2013