Ухвала суду № 29749025, 14.02.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2013 р.Справа № 2а-10010/12/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Макаренко Я.М.

Суддів: Шевцової Н.В. , Мінаєвої О.М.

за участю секретаря судового засідання Антоненко Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби України на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26.10.2012р. по справі № 2а-10010/12/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківагроснаб"

до Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби України

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Харківагроснаб»(надалі по тексту позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби (надалі по тексту відповідач), в якому просив суд:

- скасувати податкові повідомлення - рішення за № 0000670700 від 22.12.11 та № 0000680700 від 22.12.11 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 26.10.2012 року адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Харківагроснаб»до Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень задоволено в повному обсязі

Скасовано податкове повідомлення - рішення Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби №0000670700 від 22.12.11 щодо зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ на 159622,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 79811,00 грн. та №0000680700 від 22.12.11 року щодо зменшення залишку від'ємного значення податку на додану вартість в сумі 22083,00 грн.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від26.10.2012 року та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що Західною міжрайонною державною податковою інспекцією м. Харкова Харківської області Державної податкової служби проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Харківагроснаб» з питання достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за вересень 2011 року.

Результати проведеної перевірки оформлені актом від 15.12.2011 № 2364/07-004/25190036.

Відповідач з посиланням на акт перевірки прийняв спірні податкові повідомлення-рішення №0000670700 від 22.12.11 та № 0000680700 від 22.12.11 року.

Фактичною підставою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень слугував відображений в акті перевірки висновок суб'єкта владних повноважень про безпідставне включення до складу податкового кредиту з ПДВ податкових накладних, виписаних контрагентами, вказаними в акті перевірки, оскільки правочини з ними є нікчемними і не підлягають відображенню в податковому обліку.

На думку ДПІ вказані порушення призвели до безпідставного віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі по тексту - Кодекс), податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За приписами п.198.3. ст. 198 Податкового кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

-придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

-придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.198.1. ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.2. ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

-дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

-дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу, що передбачено п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України.

Отже, підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна видана платником податку.

Між тим, колегія суддів зазначає, що наявність податкових накладних дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною, оскільки визначальною умовою для віднесення сум ПДВ на підставі податкових накладних до податкового кредиту є реальність господарських операцій, яка підтверджується первинними документами, оформленими належним чином.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивачем доведено реальність господарських операцій за якими був сформований податковий кредит, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 17.05.2011 року між позивачем, ТОВ фірма «Харківагроснаб», (в якості Покупця) та ТОВ «Промислова група «ДМФ»( в якості Постачальника) було укладено письмовий правочин у формі Договору купівлі-продажу № 17/05, предметом якого є постачання а/м КрАЗ 65055 2006 року випуску.

В підтвердження фактичного виконання умов вказаного договору позивачем надано видаткові накладні, податкові накладні, виписки з розрахункового рахунку з відміткою банка.

Подальша реалізація підтверджується контрактом №7 від 21.06.2011 року між ТОВ фірма «Харківагроснаб»в якості продавця та ТОВ «Бінекс»(філія «Кирпичний завод»Казахстан, південно-Казахстанська область, м. Туркменістан, с. Шорнак, вул. Тоймахана, 179) в якості покупця, предметом якого є постачання а/м КрАЗ 65055 2006 року випуску.

Факт постачання підтверджується ВМД №306010001/2011/012375 від 21.09.2011 року з відміткою митниці про вивіз товару за межі території України в повному обсязі.

Також, 27.07.2011 року між ТОВ «НВО «Український завод електрообладнання»(продавець) та ТОВ фірма «Харківагроснаб»(покупець) було укладено письмовий правочин у формі договору № УЗ 2707, предметом якого є постачання горно-шахтного обладнання.

В підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем надано видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, виписки з розрахункового рахунку з відміткою банку.

Подальша реалізація придбаного товару підтверджується контрактом № 6 від 14.07.2011 року між ТОВ фірма «Харківагроснаб»(продавець) та ОАО ГОК «Адрасмон»(покупець) (Таджикістан, Кайраккумська область, п. Адрасмон, вул. Ганчбахш, 2) на постачання горно-шахтного обладнання.

Факт постачання підтверджується ВМД №80707005/2011/331433 від 09.08.2011 року з відміткою митниці про вивіз товару за межі території України в повному обсязі від 10.08.2011 року та ВМД № 807070005/2011/331433 від 09.08.2011 з відміткою митниці про вивіз товару за межі території України в повному обсязі від 10.08.2011 року.

Встановлені обставини спростовують висновки, викладені в акті перевірки суб'єктом владних повноважень про відсутність факту реального виконання позивачем господарських операцій за спірними правочинами.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для висновку відповідача про неправомірність формування податкового кредиту по господарським операціям з ТОВ «Промислова група «ДМФ» та ТОВ «НВО «Український завод електрообладнання» стали висновки відповідача про нікчемність договорів, укладених з вказаними контрагентами.

Між тим, враховуючи вимоги Цивільного кодексу України, колегія суддів зазначає, що основним критерієм для того, аби вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом, а не актом податкової перевірки, на підставі якого відповідач дійшов висновку про нікчемність правочину.

Спірні договори не визнані у встановленому законом порядку недійсними.

Отже, враховуючи, встановлення колегією суддів факту реального виконання умов, обумовлених спірними договорами, надання позивачем належним чином оформлених документів в підтвердження виконання спірних договорів та не надання податковим органом інших відомостей, які б свідчили про нікчемність спірних договорів, колегія суддів відхиляє доводи відповідача про наявність ознак нікчемності спірних правочинів.

Згідно ст. 61 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Тому, якщо контрагент позивача не виконав свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету, настає відповідальність та відповідні негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою вважати неправомірним формування податкового кредиту позивачем, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо його формування та має документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Таким чином, сама по собі несплата податку контрагентом позивача, або його контрагентами (у тому числі в разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит позивача.

Отже, фактичні обставини справи об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ «Промислова група «ДМФ» та ТОВ «НВО «Український завод електрообладнання» за спірними договорами, а тому суми ПДВ правомірно віднесені останнім до податкового кредиту за цими правочинами.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.

За таких обставин, колегія суддів переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст.198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби України залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26.10.2012р. по справі № 2а-10010/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Макаренко Я.М.Судді(підпис) (підпис) Шевцова Н.В. Мінаєва О.М. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Макаренко Я.М.

Повний текст ухвали виготовлений 19.02.2013 р.