Рішення № 29744305, 28.02.2013, Немишлянський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Фрунзенський районний суд м. Харкова)

Провадження № 2/645/150/13

Справа №2033/2834/2012

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.02.2013 р.

Фрунзенський районний суд м. Харкова у складі : головуючого-судді Алфьорової Т.М, за участю секретаря судових засідань ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розподіл майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_4 про визнання житлового приміщення особистою власністю,

встановив:

Позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом про поділ майна подружжя, посилаючись на те, що з відповідачем уклали шлюб 12.11.1994р. у Комінтернівському відділі реєстрації актів громадянського стану м. Харкова, актовий запис № 773. 05.07.2011 р. шлюбні відносини розірвано рішенням Комінтернівським райсудом м. Харкова. 13.11.2009р. відповідач ОСОБА_3 придбав в період зареєстрованого шлюбу відповідно договору купівлі продажу АДРЕСА_1. 14.03.2005р. ПП „ ЛІЛІЯ в особі директора ОСОБА_3 укладено договір купівлі- продажу нежитлового приміщення 1-ого поверху №15 в літ. „ А-2, загальною площею 8,7 кв. м., що розташовано за адресою: м. Харків, вул. Полтавський шлях, буд. № 36. Вказане ПП „ЛІЛІЯ зареєстровано 04.08.2000р. та засновано відповідачем в період зареєстрованого шлюбу. Нежитлове приміщення було придбане за рахунок доходу приватного підприємства „ ЛІЛІЯ, частка якої належить їй на праві спільної сумісної власності подружжя. Відповідно до ст. ст. 60,61 СК України вважає вказане майно сумісною власністю подружжя і тому має право на 1/2 частину майна. Між ними добровільної згоди щодо поділу майна не досягнуто, тому вона вимушена звертатися до суду з цим позовом.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі і давав пояснення про обставини викладені вище.

Відповідач ОСОБА_3 позовні вимоги не визнав і предявив зустріну позовну заяву про визнання житлового приміщення особистою власністю, посилаючись на те, що незважаючи на те, що в рішенні Комінтернівського райсуду м. Харкова 05.07.2011р. про розірвання шлюбу вказано, що шлюбно сімейні стосунки були припинені з квітня 2010 року, але в дійсності будь які стосунки між ними припинені ще в квітні 2009р., так як в родині були сварки і він вимушений забрати речі і піти з квартири. За свої кошти купив 13.11.2009р. АДРЕСА_1 за 252000 грн., що складало 31500 дол. США і ці гроші є його особистою власністю, так як ще до шлюбу з позивачкою мав певну суму грошей. 10.11.1994 р. він зайняв 30000 дол. США знайомому ОСОБА_4, що підтверджується розпискою, який їх повернув 15.07.2009 р. тоді коли займався пошуком квартиру, яку він придбав 30.11.2009р., яка є його особистою власністю. Йому до реєстрації шлюбу належала однокімнатна кв. № 67, що розташована у буд. 22-б по вул. Танкопія в м. Харкові, яку він продав на 12.10.1995 р. за 250 000 000 карб. І вказані гроші обміняв на іноземну валюту, яку утримував у себе.

У 2000р. ним було засновано ПП „ ЛІЛІЯ і орендовано нежитлового приміщення 1-ого поверху №15 в літ. „ А-2, загальною площею 8,7 кв. м., що розташовано за адресою: м. Харків, вул. Полтавський шлях, буд. № 36. 14.03.2005р.був укладений договір купівлі продажу нежитлового приміщення між підприємством та Територіальною громадою м. Харкова в особі Харківської міської ради. Отже, позовні вимоги ОСОБА_2 щодо визнання права власності на 1/2 частину нежитлового приміщення яке належить ПП „ЛІЛІЯ, тобто юридичній особі є безпідставними. Відповідно до ст. 60 СК України, йде мова про майно подружжя за час шлюбу. Відповідно до ст. 96 СК України юридична особа має право самостійно відповідати за свої зобовязання. Майно приватного підприємства чи фізичної особи - підприємця не є обєктом спільної сумісної власності.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав позовні вимоги ОСОБА_3 підтримав в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні від 11.02.2013 року дав пояснення, що в 2009 році відношення з дружиною стали погіршуватися і тому вирішив купити квартиру, хоча сподівався, що відношення наладяться. Він не памятає коли припинили сумісне проживання з відповідачкою, але в 2009 році на момент придбання квартири, дружина допомога йому шукати квартиру для придбання, а також разом з нею були у нотаріальній конторі при укладення угоди по оформленню договору купівлі - продажу квартири. Спірна квартиру АДРЕСА_2 придбана 13.11.2009року для особистого проживання, так як іншого житло у нього не було. Після придбання квартири він не мешкав в ній і там протягом року мешкали квартиранти, проживав чи ні за місцем проживання дружини не памятає він, проживав у друзів деякий час. Гроші в розмірі 30000 дол. США, які він дав за договором позики були його власністю і їх влітку 2009року йому повернув ОСОБА_4, який зайняв їх під розписку 10.11.1994 р. За ці роки гроші йому не були потрібні, тому він не предявляв раніше вимоги про їх повернення. Гроші у розмірі 30000 дол. США у нього були, і були вони його особистою власністю, так як він раніше працював в Монголії. Гроші, які були отримані від продажу АДРЕСА_3 пішли на потреби сімї. Нежитлове приміщення було придбане за рахунок прибутку приватного підприємства „ЛІЛІЯ і це власність підприємства.

Представник позивача ОСОБА_2 ОСОБА_5 в судовому засіданні зустрічні позовні вимоги не визнала і пояснив, що в рішенні суду про розірвання шлюбу вказана достовірна інформація стосовно часу припинення їх сімейних стосунків, а саме: квітень 2010року і цей факт відповідно до ч.3 ст. 61 СК України не підлягає додатковому доказуванню. Квартира була придбана під час зареєстрованого шлюбу, який був розірваний 05.07.2011року. Розписка про позику ОСОБА_4 на 30000 дол. США не є належним доказом по справі. В цьому договорі не вказана дата отримання грошей, вказаний № телефон 729-26-02 на 1994 року не міг існувати, так як цифра „ 7 зявилася тільки у 1998р. Позивач підтримувала з ОСОБА_3 стосунки з 1993 року і грошей у розмірі 30000 дол. США у позивача на той час не існувало. ОСОБА_4 мешкав у селі, який не мав постійного заробітку і ОСОБА_3 знаючи його матеріальні можливості не міг би йому зайняти таку суму грошей, а також не надано доказів того, що він цю суму вимагав у ОСОБА_4 у 2009р., а також не надано доказів того, що сума була повернута, а якщо цю сума повернуто то розписка повинна бути у позичальника, а не у боржника. Крім цього, ОСОБА_4 був однокласником позивача, тому він міг скласти розписку на прохання ОСОБА_3 ОСОБА_3 від продажу своєї квартири 12.10.1995 року отримав 250 000 000 карб. що складає тільки 1432 дол. США, які були витрачені на їх життя. 01.10.2009 року вона зверталася до агентства по купівлі - продажу нерухомого майна ЧП „ Ріелті Ексклюзів для отримання інформації про обєкти нерухомого майна і 10.10.2009 року їй була показана спірна квартира, про що є письмові підтвердження і вона отримувала усю необхідну інформацію про квартиру і особисто була присутня при укладення договору купівлі - продажу.

Третя особа ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснив, що дійсно ОСОБА_3 позичив йому у 1994 році гроші в сумі 30000 дол. США. На той час він працював генеральним директором ООО» Микс» і йому були потрібні гроші на розвиток, і ОСОБА_3 казав, що у нього є вільні гроші, і він може позичити їх до першої вимоги. Улітку 2009р. ОСОБА_3 сказав, що йому потрібні гроші на придбання квартири і він їх віддав одразу.

Заслухавши пояснення сторін та дослідивши письмові докази, суд приходить до наступного.

В судовому засідання встановлено, що сторони ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були в зареєстрованому шлюбі з 12.11.1994 року по 05.07.2011року, про що свідчить заочне рішення Комінтернівського райсуду м. Харків і це рішення набрало законної сили. Як вказано в рішенні суду стосунки між подружжями були припинені з квітня 2010р.

Відповідно до ч.3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

У відповідності до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивач ОСОБА_3 не надав суду належних доказів припинення взаємовідносин між ними у квітні 2009 року, а крім цього в судовому засіданні підтвердив той факт, що в 2010року були припинені стосунки між подружжями.

Відповідно до Конституції України засади регулювання шлюбу і сімї визначаються виключно законами України; шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка, кожен із подружжя має рівні права і обовязки у шлюбі та сімї (частина перша статті 51, пункт 6 частини першої статті 92).

Рівність прав і обовязків у шлюбі та сімї включає в себе також їх рівність у майнових відносинах, які регулюються положеннями Кодексу та Цивільного кодексу України .

Основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є обєктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 Кодексу).

Обєктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 Кодексу).

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 Кодексу, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Право подружжя на поділ майна, що є обєктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 Кодексу. Власність у сімї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя.

Як встановлено в судовому засіданні в період зареєстрованого шлюбу сторони придбали квартиру АДРЕСА_4 згідно договору купівлі - продажу від 13.11.2009 року, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_6, реєстровий №1342. Квартира двохкімнатна, вартістю 271750,99 грн. ОСОБА_2С був в якості доказу наданий договір ЧП „ Ріелті Ексклюзів від 01.10.2009 року про надання інформаційно - консультативних послуг по розшуку обєктів нерухомості, який був укладений між ОСОБА_2 та агентством і у переліку оглянутих обєктів нерухомості вказана АДРЕСА_5 к м. Харкові

У пункті 5 договору купівлі -продажу передбачено, що вказана квартира придбана за згодою дружини, про що є відповідна заява від 13.04.2009року за зареєстрованим № 1341, що спростовує доводи відповідача, викладені в позові, що квартира була ним придбана після розірвання відносин з дружиною у квітні 2009 року.

ОСОБА_3 в якості доказів була надана розписка його знайомого ОСОБА_4 про те, що він дав йому 10.11.1994 р. в позику гроші в розмірі 30000 дол. США., які той йому повернув в 2009 року і вони були витрачені на придбання спірної квартири.

З моменту, як стверджує відповідач він дав гроші ОСОБА_4 минуло більше 15 років, незважаючи на це, ОСОБА_3 ніколи не вимога повернення 30000 дол. США і не звертався до суду з відповідним позовом .

В самій розписці про надання грошей визначений номер телефону ОСОБА_4 729- 26- 02 який не міг існувати на час укладення договору позики, так як телефони з номерами „ 7 та „ 729 зявилися станом тільки на 1998р., ( цей факт підтвердив і ОСОБА_4М.). В судовому засіданні ОСОБА_4 не зміг дати пояснення стосовно вказаного телефону. Крім того, відповідачем не доведено належними доказами, що ці гроші пішли на покупку спірної квартири.

Суд також не може погодитися з доводами відповідача стосовно того, що на придбання житла пішли гроші, отримані внаслідок продажу його особистої власності - АДРЕСА_6 у 08.07.1994 року у розмірі 250 000 000 крб., які він перевів в дол. США і тривалий час ( 15 років) зберігав.

Відповідно до курсу валют Національного банку України станом на 13.10.1995 р. 1 дол. США дорівнював 174 500 крб., таким чином на момент продажу ОСОБА_3 отримав 1432, 76 дол. США., що не відповідає можливість отримання ним доходу у сумі 30000 дол. США. Інших доказів, які б свідчили, що він отримав більше грошей чим вказано в договорі не надано, і крім цього в судовому засіданні відповідача підтвердив довід ОСОБА_2, що вказані гроші пішли на потреби сімї.

Доводи відповідача ОСОБА_3 стосовно того, що у нього були гроші для того, щоб позичити їх ОСОБА_4 так як він в ті роки працював в Монголії, та після поділу майна з колишньою дружиною не може прийнятися судом до уваги, так як ці доводи не підтверджуються будь якими доказами.

Крім цього, в судовому засіданні було встановлено, що в період зареєстрованого шлюбу ОСОБА_3 було засновано приватне підприємство „Лілія, що підтверджується копією витягу з єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб.

Внаслідок здійснення підприємством господарської діяльності станом на 14.03.2005 року на підставі договору купівлі - продажу нежитлового приміщення, орендованого ПП Лілія, укладеного Територіальною громадою м. Харкова в особі Харківської міської ради та ПП „ Лілія в особі ОСОБА_3, як директора було придбано нежитлове приміщення 1 го поверху № 15 в літ. „ А-2, загальною площею 8, 7 кв. м., розташоване за адресою: м.Харків, вул. Полтавський Шлях, буд.36, яке було орендовано підприємством згідно договору оренди № 2527 від 13.12.2000 року.

Згідно рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням приватного підприємства „ІКІО, щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 Сімейного кодексу України від 19 вересня 2012 року за № 17-рп/2012 було розяснено, що приватне підприємство (або його частина), засноване одним із подружжя, - це окремий обєкт права спільної сумісної власності подружжя, до якого входять усі види майна, у тому числі вклад до статутного капіталу та майно, виділене з їх спільної сумісної власності.

В аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 61 Сімейного кодексу України треба розуміти так, що статутний капітал та майно приватного підприємства є обєктом права спільної сумісної власності подружжя.

У звязку з вказаними обставинами, суд вважає, що позивач ОСОБА_2 має право на 1/2 частину спірної квартирі та 1/2 частину нежитлового приміщення за вказаними адресами.

Відповідно до ст.79 ЦПК України до судових витрат також належать судовий збір. Позивачкою сплачено судовий збір у розмірі 2 271,12 грн., що підтверджується квитанцією. Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст.88 ЦПК України, понесені позивачем судові витрати суд присуджує з відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 60, 61,63, 69,70 СК України та ст.ст. 10,11,60 ,209, 212, 214, 215 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ :

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розподіл майна подружжя задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2частину квартири АДРЕСА_7 та на 1/2 частину нежитлового приміщення на 1-му поверху № 15 в літ. „ А-2, загальною площею 8,7 кв. м., розташоване за адресою: м. Харків, вул. Полтавський Шлях, б. 36.

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, ( ін.17773201153) судовий збір у розмірі 2 271(дві тисячі двісті сімдесят одна) грн. 12 (дванадцять )коп.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_4 про визнання житлового приміщення особистою власністю відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Харківської області протягом десяти днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги. Особами, які брали участь у справі, але не були присутніми у судовому засіданні під час проголошення судового рішення може бути подана апеляційна скарга протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Видрукувано в дорадчій кімнаті.

Головуючий - суддя: