Постанова № 29739322, 31.01.2013, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" січня 2013 р. Справа №809/143/13-а

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Боброва Ю.О.,

за участю секретаря судового засідання Дмитрашко О.М.,

представників сторін:

позивача - Винника І.І.,

відповідача - ОСОБА_2,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу

за позовом публічного акціонерного товариства "Фольксбанк"

до відділу державної виконавчої служби Долинського районного управління юстиції Івано-Франківської області; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_3

про зобов'язання звільнити майно з-під арешту, -

ВСТАНОВИВ:

09.01.2013 року публічне акціонерне товариство "Фольксбанк" (надалі - позивач) звернулося з адміністративним позовом до відділу державної виконавчої служби Долинського районного управління юстиції Івано-Франківської області (надалі - відповідач); третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_3 (надалі - третя особа) про зобов'язання звільнити майно з-під арешту.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що 17.07.2008 року між публічним акціонерним товариством "Фольксбанк" та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №73007/44, згідно якого останньому було надано кредит в сумі 46031,00 доларів США та з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором було укладено договір застави про передачу автомобіля марки Mitsubishi Pajero, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2008 року випуску, позивачу як заставодержателю. Однак, 20.11.2012 року відділом державної виконавчої служби Долинського районного управління юстиції Івано-Франківської області у зв'язку з виконанням рішення у виконавчому провадженні №33574530 про стягнення з ОСОБА_3 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» боргу в сумі 591464,18 грн., накладено арешт на вказаний автомобіль. Тому, дії державного виконавця в частині накладення арешту на автомобіль є протиправними та такими, що порушують охоронювані законом права та інтереси позивача, суперечать Законам України «Про виконавче провадження», «Про заставу» та «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень». Просить суд, зобов'язати відповідача звільнити з-під арешту автомобіль марки Mitsubishi Pajero, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2008 року випуску, що належить ОСОБА_3

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених в позовній заяві та пояснив суду, що державний виконавець, який накладав арешт на автомобіль третьої особи, згідно акту опису і арешту майна від 20.11.2012 року, знав про те, що транспортний засіб перебуває в заставі публічного акціонерного товариства "Фольксбанк", згідно кредитного договору №73007/44 від 17.07.2008 року. Тому, відповідно до вимог чинного законодавства та Закону України «Про виконавче провадження» просить зобов'язати відділ державної виконавчої служби Долинського районного управління юстиції Івано-Франківської області звільнити з-під арешту автомобіль марки Mitsubishi Pajero, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2008 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, який належить громадянину ОСОБА_3.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив. Пояснив суду, що арешт накладено правомірно. Просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимог, дослідивши і оцінивши докази, суд установив наступне.

17.07.2008 року між публічним акціонерним товариством "Фольксбанк" (надалі - ПАТ "Фольксбанк") та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №73007/44, згідно якого останньому було надано кредит в сумі 46031,00 доларів США (а.с. 8-13).

На виконання умов та з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором №73007/44, між позивачем та третьою особою 17.07.2008 року укладено договір застави, відповідно до якого в заставу ПАТ "Фольксбанк" був переданий автомобіль марки Mitsubishi Pajero, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2008 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 (а.с. 14-16).

Постановою від 25.07.2012 року відкрито виконавче провадження за №33574530 про примусове виконання виконавчого листа №2-181 Долинського районного суду Івано-Франківської області про стягнення з ОСОБА_3 на користь публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» боргу в сумі 591464,18 грн. (а.с. 55-56).

22.08.2012 року відділом державної виконавчої служби Долинського районного управління юстиції Івано-Франківської області винесена постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Інформацію про це внесено до Державного реєстру обтяжень рухомого майна та заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та заборонено третій особі відчужувати все належне йому рухоме та нерухоме майно (а.с. 57-59, 65-70).

Державним виконавцем 23.10.2012 року у вказаному виконавчому провадженні винесена постанова про розшук майна боржника, відповідно до якої оголошено в розшук всі транспортні засоби, що зареєстровані на праві власності за ОСОБА_3 (а.с. 71).

Листом від 21.11.2012 року за №4668 відповідач повідомив позивача про те, що 20.11.2012 року накладено арешт на автомобіль марки Mitsubishi Pajero, що належить ОСОБА_3 (а.с. 17).

Дослідженими в судовому засіданні матеріалами виконавчого провадження №33574530 встановлено, що 20.11.2012 року відповідачем складено акт опису й арешту майна та накладено арешт на автомобіль марки Mitsubishi Pajero, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2008 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_2. Разом з тим, в судовому засіданні встановлено, що зі слів ОСОБА_3 державному виконавецю, який накладав арешт на автомобіль, було відомо, що транспортний засіб перебуває в заставі ПАТ "Фольксбанк" згідно кредитного договору №73007/44 від 17.07.2008 року та не підлягає арешту (а.с. 72-75).

Основні засади, організацію і порядок провадження виконавчих дій щодо звернення стягнення на майно боржника регламентовано Законом України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 року за №606-XIV в редакції Закону від 04.11.2010 року №2677-VI (надалі - Закон).

Відповідно до частини 1 статті 6 Закону державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Частиною 1 статті 11 Закону встановлено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Нормами частини 2 цієї ж статті встановлено, що державний виконавець: здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом; надає сторонам виконавчого провадження та їх представникам можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядає заяви сторін та інших учасників виконавчого провадження і їхні клопотання; роз'яснює сторонам їхні права і обов'язки.

Відповідно до частини 1 статті 20 Закону виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. У разі якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна. Право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії з виконання рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачу.

Відповідно до статті 25 Закону державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Копії постанови про відкриття виконавчого провадження надсилається не пізніше наступного робочого дня стягувачу та боржникові.

Постанова про відкриття виконавчого провадження може бути оскаржена сторонами у десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Частиною 1 статті 54 Закону встановлено, що звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача - заставодержателя.

У відповідності до частини 4 статті Закону про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

Згідно частини 1 статті 55 Закону державний виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб.

Зазначені особи зобов'язані подати на запит державного виконавця у визначений ним строк відомості про належне боржнику майно, що перебуває в них, та майно чи кошти, які вони мають передати боржнику.

Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що після надходження від зазначених осіб відомостей про наявність майна боржника державний виконавець описує таке майно, вилучає його і реалізує у встановленому цим Законом порядку. У разі якщо особа, у якої перебуває майно боржника, перешкоджає державному виконавцю в його вилученні, таке майно вилучається державним виконавцем у примусовому порядку.

Нормами частини 3 статті 55 Закону передбачено, що готівкові кошти та майно, що належать боржнику від інших осіб, вилучаються державним виконавцем у таких осіб у присутності понятих на підставі ухвали суду.

Відповідно до частини 1 статті 57 Закону арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Частиною 2 статті 57 Закону визначено, що арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Згідно частини 5 цієї ж статті передбачено, що про проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту державний виконавець складає акт опису та арешту майна боржника. Під час проведення опису та арешту майна боржника державний виконавець має право оголосити заборону розпоряджатися ним, а в разі потреби -обмежити права користування майном, здійснити опечатування або вилучити його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що зазначається в акті опису та арешту. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.

Частиною 1 статті 1 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 року №435-IV (надалі - Кодекс) цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Відповідно до статті 572 Кодексу в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Згідно статті 1 Закону України «Про заставу» від, 02.10.1992 року №2654-XII (надалі - Закон №2654-XII) застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Статтями 3 та 4 Закону №2654-XII встановлено, що заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо.

Предметом застави можуть бути майно та майнові права.

Згідно статті 19 Закону №2654-XII за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

Відповідно до статті 20 цього закону заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна визначається Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» від 18.11.2003 року №1255-IV (надала - Закон №1255-IV).

Згідно частини 1 статті 12 Закону №1255-IV взаємні права та обов'язки за правочином, на підставі якого виникло обтяження, виникають у відносинах між обтяжувачем і боржником з моменту набрання чинності цим правочином, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 14 Закону №1255-IV якщо інше не встановлено цим Законом, зареєстроване обтяження має вищий пріоритет над незареєстрованими обтяженнями. Пріоритет зареєстрованих обтяжень визначається у черговості їх реєстрації, за винятками, встановленими цим Законом. Обтяжувачі, які зареєстрували обтяження одного і того ж рухомого майна одночасно, мають рівні права на задоволення своїх вимог.

Обтяжувач з вищим пріоритетом має переважне право на звернення стягнення на предмет обтяження.

Статтею 23 Закону №1255-IV відповідно до забезпечувального обтяження обтяжувач має право в разі порушення боржником забезпеченого обтяженням зобов'язання або договору, на підставі якого виникло забезпечувальне обтяження, одержати задоволення своєї вимоги за рахунок предмета обтяження в черговості згідно із встановленим пріоритетом.

Згідно статтті 26 Закону №1255-IV обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження:1) передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов'язання в порядку, встановленому цим Законом;2) продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах;3) відступлення обтяжувачу права задоволення забезпеченої обтяженням вимоги у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги;4) переказ обтяжувачу відповідної грошової суми, у тому числі в порядку договірного списання, у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є гроші або цінні папери;5) реалізація заставленого майна на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Відповідно до вимог частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем у судовому засіданні не спростовані доводи позивача про те, що оскаржувана постанова винесена всупереч вимог Закону України "Про виконавче провадження" та безпідставно.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Судом установлено, що дії держаного виконавця порушують законні права та інтереси ПАТ "Фольксбанк", норми Цивільного кодексу України, Законів України «Про виконавче провадження», «Про заставу» та «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

Таким чином, враховуючи встановлені у судовому засіданні вказані вище фактичні обставини даної справи та норми закону, що регулюють спірні правовідносини, з метою захисту прав та законних інтересів позивача суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки автомобіль на який накладено арешт відповідачем та який знаходиться у заставі ПАТ "Фольксбанк" є гарантом виконання зобов'язання за кредитним договором №73007/44 від 17.07.2008 року. Крім того, відповідно до вимог чинного законодавства, позивач має переважне право та пріорітет на задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна перед іншими кредиторами. Тому, арештоване заставлене майно, автомобіль марки Mitsubishi Pajero, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2008 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, який належить громадянину ОСОБА_3, підлягає звільненню з-під арешту.

Відповідно до вимог частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Таким чином, на користь позивача необхідно стягнути з Державного бюджету України сплачений ним судовий збір в сумі 107,30 грн.

На підставі статті 124 Конституції України, керуючись статтями 11, 158 - 163, 167, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Зобов'язати відділ державної виконавчої служби Долинського районного управління юстиції Івано-Франківської області звільнити з-під арешту автомобіль марки Mitsubishi Pajero, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2008 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, який належить громадянину ОСОБА_3 та перебуває в заставі публічного акціонерного товариства "Фольксбанк" згідно кредитного договору від 17.07.2008 року за №73007/44 та договору застави від 17.07.2008 року за №4312.

Стягнути з Державного бюджету України на користь публічного акціонерного товариства "Фольксбанк" (ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 19358632) сплачений ним судовий збір в сумі 107 (сто сім) грн. 30 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Суддя: /підпис/ Ю.О. Бобров

Постанова складена в повному обсязі 05.02.2013 року.