Рішення № 29737426, 28.02.2013, Деснянський районний суд міста Києва

2/754/91/13

Справа № 2603/1517/12

РІШЕННЯ

Іменем України

28.02.2013 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Ярошенко С.В.,

при секретарі - Ткаченко Т.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «СЕБ Банк» (правонаступником якого є ПАТ «Фідобанк») до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, за зустрічним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «СЕБ Банк», третя особа ОСОБА_1, про визнання договору поруки недійсним,

ВСТАНОВИВ:

ПАТ «СЕБ Банк» (правонаступником якого є ПАТ «Фідобанк») звернувся до суду з позовом до відповідачів та просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором кредиту № 177-В/05 від 13.03.08 року у сумі 945 200,26 грн. та солідарно стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_2 заборгованість за договором кредиту № 132-В/05 від 18.07.07 року у сумі 323 780,36 грн. та судовий збір, мотивуючи свої вимоги тим, що 13.03.08 року між АБ «Факторіал-Банк» (правонаступником якого є ПАТ «СЕБ Банк») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 177-В/05 про надання кредиту терміном до 13.03.15 року на суму 110 000 доларів США зі сплатою 12,5 % річних. Банк свої зобовязання виконав, кредит надав, але відповідач свої зобовязання належним чином не виконує, кредит та відсотки не сплачує. 18.07.07 року між АБ «Факторіал-Банк» (правонаступником якого є ПАТ «СЕБ Банк») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 132-В/05 про надання кредиту терміном до 18.07.12 року на суму 50 000 доларів США зі сплатою 13 % річних. У забезпечення виконання умов вказаного кредитного договору 18.07.07 року між АБ «Факторіал-Банк» (правонаступником якого є ПАТ «СЕБ Банк») та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 132, згідно якого останній взяв на себе зобов'язання відповідати за виконання боргових зобов'язань ОСОБА_1 перед банком за вищевказаним кредитним договором.

На підставі викладеного та посилаючись на неналежне виконання боржником зобов'язань за вищевказаними договорами, позивач вимушений звернутися до суду з даним позовом.

ОСОБА_3 та ОСОБА_2 звернулися до суду з зустрічною позовною заявою до ПАТ «СЕБ Банк» про визнання договору поруки недійсним, посилаючись на те, що необхідною та істотною умовою вказаного договору поруки була її згода, яку вона не надавала. Вважають, що порушені вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», зокрема ст.15, оскільки банком не надано повну інформацію відносно умов договору, примірник якого також надано не було, підпис ОСОБА_3, зроблений на обороті договору є підробленим. Вважають, що порука взагалі припинена згідно ст.559 ЦК України, і з листами, в яких містилась би вимога про сплату боргу, банк не звертався, а спірний договір укладений через введення ОСОБА_2 в оману, що є підставою для визнання правочину недійсним відповідно до ч.1 ст.230 ЦК України, оскільки волевиявлення поручителя не було вільним і не відповідало його внутрішній волі.

В судовому засіданні представник ПАТ «Фідобанк» підтримав свої позовні вимоги, проти задоволення зустрічного позову заперечував.

ОСОБА_3, ОСОБА_2, представник ОСОБА_4 в судовому засіданні зустрічні позовні вимоги підтримали в повному обсязі з підстав, викладених у позові та просили відмовити у задоволенні зустрічного позову у частині солідарного стягнення заборгованості з ОСОБА_1 та ОСОБА_2

ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, про день, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Заслухавши пояснення сторін, вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що первісний позов підлягає задоволенню, зустрічний позов - задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом встановлено, що 13.03.08 року між АБ «Факторіал-Банк» (правонаступником якого є ПАТ «СЕБ Банк») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 177-В/05 про надання кредиту терміном до 13.03.15 року на суму 110 000 доларів США зі сплатою 12,5 % річних.

18.07.07 року між АБ «Факторіал-Банк» (правонаступником якого є ПАТ «СЕБ Банк») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 132-В/05 про надання кредиту терміном до 18.07.12 року на суму 50 000 доларів США зі сплатою 13 % річних.

У забезпечення виконання умов вказаного кредитного договору 18.07.07 року між АБ «Факторіал-Банк» (правонаступником якого є ПАТ «СЕБ Банк») та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 132, згідно якого останній взяв на себе зобов'язання відповідати за виконання боргових зобов'язань ОСОБА_1 перед банком за вищевказаним кредитним договором.

Банк свої зобовязання за вказаними кредитними договорами виконав, кошти надав, але ОСОБА_1 свої зобовязання належним чином не виконує, кредит та відсотки не сплачує.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 18.07.12 року за клопотанням ОСОБА_4, діючого в інтересах ОСОБА_2, призначено судово-почеркознавчу експертизу, за результатами проведення якої, зроблено висновок про те, що підпис від імені ОСОБА_3 у графі «Згода співвласника» у рядку навпроти прізвища в договорі поруки № 132 від 18.07.07 року виконаний іншою особою з наслідуванням підпису останньої.

Відповідно до ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Аналізуючи зміст ст. 65 СК України та вимоги ст. 526, 553 ЦК України, суд приходить до висновку, що положення ст. 65 СК України стосовно порядку розпорядження майном, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, регулюють відносини, що стосуються саме розпорядження майном, яке є у спільній сумісній власності подружжя, і не стосуються права одного з подружжя укладати договори поруки та поручатися перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Порука є способом забезпечення виконання зобов'язання, а не правочином щодо розпорядження майном, належним поручителю. Суд вважає, що договір поруки не створює обов'язків для будь-яких інших осіб, крім сторін за договором, а відтак, до правовідносин, які виникли за вказаним договором поруки, норми ст. 65 СК України не можуть застосовуються.

Така позиція викладена і у п. 25 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.12 року.

Згідно ст. ст. 271, 272 ЦК України зміст особистого немайнового права становить можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя. Фізична особа здійснює особисті немайнові права самостійно. Обмеження особистих майнових прав фізичної сооби можливе лише у випадах, передбачених законодавством (ст.274 ЦК України).

Обмеження прав щодо укладання фізичними особами договорів поруки чинним законодавством не встановлено.

В оспорюваному договорі поруки ОСОБА_2 поручився особисто, як фізична особа, за виконання зобов'язань по кредитному договору боржником.

Згідно ст. 511 ЦК України зобов'язання не створює обов'язку для третьої сооби.

Згідно ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок особисто.

Тому, при укладенні спірного договору поруки у ОСОБА_3 перед банком не виникло жодного зобов'язання, за яким вона б відповідала належним їй майном, отже не порушені її права.

Положеннями ч. 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

При цьому, відповідно до ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 553 ЦК України передбачено, що поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Разом з тим, в судовому засіданні не доведено того факту, що спірний договір поруки не відповідає вимогам ЦК України, порушує майнові права позивачки та створює для неї правові наслідки.

Крім того, позивачі, звертаючись до суду із зустрічними вимогами до банку, просять визнати договір поруки недійсним на підставі ст.230 ЦК України, оскільки не було надано необхідної інформації, що дає можливість дати вірну оцінку цій угоді, тим самим його навмисно ввели в оману щодо обставин, які мають істотне значення.

Пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»№ 9 від 06.11.2009 року передбачено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Представник позивача та самі позивачі в судовому засіданні вказали на те, що при укладанні договору поруки ОСОБА_2 повідомили, що він (договір поруки) є формальним проектом.

Суд не погоджується з таким твердженням оскільки вони спростовуються і суперечать поясненнями самого поручителя, який в зустрічній позовній заяві вказав, що він дійсно підписав вказаний договір поруки добровільно без примусу, але не розумів що він підписує договір поруки.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначити умови такого договору.

Таким чином, договір поруки був укладений з урахуванням волевиявлення ОСОБА_2, оскільки підпис на договорі, який він не оспорює, є доказом того, що сторони погодилися з його умовами.

Зокрема, в п. 18 спірного договору вказано, що сторони досягли згоди з усіх істотних умов та не існує будь-яких умов, які можуть бути істотними та необхідними за змістом цього договору.

Згідно ст. 203 ч.1 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

У відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч.1 ст. 230 ЦК України передбачено, що суд визнає угоду недійсною у випадку, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1 ст. 229 цього Кодексу).

Згідно ч.1 ст. 229 ЦК України істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

З матеріалів справи вбачається, що договір між сторонами підписаний повноваженими особами, він містить всі суттєві умови передбачені законом для договорів і які мають істотне значення, а також які були узгодженні сторонами в спірному договорі.

Дослідивши письмові докази у справі, суд дійшов висновку, що сторони, підписавши спірний договір, встановили факт досягнення згоди між сторонами, щодо всіх істотних умов Кредитного договору та Договору поруки.

Також, суд вважає недоведеним факт введення в оману.

Відповідно до ст. 10 та ст. 60 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні процесуальні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Оскільки позивачкою не доведено факту обману зі сторони відповідача при укладанні договору поруки з поручителем, недійсність підпису ОСОБА_3 не впливає на дійсність договору поруки, укладеного між банком та ОСОБА_2, відсутні правові підстави для задоволення її позовних вимог та визнання договору поруки недійсним із вказаних підстав також.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, та, враховуючи те, що обставини, на які посилаються позивачі, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, а позовні вимоги не ґрунтуються на вимогах закону, суд прийшов до висновку, що у задоволенні зустрічних позовних вимог слід відмовити в повному обсязі.

Відповідно до ст. 1050 ЦК України, якщо договором позики встановлений обовязок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно із ст.ст. 525, 526 ЦК України зобовязання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобовязання не допускається.

Відповідно до ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Станом на 28.02.12 року за ОСОБА_1 існує заборгованість за договором кредиту № 177-В/05 від 13.03.08 року у сумі 945 200,26 грн. та за договором кредиту № 132-В/05 від 18.07.07 року у сумі 323 780,36 грн.

Як встановлено в судовому засіданні та доведено зібраними по справі доказами, відповідач умови кредитних договорів в повному обсязі не виконав, кредити не виплатив, відсотки за користування кредитами не сплатив, тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в сумі 3 219,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. 10, 11, 15, 60, 88, 209, 212-215 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Позов публічного акціонерного товариства «СЕБ Банк» (правонаступником якого є ПАТ «Фідобанк») задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «СЕБ Банк» (правонаступником якого є ПАТ «Фідобанк») заборгованість за договором кредиту № 177-В/05 від 13.03.08 року у сумі 945 200,26 грн.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства «СЕБ Банк» (правонаступником якого є ПАТ «Фідобанк») заборгованість за договором кредиту № 132-В/05 від 18.07.07 року у сумі 323 780,36 грн. та судовий збір у розмірі 3 219,00 грн.

У задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_3, ОСОБА_2 відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду міста Києва через Деснянський районний суд м. Києва протягом 10 днів з дня проголошення рішення.

Головуючий: