Рішення № 29736817, 27.02.2013, Сорокинський міськрайонний суд Луганської області (до 25.04.2025 - Краснодонський міськрайонний суд Луганської області)

Справа № 2/1210/10940/2012

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2013 року м. Краснодон

Краснодонський міськрайонний суд Луганської області у складі: головуючого судді Лукінової М.В., при секретарі Горпинченко М.Ю., у відкритому судовому засіданні, у залі суду м. Краснодону, розглянувши цивільну справу за уточненим позовом ОСОБА_1 до державного підприємства Луганськвугілля про стягнення заробітної плати при звільненні працівника, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом, який згодом уточнив, в обґрунтування якого вказав, що з 10.05.2012 року по 29.09.2012 року він працював підземним гірничим робочим очисного забою 5 розряду у ВП «Шахта імені ХІХ зїзду КПРС» ДП Луганськвугілля. Наказом від 01.10.2012 року № 108/иу він був звільнений за власним бажанням. Однак, при звільненні позивачеві не було виплачено заробітну плату за вересень 2012 року у сумі 6190,45 грн. та інші виплати, що разом складає 10 774,00 грн. Станом на 05.11.2012 року позивачеві було сплачено 10 347,71 грн. Решта коштів у сумі 400 грн. відповідачем сплачена не була, що в порядку ст. 117 Кодексу законів про працю України (надалі КЗпП України) надає право позивачеві на отримання середнього заробітку за весь час затримки, який за первинним розрахунком позивача склав 5461 грн. Крім того, позивач зазначив, що відповідач повинен сплатити йому компенсацію (індексацію) за кожен місяць затримки відповідно до індексу споживчих цін та відшкодувати йому моральну шкоду, яка полягає у стражданнях через приниження його гідності у звязку з необхідністю звернення за грошовою допомогою до своїх батьків для придбання продуктів харчування, та яку він оцінює у 1000 грн.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не зявився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що у справі є відповідні докази.

Представник позивача за довіреністю ОСОБА_2 у судовому засіданні уточнила позовні вимоги, зазначила у якості відповідача ДП Луганськвугілля замість ВП «Шахта імені ХІХ зїзду КПРС», з урахуванням наданих відповідачем документів просила стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 6115,25 грн. та моральну шкоду у сумі 1000 грн. Від частини вимог про стягнення з відповідача компенсації (індексації) за кожен місяць затримки відмовилася. Пояснила суду, що позивач був звільнений 29.09.2012 року, про що зазначено у його трудовій книжці. 01.10.2012 року він не працював, що було узгоджено з відповідачем. З приводу виплати заборгованості по заробітній платі позивач звертався до відповідача тільки в усному порядку. З урахуванням повідомлених представником відповідача обставин щодо перебування решти несплачених коштів у сумі 400 грн. у касі відповідача та можливості отримати їх у будь який час, представник позивача зазначила, що претензій щодо цієї суми не має. Однак, остаточний розрахунок з позивачем був проведений тільки 26.10.2012 року, тобто затримка виплати заробітної плати має місце та кількість днів цієї затримки складає 25 календарних днів. Щодо моральної шкоди представник позивача пояснила, що вона полягає у тому, що у зазначений період захворіла їх з позивачем дитина, звязку з чим позивач був змушений позичати гроші у батьків, докладати додаткових зусиль для організації свого життя. Однак, сум, витрачених на лікування, вона підтвердити документально не може.

Представник відповідача державного підприємства Луганськвугілля за довіреністю ОСОБА_3 уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав, зазначив, що звільнення фактично відбулося 01.10.2012 року, хоча останнім днем роботи за графіком був 29.09.2012 року. Вимоги про виплату заробітної плати з боку позивача не було. Чотириста гривень, про які зазначив позивач, є позикою на сплату авто послуг, яку підприємство утримало з заробітної

плати позивача та зобовязано було повернути ОСОБА_1 протягом одного місяця за договором заявою, який був укладений між сторонами 27.06.2012 року. На даний час дана сума перебуває у касі відповідача та позивач може безперешкодно її отримати. Крім того зазначив, що у листопаді 2012 року на ВП «Шахта імені ХІХ зїзду КПРС» Державною фінансовою інспекцією у Луганській області була здійснена ревізія, за якою будь - яких порушень оплати праці виявлено не було. Просив суд відмовити у задоволенні уточненого позову ОСОБА_1

Свідок ОСОБА_4 у судовому засіданні зазначила, що вона є рідною матірю позивача. Їй відомо, що онука у серпні-вересні 2012 року хворіла, лежала у лікарні. Син позичав у свідка гроші на лікування дитини у сумі 5000 грн., які до цього часу не повернув. Потім поїхав на заробітки. До цього випадку він також кілька разів позичав гроші, оскільки на роботі постійно затримували виплату заробітної плати.

Суд, вислухавши сторони, свідка, розглянувши справу в межах заявлених вимог, оцінивши докази, що містяться в матеріалах справи, вважає уточнені позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з державним підприємством Луганськвугілля з 10.05.2012 року по 29.09.2012 року, працюючи підземним гірничим робочим очисного забою 5 розряду у відокремленому підрозділі «Шахта імені ХІХ зїзду КПРС», що підтверджується копією його трудової книжки (а.с. 6-7).

За колективним договором на 2012 рік, який був укладений між адміністрацією та трудовим колективом ВП «Шахта імені ХІХ зїзду КПРС», передбачена виплата компенсацій за несвоєчасну виплату заробітної плати, а також встановлено, що особи, винні у порушенні (невиконанні) зобовязань, зафіксованих у даному договорі, несуть встановлену діючим законодавством України відповідальність (а.с. 38-66) (розділи ІІІ, ІХ).

Наказом ВП «Шахта імені ХІХ зїзду КПРС» ДП Луганськвугілля від 01.10.2012 року № 108/пу позивач був звільнений за ст. 38 КЗпП України (а.с. 27, 37, 87). У трудовій книжці позивача запис про звільнення зроблено 29.09.2012 року.

Згідно з розрахунковим листом, у вересні 2012 року позивачеві були нараховані кошти у розмірі 10774,71 грн., які відповідач повинен був виплатити позивачу при звільненні (а.с. 5).

З виписок по картковому рахунку, сформованих ПАТ «Актабанк» станом на 05.11.2012 року та на 22.02.2013 року, вбачається, що після звільнення ОСОБА_1 було виплачено кошти у розмірі 10374,71 грн., останнє нарахування було здійснено 26.10.2012 року (а.с. 8). Дані обставини не заперечувалися сторонами у судовому засіданні.

Під час розгляду справи зясувалося, що 27.06.2012 року між сторонами був укладений договір заява безвідсоткової позики, за яким відповідач щомісячно утримував з заробітної плати позивача кошти у розмірі 400 грн. на оплату авто послуг, які повертав наступного місяця шляхом нарахування на особовий рахунок з заробітної плати (а.с. 67). Згідно з відомістю за вересень 2012 року вказані кошти нараховані на рахунок позивача (а.с. 68). У звязку з цими обставинами у судовому засіданні сторони дійшли згоди щодо відсутності на час розгляду справи заборгованості по заробітній платі позивача. Відсутність такої заборгованості станом на 11.01.2013 року підтверджується також довідкою ВП «Шахта імені ХІХ зїзду КПРС» ДП Луганськвугілля (а.с. 36).

Однак, як вже було зазначено вище, остаточний розрахунок з позивачем був здійснений 26.10.2012 року. При цьому звільнений він був 29.10.2012 року.

Таким чином, суд приходить до висновку, що у даній справі між сторонами виник спір із приводу порушення відповідачем законодавства про оплату праці з передбачених ст. ст. 116, 117 КЗпП України підстав.

Так, за ч. 2 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Положеннями ст. 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або

уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За п. 20 Постанови Пленуму Верховного суду України N 13 від 24.12.99 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» передбачають, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Посилання представника відповідача на ті обставини, що звільнення позивача фактично відбулося 01.10.2012 року, тобто у день, коли він не працював, а вимоги про виплату заробітної плати з боку позивача не було, у підтвердження чого він надав суду витяг з книги реєстрації заяв працівників (а.с. 82-86), суд оцінює критично, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 2.26 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 р. № 58, днем звільнення вважається останній день роботи. Згідно з табелями виходів за вересень та жовтень 2012 року останнім днем роботи позивача був 29.09.2012 року, який і є днем його звільнення (а.с. 76-81). Таким чином, відповідач зобовязаний був сплатити належні позивачеві суми саме 29.09.2012 року, що є його обовязком та не потребує ніяких додаткових вимог чи звернень.

Також не заслуговують на увагу доводи представника відповідача про те, що у листопаді 2012 року на ВП «Шахта імені ХІХ зїзду КПРС» Державною фінансовою інспекцією у Луганській області була здійснена ревізія, за якою будь - яких порушень оплати праці виявлено не було, на підставі наступного. З довідки, яка була видана інспекцією за результатами вказаної ревізії, вбачається, що ця ревізія була здійснена на шахті за період з 01.04.2012 року по 30.09.2012 року. Тоді як під час розгляду справи було встановлено, що позивач був звільнений 29.09.2012 року. За таких обставин вказана перевірка не має відношення до спору, який виник між сторонами у цій справі щодо порушення відповідачем законодавства про оплату праці, яке полягає у затримці виплати належних звільненому працівникові сум у період з 01.10.2012 року по 26.10.2012 року.

Всупереч вимогам ст. ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) відповідач не надав суду переконливих доказів відсутності своєї вини в несвоєчасному розрахунку з позивачем, а також доказів наявності об'єктивних перешкод в належній організації свого виробництва, адже відповідно до ч. 5 ст. 97 КЗпП України, оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку, а відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

За таких підстав, оскільки у процесі розгляду справи встановлено, що затримка виплати належних позивачу сум при звільненні відбулася саме з вини відповідача, останній повинен виплатити позивачеві його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто з 01.10.2012 року (наступний день після звільнення) по 26.10.2012 року (дата остаточного розрахунку).

За розрахунком представника позивача сума середнього заробітку за час затримки складає 6115,25 грн. з розрахунку 25 календарних днів (з 01.10.2012 року по 25.10.2012 року) х 244,61 грн. (сума середньоденної заробітної плати за довідкою відповідача).

Однак, з наведеним розрахунком погодитися неможна, оскільки він здійснений з порушенням встановленого Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого

постановою КМУ від 8 лютого 1995 р. N 100 (надалі Порядок), за п. 8 якого нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Так, за довідками відповідача, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 244,61 грн. (а.с. 4, 75).

Кількість робочих днів за період затримки виплати заробітної плати, тобто з 01.10. 2012 року по 26.10.2012 року, складає 20 днів.

Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку, який відповідач повинен сплатити позивачеві, складає 4892,20 грн. (244,61 грн. х 20).

Щодо частини позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 1000 грн. слід зазначити наступне.

Обґрунтовуючи завдану моральну шкоду у позовній заяві ОСОБА_1 зазначив, що вона полягає у стражданнях через приниження його гідності у звязку з необхідністю звернення за грошовою допомогою до своїх батьків для придбання продуктів харчування. Крім того, у судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 пояснила, що перебуває з позивачем у фактичних шлюбних відносинах, проживає з ним однією сімєю. У період з серпня по жовтень 2012 року донька представника позивача ОСОБА_5, 15.03.2000 р. н., яку вони виховують разом з позивачем, перебувала на стаціонарному лікування у ЛОДКБ, у підтвердження чого надала відповідні епікризи з істрії хвороби (а.с. 98-91), у звязку з чим їм необхідні були гроші на лікування. Через затримку виплати заробітної плати та належних при звільненні позивача сум, вони були змушені позичати гроші у батьків.

Дані обставини підтверджені також свідком ОСОБА_4К, яка зазначила, що ОСОБА_5 дійсно хворіла у вказаний період, у зв'язку з чим позивач позичав у неї гроші. У суду немає підстав ставити під сумнів достовірність і правдивість фактів, повідомлених цим свідком.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

В порядку вимогам ст. 60 ЦПК України позивачем не надано суду належних доказів в обґрунтування суми завданої йому моральної шкоди саме у розмірі 1000 грн.

Однак, враховуючи характер моральних страждань позивача, які виразилися у вимушеному порушенні нормального укладу його життя та необхідності докладання для його організації додаткових зусиль, наявність вини відповідача, вимоги розумності, виваженості та справедливості, що також узгоджується з розясненнями, які містяться у п. 13 Постанови Пленуму Верховного суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди N 4 від 31.03.1995 року, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення даної вимоги позивача та стягнення з відповідача моральної шкоди у сумі 400 (три тисячі) гривень, яку вважає відповідною вищенаведеним нормам діючого законодавства України.

Згідно з ч. 3 ст. 88 ЦПК України стягненню з відповідача також підлягає судовий збір в дохід держави у розмірі 229,40 грн.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішення в частині стягнення середнього заробітку в межах платежів за один місяць.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 57-60, 79, 88, 212-215, 292, 367 Цивільного процесуального кодексу України, ст. ст. 116, 117, 237-1 Кодексу законів про працю України, п. 20 Постанови Пленуму Верховного суду України N 13 від 24.12.1999 року Про практику застосування судами законодавства про оплату праці, п. 13 Постанови Пленуму Верховного суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди N 4 від 31.03.1995 року, суд, -

ВИРІШИВ:

Уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 до державного підприємства Луганськвугілля про стягнення заробітної плати при звільненні працівника задовольнити частково.

Стягнути з державного підприємства Луганськвугілля, ідентифікаційний код 26447678,

на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 4892 (чотири тисячі вісімсот девяносто дві) гривні 20 коп.

Стягнути з державного підприємства Луганськвугілля, ідентифікаційний код 26447678, на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 400 (чотириста) гривень.

Стягнути з державного підприємства Луганськвугілля, ідентифікаційний код 26447678, судовий збір у доход держави в розмірі 229(двісті двадцять девять) гривень 40 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог позивача відмовити.

Рішення підлягає негайному виконанню в частині стягнення сум заробітної плати в межах платежів за один місяць.

Вступна та резолютивна частини рішення ухвалені у нарадчий кімнаті та проголошені у судовому засіданні 27 лютого 2013 року. Повний текст рішення складено 05 березня 2013 року.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Луганської області протягом десяти днів з дня його проголошення через Краснодонський міськрайонний суд Луганської області.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: М. В. Лукінова