Ухвала суду № 29720571, 21.02.2013, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а/0270/4603/12

Головуючий у 1-й інстанції: Дмитришена Р.М.

Суддя-доповідач: Мельник-Томенко Ж. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2013 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Мельник-Томенко Ж. М.

суддів: Білоуса О.В. Залімського І. Г.

при секретарі судового засідання: Лукашик М.О.

за участю:

позивача - ОСОБА_2

представники позивача - ОСОБА_3, ОСОБА_4, представники на підставі довіреності

представник відповідача - Бойко С.В., представник на підставі довіреності

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 07 листопада 2012 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення , -

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2012 року фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 07.11.2012 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду та прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. В апеляційній скарзі апелянт вказує на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Зокрема, позивач наголошує на тому, що податковий орган не мав права на проведення перевірки, також апелянт вважає, що ним було надано достатньо доказів, які підтверджують факт здійснення господарської операції. Крім того, позивач зауважує, що він не зобов'язаний надавати ТТН в підтвердження здійснення господарських операцій, оскільки навіть контролюючі органи не вправі вимагати від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців їх наявності для правомірності віднесення сум ПДВ до податкового кредиту.

В судовому засіданні позивач та його представники підтримали вимоги викладені в апеляційній скарзі та просили її задовольнити, а постанову суду скасувати та прийняти нову про задоволення позову у повному обсязі.

Представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що Вінницькою ОДПІ проведено позапланову виїзну документальну перевірку з питань правильності обчислення сум податку на додану вартість суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2 за лютий-березень 2012 року.

За результатами проведеної перевірки складено акт №17109/1721/НОМЕР_1 від 06.08.2012 року та встановлено порушення позивачем п. 199.1 ст. 199, абзацу 2 п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за березень 2012 року на суму 176220,00 грн.

16 серпня 2012 року органом ДПС було винесене податкове повідомлення-рішення №0001951721, згідно якого позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 176220,00 грн.

Вважаючи, що зазначене податкове повідомлення-рішення є протиправним, позивач оскаржив його до Державної податкової служби у Вінницькій області.

Рішенням Державної податкової служби у Вінницькій області про результати розгляду первинної скарги від 30.08.2012 року податкове повідомлення-рішення №0001951721 від 16 серпня 2012 року було залишено без змін, а скарга позивача - без задоволення.

Не погоджуючись з прийнятим повідомленням-рішенням позивач звернувся до суду.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції вказав, що позивачем не доведено, що господарські операції з контрагентом ФГ "Хмельове" фактично виконані, а тому суд дійшов висновку, що позивачем порушено вимоги п.199.1 ст. 199, абзацу 2 п. 198.3 ст. 198 ПК України та безпідставно заявлено суму податкового кредиту за березень 2012 року на суму 176220,00 грн.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції враховуючи наступне.

Відповідно до п. 198.1. ст. 198 ПК України від 02.12.2010 р. №2755-VІ право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України від 02.12.2010 р. №2755-VІ, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6. ст.198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Колегією суддів встановлено, що 13.03.2012 року між ФГ «Хмельове» (Продавець) та ФОП ОСОБА_2 (Покупець) укладено договір купівлі-продажу №212, відповідно до якого Продавець зобов'язується передати у власність Покупця насіння соняшника в асортименті.

На виконання вказаного договору позивачем надано подорожні листи вантажного автомобіля, товарно-транспортні накладні, накладні, податкові накладні, реєстр отриманих та виданих податкових накладних, протоколи надходження продукції для випробувань, сортування сировини, випуск продукції, накладні-вимоги на відпуск матеріалів.

В судовому засіданні позивач зазначив, що він не зобов'язаний доказувати факт здійснення господарської операції тому, що обов'язок доказування лежить на суб'єктові владних повноважень.

Судом апеляційної інстанції досліджено надані позивачем докази та встановлено наступне.

По-перше, у п. 2.8 договору купівлі-продажу визначено, що здача-прийом товару здійснюється уповноваженими представниками Продавця та Покупця на складі Покупця. Підтвердженням здачі-прийому товару є підписи уповноважених представників сторін на екземплярах накладних. Проте, як встановлено колегією суддів, такі накладні відсутні та позивачем не надані.

По-друге, в судовому засіданні позивач вказав, що отриманий товар був ним реалізований на експорт за межі України, однак доказів реалізації суду не надано.

Разом з тим, обов'язковою умовою формування податкового кредиту з податку на додану вартість є не лише наявність податкових накладних та відповідних первинних документів, а і фактичність безпосередньої поставки товарів. При цьому будь-які документи, у тому числі договори, накладні, рахунки тощо, мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції, а у разі її відсутності не можуть вважатися первинними для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів.

Досліджуючи обставини товарності проведених господарських операцій, суд акцентує увагу на наступному. Як вбачається із змісту наведених доказів у справі, предметом договору купівлі-продажу було насіння соняшника в асортименті, проте умовами договору не визначені характеристики товару.

Крім того, позивачем не надано будь-яких доказів здійснення бухгалтерського обліку господарських операцій з ФГ «Хмельове», в тому числі щодо обліку отриманого товару. До суду надані сортування сировини, випуск продукції, накладні-вимоги на відпуск матеріалів які свідчать про внутрішнє переміщення товару, проте, згадані документи не містять інформації, яка б надавала змогу встановити, що здійснювалось переміщення саме товару, отриманого від ФГ «Хмельове».

Разом з тим, позивачем надано докази поставки товару від контрагента у м. Вінницю, проте позивачем не надано документів, які підтверджують переміщення товару зі складу у м. Вінниці до складу у м. Вороновиці.

Крім того, у акті про результати документальної позапланової виїзної перевірки ФГ «Хмельове» з питань достовірності визначення податкового кредиту по фінансово-господарських взаємовідносинах з ПП «СВ-Постач» №852/22-00/30839005 від 05.06.2012 р. встановлено, що ФГ «Хмельове» до складу податкового кредиту за березень 2012 року включено суму ПДВ з вартості придбаного товару (насіння соняшника).

Так, на виконання умов договору купівлі-продажу від 13.03.2012 року № 2 ПП «СВ-Постач» (адреса м. Вінниця, вул. К.Маркса, 54) було виписано ФГ «Хмельове» видаткові накладні: від 13.03.2012 року на 132 т насіння соняшнику, від 15.03.2012 р. на 135 т насіння соняшнику та від 15.03.2012 року на 136 т насіння соняшнику.

В той час, ФГ «Хмельове» виписано ФОП ОСОБА_2 податкові та товарні накладні від 13.03.2012 року на 135 т насіння соняшнику, від 14.03.2012 року на 132 т насіння соняшнику та від 15.03.2012 року на 136 т насіння соняшнику.

Таким чином, колегією суддів встановлено, що ФГ «Хмельове», що знаходиться в Житомирській області, в один і той же період закупило у ПП «СВ-Постач» (м. Вінниця) та продало ФОП ОСОБА_2 (м. Вінниця) насіння соняшника кількістю 403 т, що викликало сумніви щодо товарності операцій між ФГ «Хмельове» та ФОП ОСОБА_2

Відповідно до акту перевірки ФГ "Хмельового" №852/22-00/30839005 від 05.06.2012 року (а.с. 198), встановлено, що в останнього відсутні документи, які підтверджують факт отримання, оприбуткування та використання насіння соняшнику.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем належним чином не доведено товарність господарської операції з приводу придбання ним у ФГ «Хмельове» насіння соняшника, внаслідок чого позивачем формувався податковий кредит з податку на додану вартість у березні 2012 року на загальну суму 176 220 грн. Посилаючись на протиправність висновків податкового органу, акцентуючи при цьому увагу на наявність у позивача всіх необхідних первинних документів, ФОП ОСОБА_2 не спростував у суді належними доказами у справі безтоварний характер господарських операцій, що вчинялись між ним та ФГ «Хмельове». В свою чергу, надані до суду податкові накладні не можуть бути достатньою підставою для формування податкового кредиту через недоведеність фактичності вчинення поставки товару за вказаним договором з підстав, наведених у цьому рішенні.

В апеляційній скарзі позивач вказує, що податковий орган не мав підстав для проведення перевірки, а тому перевірка є нелегітимною, а акт нікчемним. Колегія суддів апеляційної інстанції не бере до уваги доводи позивача, оскільки в силу ч. 4 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги, що не були заявлені в суді першої інстанції.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу позивача, що Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року N363 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за №128/2568, на які посилається суд першої інстанції у своїй постанові є чинними, а тому суд правомірно послався на них у своєму рішенні.

Таким чином, вимоги апелянта - є безпідставними, а висновки суду першої інстанції не спростовуються доводами апеляційної скарги.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для її скасування.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, - залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 07 листопада 2012 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 28 лютого 2013 року .

Головуючий Мельник-Томенко Ж. М.

Судді Білоус О.В.

Залімський І. Г.