Постанова № 29720207, 20.02.2013, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Каюда А.М.

Суддя-доповідач - Юрко І.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2013 року справа №2а/1270/5187/2012

приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Юрко І.В., суддів Міронової Г.М., Гімона М.М.,

секретарі судового засідання Романенко Т.О.,

за участі представника позивача Павлова Д.М.,

представника відповідача Басакіна В.В.,

прокурора Ноздрьова С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства «Антрацит» на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2012 року по справі № 2а/1270/5187/2012 за позовом Державного підприємства «Антрацит» до Державної податкової інспекції в м.Свердловську Луганської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000042200 від 21.06.2012 року,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач 05.07.2012 року звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м. Свердловську Луганської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000042200 від 21.06.2012 року.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2012 року в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Позивач не погодився з таким рішенням суду, подав апеляційну скаргу, якою просив рішення суду першої інстанції скасувати тп постановити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив їх задовольнити.

Представник відповідача та прокурор проти вимог апеляційної скарги заперечували, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до ст.195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Державне підприємство «Антрацит» є юридичною особою, зареєстроване 28.08.2012 року в виконавчому комітеті Свердловської міської ради Луганської області, ідентифікаційний код №32226065, перебуває на податковому обліку в Державній податковій інспекції в м. Свердловську Луганської області Державної податкової служби та є платником податку на додану вартість.

Відповідач - Державна податкова інспекція в м.Свердловську Луганської області Державної податкової служби є суб'єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах реалізує надані йому Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та Податковим кодексом України повноваження.

Судом апеляційної інстанцій встановлено, що на підставі постанови слідчого від 07.07.2011 року про призначення по кримінальній справі № 41/11/8016, порушеної у відношенні директора ДП «Свердловський РМЗ» (на теперішній час ДП «Антрацит») ОСОБА_4, відповідачем було проведено позапланову невиїзну перевірку ДП «Свердловський РМЗ» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Лугапорт», ПП «Леком-Рудмет», ПП «Міромаркет-07», ПП «Союз-Трейд-В» за період з 01.06.2008 року по 31.03.2010 року, за результатами якої складено акт перевірки № 9/35-35562599 від 02.08.2011 року ( а.с. 7-32 т.1).

За висновками акту перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем п.п 7.2.1 п.7.2 п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п.7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.2 п.5 п.18 Порядку заповнення податкової накладної, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на суму 2371799 грн., у т.ч.: за червень 2008 року в сумі 126611 грн.; липень 2008 року в сумі 159303 грн.; вересень 2008 року в сумі 52000 грн.; жовтень 2008 року в сумі 270905 грн.; лютий 2009 року в сумі 191831 грн.; березень 2009 року в сумі 119994 грн.; квітень 2009 року в сумі 148297 грн.; травень 2009 року в сумі 33252 грн.; червень 2009 року в сумі 498580 грн.; липень 2009 року в сумі 476324 грн.; листопад 2009 року в сумі 69353 грн.; грудень 2009 року в сумі 86679 грн.; січень 2010 року в сумі 138670 грн..

На підставі акту перевірки податковим органом 21.06.2012 року прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 2964747 грн. 75 коп., з них 2371799 грн. - основний платіж, 592949,75 грн. - штрафні санкції (а.с. 33 т. 1).

Оскільки господарські відносини між позивачем та ТОВ «Лугапорт», ПП «Леком-Рудмет», ПП «Міромаркет-07», ПП «Союз-Трейд-В» щодо правомірності формування податкового кредиту виникли до набрання чинності Податковим Кодексом України, в даному випадку слід застосовувати норми Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (далі Закон № 168).

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету (бюджетне відшкодування) та строки проведення розрахунків визначено у п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Таким чином, сума бюджетного відшкодування залежить лише від правильного визначення суми податкових зобов'язань та податкового кредиту.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з п.п. 7.7.1 цього пункту, сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до п.п. 7.7.2 п. 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» , якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з п.п 7.7.1 цього пункту має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту кожного наступного податкового періоду лише в частині суми податку фактично сплаченої отримувачем постачальникам товарів (послуг) та при імпорті і включається до розрахунку бюджетного відшкодування наступного звітного періоду.

Відповідно до п.п 7.7.3 п. 7.7 статті 7 зазначеного Закону платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Пунктом 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом. Зазначений пункт надає загальне положення «бюджетне відшкодування» та є відсилочною нормою, оскільки безпосереднє встановлює порядок визначення суми бюджетного відшкодування.

Відповідно до п.п. 7.7.5 п. 7.5 ст 7 зазначеного Закону протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності

достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування.

Відповідно до п.п. 7.7.6 п. 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» на підставі отриманого висновку відповідного податкового органу орган державного казначейства надає платнику податку зазначену у ній суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку податкового органу.

Підпунктом «в» підпункту 7.7.7 статті 7 вказаного Закону передбачені дії податкового органу, якщо за наслідками документальної невиїзної (камеральної) або позапланової виїзної (документальної) перевірки податковий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, у разі з'ясування внаслідок проведення таких перевірок факту, за яким платник податку не має права на отримання бюджетного відшкодування, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються підстави відмови у наданні бюджетного відшкодування.

Перевіркою встановлено порушення п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого підприємством занижено суму податку на додану вартість.

Вказаною нормою Закону встановлено, що не підлягають включенню до с кладу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг(, не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту.

Вказане дає підстави зробити висновок, що Законом України «Про податок на додану вартість» передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної. Таким чином, Законом № 168 встановлено сальдовий метод визначення податкових зобов'язань із цього податку. Цей метод передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляється платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум податку на додану вартість у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було подано до ДПІ Державної в м.Свердловську Луганської області ДПС податкові декларації з податку на додану вартість (з реєстрами отриманих та виданих податкових накладних) за перевіряє мий період.

Судом апеляційної інстанції встановлено на підставі матеріалів справи, що позивачем були здійснені господарські операції з ТОВ «Лугапорт», ПП «Леком-Рудмет», ПП «Міромаркет-07», ПП «Союз-Трейд-В» у перевіряємий період та сформовано податковий кредит.

В матеріалах справи містяться первинні документи, які є документами первинного бухгалтерського обліку, та які підтверджують правомірність формування податкового кредиту по деклараціям з податку на додану вартість по контрагентам: ТОВ «Лугапорт», ПП «Леком-Рудмет», ПП «Міромаркет-07», ПП «Союз-Трейд-В» за період з 01.06.2008 року по 31.03.2010 року.

Повна сплата позивачем за отриманий товар по господарським операціям з ТОВ «Лугапорт», ПП «Леком-Рудмет», ПП «Міромаркет-07», ПП «Союз-Трейд-В» підтверджюється платіжними документами, у яких зазначено призначення платежу, за який товар оплата та реквізити договору.

Крім того, в судовому засіданні апеляційної інстанції представник податкового органу пояснив, що на момент здійснення господарських операцій контрагенти позивача: ТОВ «Лугапорт», ПП «Леком-Рудмет», ПП «Міромаркет-07», ПП «Союз-Трейд-В» були зареєстровані платниками податків та мали відповідні свідоцтва.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що на момент здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Лугапорт», ПП «Леком-Рудмет», ПП «Міромаркет-07», ПП «Союз-Трейд-В», останні були зареєстровані платниками податків, а тому у позивача були законні підстави для віднесення сум до податкового кредиту по господарським відносинам з зазначеними контрагентами.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представником відповідача було також підтверджено, що під час перевірки позивача податковим органом не було встановлено та зафіксовано в акті перевірки зауважень або порушень щодо заповнення первинних бухгалтерських документів позивачем по контрагентам ТОВ «Лугапорт», ПП «Леком-Рудмет», ПП «Міромаркет-07», ПП «Союз-Трейд-В».

В акті перевірки податковим органом зроблено висновок, що договори від 25.06.2008 року № 25/06/08/3, від 08.01.2009 року № 08/01/09/4, від 09.07.2008 року № 09/07/08, від 23.02.2009 року № 23/02/09, від 10.10.2008 року № 10/10/08/4, від 24.02.2009 року № 24/02/09, від 17.03.2009 року № 17/03/09, додаткова угода № 1 від 29.12.2009 року к договору від 17.03.2009 року № 17/03/09, укладені між ДП «Свердловський РМЗ» та ПП «Леком - Рудмет», ТОВ «Лугапорт», ПП «Союз-Трейд-В» ПП «Міромаркет-07», суперечать інтересам держави і суспільства, а отже, відповідно до п.п. 1,2 ст. 215, п.п. 1.5 ст. 203, ст. 228 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу ст. 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю та підлягають виключенню з податкового обліку підприємства (а.с. 31- оборот - 32 т. 1).

Колегія суддів не погоджується з такою позицією податкового органу, оскільки вона суперечить принципу індивідуалізації відповідальності, закріпленому в ч.2 ст. 61 Конституції України, коли один суб'єкт господарювання звільнений від відповідальності за дії або бездіяльність іншого суб'єкта господарювання.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт послуг), який є платником податків, не покладено обов'язку при формуванні податкового кредиту (зобов'язання) здійснювати контроль та перевірку за дотриманням постачальником вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку до бюджету, і в подальшому за можливі дії порушника.

До того ж, податковим органом не наведено жодної правової норми, яка передбачає встановлення такої відповідальності взагалі, або у даному спірному випадку.

Відповідно до ст. 712 ЦКУ за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом, здійснення транспортування та зберігання товару, використання товару в господарській діяльності, підтверджується наявними в матеріалах справи відповідними договорами купівлі-продажу, укладеними між позивачем та контрагентами ТОВ «Лугапорт», ПП «Леком-Рудмет», ПП «Міромаркет-07», ПП «Союз-Трейд-В», договорами транспортно-експедиційних послуг, обслуговування, товарно-транспортними накладними, технічними паспортами, податковими накладними, видатковими накладними, реєстрами отриманих податкових накладних, банківськими виписками по особовим рахункам, актами прийому - передачі послуг та готової продукції, оборотно-сальдовими відомостями, картками рахунків.

Колегія суддів зазначає, що податковим органом згідно акту перевірки не встановлено обставин невідповідності поставлених ТМЦ реквізитам, зазначеним у первинних документах бухгалтерського та податкового обліку.

Крім того, акт перевірки не містить доказів невідповідності наданих позивачем під час перевірки первинних документів бухгалтерського та податкового обліку приписам п.2 ст.3, ст. 4, п.1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.п. 1,2 п. 1, п. 2.1, п. 2.7 п.2 Положення про документальне підтвердження записів у бухгалтерському обліку, затверджене Наказом МФУ від 24.05.1995 року № 88.

Досліджені документи бухгалтерського та податкового обліку мають обов'язкові реквізити відповідно до нормативних документів, які регламентують порядок їх складання.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що надані позивачем первинні документи за змістом і формою є первинними документами у розумінні положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та містять інформацію про здійснені господарські операції.

Крім того, в описовій частині акту перевірки зазначається про відсутність факту поставок товарів (робіт, послуг) від контрагентів до позивача. Такий висновок податковою інспекцією зроблений зв'язку з не виявленням під час перевірки документів, які підтверджують фактичний рух товару від продавця (постачальника) до покупця

Колегія суддів не приймає до уваги посилання відповідача на ненадання позивачем документів, що підтверджують транспортних послуг, оскільки зазначене не передбачено положеннями Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Навпаки, положення пп.5.3.9 п. 5.3 ст. 5 вказаного Закону передбачають широке та не обмежене коло документів, що можуть підтверджувати витрати платника податків. В свою чергу положення п.5.11 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначають, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Крім того, наявність товарно-транспортних накладних обов'язкова для підприємств, господарська діяльність яких пов'язана з наданням послуг перевезень, траспортувань.

Таким чином, весь обсяг документів, наданих позивачем при перевірці, є достатнім і свідчить про реальне настання правових наслідків, що обумовлені спірними угодами, містить усі необхідні реквізити, передбачені п.п. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», у тому числі зазначено найменування продукції, об'єми постачання та суми коштів, що сплачені на виконання угод.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Посилання податкового органу на недійсність правочину, тобто його укладення без наміру створення цивільно-правових наслідків, лише з метою отримання певної преференції, зокрема, права на формування податкового кредиту та формування валових витрат, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні апеляційної інстанцій.

Таким чином, відповідачем не було доведено, що сторони, укладаючи господарські зобов'язання, мали намір на укладення угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що взаємовідносини між позивачем та його контрагентами ТОВ «Лугапорт», ПП «Леком-Рудмет», ПП «Міромаркет-07», ПП «Союз-Трейд-В» з постачання товарно - матеріальних цінностей мали реальний характер, податковий кредит було сформовано правомірно, із додержанням всіх необхідних умов, встановлених діючим законодавством України.

Посилання податкового органу на нікчемність правочинів з підстав, визначених в статті 228 Цивільного кодексу України, суперечать положенням вказаної статті, оскільки зазначений в ній перелік нікчемних правочинів є вичерпним.

З роз'яснень, викладених в пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», нікчемними правочинами в сенсі статті 228 Цивільного кодексу України є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Щодо посилання представника податкового органу та суду першої інстанції на постанову Свердловського районного суду від 03.02.2012 року у відношенні директора ДП «Свердловський РМЗ» ОСОБА_4, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Постановою Свердловського міського суду Луганської області від 03.02.2012 року кримінальну справу у відношенні ОСОБА_4 за ст. 367 ч. 2 (недбале виконання службових обов'язків) припинено, звільнив його від кримінальної відповідальності у зв'язку з із застосуванням до нього ст. 1 Закону України «Про амністію» ( а.с.167 т. 4).

Як вбачається зі змісту постанови (не вироку) в ньому відсутнє посилання на те, що за період існування ДП «Свердловський РМЗ», видані внаслідок ведення господарської діяльності фінансові та податкові документи є недійсними, питання щодо здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами ТОВ «Лугапорт», ПП «Леком-Рудмет», ПП «Міромаркет-07», ПП «Союз-Трейд-В» з зазначенням первинної документації, яка є предметом розгляду даної адміністративної справи, у постанові суду взагалі не відображені.

Судом першої інстанції, як на підставу відмови в задоволенні позову, в оскаржуваній постанові зазначено, що у відношенні всіх підприємств - контрагентів порушені кримінальні справи по звинуваченню у фіктивному підприємстві: директора ТОВ «Лугапорт» - ОСОБА_5, директора ТОВ «Лугапорт» - ОСОБА_6, директора ПП «Леком-Рудмет» - ОСОБА_7, директора ПП «Міромаркет-07»- ОСОБА_8, директора ПП «Союз-Трейд-В» - ОСОБА_9.

Колегія суддів не може погодитись з такою позицією суду першої інстанції.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник податкового органу пояснив, що у відношенні директора ТОВ «Лугапорт» - ОСОБА_6 та директора ПП «Союз-Трейд-В» - ОСОБА_9 є обвинувальні вирок судів. У відношенні інших осіб провадження по кримінальним справам ще не закінчено.

З наданих представником податкового органу копій вироків вбачається.

Вироком Ленінського районного суду м. Луганська від 12 грудня 2012 року ОСОБА_6 визнаний винним та засуджений за ч. 5 ст. 27 - ч. 2 ст. 205, ч. 2 та ч. 3 ст. 358 КК України ( а.с. 168 - 172 т. 4).

Вироком Ленінського районного суду м. Луганська від 23 грудня 2011 року ОСОБА_9 визнаний винним та засуджений за ч. 1 ст. 205 КК України ( а.с. 173 -179 т. 4).

Вказаними вироками судів надана оцінка щодо правомірності формування податкового кредиту ТОВ «Лугапорт», ПП «Союз-Трейд-В» з іншими підприємствами та сплати податків до державного бюджету, що ніяким чином не стосується порядку формування податкових зобов'язань вказаних підприємств по господарським відносинам з позивачем. До того ж вказані копії вироків не містять відмітки суду про дату набрання ними законної сили, та не завірені належним чином.

За таких підстав, вказані постанова та вироки суду не можуть бути доказами неправомірного формування позивачем податкового кредиту та валових витрат по господарським операціям з ТОВ «Лугапорт», ПП «Леком-Рудмет», ПП «Міромаркет-07», ПП «Союз-Трейд-В».

Згідно ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до ч.2 ст.71 КАС України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Державною податковою інспекцією у м.Свердловську Луганської області Державної податкової служби не доведено правомірності прийняття податкового повідомлення-рішення № 0000042200 від 21.06.2012 року.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції не правильно встановлені обставини справи та постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому належить скасуванню з постановленням нового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 160, 167, 184, 195, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Антрацит» на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2012 року по справі № 2а/1270/5187/2012 задовольнити.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2012 року по справі № 2а/1270/5187/2012 скасувати.

Позов Державного підприємства «Антрацит» до Державної податкової інспекції в м.Свердловську Луганської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000042200 від 21.06.2012 року задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м.Свердловську Луганської області Державної податкової служби № 0000042200 від 21.06.2012 року.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моенту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з дня складення постанови в повному обсязі.

В повному обсязі постанову складено 25 лютого 2013 року.

Колегія суддів І.В. Юрко

Г.М.Міронова

М.М.Гімон