Рішення № 29712314, 21.02.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-30/14286-2012 21.02.13

За первісним позовом Публічного акціонерного товариства Банк «Контракт»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Продінторг»

про стягнення 5 161 600,00 грн.

За зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Продінторг»

до Публічного акціонерного товариства Банк «Контракт»

про визнання недійсним договору

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін (за первісним позовом):

Від позивача: Мельник І.В. представник за довіреністю № б/н від 21.01.13.

Від відповідача: Окатий М.Г. представник за довіреністю № б/н від 31.07.12.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Банк "Контракт" (далі - позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Продінторг" (далі - відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом) про стягнення 5 161 600,00 грн.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач за первісним позовом вказує на те, що відповідач за первісним позовом свого грошового зобов'язання перед Публічним акціонерним товариством Банк "Контракт" за Договором № 22/2009 від 01.12.09. щодо сплати винагороди лізингодавця належним чином не виконав, внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю «Продінторг» виникла заборгованість, що і зумовило звернення Публічного акціонерного товариства Банк "Контракт" з даним позовом до суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.10.12. порушено провадження у справі № 5011-30/14286-2012, розгляд справи призначено на 15.11.12.

В судовому засіданні 15.11.12. представником позивача підтримано подану ним 26.10.12. через відділ діловодства суду заяву про вжиття на підставі ст. ст. 66 ,67 ГПК України заходів до забезпечення позову. В задоволенні заяви судом відмовлено.

Крім того, в судовому засіданні 15.11.12. представником позивача підтримано подану ним 26.10.12. через відділ діловодства суду заяву про зміну на підставі ст. 22 ГПК України предмету позову. В задоволенні заяви судом відмовлено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.11.12., в зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача за первісним позовом, розгляд справи на підставі ст. 77 ГПК України відкладено на 04.12.12.

В зв'язку з перебуванням судді Ващенко Т.М. у відрядженні розгляд справи № 5011-30/14286-2012 призначено на 15.01.13.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.01.13. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи було відкладено на 31.01.13.

20.01.13. представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Продінторг» через відділ діловодства суду подано письмовий відзив на позов, в якому відповідач просить суд відмовити позивачу в задоволенні позову з підстав, викладених в відзиві.

29.01.13. Товариством з обмеженою відповідальністю «Продінторг» через відділ діловодства суду подано зустрічний позов для сумісного розгляду у справі № 5011-30/14286-2012, в якому заявлені вимоги про визнання недійсним Договору № 22/2009 фінансового лізингу від 01.12.09.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовано тим, що Договір № 22/2009 від 01.12.09., що наданий позивачем за первісним позовом, підписаний не уповноваженою на те особою, яка не мала відповідного обсягу цивільної дієздатності.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.01.13. прийнято зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Продінторг» до розгляду з первісним позовом.

За результатами судового засідання 31.01.13. розгляд справи на підставі ст. 77 ГПК України відкладено на 12.02.13., про що судом прийнято відповідну ухвалу.

В судовому засіданні 12.02.13. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України оголошено перерву до 21.02.13.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.02.13. за клопотанням представника позивача за первісним позовом продовжено строк вирішення спору в даній справі на п'ятнадцять днів.

14.02.13. представником позивача за зустрічним позовом через відділ діловодства суду подано письмові пояснення у справі.

В судовому засіданні 21.02.13. представником позивача за зустрічним позовом через відділ діловодства суду на підставі ст. 38 ГПК України подано клопотання про витребування від відповідача за зустрічним позовом доказів, зокрема:

- відповідного правоустановчого документу (договору купівлі-продажу тощо) на підставі, якого Публічним акціонерним товариствам Банк „Контракт" було придбано обладнання, що складає предмет лізингу за Договором фінансового лізингу № 22/2009 від 01.12.09. (підписаний директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Продінторг» Сідньовим О.О.) та за Договором фінансового лізингу № 22/2009 від 01.12.09. (підписаний виконуючим обов'язки директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Продінторг» Балютою В.І.);

- виписку з балансу про наявність на балансі Публічного акціонерного товариства Банк «Контракт» обладнання, що складає предмет лізингу за Договором фінансового лізингу № 22/2009 від 01.12.09. (підписаний директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Продінторг» Сідньовим О.О.) та за Договором фінансового лізингу № 22/2009 від 01.12.09. (підписаний виконуючим обов'язки директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Продінторг» Балютою В.І.).

Розглянувши в судовому засіданні 21.02.13. вказане клопотання про витребування доказів суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні з огляду на викладене нижче.

Клопотання обґрунтовано тим, що вказані докази можуть підтвердити дійсність вказаних відповідачем за первісним позовом договорів фінансового лізингу.

Відповідно до ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.

Належність доказів - це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об'єктом судового пізнання.

Виходячи зі змісту ст. 32 ГПК України, належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору.

Предметом розгляду даної справи є стягнення заборгованості за Договором фінансового лізингу № 22/2009 від 01.12.09., що підписаний виконуючим обов'язки директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Продінторг» Балютою В.І. та визнання вказаного Договору недійсним, а не за Договором фінансового лізингу № 22/2009 від 01.12.09., що підписаний директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Продінторг» Сідньовим О.О.

При цьому, на думку суду витребувані відповідачем докази не стосуються даної справи, не є належними доказами, оскільки не містять інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування в даній справі та не стосуються дійсності спірного Договору.

В судовому засіданні 21.02.13. представник позивача за первісним позовом підтримав свої позовні вимоги в повному обсязі, проти зустрічного позову заперечив.

Представник позивача за зустрічним позовом в судовому засіданні 21.02.13. підтримав свої зустрічні позовні вимоги, проти первісного позову заперечив.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 5011-30/14286-2012.

В судовому засіданні 21.02.13. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.12.09. між Відкритим акціонерним товариством Торговельно-фінансовий банк «Контракт» (змінено організаційно-правову форму на Публічне акціонерне товариство Банк «Контракт», що підтверджується статутом, затвердженим протоколом № 101 від 25.10.11. рішення загальних зборів) (далі - Лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Продінторг» (далі - Лізингоодержувач) укладено Договір фінансового лізингу основних засобів № 22/2009 від 01.12.09. (далі - Договір), підписаний зі сторони Лізингодавця заступником голови правління - фінансовим директором А.В. Комісаренко, а зі сторони Лізингоодержувача в.о. директора В.І. Балютою, відповідно до умов якого (п. 1.1) Лізингодавець в порядку та на умовах, визначених Договором, зобов'язаний набути у власність відповідно до встановлених Лізингоодержувачем специфікацій та умов та передати у користування Лізингоодержувачу на визначений у Договорі строк, предмет лізингу, вартість якого згідно з п. 1.2 Договору становить 17 112 000,00 грн.

Предмет лізингу передається Лізингодавцем у користування Лізингоодержувачу протягом 1-го робочого дня та засвідчується відповідним актом приймання-передачі предмета лізингу, що підписується сторонами та є невід'ємною частиною Договору.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами було складено, підписано та скріплено печатками сторін акт приймання-передачі товару (обладнання) до Договору.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Продінторг», вважаючи, що укладений між сторонами Договір фінансового лізингу № 22/2009 від 01.12.09., що підписаний виконуючим обов'язки директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Продінторг» Балютою В.І. не відповідає вимогам чинного законодавства, вирішив звернутись до господарського суду з позовом про визнання його недійсним.

При цьому, в якості підстави для визнання оспорюваного договору недійсним, позивач за зустрічним позовом визначає те, що на його думку, від його імені Договір підписано особою (в.о. директора), яка діяла з перевищенням своїх повноважень, так як у вказаної особи були відсутні повноваження укладати правочини, а лише надано право представляти інтереси з питань попереднього узгодження умов та строків прийняття обладнання в фінансовий лізинг.

Оцінюючи подані Товариством з обмеженою відповідальністю «Продінторг» докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що зустрічні позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 202, частини 2 статті 203, статей 205, 207, 237 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами); правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою; представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Загальні підстави визнання недійсними правочинів і настання відповідних наслідків встановлені ст. ст. 215, 216 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (абз. 3 п. 1 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" № 02-5/111 від 12.03.1999 р.).

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Під час розгляду даної справи судом не встановлено, а позивачем за зустрічним позовом не доведено наявності обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, та настання відповідних наслідків.

При цьому, обставини, на які посилається позивач за зустрічним позовом, звертаючись до господарського суду з позовом про визнання договору недійсним, не свідчать про наявність підстав та умов для визнання укладеного між сторонами спірного договору недійсним, оскільки є припущенням та не підтверджені належними та допустимими доказами.

Під час розгляду даної справи, судом встановлено, що відносно оспорюваного договору сторонами узгоджено всі істотні умови, а відповідно він є укладеним. Більше того, сторони виконували взяті на себе зобов'язання за цим договором.

Згідно зі статтею 626 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Договір № 22/2009 від 01.12.09. є договором фінансового лізингу, а тому правове регулювання спірних правовідносин здійснюється в т.ч. положеннями § 1 глави 58 Цивільного кодексу України, ст. 292 Господарського кодексу України та Закону України "Про фінансовий лізинг".

Відповідно до ч. 1 статті 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Згідно ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Частина 2 ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачає, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно з частинами 4, 7 статті 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

В силу статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 180 ГК України передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості.

Матеріалами справи підтверджується, що сторонами було узгоджено предмет договору та визначено ціну, а також погоджено строк його дії.

Крім того, сторонами вчинялись дії спрямовані на виконання взятих на себе зобов'язань.

Що стосується посилань позивача на перевищення в.о. директора наданих йому установчими документами повноважень при укладенні оспорюваного договору, слід зазначити наступне.

Так, відповідно до п. 7.1 Статуту позивача за зустрічним позовом в редакції, що діяла на момент укладення оспорюваного договору, вищим органом управління товариством є збори учасників.

Згідно з п. 7.2 Статуту поточне керівництво діяльністю товариства здійснюється Директором, який дії (одноособово) самостійно, виходячи зі своїх повноважень на підставі установчих документів. Директор вирішує всі питання діяльності товариства крім тих, що входять до виключної компетенції зборів учасників товариства.

Як вбачається з п. 7.2 Статуту, підписання Договорів не входить до питань діяльності товариства, що входять до виключної компетенції зборів учасників.

Далі, протоколом № 8 від 30.11.09. загальними зборами учасників відповідача за первісним позовом надано повноваження в.о. директора ТОВ «Продінторг» Балюті В.І. на підписання з ВАТ ТФБ «Контракт», зокрема, договорів фінансового лізингу.

В.о. директора товариства, це особа, що замість директора товариства здійснює поточне керівництво діяльністю, виходячи з повноважень наданих директору на підставі установчих документів.

При цьому, слід зазначити, що за загальним правилом навіть у випадку вчинення правочину з перевищенням повноважень за умови вчинення подальших дій, які свідчать про прийняття такого провочину до виконання, тобто його схвалення, він не може бути визнаний недійсним, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

На зазначеному також наголошено у п. 9.2. Роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/111 від 12.03.1999 р. "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними", згідно з яким наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні і т.ін.). У такому випадку вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення угоди задоволенню не підлягає.

Схвалення правочину особою, яку представляють, свідчить про чинність правочину з моменту його укладення і, відповідно, про поширення на неї усіх прав та обов'язків як сторони за правочином з цього моменту.

Вказаної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України, постанови: від 27.07.2010 р. у справі № 25/2/10, від 02.12.2008 р. у справі № 8/47 (12/335/16), від 25.05.2010 р. у справі № 54/210, від 06.07.2010 р. у справі № 16/507.

При цьому, додаткова угода № 1 від 08.06.10., додаткова угода № 2 від 08.07.10. до спірного Договору була підписана директором позивача за зустрічним позовом О.О. Сідньовим, а додаткова угода № 3 від 30.01.12. вже директором ТОВ «Продінторг» В.І. Балютою, що свідчить про схвалення правочину (спірного Договору) відповідачем за первісним позовом.

Крім того, позивачем за зустрічним позовом здійснювались часткові проплати на виконання умов укладеного між сторонами спірного Договору.

Додатково слід враховувати, що у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Це положення є гарантією стабільності майнового обороту і загальноприйнятим стандартом у світовій практиці, зокрема, відповідно до Першої директиви 68/151/Є-ЕС Ради Європейських Співтовариств від 09.03.1968 р., статтею 9 якої проголошено, що дії органів компанії покладають на компанію зобов'язання навіть якщо ті дії виходять за межі цілей компанії, при умові, що такі дії не виходять за компетенцію вказаних органів, передбаченому або дозволену законодавством.

Однак, країни - члени можуть обумовити, що компанія не несе відповідальність, якщо такі дії виходять за межі цілей компанії і вона може довести, що треті сторони знали про те, що вказані дії виходять за межі цілей компанії, або відповідно до обставин, не могли не знати про таке; розголошення статутів не є достатнім доказом вказаного.

Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України в постанові від 04.08.2010 р. у справі № 14/44пд.

Крім того, на зазначеному також наголошує Пленум Верховного Суду України в п. 42 Постанови № 13 від 24 жовтня 2008 р. "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" та Листі від 01.08.2007 р. "Практика розгляду судами корпоративних спорів".

Згідно з ч. 3 ст. 237 ЦК України представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

За правилами статті 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені (в даному випадку це Голова правління Товариства), зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Отже, оскільки належними доказами не доведено, що укладений між сторонами Договір підписано неуповноваженими особами, сторони вчинили дії, які свідчать про прийняття договору до виконання, - немає підстав вважати його таким, що не створює юридичних наслідків для сторін.

Згідно зі статтею 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. У відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств і організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Позивачем за зустрічним позовом не вказано та не конкретизовано, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, пов'язане із укладенням спірного договору, в тому числі, враховуючи його виконання з боку сторін.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Позивачем за зустрічним позовом не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, у зв'язку з чим позовні вимоги не можна вважати обґрунтованими.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що укладений між сторонами Договір відповідає вимогам чинного законодавства, позовні вимоги за зустрічним позовом не підлягають задоволенню.

Щодо вимог Публічного акціонерного товариства Банк «Контракт» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Продінторг» 5 161 600,00 грн. винагороди лізингодавця за Договором, доцільно відзначити наступне.

Позивач за первісним позовом вказує, що станом на 09.10.12 року за відповідачем утворилась заборгованість по сплаті винагороди лізингодавця в розмірі 5 161 600,00 грн.

Спір у даній справі виник у зв'язку із невиконанням, на думку позивача за первісним позовом, відповідачем за первісним позовом грошових зобов'язань за Договором.

Оцінюючи подані Публічним акціонерним товариством Банк "Контракт" докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача за первісним позовом підлягають задоволенню з наступних підстав.

Вказаний вище Договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Факт виконання позивачем за первісним позовом своїх зобов'язань по Договору та передачі майна у лізинг підтверджується матеріалами справи та не спростовано Лізингоодержувачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором, а пунктом 3 ч. 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Згідно з п. 2.1 Договору, розмір, склад та графік сплати Лізингоодержувачем лізингових платежів Лізингодавцю визначається у відповідності з додатком № 2 до Договору (розмір, склад та графік сплати лізингових платежів).

На виконання умов Договору між сторонами підписано Додаток № 2 до Договору, до якого Додатковими угодами № 1 від 08.06.10., № 2 від 08.07.10., № 3 від 30.01.12. було внесено зміни.

При цьому, додатковою угодою № 3 від 30.01.12. строк дії Договору встановлено з 01.12.09. по 30.09.14.

Лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати передбачені Договором лізингові платежі, у випадку їх прострочення Лізингоодержувач несе відповідальність, встановлену Договором (п. 2.2 Договору).

В п. 2.3 Договору встановлено, що Лізингоодержувач гарантує та зобов'язується в будь-якому випадку своєчасно сплачувати лізингові та/або інші платежі за Договором.

Приписами п. 2.7 Договору сторони погодили, що погашення заборгованості Лізингоодержувача перед Лізингодавцем за цим Договором буде відбуватись в наступній послідовності: в першу чергу погашається заборгованість за винагородою, в другу чергу частина вартості предмета лізингу, в третю - заборгованість зі сплати пені і в четверту - заборгованість зі сплати штрафів.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписами ст. 762 Цивільного кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Згідно графіку внесення лізингових платежів та умов Договору, враховуючи здійснені Лізингоодержувачем часткові проплати, заборгованість останнього станом на жовтень 2012 року перед Лізингодавцем по сплаті винагороди Лізингодавця становить 5 161 600,00 грн., що відповідає обґрунтованому розрахунку позивача за первісним позовом (поданим 13.11.12.) та наявним матеріалам справи.

Відповідачем за первісним позовом доказів на спростування вказаної заборгованості та доказів її погашення не надано, рівно як не надано контррозрахунку ціни позову.

Згідно із ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Матеріалами справи підтверджується наявність у Товариства з обмеженою відповідальністю «Продінторг» грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача за первісним позовом грошових коштів за Договором у вигляді винагороди Лізингодавця в розмірі 5 161 600,00 грн.

При цьому, заперечення Товариства з обмеженою відповідальністю «Продінторг» проти первісного позову спростовано судом під час розгляду зустрічних позовних вимог останнього про визнання спірного Договору недійним.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач за первісним позовом в установленому порядку обставини, які повідомлені Публічним акціонерним товариством Банк «Контракт», не спростував, контррозрахунку ціни позову не надав, господарський суд дійшов висновку, що первісний позов нормативно та документально доведений, та підлягає задоволенню, внаслідок чого з відповідача за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом підлягає стягненню 5 161 600,00 грн. заборгованості.

З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за первісним та за зустрічним позовом покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю «Продінторг».

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, ст. ст. 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Первісний позов Публічного акціонерного товариства Банк «Контракт» задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Продінторг» (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, б. 15А; ідентифікаційний код 30265427) на користь Публічного акціонерного товариства Банк «Контракт» (04071, м. Київ, вул. Воздвиженська, 58; ідентифікаційний код 19361746) заборгованість в розмірі 5 161 600 (п'ять мільйонів сто шістдесят одну тисячу шістсот) грн. 00 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 64 380 (шістдесят чотири тисячі триста вісімдесят) грн. 00 коп.

3. В задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Продінторг» відмовити повністю.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 26.02.13.

Суддя Т.М. Ващенко