Рішення № 29700122, 25.02.2013, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"25" лютого 2013 р. Справа № 911/73/04/13-г

Господарський суд Київської області у складі судді Щоткіна О.В. розглянувши справу

за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

до Комунального підприємства Київської обласної ради "Кагарликтепломережа"

про стягнення 127 623 грн.

за участю представників:

від позивача: Жигадло І.Б. - предст., дов. №266/10 від 04.12.2012р.

від відповідача: Мамаєв Д.Ю. - предст., дов. від 20.01.2013р.

Обставини справи:

До господарського суду Київської області звернулась Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (позивач) до Комунального підприємства Київської обласної ради "Кагарликтепломережа" (відповідач) про стягнення 127 623, 08 грн., які складаються з 94 469,91 грн. основного боргу, внаслідок невиконання господарських зобов'язань за договором про закупівлю природного газу № 06/10-123-БО-17, 12 200,25 грн. 3% річних, 7088,08 грн. пені, 13 864,84 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою господарського суду Київської області від 04.01.2013 р. у справі 911/73/04/13-г порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 28.01.2013р.

Присутній в судовому засіданні представник позивача надав для огляду оригінали документів, додані до позовної заяви, а також озвучив позовні вимоги, які просив задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою суду від 28.01.2013р. було відкладено розгляд справи на 18.02.2013р., у зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача.

13.02.2013р. на адресу суду від відповідача надійшов письмовий відзив на позов, в якому останній в частині вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат заперечує та просить відмовити в їх задоволенні.

В судовому засіданні 18.02.2013р. було оголошено перерву до 25.02.2013р, про що сторони повідомлені особисто під розписку в бланку господарського суду про оголошення перерви.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, 25.02.2013р. у судовому засіданні була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, господарський суд,

встановив:

14 жовтня 2010 року між КП КОР «Кагарликтепломережа» (покупець) та ДК "Газ України" (постачальник) був укладений договір про закупівлю природного газу за державні кошти №06/10-1203БО-17, відповідно до умов якого постачальник збов'язується поставити покупцеві імпортований природний газ, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити природний газ в обсязі зазначеному в п. 1.2 цього договору.

Пунктом 1.2 договору, постачальник передає покупцю в період з 01.10.2010р. по 31.12.2010р. природний газ з урахуванням вартості його транспортування в обсязі до 368,961 тис. м3.

У відповідності до умов договору, ДК "Газ України" передала у власність відповідачу протягом жовтня 2010 року - грудня 2010 року природний газ на загальну суму 1 035 807, 22 грн., що підтверджується актами прийому - передачі природного газу: від 31.10.2010р. на суму 200 201, 44 грн., від 30.11.2010р. на суму 238 125, 04 грн., від 31.12.2010р. на суму 597480,74 грн., які підписані та скріплені печатками уповноважених представників сторін.

Згідно п. 4.1. Договору остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюється на підставі акту приймання-передачі природного газу до 20 числа наступного за місяцем поставки газу.

Як зазначає позивач, покупець свої зобов'язання виконав частково, борг за отриманий природний газ сплатив у сумі 941 337,31 грн., у зв'язку з чим станом на день розгляду справи, заборгованість відповідача склала 94 469, 91 грн.

Згідно частини першої та частини сьомої статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Приписами пункту 2 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено: покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач несвоєчасно та не в повному обсязі здійснив оплату за отриманий товар, у зв'язку з чим за останнім на момент звернення до суду утворилась заборгованість в сумі 94469,91 грн.

Відповідачем в судовому засіданні 25.02.2013р. були подані до суду докази оплати заборгованості в розмірі 94469,91 грн. (платіжне доручення № 56 від 29.12.2012р.). Так, судом було досліджено подане платіжне доручення та встановлено, що розрахунок суми заборгованості в розмірі 94469,91 грн., що становить суму основного боргу, був здійснений відповідачем 29.12.2012р., в той час як позов було подано до суду 27.12.2012р., про що свідчить відтиск органу поштового зв'язку про направлення позовної заяви до суду на конверті.

Як зазначено в п. 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Зважаючи на те, що погашення всієї суми боргу в розмірі 94469,91 грн. відбулось після подачі позовної заяви, суд, застосовуючи положення п.11 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, припиняє провадження у справі в частині основного боргу в сумі 94469,91 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з розрахунком позивача, що знаходиться в матеріалах справи, інфляційні втрати складають 13864,84 грн. (за період з лютого 2011р. по березень 2013р.), 3% річних - 12200,25 грн. (з 21.01.2011р. по 26.12.2012р.).

У відзиві на позов, відповідач проти нарахування інфляційних втрат заперечує та зазначає, що здійснений позивачем розрахунок є арифметично невірним, оскільки останнім визначено період нарахування не за весь період прострочення заборгованості, а лише протягом того періоду, в якому спостерігався процес інфляції.

Дослідивши поданий позивачем розрахунок, а також беручи до уваги заперечення відповідача, суд встановив, що позивачем заявлено до стягнення 13 864,84 грн. за період з лютого 2011р. по березень 2012р.

При цьому, з поданого позивачем розрахунку індексу споживчих цін вбачається, що розрахунок проводився "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів за період без виключення з цього ланцюга одного чи декількох індексів з тих підстав, що вони свідчать про дефляцію.

Зокрема, процес дефляції спостерігався липні 2011р.-серпні 2011р., від'ємні значення яких включені позивачем до таблиці розрахунку інфляції.

Разом з тим, суд зазначає, що господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони (ст. 83 Господарського кодексу України).

Вказаної позиції також дотримується Вищий господарський суд України, про що викладено в постанові від 07.02.2013р. № 3/103-12.

Зважаючи на те, що заперечення відповідача обґрунтовані зменшенням позивачем періоду нарахування інфляційних втрат, а суд за своєю ініціативою не може збільшувати період нарахування, здійснивши власний перерахунок заявлених інфляційних втрат виходячи з періоду, зазначеного позивачем, суд встановив, що 13864,84 грн. інфляційних втрат підлягають задоволенню в повному обсязі.

Заявлені до стягнення 3% річних, згідно перерахунку суду, також визнаються обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі в сумі 12 200, 25 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 7088,08 грн.

Приписами частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до п.п. 7.3.1 Договору, у разі порушення покупцем умов п. 4.1 договору, покупець зобов'язується сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Строк позовної давності за цим договором та до вимог про стягнення неустойки встановлюється тривалістю в три роки. Неустойка нараховується за шість місяців, що передують моменту звернення до суду (п.9.3).

У відзиві на позов відповідач проти нарахування неустойки заперечує в повному обсязі, посилаючись, по-перше, про відсутність вини в діях відповідача, оскільки відсутність коштів у відповідача на оплату спожитого газу виникла з вини держави в особі Головного управління державної казначейської служби України у Київській області, яке не перерахувало субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості в різниці в тарифах на теплову енергію; по-друге, щодо нарахування пені сплив строк позовної давності; по-третє, позивачем неправомірно здійснено нарахування пені за останні шість місяців, що є порушенням норм ст. 232 ГК України.

Зважаючи на заявлене відповідачем клопотання про застосування строків позовної давності, суд вважає за доцільне розглянути його першочергово та надати відповідну правову оцінку, з метою з'ясування правомірності заявленої вимоги про стягнення пені в межах строків встановлених чинним процесуальним законодавством задля відновлення порушеного права.

Згідно з приписами статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Як вбачається з п.9.3 договору про закупівлю природного газу за державні кошти, сторони домовились про те, що строк позовної давності, відповідно до ст. 259 ЦК України, щодо стягнення неустойки встановлюється тривалістю в три роки.

Згідно ч. 1 статті 259 ЦК України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Таким чином, строк позовної давності щодо сплати (стягнення) розміру штрафних санкцій не сплив, оскільки існує правочин в письмовій формі щодо досягнення згоди з зазначеного питання в порядку передбаченому цивільним законодавством, у зв'язку з чим у суду відсутні підстави для застосування строку позовної давності.

Зазначена правова позиція також міститься в постановах Вищого господарського суду України у справах № 13/1552 від 27.04.2011р., № 39/176 від 02.03.2011р., № 22/3 від 16.09.2010р., № 19/301 від 25.08.2010р.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно п.1 ч.2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до п. 3 ч. 1 статті 174 ЦК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Проаналізувавши умови договору, суд вважає за необхідне зазначити, що сторонами даного договору є постачальник - ДК «Газ України» та покупець - КП КОР «Кагарликтепломережа». В свою чергу, відповідно до п. 6.1 договору, обов'язком покупця є своєчасно та в повному обсязі сплачувати грошові кошти за поставлений газ.

Будь-яких застережень стосовно того, що відповідальність до покупця не застосовується внаслідок невиконання третіми особами зобов'язань перед ним, договором не встановлено, у зв'язку з чим посилання відповідача, що позивачем не доведено його вини у порушенні даного виду зобов'язання, не береться судом до уваги, оскільки договір, на підставі якого у відповідача виникли зобов'язання перед позивачем є чинним, а матеріалами справи підтверджено неналежне виконання відповідачем оплати за поставлений товар, що є підставою для нарахування штрафних санкцій, в даному випадку, пені.

Що стосується заперечень відповідача стосовно строку нарахування пені, яке має проводитись від кожного акту окремо, а не за 6 місяців, які передуються зверненню до суду з позовом (п. 9.3 договору), суд зазначає, що відносини щодо укладання договорів між суб'єктами господарювання регулює господарське та цивільне законодавство.

Так, згідно з ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України, при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Згідно статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частино 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Умовами договору (п. 9.3) сторони визначили, що неустойка нараховується за шість місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом.

Зважаючи на викладене, нараховані позивачем до стягнення 7088,08 грн. за період з 26.06.2012р. по 26.12.2012р. (за шість місяців до звернення з позовом до суду) є правомірним.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 вказаного закону встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Розрахунок пені, здійснений позивачем відповідає вимогам Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», ч. 6 ст. 232 ГК України та умовам договору, а тому вимога про стягнення 7088,08 грн., у відповідності до перерахунку здійсненого судом, визнається правомірною та такою, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню та з відповідача підлягає до стягнення 7088,08 грн. пені, 13 864, 84 грн. інфляційних втрат, 12200,25 грн. 3% річних. В частині стягнення суми основного боргу суд припиняє провадження у справі.

Згідно ч. 2 статті 49 ГПК України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Зважаючи на те, що оплата суми основного боргу відбулась після подачі позову до суду, витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судом покладаються на в повному обсязі на відповідача.

Враховуючи вищезазначене, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства Київської обласної ради "Кагарликтепломережа" (09200, Київська обл., Кагарлицький р-н, м. Кагарлик, вул. Дачна, код ЄДРПОУ 20622074) на користь Дочірньої компанії «Газ України» НАК «Нафтогаз України» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, код ЄДРПОУ 31301827) - 7088 (сім тисяч вісімдесят вісім) грн. 08 коп. пені, 13 864 (тринадцять тисяч вісімсот шістдесят чотири) грн. 84 коп. інфляційних втрат, 12200 (дванадцять тисяч двісті) грн. 25 коп. 3% річних, 2552 (дві тисячі п'ятсот п'ятдесят дві) грн. 46 коп. судового збору.

3. В частині стягнення основного боргу припинити провадження у справі.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Дата підписання повного тексту рішення: 01.03.2013р.

Суддя О.В. Щоткін