Постанова № 29698477, 19.02.2013, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2013 р. Справа № 804/10/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіНіколайчук С.В. при секретаріБринза О.В. за участю представників: від позивача від відповідача Задніпровський О.Г. , Бабіч Г.М. (дов. у справі); Рудько А.М. (дов. у справі); розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрно-інтеграційне підприємство "Агроінтер" до Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

02.01.2013 року 24.04.2012 року товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрно-інтеграційне підприємство «Агроінтер» (далі ТОВ «АІП «Агроінтер»») подало адміністративний позов до Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області (далі Верхньодніпровська ОДПІ), у якому просить суд визнати недійсними та скасувати податкові повідомлення-рішення Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області:

- від 17.12.2012 року №0000362240;

- від 17.12.2012 року №0000372220.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що підприємство не погоджується з висновками податкового органу про нікчемність договору поставки, укладеного позивачем з товариством з обмеженою відповідальністю «Укроіл» (далі ТОВ «Укроіл»), та про завищення ТОВ «АІП «Агроінтер»» податкового кредиту на суму 192 503,32 грн., що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 192 503,32 грн., та валових витрат, що призвело до заниження податку на прибуток на суму 529 384,14 грн., про те, що витрати фактично не здійснені і не підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції. Дані висновки позивач вважає необґрунтованими та не підтвердженими належними та достатніми доказами, так як на підставі дослідження та аналізу лише інформаційних баз та податкових звітностей, на підставі одних лише посилань на відсутність контрагента за місцезнаходженням неможливо зробити висновок про нікчемність правочину. Позивач вважає, що викладені відповідачем в акті висновки не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку, що є порушенням Порядку №984; інформація, викладена відповідачем в акті, необґрунтована, а тому не може носити доказовий характер та підтверджувати встановлені у ньому факти. Висновки податкового органу про те, що діяльність ТОВ «АІП «Агроінтер»» була спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з отриманням податкової не доведені належним чином.

Ухвалою суду від 02.01.2013р. відкрито провадження в адміністративній справі №804/10/13-а та призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 18.01.2013р

17.01.2013 року до суду надійшло клопотання представника відповідача про перенесення судового засідання, в зв'язку з об'ємністю та складністю даної справи, з метою якісної підготовки до судового засідання.

В зв'язку з необхідністю заслухати позицію відповідача та витребування додаткових доказів від позивача судовий розгляд справи відкладено на 12.02.2013 року.

11.02.2013 року до суду надійшло клопотання представника позивача про перенесення розгляду справи, оскільки явка представника неможлива, в зв'язку з перебуванням його у відрядженні.

12.02.2013 року до суду надійшли письмові заперечення на позовну заяву представника відповідача обґрунтовані тим, що Верхньодніпровською ОДПІ було проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ТОВ «АІП «Агроінтер»», в ході якої встановлено, що підприємством не надано довіреності на отримання товару працівником ТОВ «АІП «Агроінтер»», накази на відрядження водіїв під час перевезення ПММ, подорожні листи при здійсненні перевезень нафтопродуктів, частково відсутні сертифікати якості. За результатами аналізу встановлено не підтвердження придбання ТОВ «Укроіл» товарів та укладення угод з метою настання реальних наслідків, господарські операції за період з 01.01.2011 року по 31.03.2011 рік щодо придбання та подальшої реалізації їх покупцям (споживачам) не підтверджується стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій. ТОВ «Укроіл» має ознаки фіктивності, оскільки підприємство за податковою адресою не знаходиться, відсутність складських приміщень, автотранспорту унеможливлює здійснення фінансово-господарських операцій.

В зв'язку з неявкою сторін в судове засідання судовий розгляд справи відкладено на 19.02.2013 року.

Представники позивача позовні вимоги підтримали та просили їх задоволити в повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував та просив в їх задоволені відмовити.

Заслухавши присутніх представників сторін, дослідивши матеріали справи та чинне законодавство, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зробив висновок, що позов належить задоволити з наступних підстав:

ТОВ «АІП «Агроінтер» зареєстровано як юридична особа 30.06.2000 року Верхньодніпровською райдержадміністрацією, перебуває на обліку платників податків у Верхньодніпровській ОДПІ.

28.11.2012 року відповідно до ст. 20, 75, 78.1.11, п. 81.1 ст. 81, п. 82.2 ст. 82 ПК України та згідно наказу Верхньодніпровської ОДПІ на проведення перевірки №665 від 21.11.2012 року відповідачем проведена документальна позапланова виїзна перевірка товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрно-інтеграційного підприємства Агроінтер» з питання правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток за період з 01.03.2011 року по 31.03.2011 року по взаємовідносинах з ТОВ «Укроіл».

За результатами перевірки складено акт №266/222-21892451 від 28.11.2012 року «Про результати позапланової виїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрно-інтеграційного підприємства Агроінтер» з питання правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток за період з 01.03.2011 року по 31.03.2011 року по взаємовідносинах з ТОВ «Укроіл»», в якому зафіксовано порушення позивачем:

- п. 1.32 ст.1, п. 4.1 ст. 4, п. 5.1, пп. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 року №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» із змінами та доповненнями, при визначені суми податку на прибуток в сумі 529 384,14 грн;

- п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 ПК України при визначенні суми податку на додану вартість 192 503,32 грн.

04.12.2012 року позивач надав Верхньодніпровській ОДПІ заперечення на акт перевірки.

Заперечення податковим органом до уваги прийняті не були і листом №5985/10/22-2 від 12.12.2012 року у задоволенні вимог, викладених у запереченні, було відмовлено.

На підставі акту перевірки податковим органом 17.12.2012р. винесено:

- податкове повідомлення-рішення №0000372220, яким згідно з підпунктом 54.3.2 пп.54.3 ст. 54 ПК України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 192 503,32 грн.;

- податкове повідомлення-рішення №00003622240, яким згідно з підпунктом 54.3.2 пп.54.3 ст. 54 ПК України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану прибуток підприємства на суму 529 384,14 грн..

Не погоджуючись з такими висновками відповідача позивач звернувся до суду та просить усі зазначені податкові повідомлення-рішення визнати недійсними та скасувати.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» N 334/94-ВР від 28.12.1994 року (надалі Закон N 334/94-ВР, норми якого були чинні на момент виникнення спірний правовідносин) валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами. Валовий доход включає: загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону).

Згідно ст. 5 Закону N 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

На підставі п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту (п. 198.2 ст. 198 ПК України) вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.6. ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Як вбачається з матеріалів справи, в ході перевірки перевіряючими досліджувались господарські операції позивача з його контрагентом ТОВ «Укроіл».

Так, 04.01.2011 року між ТОВ «Укроіл» (Постачальник) та ТОВ «АІП «Агроінтер» (Покупець) був укладений договір поставки нафтопродуктів №ДГПО-04/01/11-1, згідно якого постачальник зобов'язується передати в погоджені строки, а покупець прийняти і оплатити на умовах, викладених в договорі, нафтопродукти, іменовані далі - товар, найменування, кількість, ціна яких вказується в накладних документах на товар, які оформлюються на кожну окрему партію товару.

Номенклатура товару, його кількість, ціна встановлюється сторонами за обопільною згодою на основі заявки покупця й зазначаються в розрахункових документах (рахунках-фактурах) та/ чи в відвантажувальних документах (видаткових накладних) на товар, котрі являються специфікацією в розумінні ст. 266 ГК України та складають невід'ємну частині цього договору (п. 1.2 договору).

Товар поставляється погодженими партіями, у відповідності із заявками покупця на поставку тої чи іншої партії товару. Форма заявки викладена в Додатку №1 до чинного Договору, який є його невід'ємною частиною. Заявка вважається оформленою покупцем належним чином, якщо вона була надіслана письмово (факсом або електронною поштою) з урахуванням п. 6.7. договору. Поставка товару підтверджується накладними документами на товар (видатковими накладними та/або актами приймання-передачі), які підписані представниками обох сторін.(п. 2.1 договору).

Загальна ціна цього договору визначається кількістю отриманого та оплаченого товару покупцем протягом всього строку дії договору. Вартість кожної окремої партії товару визначається постачальником в рахунках-фактурах та накладних документах. (п. 3.1 Договору).

Покупець зобов'язується оплачувати повну вартість (в розмірі 100 %) товару (в тому числі ПДВ), відображену в рахунках-фактурах на кожну окрему партію товару, (видаткових накладних та /або актах приймання-передачі), у строк, визначений у відповідних рахунках-фактурах, але у всякому разі до моменту відвантаження такого товару. У випадках прострочення покупцем строку оплати, визначеного в рахунку-фактурі, такий рахунок-фактура вважається анульованим. Після чого покупець має право повторно надіслати постачальнику заявку на товар (партію товару) та отримати рахунок-фактуру на подальшу оплату. Ціна товару (партії товару) визначена в рахунку-фактурі після своєчасної її оплати покупцем змінам не підлягає.

Платіжні документи за цим договором оформлюються згідно умов чинного законодавства України, з дотриманням усіх вимог, які зазвичай ставляться до змісту і форми таких документів, з обов'язковим зазначенням номеру та дати укладання договору, згідно з яким здійснюється перерахування грошових коштів. (п. 3.2 договору).

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне:

згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена підпунктом 1.2 пункту 1, підпункту 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. № 996-ХІУ, із змінами та доповненнями, встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пункту 2.4 вказаного вище Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до пунктів 2.15, п.2.16 цього ж Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

· придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

· придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З матеріалів справи, зокрема, з копій документів (договору поставки, рахунків-фактури, заявок, видаткових та податкових накладних, товарно-транспортних накладних) за перевіряємий період, вбачається, що ТОВ «Укроіл» відвантажило на адресу позивача товар на загальну суму 1 258 339,95 грн., виписало видаткові накладні РН-0000169 від 03.03.2011 року, РН-0000232 від 18.03.2011 року, РН-0000249 від 22.03.2011 року, РН-0000250 від 22.03.2011 року, РН-0000252 від 22.03.2011 року, РН-0000266 від 23.03.2011 року, РН-0000273 від 24.03.2011 року, РН-0000314 від 30.03.2011 року, РН-0000315 від 30.03.2011 року; податкові накладні: №39 від 10.03.2011 року, №48 від 11.03.2011 року, №55 від 12.03.2011 року, №79 від 17.03.2011 року, №86 від 18.03.2011 року, №106 від 22.03.2011 року, №117 від 23.03.2011 року, №118 від 23.03.2011 року, №132 від 24.03.2011 року, №133 від 24.03.2011 року, №150 від 28.03.2011 року.

Оплата за поставлений товар здійснювалась позивачем шляхом безготівкових розрахунків згідно платіжних доручень: №85 від 10.03.2011 року, №87 від 11.03.2011 року, №89 від 12.03.2011 року, №135 від 12.03.2011 року, №95 від 17.03.2011 року, №145 від 17.03.2011 року, №201 від 17.03.2011 року, №97 від 18.03.2011 року, №99 від 22.03.2011 року, №155 від 22.03.2011 року, №102 від 23.03.2011 року, №159 від 23.03.2011 року, №104 від 24.03.2011 року, №161 від 24.03.2011 року, №162 від 24.03.2011 року, №207 від 24.03.2011 року, №206 від 24.03.2011 року, №174 від 28.03.2011 року.

З наявних у справі первинних документів, можна зробити висновок, що всі первинні документи, надані позивачем, відповідають вимогам, встановленим Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", не викликають сумнівів щодо їх достовірності та підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між сторонами.

Таким чином, висновки податкового органу про те, що відсутній факт придбання товару у ТОВ «Укроіл» не доведені належним чином та спростовуються документально.

Не відповідають вимогам чинного законодавства України і висновки податкового органу щодо нікчемності укладеного між сторонами договору, оскільки приписами Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом не дійсним (ст. 204 ЦК України).

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ст.215 ЦК України); нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (ст. 236 ЦК України); недійний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ст. 216 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

ЦК України встановлює, що нікчемними є правочини: у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину (ч. 1 ст. 219, ч. 1 ст. 220 ЦК України); у разі відсутності схвалення правочину який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 221 ЦК України); правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування (ч. 1 ст. 224 ЦК України); у разі відсутності схвалення опікуном, правочину, який вчинено недієздатною фізичною особою (ч. 1 ст. 226 ЦК України); а також в інших випадках передбачених ч. 1 ст. 27, ч. З ст. 121, ч. 6 ст. 126, ч. З ст. 247, ч. 1 ст. 249, ч. 2 ст. 547, ч. З ст. 586, ч. З ст. 614, ч. 6 ст. 633, ч. 2 ст. 661, ч. 4 ст. 698, ч. З ст. 719, ч. 4 ст. 720, ч. 1 ст. 739 та іншими статтями ЦК України.

Щодо посилання відповідача в акті перевірки на ст. 228 ЦК України, то слід відзначити, що ця норма взагалі не може стосуватись укладених позивачем договорів поставки нафтопродуктів, адже статтею 228 ЦК України встановлено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

З аналізу вище викладених норм ЦК України вбачається, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Це означає, що правочин є нікчемним, якщо це прямо обумовлено в Законі. Проте, статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності цивільних правочинів, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлено законом або якщо правочин не визнано судом недійсним. Тобто, зі змісту цієї норми випливає, що підстави недійсності правочинів можуть бути передбачені виключно законами. Правочин може бути визнано недійсним тільки на підставі і за наслідками, передбаченими законом. Також нормами ЦК України передбачено, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Посилання на статті 203 та 215 ЦКУ можуть бути використані лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Інших підстав визнання правочину нікчемним діюче законодавство не передбачає.

Правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. У разі оспорювання стороною правочину факту його нікчемності, такий правочин може визнаватися таким у судовому порядку.

Укладений між сторонами договір не визнавався недійсним в судовому порядку, а твердження відповідача про нікчемність цього правочину не приймається до уваги судом, оскільки не є безспірним. Позивач вважає такий договір укладеним у відповідності до вимог чинного законодавства та таким, що спрямований на реальне настання правових наслідків.

Щодо тверджень відповідача про те, що до перевірки надано товарно-транспортні накладні №13/03 від 03.03.2011 року, №114/03 від 18.03.2011 року, 166/03 від 23.03.2011 року, №169/03 від 24.03.2011 року, №219/03 від 30.03.2011 року, №156/03 від 22.03.2011 року, які не належно оформлені, то необхідно врахувати те, що наявність або відсутність товарно-транспортних накладних може підтверджувати дотримання або порушення правил перевезення вантажів автомобільним транспортом, які не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства та не свідчить про безтоварність операції; відсутність саме товарно-транспортних накладних не позбавляє покупця товарів права включити понесені ним витрати з придбання товарів до складу валових витрат та віднести до податкового кредиту відповідні суми податку на додану вартість.

Умовами договору, укладеного між сторонами, не передбачено обов'язкову наявність товарно-транспортних накладних.

Відповідач зазначає, що ТТН на вивезення нафти або нафтопродуктів автотранспортом вантажоодержувача оформлюється на підставі довіреності вантажоодержувача, а під час постачання вантажовідправником - на підставі подорожнього листа автотранспортного підприємства.

Як вбачається з матеріалів справи, транспортування товару здійснюється автотранспортом, що надається покупцем ( ТОВ «АІП «Агроінтер»»).

Поставка товару здійснюється протягом 3 робочих днів з дати зарахування грошових коштів (100 % оплата за товар) на банківський рахунок постачальника, згідно з умовами договору. (п. 2.2. договору).

Постачальник зобов'язується в строк, визначений п. 2.2 договору відвантажити покупцю партію товару, а покупець зобов'язується її прийняти. (п. 2.3. договору).

Відвантаження товару (партії товару), що поставляється згідно умов договору та видача відповідних документів на товар здійснюється постачальником на підставі належним чином оформленого доручення, на отримання товару (партії товару) (п. 2.11 договору).

Товар згідно товарно-транспортних накладних перевозився на автомобілях ЗИЛ, держ. №58-09 ДНУ, МАЗ держ. №АЕ47-32 ЕК, Вольво держ. №АЕ66-35 ВІ. Відповідно до Наказу №04/01-01 від 04.01.2011 року дані автомобілі у 2011 році були закріплені за робітниками підприємства.

Відповідно до Свідоцтв про реєстрацію транспортного засобу, вищезазначені автомобілі належать на праві власності ТОВ «АІП «Агроінтер»».

Між тим, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Судом встановлено, що товар, придбаний позивачем у вищевказаного контрагента, використовувався у господарській діяльності позивача (який згідно довідки з ЄДРПОУ займається оптовою торгівлею твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами, оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин, неспеціалізована оптова торгівля, інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах, роздрібна торгівля пальним, вантажний автомобільний транспорт), оскільки в матеріалах справи наявні докази подальшого продажу отриманого товару.

Крім того, ТОВ «Укроіл» на момент виписання ним позивачу податкових накладних за договором поставки було зареєстроване як платник податку на додану вартість.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень і способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладання штрафних санкції, воно лише передбачає обов'язок платника податку надати покупцю податкову накладну.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на включення суми податку на додану вартість у податковий кредит у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень не надав доказів та не довів обґрунтованості визначення податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств позивачу і правомірності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, в свою чергу позивач, про що свідчать матеріали справи, належним чином виконав свої договірні зобов'язання та оплатив вартість поставленого товару, тому у суду є підстави вважати протиправними та такими, що підлягають скасуванню оскаржувані податкові повідомлення-рішення по визначенню суми податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств та за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів.

Від-так, позовні вимоги належить задоволити в повному обсязі.

Згідно ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Оскільки позовні вимоги ТОВ «АІП «Агроінтер»» задоволено в повному обсязі, то на користь позивача слід стягнути з Державного бюджету України 2 294,00 грн. судового збору.

Керуючись ст.ст.2, 8-12, 69, 71, 72, 86, 159-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрно-інтеграційне підприємство «Агроінтер» до Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень - задоволити.

Визнати недійсним та скасувати податкові повідомлення-рішення Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області від 17.12.2012 року №0000362240; від 17.12.2012 року №0000372220.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрно-інтеграційне підприємство «Агроінтер» 2 294,00 грн. судового збору.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 25 лютого 2013 року

Суддя С.В. Ніколайчук