Постанова № 29686508, 26.02.2013, Луганський окружний адміністративний суд

8.2.1

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 лютого 2013 року Справа № 812/1106/13-а

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

судді: Солоніченко О.В.

при секретарі: Балябі В.С,

за участю

представника позивача Дьяченко Т.О. довіреність від 23.01.2013,

представника відповідача Шуст Ю.В. довіреність від 10.01.2013,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «Арсенал» до Державної податкової інспекції в Жовтневому районі м. Луганська Луганської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 27.11.2012 № 000220310, та № 000221310 -

ВСТАНОВИВ:

31 січня 2013 року Луганським окружним адміністративним судом відкрито провадження у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «Арсенал» до Державної податкової інспекції в Жовтневому районі м. Луганська Луганської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 27.11.2012 № 000220310 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 1369,00 грн., та № 000221310 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1487,50 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивачем зазначено, що оскаржувані рішення прийняті відповідачем на підставі акта перевірки позивача за період з 01.08.2011 по 30.09.2011, яким встановлено нікчемність правочинів через відсутність реального характеру господарських операцій між позивачем та ПП «АРТ-КОР». Такі висновки податкового органу ґрунтуються на висновках акта про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «АРТ-КОР» через його відсутність за місцезнаходженням. На думку позивача, встановлення у вересні 2012 року відсутності контрагента за місцезнаходженням не є належним доказом відсутності реального характеру господарських операцій, що відбувались у серпні - вересні 2011 року.

Позивач вказує також, що акт перевірки містить твердження податкового органу щодо відсутності у ПП «АРТ-КОР» кваліфікованого персоналу, що також свідчить про неможливість здійснення господарських операцій цим підприємством. При цьому відповідачем не досліджувались відомості звіту ПП «АРТ-КОР» форми 1ДФ, підтверджує наявність відповідної кількості працівників.

Позивач стверджував, що визначаючи угоди позивача з ПП «АРТ-КОР» як нікчемні, відповідачем не враховано норми ст.ст. 203, 228 Цивільного кодексу України.

Крім того, позивач зазначив, що господарські операції, що відбувались між ним та ПП «АРТ-КОР» відображені належним чином у відповідних первинних документах бухгалтерського та податкового обліку.

Представник позивача в судовому засіданні підтримала заявлені вимоги, просила суд задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечувала, та посилаючись на норми ст. 44, 138, 139, 198 Податкового кодексу України, ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, п. 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, відповідач вказує, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарських операцій. Під час перевірки позивача було використано податкову інформацію Ленінської МДПІ, зокрема акт про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «АРТ-КОР», яким встановлено відсутність основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів, виробничих потужностей, недостатність трудових ресурсів для здійснення будь-якого виду діяльності, та вбачається проведення транзитних потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди посередникам з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, які не мають реального характеру.

Крім того, відповідач вказав, що під час перевірки позивачем не було надано всі первинні документи, що підтверджують здійснення господарських операцій позивача з ПП «АРТ-КОР», а саме, не було надано регістри бухгалтерського обліку про рахунках 371, 377, 681, 641, 631, 643, 644, 311, банківські виписки, реєстри витрат та доходів за ІІІ квартал 2011 року. Надані позивачем для перевірки акти виконаних робіт за угодами з ПП «АРТ-КОР» не містять інформації, які саме роботи було виконано.

За таких підстав представник відповідача просила суд відмовити у позові у повному обсязі.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові матеріали справи, сул дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню, враховуючи наступне.

Позивач - Приватне підприємство «Арсенал», ідентифікаційний код 21767390, зареєстровано в якості юридичної особи виконавчим комітетом Луганської міської ради 19.01.1994, перебуває на податковому обліку в ДПІ в Жовтневому районі м. Луганська з 02.02.1994, зареєстровано платником податку на додану вартість 08.02.2007 (а.с. 9-23).

У період з 24.10.2012 по 02.11.2012 відповідачем - Державною податковою інспекцією в Жовтневому районі м. Луганська Луганської області Державної податкової служби проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ПП «АРТ-КОР» за період з 01.08.2011 по 30.09.2011., за результатами якої складено акт за № 2011/22/21767390 від 09.11.2012 (а.с.25-30).

Підстави призначення та порядок проведення перевірки позивачем не оскаржуються.

Висновками акта перевірки встановлено порушення позивачем:

- п. п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість у серпні 2011 року на суму 450,00 грн. у вересні 2011 - на суму 740,00 грн.;

- п. п. 138.1, 138.2, 138.4, ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток за ІІІ квартал 2011 року на загальну суму 1369,00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 27 листопада 2012 року форми «Р» № 000220310 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 1369,00 грн., та № 000221310 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1487,50 грн., в тому числі за основним платежем - 1190,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 297,50 грн.(а.с. 36, 37).

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства визначає Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI (надалі - ПК України).

За приписами ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема,: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Відповідно до пп.54.3.2. п. 54.3. ст. 54 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Відповідно до п.58.1. ст. 58 ПК України у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення.

Згідно з вимогами п.185.1 ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт);

г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт);

ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України;

д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Відповідно до п.187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

За операціями з виконання підрядних будівельних робіт суб'єкти підприємницької діяльності можуть застосовувати касовий метод податкового обліку відповідно до підпункту 14.1.266 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.

П. 188.1 ст. 188 ПК України встановлено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Підстави формування податкового кредиту визначає ст. 198 ПК України. Відповідно до п. 198.1. цієї статті право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

В силу п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу норм п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Порядок визначення суми ПДВ, що підлягає сплаті до Державного бюджету визначає ст. 200 ПК України, відповідно до п.200.1, якої сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню до Державного бюджету України визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пп. 134.1.1. п. 134.1. ПК України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з п.135.1 ст. 135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з:

доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті;

інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

В силу норм п. 135.2 ст. 135 ПК України доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп.135.4.1.п. 135.4. ст. 135 ПК України дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

П.137.1. ст. 137 ПК України передбачає, що дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар.

Дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

Відповідно до п. 138.1. ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Пп.138.1.1. п. 138.1 ст. 138 встановлено, що витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

В силу норм п.138.2. ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Виходячи з норм пп. 139.1.9. п. 139.1 ст. 139 ПК України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.

Отже, виходячи з вимог вказаних норм, підтвердженням витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток є відповідні розрахункові, платіжні та інші первинні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, підставою для нарахування податкового кредиту та податкового зобов'язання з ПДВ є податкова накладна.

Як вбачається з акта перевірки, висновки відповідача про допущення позивачем вищевказаних порушень ґрунтуються на тому, що господарська діяльність контрагента позивача - ПП «АРТ-КОР» має ознаки відсутності реального характеру здійснення, а саме, відсутні рух активів, зобов'язань чи власного капіталу у процесі господарської операції, фізичні, технічні та технологічні можливості до вчинення задекларованих господарських операцій, а саме, відсутній кваліфікований персонал, основні фонди та транспортні засоби, приміщення для зберігання товарів тощо, відсутній зв'язок між фактом придбання товарів, спорудженням основних фондів, понесенням інших витрат з господарською діяльністю платника податку. Крім того, ПП «АРТ-КОР» не знаходиться за місцезнаходженням, у учасників задекларованих підприємством господарських операцій відсутній спеціальний податковий статус (постачальник товарів не зареєстрований платником ПДВ, відсутність повноважень представників контрагента на складання первинних розрахункових документів та документів податкової звітності тощо).

Наведені обставини в акті перевірки викладено відповідачем виходячи з акта Ленінської МДПІ в м. Луганську за № 994/15-300/24844228 про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ПП «АРТ-КОР» з питань підтвердження господарських відносин з контрагентами їх реальності та повноти відображення в обліку за серпень-вересень 2011, інформаційних баз даних АІС «Бест-Звіт», Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, що використовується в Ленінській МДПІ м. Луганська, якими встановлено, що ПП «АРТ-КОР» має стан 8 - до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням (а.с.188-200).

Акт перевірки містить твердження відповідача про те, що з урахуванням норм ст.ст. 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України вищевказані ознаки відсутності реального характеру здійснення господарських операцій свідчать про нікчемність правочинів, укладених ПП «АРТ-КОР», в тому числі і з позивачем. На думку відповідача, оскільки реальний характер господарської діяльності відсутній, то виходячи з норм Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» відповідні документи не є первинними для цілей ведення податкового обліку, навіть за наявності всіх формальних реквізитів, що передбачені чинним законодавством.

При цьому, суд звертає увагу, що в акті перевірки відповідача зазначено, що вказані обставини підлягають з'ясуванню та оцінюванню у їх сукупності. Тобто, на думку суду, податковим органом безпосередньо в акті перевірки вказано про не підтвердження відповідним чином відсутності реального характеру господарських операцій ПП «АРТ-КОР».

Як зазначалось, вказані обставини викладено відповідачем в акті виключно з урахуванням акта Ленінської МДПІ про неможливість проведення зустрічної звірки. При цьому відповідач посилається на часткову відсутність первинних документів бухгалтерської та податкової звітності, що підтверджують правомірність визначення сум витрат, які впливають на визначення податку на прибуток, та правомірність формування податкового кредиту з ПДВ, а саме не було надано регістри бухгалтерського обліку про рахунках 371, 377, 681, 641, 631, 643, 644, 311, банківські виписки, реєстри витрат та доходів за ІІІ квартал 2011 року. Надані позивачем для перевірки акти виконаних робіт за угодами з ПП «АРТ-КОР» не містять інформації, які саме роботи було виконано.

Оцінивши висновки акта перевірки, суд вважає їх безпідставними враховуючи наступне.

Згідно зі ст. 203 Цивільного Кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства. Цивільним законодавством України передбачено умови чинності правочинів, а саме: зміст правочину не повинен суперечити цивільному законодавству; правочини можуть укладати лише особи, які мають необхідний обсяг цивільної дієздатності; наявність правочину свідчить про єдність внутрішньої волі і волевиявлення суб'єкта; при укладенні правочину обов'язкове дотримання передбаченої законом форми; правочин має бути реальним, тобто спрямованим на настання правових наслідків, що зумовлені ним; відповідність правочину спеціальним умовам.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачена презумпція правомірності правочину, під якою розуміється те, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. При цьому, не вимагається прямої вказівки на правомірність тих чи інших дій в акті цивільного законодавства. Спростувати презумпцію правомірності правочину можливо лише у випадку, коли недійсність правочину передбачена прямою нормою закону, так само як застосувати наслідки такого правочину можливо лише за санкціями встановленими законом.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст.228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Проте, у спірних правовідносинах податковий орган всупереч вимогам частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не довів факту нікчемності правочину та факту відсутності реального характеру господарських операцій між позивачем та ПП «АРТ-КОР».

На думку суду, фактичне виконання угод позивача з ПП «АРТ-КОР» підтверджено, відповідно договором, податковими накладними, рахунками, актами надання послуг, платіжними дорученнями, виписками з банківського рахунку, реєстрами виданих та отриманих податкових накладних, виписками з журналів ордерів з бухгалтерських рахунків. (а.с.44-80, 185-187).

Так, з матеріалів справи вбачається, що між позивачем та ПП «АРТ-КОР» (виконавець) було укладено Договір про технічне обслуговування, супроводження та ремонт холодильного обладнання від 10.02.2011 № 180/02-11/525ТО/12/А, відповідно до якого виконавець зобов'язується в обумовлений строк надати послуги технічного обслуговування, супроводження та ремонту холодильного обладнання згідно з переліком робіт, що є додатком до договору, а замовник зобов'язується прийняти та сплатити вартість цих робіт на умовах цього договору на підставі наданих рахунків.

Доказом фактичного виконання робіт є акти надання послуг від 17.08.2011, 29.09.2011, від 30.09.2011. Надання вказаних послуг відображено також у Журналі технічного обслуговування холодильного обладнання. На вказані в актах надання послуг суму вартості робіт ПП «АРТ-КОР» виписані податкові накладні від 17.08.2011 № 1258, від 16.09.2011 № 1340, від 29.09.2011 № 1376.

Фактична сплата за виконані роботи проведена у безготівковій формі, на підставі рахунків від 17.08.2011 № 445 та № 1427, від 29.09.2011 № 478, та підтверджується платіжними дорученнями від 16.09.2011 № 14704, від 09.09.2011 № 14245, від 19.10.2011 № 16656 на загальну суму з ПДВ 7 140,00 грн., виписками по рахунку позивача.

Посилання відповідача на відсутність регістрів бухгалтерського обліку про рахунках, банківських виписок, реєстрів витрат та доходів за ІІІ квартал 2011 року, судом не приймаються, оскільки відсутність чи наявність вказаних документів може свідчити лише про наявність чи відсутність порушень позивачем правил ведення бухгалтерського обліку та, відповідно не може слугувати беззаперечним доводом щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо правомірності формування складу валових витрат чи податкового кредиту.

Відповідачем не надано також доказів порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного заволодіння ним.

Згідно з частиною першою статті 207 Господарського кодексу України (далі за текстом - ГК) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Відповідно до ст. 208 Господарського кодексу України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Таким чином, для визнання недійсними угод необхідно встановити вину сторін (сторони) у формі умислу при укладені угоди, факт наявності суб'єктивного чинника може мати місце з боку посадових осіб суб'єкта господарювання, а не з боку самої юридичної особи, а тому суб'єктивний склад правопорушення повинен бути встановлений конкретним державним органом та підтверджений законодавчо визначеними засобами доказування.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що податковим органом встановлений факт ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів).

Тобто, у спорі, що розглядався, відсутні докази наявності вини позивача та умислу щодо укладення угоди, завідомо суперечної інтересам держави та суспільства щодо ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів).

Вказаною статтею встановлено, що правові наслідки недійсності правочину, які регулюються цією нормою, застосовуються до сторін такого правочину в разі визнання господарського зобов'язання недійсним.

В матеріалах справи докази визнання у встановленому порядку договорів позивача з ПП «АРТ-КОР» недійсними відсутні.

Суд вважає, що чинне законодавство не ставить право платника податків на формування податкового кредиту та складу витрат у залежність від дій чи бездіяльності його контрагентів, знаходження їх за своєю юридичною адресою, тощо. Законодавство України з питань оподаткування не зобов'язує платника податків перевіряти наявність у контрагента основних фондів та трудових ресурсів, а контрагента надавати платнику податків документальне підтвердження наявності у нього адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань.

З урахуванням таких обставин висновки відповідача, викладені в акті перевірки, вбачаються безпідставними, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення, прийняті в результаті безпідставних висновків перевірки, - протиправними. Відтак, оскаржувані податкові повідомлення рішення з урахуванням їх протиправності підлягають скасуванню. Тобто, позовні вимоги підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Позов Приватного підприємства «Арсенал» до Державної податкової інспекції в Жовтневому районі м. Луганська Луганської області Державної податкової служби задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Жовтневому районі у м. Луганську від 27 листопада 2012 року форми «Р» № 000220310 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 1369,00 грн., та № 000221310 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1487,50 грн.

Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів після її проголошення а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ст. 186 КАС України, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження, або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанову в повному обсязі складено 04 березня 2013 року.

Суддя О.В. Солоніченко