Постанова № 29686496, 30.01.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

30 січня 2013 року 2а-5913/12/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Терлецької О.О., при секретарі судового засідання: Іванову Д.О.,

за участю представників сторін:

від позивача - Борущак Р.Р., Заковоротня О.М., Кучеренко Г.О.,

від відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Публічного акціонерного товариства «Ветропак Гостомельський Склозавод»

до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Публічне акціонерне товариство «Ветропак Гостомельський Склозавод» (далі - позивач) з позовною заявою до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Ухвалами суду від 04.12.2012 було відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду. В судове засідання з'явились представники сторін.

Представники позивача позов підтримали повністю, просили скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 6.07.2012 №0000552310 та від 11.09.2012 №0000802310 (далі - оскаржувані рішення). Позовні вимоги представники позивача обґрунтовують невірним застосуванням відповідачем норм податкового законодавства щодо нарахування екологічного податку.

Представник відповідача проти позову заперечив, подав до суду письмові заперечення. Однак суд констатує, що письмові заперечення в більшій мірі містять дослівний витяг з акта перевірки відповідача від 21.06.2012 в тому числі і щодо правовідносин, які не мають відношення до справи (опис перевірки позивача щодо дотримання порядку сплати податку на додану вартість та ін.), а в решті - суперечливі пояснення. Так, заперечуючи проти позову, відповідач в письмових запереченнях зазначає, що: «Перевіркою повноти визначення податкових зобов'язань за період з 01.10.2010 по 31.12.2011 не встановлено їх заниження або завищення». В судовому засіданні представник відповідача не зміг надати належних пояснення щодо предмету доказування в даній справі. Так, зокрема, представник відповідача не зміг надати суду пояснення щодо того, як визначалась база оподаткування щодо конкретного випадку нарахування екологічного податку позивачу. Тому, суд не може оцінити письмові заперечення відповідача та усні пояснення представника відповідача в судовому засіданні як пояснення по суті заявлених позовних вимог, а з'ясовуючи обставини, щодо яких заявлено позов, бере до уваги викладене у акті відповідача від 21.06.2012 року №874/22-4/00333888 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки Акціонерного товариства «Ветропак Гостомельський Склозавод» (код за ЄДРПОУ 00333888) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 по 31.12.2011».

Дослідивши обставини справи та заслухавши пояснення сторін, суд встановив наступне.

Відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 по 31.12.2011. За наслідками цієї перевірки відповідачем було складено акт від 21.06.2012 №874/22-4/00333888 (далі - Акт перевірки).

Із Акта перевірки слідує, що відповідач встановив що позивач при декларуванні екологічного податку в підзвітний період не врахував відходи, які зберігались у нього тимчасово (до передачі третім особам для утилізації), а саме:

- в І кварталі 2011 року фактичні обсяги розміщення відходів ІІІ класу небезпеки - 1,34 т. відпрацьованого мастила; ІV класу небезпеки - 1,69 т. відпрацьованої гуми, 662,50 т. відходів дільниці по переробці склобою та 27,18 т. відходів технологічних-шламу;

- в ІІ кварталі 2011 року фактичні обсяги розміщення відходів ІІІ класу небезпеки - 3,88 т. відпрацьованого мастила; ІV класу небезпеки - 1,24 т. відпрацьованої гуми, 840 т. відходів дільниці по переробці склобою та 64,33 т. відходів технологічних-шламу;

- в ІІІ кварталі 2011 року фактичні обсяги розміщення відходів ІІІ класу небезпеки - 0,58 т. відпрацьованого мастила; ІV класу небезпеки - 0,90 т. відпрацьованої гуми, 0,42 т. матеріалів обтиральних забруднених, 905 т. відходів дільниці по переробці склобою, 77,01 т. відходів технологічних-шламу та 32,20 т. відходів виробничо-технологічних від гранулятора;

- в ІV кварталі 2011 року фактичні обсяги розміщення відходів ІІІ класу небезпеки - 1,60 т. відпрацьованого мастила; ІV класу небезпеки - 1,76 т. відпрацьованої гуми, 1,50 т. відпрацьованих шин, 0,20 т. матеріалів обтиральних забруднених, 0,20 т. відходів пластикових, 525 т. відходів дільниці по переробці склобою та 86,07 т. відходів технологічного шламу, І класу небезпеки - 505 одиниць відпрацьованих люмінесцентних ламп.

Визначаючи обсяги відходів відповідач в жодному документі не визначає з яких джерел (документів) було встановлено саме таку кількість (фактичні обсяги) відходів та на який час. Пояснень щодо цих обставин не надав в суді і представник відповідача. Таким чином, відомості щодо наявності відходів на зберіганні позивача на час проведення перевірки чи за підзвітний період, на які вказує відповідач в Акті перевірки, не підтверджені відповідачем при розгляді цієї справи, а відтак суд, застосовуючи норму статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, - не може взяти ці відомості до уваги як достовірні.

За висновками Акта перевірки, відповідач встановив порушення позивачем статті 249 Податкового кодексу України, у зв'язку з заниженням екологічного податку на загальну суму 17 865, 57 грн., в тому числі по періодах: за І квартал 2011 року в сумі 2 605,51 грн., за ІІ квартал 2011 року - в сумі 3 433, 14 грн., за ІІІ квартал 2011 року - в сумі 3825,07 грн., за ІV квартал 2011 року - в сумі 8001,85 грн.

Як наслідок, - відповідач виніс податкове повідомлення-рішення від 6 липня 2012 року №0000552310 (далі - Рішення 1), яким позивачу було донараховано основного платежу 17 865,57 грн. та штрафних (фінансових) санкцій - 2 956,73 грн. При цьому, основний платіж у оскаржуваному рішенні від 6 липня 2012 року відповідач зазначає як «надходження від розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах».

Рішення 1 позивач оскаржив в адміністративному порядку, за наслідками якого відповідачем до суми, визначеної а Рішенні 1, було донараховано штрафних санкцій на суму 1 грн., та винесено нове повідомлення-рішення за №0000802310 (далі - Рішення 2) на суму 20 823,30 грн. (17 865, 57 грн. основного боргу та 2 956,73 грн. штрафних (фінансових) санкцій).

Позивач оскаржив Рішення 2 в адміністративному порядку. За наслідками цього оскарження Рішення 2 було залишене в силі.

Із поданих представником позивача документів, суд встановив, що в процесі господарської діяльності позивача утворюються відходи, які позивач передає на підставі договорів спеціалізованим підприємствам для їх утилізації, які були досліджені судом при розгляді даної справи (договори позивача з ТОВ «Акрос», ТОВ «Демікон», МПП «Рада», Київське міське управління ДК з утилізації відходів як вторинної сировини «Укрекокомресурси» Кабінету Міністрів України, ТОВ «Утіл-Сервіс»).

Надаючи правову оцінку відносинам, які складають предмет позову в даній справі, суд виходить з наступного.

Суд вважає Рішення 1 необґрунтованим, а тому протиправним та таким, що підлягає скасуванню. Цей висновок суд обґрунтовує наступним.

Стягнення екологічного податку регулюється нормами Розділу VІІІ Податкового кодексу України.

Стаття 242 Податкового кодексу України є загальною нормою щодо екологічного податку та визначає об'єкт оподаткування. Дана стаття має вичерпний характер та не передбачає субсидіарне застосування норм іншого законодавства при визначенні об'єкту оподаткування екологічним податком, а також не може в силу статті 19 Конституції України розширено тлумачитись відповідачем при виконанні останнім управлінських функцій.

Так статтею 242 Податкового кодексу України визначено, що об'єктом та базою оподаткування є, серед іншого, обсяги та види (класи) розміщених відходів, крім обсягів та видів (класів) відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об'єктах) суб'єктів господарювання. На цей об'єкт (вид діяльності) посилається відповідач, як на підставу нарахування позивачу екологічного податку.

Правова позиція відповідача в даній справі полягає в тому, що під розміщенням відходів він розуміє тимчасове зберігання позивачем відходів на власній території.

Відповідно до п.14.1.223 статті 14 Податкового кодексу України в редакції станом на день винесення оскаржуваних рішень, розміщення відходів - зберігання (тимчасове розміщення до утилізації чи видалення) та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері поводження з відходами.

Із зазначеної норми слідує, що дефініція «розміщення відходів» для цілей оподаткування передбачає таку обов'язкову умову як зберігання (тимчасове розміщення до утилізації чи видалення) та захоронення відходів - тобто одночасне здійснення як зберігання так і подальшого захоронення.

Таким чином, діяльність по зберіганню відходів може бути взята до уваги відповідачем лише у зв'язку з наступним захороненням таких відходів. Податковий кодекс України в редакції від 01.07.2012 року не відносить до поняття «розміщення відходів» тимчасове зберігання відходів без їх наступної утилізації.

На підтвердження такого підходу законодавець сформулював більш чітко дефініцію «розміщення відходів» в п.14.1.223 статті 14 Податкового кодексу України в редакції від 01.01.2012, визначивши, що: розміщення відходів - постійне (остаточне) перебування або захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозволи уповноважених органів.

Із матеріалів справи слідує, що позивач тимчасово зберігав відходи до моменту передачі їх іншим особам, які здійснювали утилізацію. Саме особи, які здійснюють утилізацію відходів і є платниками екологічного податку, оскільки вони зберігають такі відходи до моменту утилізації та утилізують їх. Позивач же не здійснював утилізацію відходів, а тому його діяльність не може характеризуватись як «розміщення відходів» в розумінні п.14.1.223 статті 14 Податкового кодексу України та з метою оподаткування екологічним податком.

Суд не досліджує у наступному правильність застосування позивачем ставок екологічного податку, оскільки вважає неправомірним саме нарахування позивачу екологічного податку за тимчасове розміщення відходів без їх наступної утилізації.

Суд вважає Рішення 2 також необґрунтованим, таким що прийняте всупереч чинному законодавству, а тому - таким, що підлягає скасуванню. Цей висновок суд обґрунтовує вищезазначеним щодо екологічного податку, а також наступним.

Суд встановив, що Рішенням 2 відповідач в порушення статті 61 Конституції України, якою передбачено гарантію неможливості притягнення особи двічі до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, - допустив притягнення особи до юридичної (податкової) відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, оскільки за одними і тими ж правовідносинами двічі нарахував екологічний податок та штрафні санкції.

Так з матеріалів справи слідує, що відповідач виніс Рішення 2 за наслідками адміністративного оскарження Рішення 1. Однак, рішенням Державної податкової служби України (далі - ДПС України) Рішення 1 було збільшено лише на 1 гривню в частині штрафних санкцій, в решті ж - залишено без змін.

Відповідно до п. 60.6 статті 60 Податкового кодексу України, якщо нарахована сума грошового зобов'язання або податкового боргу збільшується внаслідок їх адміністративного оскарження, раніше надіслане (вручене) податкове повідомлення-рішення або податкова вимога не відкликаються. На суму збільшення грошового зобов'язання надсилається окреме податкове повідомлення-рішення, а на суму збільшення податкового боргу окрема податкова вимога не надсилається (не вручається).

Враховуючи те, що нарахована сума грошового зобов'язання була збільшена лише на 1 грн., то і сума до сплати в Рішенні 2, відповідно до п. 60.6 статті 60 Податкового кодексу України, мала бути зазначена - 1 грн. Відповідач же в Рішенні 2, разом з донарахованою 1 грн. повторно зазначив всю суму екологічного податку та штрафу - 20 823,30 грн.

Ці обставини не були спростовані і представником відповідача в судовому засіданні, тому суд приходить до висновку, що Рішення 2 є протиправним та підлягає скасуванню.

У зв'язку з вищезазначеним суд приходить до висновку про під ставність заявленого позову та про повне задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Скасувати податкові повідомлення-рішення, прийняті Ірпінською об'єднаною державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби від 06.07.2012 № 0000552310 та від 11.09.2012 № 0000802310.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства «Ветропак Гостомельський Склозавод» судовий збір у розмірі 208 (двісті вісім) грн. 23 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні -протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Суддя Терлецька О.О.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 04 лютого 2013 р.