Постанова № 29683460, 25.02.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 лютого 2013 року 16:10 № 826/1054/13-а

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі головуючого судді Саніна Б.В., суддях - Донця В.А., Кобилянського К.М. при секретарі судового засідання Борисовій Т.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1до1. Головного управління державної міграційної служби України в м. Києві 2. Державної міграційної служби Українипровизнання недійсним рішення №713-12 від 06.12.2012 р.за участю представників:

від позивачаОСОБА_1 (Довідка про звернення захистом в Україні) ОСОБА_2 (договір)від відповідачаХоменець О. О. (довіреності)

ВСТАНОВИВ:

29.01.2013 р. до судді Окружного адміністративного суду м. Києва Саніна Б.В. надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління державної міграційної служби України в м. Києві, в якому просить суд визнати недійсним рішення Державної міграційної служби України (надалі - ДМС України) №713-12 від 06.12.2012 р. про відмову позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та повернути матеріали до ДМС України для повторного розгляду питання щодо визнання позивача особою, яка потребує додаткового захисту.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.01.2013 р. було відкрито провадження по справі та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні, за клопотанням представника позивача, в порядку передбаченому положеннями ст.52 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) було залучено другого відповідача - ДМС України.

В судове засідання з'явився представник позивача та позивач, які позов підтримали, просять позовні вимоги задовольнити із підстав викладених в адміністративному позові, зокрема зазначають, що відповідач під час винесення спірного рішення порушив положення Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (надалі - Закон №3671). Так, позивач та представник позивача вважають, що відповідач не вчинив всіх необхідних дій для детального встановлення причин та підстав оформлення позивачем документів для вирішення питання щодо визнання його в Україні біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту.

В судове засідання з'явився представник ДМС України та Головного управління ДМС України в м. Києві, який щодо заявлених позовних вимог заперечує в повному обсязі, просить в його задоволенні відмовити із підстав викладених в письмових запереченнях, та зазначає, що спірні наказ та рішення були прийняті в межах Закону №3671.

В судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивні частини постанови, повний текст постанови було виготовлено та підписано 26.02.2013 р.

Розглянувши наявні в матеріалах докази, заслухавши пояснення позивача, представника позивача та представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтується позов, оцінивши докази які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наступне.

ОСОБА_1, народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Рахім-яр-Кхан (Пакистан), є громадянином Пакистану. Прибув легально в Україну повітряним шляхом 13.06.2011 р.

Спеціальним законом, який визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні є Закон №3671.

Відповідно до положень п.1 ст.1 Закону №3671 біженець це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань. Особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Частинами 1 та 2 ст.5 Закону №3671 встановлено, що особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до відповідного органу міграційної служби із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до відповідного органу міграційної служби із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

04.07.2012 р. звернувся до Головного управління ДМС України в м. Києві із Заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №198 (надалі - Заява-анкета) в якій вказав, що він змушений був залишити країну свого походження по соціальним причинам, зокрема він як професійний журналіст працював з 2009 р. в газеті «Експерс новини» і висвітлював діяльність двох бандитських угруповань - «Бадла» і «Чота», які здійснюють викрадення людей. При цьому, позивач вказав, що на конференцію, що проходила в м. Рахі-Яр-Хан (Пакистан), приїхав міністр Пакистану, і позивач повідомив його про діяльність вказаних бандитських угруповань, після чого позивача почали переслідувати, а 05.05.2011 р. в нього стріляли. Позивач вказав в Заяві-анкеті, що в разі повернення до країн належності, його життю та свободі буде загрожувати небезпека, а саме його можуть викрасти, піддати тортурам і навіть вбити.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону №3671 розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців.

Частиною 2 ст.9 Закону №3671 передбачено, що працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником.

В ході розгляду зазначеної заяви, відділом у справах біженців Головного управління ДМС в м. Києві з позивачем було проведено співбесіду. Згідно Протоколу співбесіди від 17.07.2012 р. по справі №12KYIV199-01 позивач повідомив, що працюючи журналістом на телебаченні він знімав відео-сюжети про викрадення людей угрупуваннями «Бадла» і «Чота», які здійснюють викрадення людей. Позивач вказав, що вперше йому почали погрожувати ще 25.03.2010 р., а більше активно стали погрожувати після 10.07.2010 р., коли він повідомив міністру Пакистану про діяльність вказаних бандитських угруповань, та після проведення урядової операції щодо ліквідації бандитських елементів «Бадла» і «Чота». Крім того, позивач вказав, що 05.05.2011 р. по ньому стріляли люди «Бадла» і «Чота», коли він їхав в автомобілі.

Наказом Головного управління ДМС України в м. Києві №437 від 23.07.2012 р. «Про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту гр. Пакистану ОСОБА_1» було прийнято про оформлення документів гр. Пакистану ОСОБА_1 для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

30.08.2012 р., під час додаткової співбесіди по справі №12KYIV199-01, позивач підтвердив свої слова, надані під час першої співбесіди та додатково повідомив інформацію про банди «Чота» і «Бадла», про їх лідера.

Згідно абз.4 ч.1 ст.6 Закону №3671 не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.1 чи п.13 ч.1 ст.1 цього Закону, відсутні.

Частиною 11 ст.9 Закону №3671 передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

26.10.2012 р. Головним управлінням ДМС України в м. Києві за результатами розгляду справи гр. Пакистану ОСОБА_1 було прийнято Висновок щодо визнання, або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту по справі №12KYIV199-01. Згідно зазначеного висновку відповідно до абз.4 ч.1 ст.6 Закону №3671 міграційним органом рекомендовано відмовити у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку із відсутністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, та стосовно якої встановлено, що загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність.

Частиною 12 ст.9 Закону №3671 зафіксовано, що особова справа заявника разом з письмовим висновком надсилається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, для прийняття остаточного рішення за заявою.

Відповідно до ч.5 ст.10 Закону №3671 за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

06.12.2012 р. ДМС України було видано Рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №713-12 від 06.12.2012 р., відповідно до якого ДМС України прийняла рішення підтримати висновок Головного управління ДМС у м. Києві та відмовити у визнанні біженцем бо особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абз.4 ч.1 ст.6 Закону №3671, як особі, стосовно якої встановлено, що умови передбачені п.1 та п.13 ч.1 ст.1 Закону №3671, відсутні, ОСОБА_1, гр. Пакистану.

17.01.2013 р. позивач отримав Повідомлення №200 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, виданого Головним управлінням ДМС України у м. Києві. Підставою для відмови позивачу в наданні статусу біженця в Повідомленні було вказано Рішення №713-12 від 06.12.2012 р.

Позивач не погоджуючись із винесеними Рішення №713-12 від 06.12.2012 р. та вважаючи що відповідач порушив положення чинного законодавства під час його винесення, оскаржив дії відповідача до суду.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд погоджується позицією відповідача та дійшов висновку що рішенням ДМС України є законним та обґрунтованим з огляду на наступне.

Законом України «Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» визначено, що метою адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу є досягнення відповідності правової системи України acquis соттunautairе з урахуванням критеріїв, що висуваються Європейським Союзом (ЄС) до держав, які мають намір вступити до нього. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС є пріоритетною складовою процесу інтеграції України до Європейського Союзу, що в свою чергу є пріоритетним напрямом української зовнішньої політики.

Відповідно до Директиви Європейського Союзу від 29.04.2009 р. «Про мінімальні стандарти кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців чи осіб, що потребують іншої форми міжнародного захисту, та суть захисту, що надається», яка використовується у практиці Європейського Суду з прав людини, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними не суперечать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутні поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 р. і Протоколом щодо статусу біженців 1967 р. поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є:

ь знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;

ь наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;

ь побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності; релігії; національності (громадянства); належності до певної соціальної групи; політичних поглядів.

ь неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Під час вирішення питання щодо надання статусу біженця повинні враховуватися всі чотири підстави. Немає значення, чи склалися обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за однією з наведених ознак чи за декількома.

Крім того, при розгляді зазначених справ судам слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін.

Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з'ясування суб'єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення таких спорів. Суб'єктивна оцінка залежить від особистості, і те, що для однієї особи є нормою, для іншої може бути нестерпним. Побоювання ґрунтується не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи тощо).

Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

Ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.

Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно існувати під час звернення та вирішення питання про надання статусу біженця, незалежно від того, хто є суб'єктом переслідування, - державні органи чи ні.

Ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в Україні, через деякий час після від'їзду з країни походження (тобто, ситуація в країні походження змінилася після від'їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від'їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним.

При цьому, судом ураховувується, що п.4 ст.1 Закону №3671 передбачено, що додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, які загрожують їхньому життю, безпеці чи свободі.

Водночас, як вбачається із матеріалів справи, зокрема Протоколу співбесіди від 17.07.2012 р. позивач вказав, що після того як на нього було здійснено напад, люди із його компанії відвези до м. Карачі та м. Мултан (Пакистан), в яких він відчував себе в безпеці. Натомість, в протоколі Додаткової співбесіди від 30.08.2012 р. позивач зазначає, що не намагався переїхати до іншого міста чи провінції в Пакистані, оскільки його одразу б знайшли. При цьому, позивач зазначає, що банди працюють лише в м. Рахім-Яр-Хан та його околицях.

Крім того, позивач під час співбесіди вказав, що підтвердив в судовому засіданні, що до його рідних бандити угруповань «Бадла» і «Чота» не приходили, оскільки вони не знають де вони проживають, позивача у рідних не розшукували. Однак, в той же час, позивач зазначає, що телефонує до своїх рідних, і вони йому повідомляють, щоб позивач не повертався, оскільки його розшукують бандити із угруповань «Бадла» і «Чота». Проте, яким чином рідні ОСОБА_1, до яких не приходили незнайомі люди, дізнались про розшук бандитами із угруповань «Бадла» і «Чота» позивача, останнім жодних обґрунтованих пояснень не надано.

Більше того, позивач під час додаткової співбесіди (оформленої протоколом Додаткової співбесіди №12KYIV199-01 від 30.08.2012 р.) вказав, що під час руху на автомобілі в нього та його водія стріляли бандити угруповань «Бадла» і «Чота». Однак, як було вказано позивачем під час співбесід, до правоохоронних органів він не звертався, оскільки йому порадив його шеф, про доцільність переховування в іншій країні. В той же час, в судовому засіданні позивач вказав, що після обстрілу автомобіля він звернувся до поліції, однак жодних протоколів останні не оформлювали, оскільки його шеф попросив поліцію не оформляти протоколи. В той же час, позивач як під час співбесіди так і під час судового засідання, вказав, що було темно і він не бачив хто саме в нього стріляв, однак він допускає що це могли бути бандити угруповань «Бадла» і «Чота».

Суд також приймає до уваги посилання позивача, що жодних інших інцидентів щодо переслідувань його колег по роботі даними угрупуваннями не здійснюється.

Таким чином, заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що пояснення гр. Пакистану ОСОБА_1 є непослідовними та суперечливими.

Крім того, колегія суддів приймає до уваги, що позивач звернувся за захистом лише через рік, після того як прибув в Україну, та в нього закінчилась віза. Причину не вчасного звернення до відповідачів пояснив тим що він не знав про строки продовження віз. Однак, колегія суддів приймає до угави, що як в своїх поясненнях (Протокол співбесіди від 17.07.2012 р.), так і в судовому засіданні, позивач вказував на спроби незаконного отримання тимчасової реєстрації, для чого він давав 4200 доларів США іншій особі. Таким чином, позивач вчиняв дії щодо легалізації свого перебування в Україні, та лише після невдалих спроб - звернувся до відповідачів із заявою.

Разом із цим суд приймає до уваги, що значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в даному випадку свідчить про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань. При цьому, колегія суддів дійшла висновку, що в даному випадку мотивом звернення позивача з вищезгаданою заявою є не захист від переслідування в країні походження, а легалізація та пошук кращого життя.

Так, п.62 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року) дає визначення відмінності економічного мігранта від біженця, а саме: якщо особа добровільно залишає свою країну, щоб поселитися в іншому місці. Така особа може керуватися в своїх діях бажанням змін або пригод, сімейними або іншими причинами особистого характеру. Якщо особа переїжджає виключно з економічних міркувань, то вона є економічним мігрантом, а не біженцем.

З урахуванням наведених обставин суд погоджується з висновком міграційного органу, що позивач прибув до України виключно з економічних міркувань, тобто є економічним мігрантом, а не біженцем або особою, що потребує додаткового захисту.

Частина 5 статті 10 Закону №3671 передбачає, що за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У зв'язку з вищевикладеним, суд приходить до висновків, що відповідачем правомірно відмовлено позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст.71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на вищевказане суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача.

Відповідно до положень ст.94 КАС України, судовий збір не відшкодовується.

Керуючись положеннями ст.ст. 2, 17, 71, 86, 158-163, 167, 181, 254 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України та Головного управління державної міграційної служби України в м. Києві відмовити в повному обсязі.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.185-187 КАС України.

Головуючий суддя Б. В. Санін

Судді В. А. Донець

К. М. Кобилянський