Постанова № 29668046, 25.02.2013, Волинський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2013 року м. ЛуцькСправа № 803/138/13-a

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого, судді Смокович В.І.,

при секретарі Литвиненко І.П.,

за участю представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Остапюка С.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3, позивач, підприємець) звернувся в суд з адміністративним позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби (далі - Луцька ОДПІ, відповідач, інспекція, податковий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення №0004941701 від 13 вересня 2012 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що Луцькою ОДПІ було проведено позапланову виїзну документальну перевірку фінансово-господарської діяльності з питань дотримання вимог податкового законодавства суб'єктом господарської діяльності-фізичною особою ОСОБА_3 по взаєморозрахунках з ТзОВ «Оратанія-Буд» за травень, липень 2011 року. У ході перевірки податковим органом встановлено порушення цивільного та податкового законодавства. За результатами перевірки інспекцією складено акт від 27 серпня 2012 року №4033/17-2/НОМЕР_1 на підставі якого прийняте податкове повідомлення-рішення від 13 вересня 2012 року №0004941701, яким позивачу донараховано податок на додану вартість у загальному розмірі 30096,00 грн. (в тому числі за основним платежем 20064,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 10032,00 грн.). Позивач стверджує, що документальна перевірка проведена за його відсутності, здійснена формально та не відповідає вимогам чинного законодавства. При цьому, вважає висновки податкового органу викладені в акті перевірки про нікчемність правочинів укладених із ТзОВ «Оратанія-Буд» помилковими, оскільки сторони договору в повному обсязі виконали свої зобов'язання, що підтверджується відповідними первинними документами та вказує на те, що правочини, вчинені між позивачем та ТзОВ «Оратанія-Буд» ніяким чином не порушують публічний порядок, оскільки не спрямовані на порушення конституційний прав і свобод людини і громадянина, не спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, не спрямований на незаконне заволодіння вищевказаним майном. Ці правочини не визнавалися судом недійсними. Крім того, згідно з частиною другою статті 215 Цивільного кодексу України, недійсність правочину має бути встановлена Законом, а не актом перевірки податкового органу. За таких обставин, податкове повідомлення-рішення винесене з порушенням норм законодавства, а тому позивач просить суд визнати його протиправним та скасувати.

Крім того, не погоджуючись із податковим повідомленням-рішенням Луцької ОДПІ від 13 вересня 2012 року №0004941701 про сплату грошового зобов'язання з ПДВ та застосуванням до платника податків штрафних санкцій ФОП ОСОБА_3 було подано до Державної податкової адміністрації у Волинській області первинну скаргу, за результатами розгляду якої прийнято рішення, яким податкове повідомлення-рішення Луцької ОДПІ від 13 вересня 2012 року №0004941701 про визначення грошового зобов'язання по податку на додану вартість скасовано в частині 6318 грн. зайво застосованої штрафної санкції, а в іншій частині 23778 грн. (основний платіж - 20064 грн., штрафна санкція - 3714 грн.) залишено без змін, а скаргу частково задоволено.

СГД-фізична особа ОСОБА_3 подав 30 листопада 2012 року повторну скаргу до Державної податкової служби України за результатами розгляду якої прийнято рішення, яким податкове повідомлення-рішення Луцької ОДПІ від 13 вересня 2012 року №0004941701 про збільшення податкового зобов'язання з податку на додану вартість ( з урахуванням рішення ДПС у Волинській області від 21 листопада 2012 року №П/547/10-206) та рішення ДПС у Волинській області від 21 листопада 2012 року №П/547/10-206, прийняте за розглядом первинної скарги залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

Враховуючи вищевикладене, позивач просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Луцької ОДПІ від 13 вересня 2012 року №0004941701.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги викладені в адміністративному позові підтримав у повному обсязі, надав додаткові докази в обґрунтування позовних вимог та просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив з підстав викладених у поданих письмових запереченнях (а.с.116-117) зміст яких зводиться до того, що актами перевірок Бориспільської ОДПІ Київської області від 23 листопада 2011 року №781/7/23-2/33967917 "Про результати проведення документальної невиїзної позапланової перевірки ТзОВ "Оратанія-Буд" з питань достовірності визначення показників декларації з ПДВ за період липень-вересень 2011 року" та від 19 липня 2011 року №518/23-2/33967917 "Про проведення невиїзної документальної перевірки ТзОВ "Оратанія-Буд" з питань достовірності визначення показників декларації з ПДВ за період з 01 квітня 2011 року по 31 травня 2011 року " встановлено відсутність у ТзОВ "Оратанія-Буд" майна, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, транспортних засобів, тому перевірками зроблено висновок, що контрагент позивача - ТзОВ «Оратанія-Буд» не знаходиться за податковою адресою, має ознаки «податкової ями», а господарські операції даної юридичної особи мають ознаки нікчемності та такими, що порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені з метою ухилення від сплати податків третіх осіб, тому взаємовідносини між ТзОВ "Оратанія-Буд" та його контрагентами-покупцями є такими, що вчинені без наміру створення правових наслідків, а отже є нікчемними по ланцюгу до "вигодонабувача". Отже, з врахуванням матеріалів перевірок постачальників товарів, перевіркою позивача зроблено висновок про відсутність у підприємця господарських операцій з придбання товарів у вказаного контрагента, а тому угоди, укладені з таким контрагентом мають протиправний характер, а правочини є нікчемними. Тому вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесене правомірно та просить в задоволенні позову відмовити повністю.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши всі обставини у справі та перевіривши їх письмовими доказами, дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково на підставі нижчевикладеного.

Відповідно до частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з пунктом 1 частини частини статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюються на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктами владних повноважень, щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дії чи бездіяльності.

Судом встановлено, що в період з 13 серпня 2012 року по 17 серпня 2012 року Луцькою ОДПІ Волинської області ДПС проведено позапланову виїзну документальну перевірку СГД-фізичної особи ОСОБА_3 з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаєморозрахунках з ТзОВ «Оратанія-Буд» за травень, липень 2011 року.

За результатами даної перевірки відповідачем складено акт від 27 серпня 2012 року № 4033/17-2/НОМЕР_1 (а.с.14-24). Відповідно до висновків вищезазначеної перевірки, позивачем в порушення пунктів 198.1, 198.2 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України підприємцем завищено податковий кредит на суму 20064,00 грн., в тому числі за травень 2011 року податок на додану вартість на суму 12638,00 грн. та липень 2011 року податок на додану вартість на суму 7426,00 грн. та занижено суму податку на додану вартість, що підлягала сплаті в бюджет за травень 2011 року на суму 12638,00 грн. та за липень 2011 року на суму 7426,00 грн.

Вказані в акті від 27 серпня 2012 року № 4033/17-2/НОМЕР_1 порушення, полягають у тому, що актом перевірки від 19 липня 2011 року №518/23-2/33967917 «Про результати проведення документальної невиїзної перевірки ТзОВ «Оратанія-Буд» з питань достовірності визначення показників декларації з податку на додану вартість за період травень-квітень 2011 року», акту від 23 листопада 2011 року №781/7/23-2/33967917 «Про результати проведення документальної невиїзної перевірки ТзОВ «Оратанія-Буд» з питань достовірності визначення показників декларації з податку на додану вартість за період липень-вересень 2011 року» наданих Бориспільською ОДПІ та висновку щодо наявності ознак «фіктивності» та відсутності факту реального здійснення господарської діяльності відділу податкової міліції Бориспільської ОДПІ встановлено, що контрагент позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Оратанія-Буд» має ознаки фіктивності та відсутності факту реального здійснення господарської діяльності. Зокрема, співробітниками відділу податкової міліції Бориспільської ДПІ здійснено виїзд за адресою реєстрації директора ТзОВ «Оратанія-Буд» та встановлено, що останній за адресою АДРЕСА_1 не проживає та здійснено виїзд за юридичною адресою (податковою адресою) та встановлено, що ТзОВ «Оратанія-Буд» не знаходиться (а.с.20-21).

Згідно висновку спеціаліста від 30 березня 2011 року №75 СТКЗР по обслуговуванню міста Бровари та Броварського району Київської області НДЕКЦ при ГУМВС України в Київській області підпис від імені ОСОБА_5 в договорі №366 від 29 липня 2009 року виконаний не ОСОБА_5, а іншою особою. Крім того, неможливо підтвердити факт реального здійснення господарських операцій між позивачем та ТзОВ «Оратанія-Буд», оскільки у суб'єкта господарювання - ТзОВ «Оратанія-Буд» відсутні необхідні умови для здійснення господарських операцій, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби (а.с.23).

Відтак, податковим органом зроблений висновок, що діяльність ТзОВ «Оратанія-Буд» підпадає під ознаки фіктивної діяльності суб'єкта господарювання, передбачених у статті 55-1 Господарського кодексу України. Також враховуючи обставини, які свідчать про відсутність у ТзОВ «Оратанія-Буд» адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по укладанню угод та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, тобто відсутність наміру реального створення правових наслідків, правочини укладені підприємством на підставі статті 228 Цивільного кодексу України є такими, що порушують публічний порядок, тобто нікчемними (а.с.120-148).

За результатами перевірки та на підставі акту від 27 серпня 2012 року №4033/17-2/НОМЕР_1 відповідачем 13 вересня 2012 року винесено податкове повідомлення-рішення №0004941701, яким СПД ОСОБА_3 збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на 20064,00 грн. та за штрафними санкціями на 10032,00 грн. (а.с.39).

Не погодившись з винесеним податковим повідомленням-рішенням позивач подав 07 вересня 2012 року до Луцької ОДПІ Волинської області ДПС заперечення на акт перевірки від 27 серпня 2012 року №4033/17-2/НОМЕР_1, який був отриманий ним 01 вересня 2012 року з посиланням на порушення відповідачем абзацу 4 підпункту 75.1.2 Податкового кодексу України про проведення позапланової виїзної перевірки не за місцем знаходження платника податку та без його присутності (а.с14 Акту) про що можна зробити висновок, що відповідно результати перевірки є необґрунтованими і не правомірними.

Крім того, не погоджуючись із податковим повідомленням-рішенням Луцької ОДПІ від 13 вересня 2012 року №0004941701 про сплату грошового зобов'язання з ПДВ та застосуванням до платника податків штрафних санкцій ФОП ОСОБА_3 було подано до Державної податкової адміністрації у Волинській області первинну скаргу, за результатами розгляду якої прийнято рішення, яким податкове повідомлення-рішення Луцької ОДПІ від 13 вересня 2012 року №0004941701 про визначення грошового зобов'язання по податку на додану вартість скасовано в частині 6318 грн. зайво застосованої штрафної санкції, а в іншій частині 23778 грн. (основний платіж - 20064 грн., штрафна санкція - 3714 грн.) залишено без змін, а скаргу частково задоволено.

СГД-фізична особа ОСОБА_3 подав 30 листопада 2012 року повторну скаргу до Державної податкової служби України за результатами розгляду якої прийнято рішення, яким податкове повідомлення-рішення Луцької ОДПІ від 13 вересня 2012 року №0004941701 про збільшення податкового зобов'язання з податку на додану вартість ( з урахуванням рішення ДПС у Волинській області від 21 листопада 2012 року №П/547/10-206) та рішення ДПС у Волинській області від 21 листопада 2012 року №П/547/10-206, прийняте за розглядом первинної скарги залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

Пунктом 56.18 статті 56 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (чинного з 01 січня 2011 року з наступними змінами та доповненнями) передбачено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання у будь-який момент після отримання такого рішення.

Надаючи правову оцінку податкового повідомлення-рішення Луцької ОДПІ від 13 вересня 2012 року №0004941701, суд виходить з наступного.

Судом встановлено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_3 зареєстрований 26 грудня 2001 року Виконавчим комітетом Луцької міської ради Волинської області згідно свідоцтва про державну реєстрацію НОМЕР_2 (а.с.13).

Позивач є платником податку на додану вартістю, що підтверджується свідоцтвом НОМЕР_3 від 29 травня 2007 року (а.с.79).

Згідно Витягу з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців підприємець ОСОБА_3 здійснює такі види діяльності: 60.24.0 діяльність автомобільного вантажного транспорту; 51.54.0 оптова торгівля залізними виробами, водопровідним та опалювальним устаткуванням та інші.

СПД ОСОБА_3 згідно даних Луцької ОДПІ перебуває на загальній системі оподаткування, що підтверджується довідками від 12 липня 2011 року за №2514 та від 31 липня 2012 року за №2316 (а.с180-181).

Судом встановлено та підтверджено представниками сторін в судових засіданнях, що фізична особа-підприємець ОСОБА_3 мав правовідносини із ТзОВ «Оратанія-Буд» та на підставі усної домовленості придбавав у останнього товарно-матеріальні цінності (засувки, вентеля, клапани, крани та інше).

У відповідності до умов вказаного договору ТзОВ «Оратанія-Буд» у травні, липні 2011 року передавало, а позивач відповідно отримував товар, що підтверджується податковими, видатковими накладними та рахунками фактур (а.с.81-87), щодо наявності та порядку оформлення яких як при перевірці так і в судовому засіданні зауважень не було.

Оплата за придбаний товар здійснена позивачем в безготівковій формі шляхом перерахування на розрахунковий рахунок ТзОВ «Оратанія-Буд» коштів за придбаний товар. Також, на підтвердження факту перерахування коштів на рахунок ТзОВ «Оратанія-Буд», позивачем було надано виписки по рахунку (а.с.88-92).

Як вбачається з пояснень представника позивача, транспортування придбаного товару здійснювалось ТзОВ «Оратанія-Буд» власним транспортом без залучення третіх осіб - перевізників, що спростовує доводи відповідача про відсутність первинних документів на перевезення товарів: товарно-транспортних накладних, подорожніх листів, договорів перевезення тощо.

Для відображення податкових зобов'язань з податку на додану вартість за вищезазначеними господарськими операціями ТзОВ «Оратанія-Буд» видало позивачу податкові накладні від 12 травня 2011 року №10, від 27 травня 2011 року №35 та від 25 липня 2011 року №27, що є первинними документами на підтвердження реальності здійснення господарської операції на загальну суму 124386,00 грн., в тому числі ПДВ - 20731,00 грн. що було встановлено матеріалами перевірки та зазначено в запереченнях проти адміністративного позову представником відповідача (а.с.116).

На думку суду, всі первинні документи оформлені у відповідності до вимог чинного законодавства та містять всі необхідні реквізити передбачені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та пунктом 2.4 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку».

Придбані у вказаного контрагента товарно-матеріальні цінності в подальшому позивачем були реалізовані Державному КП "Луцьктепло" та проведено розрахунок , що підтверджується податковими, видатковими накладними, довіреностями на отримання товару та платіжними дорученнями, виписками по банківському рахунку (а.с182-218).

Враховуючи викладене суд вважає, що господарська операція між позивачем та його контрагентом відбулася і поставку товару було здійснено в повному об'ємі, що підтверджується фактичними обставинами по справі.

Таким чином, досліджені в судовому засіданні докази підтверджують реальність здійснення позивачем господарських операцій по придбанню у ТзОВ "Оратанія-Буд" товарно-матеріальних цінностей, отже податковий кредит ФОП ОСОБА_3 за наслідками цих операцій сформований правомірно. При цьому ФОП ОСОБА_3 підтверджено наявність господарської мети при придбанні товару, одержання прибутку внаслідок його подальшої реалізації та належне оформлення первинних документів.

Суд не бере до уваги посилання відповідача про те, що у вказаного контрагента відсутні трудові ресурсів, виробничо-складські приміщення, технічний персонал, основні фонди, транспортні засоби, оскільки відповідачем не подано доказів на підтвердження таких обставин та нікчемності укладених правочинів, а висновки Луцької ОДПІ фактично ґрунтуються на висновках, викладених в актах перевірок зазначеного контрагента позивача, без фактичного з'ясування контролюючим органом реальності здійснення фінансово-господарських операцій між позивачем та ТзОВ «Оратанія-буд».

Щодо нікчемності правочинів між ТзОВ «Оратанія-буд» та позивачем суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з частиною першою статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до частини другої статті 215, частини першої статті 216 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У Постанові Пленуму Верховного Суду від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" Верховний Суд України розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі, якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 ЦК України ) (п. 7 Постанови).

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо (п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду від 06.11.2009 р. № 9).

Висновки податкового органу про нікчемність правочинів укладених між позивачем та ТзОВ «Оратанія-Буд» ґрунтуються на тому, що під час їх вчинення не було дотримано частини п'ятої статті 203 ЦК України і ці правочини не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними.

Такий висновок є помилковим. Відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Саме таку кваліфікацію правочинів було надано податковим органом в акті перевірки від 10 жовтня 2012 року.

У пункті 24 Постанови Пленуму від 06.11.2009р. № 9 Верховним Судом України відзначено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел ТзОВ "Оратанія-Буд" на укладення договорів з ФОП ОСОБА_3 без наміру створити наслідки, які передбачені цими договорами. Цих доказів не надано і під час судового розгляду справи, навпаки, документально доведено виконання зобов'язань обома сторонами щодо виконаних робіт згідно укладених договорів та оплати за виконані роботи.

Зазначені обставини було встановлено податковим органом під час перевірки і залишились не спростованими. Відтак, протиправного умислу сторін, на укладення фіктивного правочину не встановлено, що виключає його кваліфікацію як недійсного. З огляду на відсутність доказів умислу сторін, вищезгадані правочини не можуть вважатись нікчемними як такі, що порушують публічний порядок за статтею 228 ЦК України.

Суд зазначає, що відповідно до вимог частини другої статті 234 ЦК України, фіктивний правочин визнається судом недійсним. Отже, цей вид недійсних правочинів належить до оспорюваних правочинів. З огляду на цю норму, жоден інший орган, крім суду, не може робити висновок про недійсність фіктивного правочину.

Відповідно до вимог частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом взято до уваги, що викладені в Акті перевірки висновки суб'єкта владних повноважень про порушення позивачем вимог статей 203, 215, 216, 228 ЦК України зроблено з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються дослідженими судом доказами.

Проаналізувавши положення Податкового кодексу України, суд прийшов висновку про те, що податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства та не мають повноважень визнавати правочини нікчемними або такими, що не відповідають закону.

Так, відповідно до вимог пункту 11 статті 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції виконують, зокрема, такі функції: подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна; звертаються до суду в інших випадках, передбачених законом.

Відтак, встановивши правочин, який має ознаки фіктивного, податковий орган, діючи в межах своїх повноважень, повинен звернутися до суду з позовом про визнання цього правочину недійсним. До набрання рішенням суду законної сили правочин вважається дійсним, оскільки саме це є змістом презумпції, яка наведена у статті 204 ЦК України. До цього часу податковий орган не може застосовувати наслідки недійсності правочину, зокрема й корегувати податкові зобов'язання, навіть якщо б у нього і були відповідні переконання. Здійснення таких дій не відповідає повноваженням податкового органу та способу їх реалізації, свідчить про перевищення компетенції та безпідставне втручання в приватні правовідносини, порушує принцип офіційності.

Відповідно до статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути, на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним повністю або в частині.

Необхідними умовами для визнання зобов'язання недійсним відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України є, зокрема, його вчинення з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність вчинення зобов'язання і суперечність його мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Таким чином, при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

З матеріалів справи вбачається, що правочини, укладені між позивачем та ТзОВ «Оратанія-Буд» виконані обома сторонами.

Податковим органом не доведено, що господарські зобов'язання між позивачем та його контрагентом вчинені з метою, заздалегідь суперечною інтересам держави та суспільства, та не були спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Згідно зі статтею 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Сторони самостійно визначають форму договору. В силу статті 638 Цивільного кодексу України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про відсутність волевиявлення за істотними умовами договорів однією із сторін; спір між сторонами щодо недійсності договорів відсутній.

Факт придбання товару підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами господарських операцій позивача із ТзОВ «Оратанія-Буд» та відповідають зазначеним вимогам законодавства, оскільки містять усі вищевказані реквізити.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського обліку. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З огляду на реальний характер операцій, можливі порушення контрагентом позивача правил здійснення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення позивача як платника податків права на формування податкового кредиту з ПДВ.

Як вбачається із підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлено презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом вказаної норми податковий кредит вважається сформованим платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Відповідно пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення, серед іншого, операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (пункт 201.6 Податкового Кодексу України).

Судом встановлено, що податкові накладні отримані позивачем оформлені у відповідності до вимог пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України і містять необхідні реквізити, передбачені Податковим кодексом України і будь-яких зауважень щодо неналежного їх оформлення ні в акті перевірки інспекторами, ні в судовому засіданні представником відповідача не наведено.

Отже, на думку суду, з урахуванням встановлених обставин справи, позивачем дотримані умови формування податкового кредиту з ПДВ по операціях з придбання товарно-матеріальних цінностей у ТзОВ "Оратанія-Буд", а висновки податкового органу про порушення позивачем податкового законодавства не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду справи.

За змістом наведених правових норм, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника.

Отже, Податковим кодексом України чітко визначено необхідні умови для формування податкового кредиту з податку на додану вартість - наявність належним чином оформленої податкової накладної або іншого документа, передбаченого пунктом 201.11 статті 201 ПК України, які позивач виконав у повному обсязі.

Протилежного в судовому засіданні не встановлено.

Суд не бере до уваги посилання представника відповідача у судовому засіданні на те, що ТзОВ «Оратанія-Буд» відсутнє за місцем знаходження і з 05 грудня 2011 року не є платником податку на додану вартість, оскільки господарські відносини між позивачем та товариством виникли в травні та липні 2011 року.

Податковий кодекс України не ставить право на податковий кредит в залежність від обов'язкового підтвердження декларування відповідної суми податкових зобов'язань контрагентом. Податок на додану вартість є непрямим податком і сплачується при придбанні товару не безпосередньо до бюджету, а постачальнику товарів і лише у такого постачальника товарів який у складі вартості проданого товару отримав податок на додану вартість виникають зобов'язання стосовно подання звітності та сплати податку до бюджету. При цьому, покупець товарів не може нести відповідальність за постачальника. Відповідно, неподання звітності, несплата податку на додану вартість постачальником сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту зазначеного податку позивачу, який відніс до податкового кредиту суму податку на додану вартість, сплачену в ціні товару.

За таких обставин суд приходить висновку, що підприємцем для отримання податкового кредиту виконано всі, передбачені Податковим кодексом умови, що дають право на отримання податкового кредиту. Сума, яка була включена до складу податкового кредиту, підтверджена належним чином оформленими податковими накладними та первинними бухгалтерськими документами, що засвідчують факт надання послуг та підтверджують правомірність формування товариством податкового кредиту.

Враховуючи встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що позивач при формуванні податкового кредиту діяв відповідно до вимог чинного законодавства, а висновки відповідача - безпідставні.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони : на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні положення відповідачем дотримані не були, що в свою чергу зумовило необхідність звернення позивача за захистом свого порушеного права до суду. При цьому реальність господарських операцій доведена позивачем належними та допустимими доказами.

Згідно із частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Луцька ОДПІ Волинської області ДПС, суб'єкт владних повноважень, всупереч положенням статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не довела правомірності винесеного 13 вересня 2012 року податкового повідомлення-рішення №0004941701.

Оскільки, контролюючими органами (ДПС у Волинській області, ДПС України) у рішеннях за результатами розгляду первинної та повторної скарги від 21 листопада 2012 року №П/547/10-206 та від 24 грудня 2012 року №3569/0/141-12/П/10-2315 самостійно зменшено нараховану суму грошового зобов'язання в частині 6 318,00 грн. зайво застосованої штрафної санкції, тому суд приходить висновку, що податкове повідомлення-рішення від 13 вересня 2012 року №0004941701 підлягає до часткового скасування.

Інші доводи представника відповідача у судовому засіданні не спростовують висновків суду.

Приймаючи рішення у даній справі, суд виходить із повноважень, визначених суду частиною другою статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про скасування рішення суб'єкта владних повноважень, попередньо визнавши його протиправним. Тому адміністративний позов підлягає до часткового задоволення шляхом визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Луцької ОДПІ від 13 вересня 2012 року №0004941701 про визначення грошового зобов'язання по податку на додану вартість на суму 23778,00 грн. (основний платіж - 20064,00 грн., штрафна санкція - 3714,00 грн.).

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Зважаючи на те, що позов підлягає задоволенню частково, то на користь позивача слід присудити понесені витрати у зв'язку зі сплатою судового збору у розмірі 237,78 грн., що підтверджується квитанцією №1451 від 23 січня 2013 року (а.с.2).

Керуючись статтею 94, частиною третьою статті 160, статтями 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Податкового кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 13 вересня 2012 року №0004941701 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби від 13 вересня 2012 року №0004941701 про визначення грошового зобов'язання по податку на додану вартість на суму 23778,00 (двадцять три тисячі сімсот сімдесят вісім гривень) грн. (основний платіж -20064,00 грн., штрафна санкція - 3714,00 грн.).

Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 судові витрати у сумі 237,78 грн. (двісті тридцять сім гривень сімдесят вісім копійок).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.І. Смокович