Постанова № 29660536, 12.02.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

12 лютого 2013 року № 2а-17347/12/2670

Окружний адміністративний суд в складі судді Качура І.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва ДПС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення.

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (надалі по тексту також - Позивач) з позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва ДПС (надалі по тексту також - Відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 11.12.2012р. № 0002301704/9051.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що спірне податкове повідомлення рішення прийняте Відповідачем безпідставно з порушенням норм чинного податкового законодавства, відтак підлягає скасуванню.

Відповідач проти задоволення позову заперечував з мотивів його безпідставності на необґрунтованості.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, суд з підстав, визначених ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, прийшов до висновку про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на позовну заяву, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню з огляду про наступне.

Відповідачем проведено позапланову документальну невиїзну перевірку Суб'єкта господарської діяльності з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства в частині правильності нарахування та сплати податку на додану вартість за 2010року по грудень 2011р.

За результатами документальної позапланової невиїзної Відповідачем складено Акт перевірки № 6130/17/4/НОМЕР_1 від 23.11.2012 р. (надалі - Акт перевірки).

В ході проведеної перевірки встановлено порушення п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, п. 1, п. 5 ст. 203, п. 1, п. 2 ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228, ст. 626, ст. 629, ст. 650, ст. 655, ст. 658, ст. 662 Цивільного кодексу України в результаті чого завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість за перевіряємий період в сумі 124 363, 44 грн., що призвело до заниження позитивної різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту за перевіряємий період на суму 60 435, 86 грн.

У відповідності до положень п. 86.7 ст. 86 ПК України, не погодившись з висновками, викладеними в Акті перевірки, Позивачем було надіслано до Відповідача Заперечення від 30.11.2012 р. до Акту перевірки.

На підставі Акту перевірки, Відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 11.12.2012 року № 0002301704/9051.

В ході судового розгляду справи встановлено, що податковим органом були встановлені порушення п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого Позивачу донараховано податкове зобов'язання за період, що перевірявся в сумі 60435, 86 грн.

Підставою для таких висновків Відповідача слугували акти перевірок інших податкових органів, зокрема:

- Акт № 289/23-1011/36797359 від 26.08.2011 р. ДПІ у Солом'янському районі м. Києва про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Орбіта-МТР» щодо підтвердження господарських відносин із ПП «Агропромтехком»;

- Акт № 228/23-1/31927432 від 12.04.2011 р. ДПІ у Вишгородському районі Київської області про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Шуін» щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами, якими сформовано податкові зобов'язання та податковий кредит за лютий 2011 p.;

- Акт № 126/22-05/30979338 від 19.06.2012 р. ДПІ у Вишгородському районі Київської області про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Толіман» щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами, якими сформовано податкові зобов'язання та податковий кредит;

- Акт № 3853/22-222-25586283 від 26.10.2012 р. ДПІ у Дніпровському районі м. Києва про результати документальної невиїзної перевірки ПСП ВКП «Поділля-Агро» щодо документального підтвердження господарських взаємовідносин із платником податків ТОВ «ТК-Амроф», їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.07.11 по 30.06.2012 р.

Беручи до уваги інформацію в вищезгаданих актів, Відповідач прийшов до висновку про те, що господарські операції позивача з ТОВ «Орбіта -МТР», ПП «Шуін», ПП «Толіман», ПСП ВКП «Поділля - Агро» не мають реального товарного характеру та реального настання правових наслідків фінансово-господарських відносин. Проте з такими доводами Відповідача суд не може погодитись, з огляду про наступне.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна мається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Матеріалами справи встановлено, що 02.06.2010р. між Позивачем та ТОВ «ОРБІТА-МТР» було укладено Договір купівлі - продажу №30, відповідно до якого ТОВ «ОРБІТА-МТР» продає, а Позивач купує та оплачує на умовах та в порядку, визначених цим договором товар в асортименті, кількості та за цінами, вказаними в додатках (специфікаціях) або накладних, що засвідчує передачу - приймання товару від продавця до покупця. На виконання вказаного договору сторонами було підписано накладні, проведено розрахунки, складено податкові накладні.

Так, в порядку податкового законодавства України, на виконання умов договорів сторонами складено та написано податкові накладні (від 02.08.2010р. №2436; від 03.08.2010р. №2442; від 04.08.2010р.№2509; від 05.08.2010р. №2541; від 06.08.2010р. №2555), видано видаткові накладні (від 02.08.2010р.№2436; від 03.08.2010р. №2442; від 04.08.2010р.№2509; від 05.08.2010р. №2541; від 06.08.2010р.№2555) та проведено розрахунки, факт проведення яких підтверджується ксерокопіями банківських виписок.

04.01.2011 р. між Позивачем та ПП «Шуін» було укладено Договір купівлі-продажу № 25, відповідно до якого ПП «Шуін» продає, а Позивач купує та оплачує на умовах та в порядку, визначених цим договором товар в асортименті, кількості та за цінами, вказаними в додатках (специфікаціях) або накладних, що засвідчує передачу - приймання товару від продавця до покупця. Як свідчать матеріали справи, на виконання вказаного договору сторонами було підписано видаткові накладні (від 03.02.2011р.№35; від 04.02.2011р. №45; від 15.02.2011р.№93) проведено рахунки, складено податкові накладні (від 03.02.2011р. №35; від 04.02.2011р. №45; від 15.02.2011р.№93).

30.05.2011р. між Позивачем та ПП «Толіман» було укладено Договір поставки №36, відповідно до якого ПП «Толіман» продає, а Позивач купує та оплачує на умовах та в порядку визначених цим договором товар в асортименті, кількості та за цінами, вказаними в додатках (специфікаціях) або накладних, що засвідчує передачу - приймання товару від правця до покупця. На виконання вказаного договору сторонами було підписано видаткові накладні (від 01.07.2011р. №3; від 02.07.2011р. №4; від 04.07.2011р. №5; від 05.07.2011р. №7; від 07.07.2011р. №11; 06.07.2011р. №8) проведено розрахунки, складено податкові накладні (від 01.07.2011р. №3; від 02.07.2011р. №4; від 04.07.2011р. №5; від 05.07.2011р. №7; від 06.07.2011р. №8; від 07.07.2011р. №11).

26.10.2011 р. між Позивачем та ПСП ВКП «Поділля-Агро» було укладено Договір поставки №49, відповідно до якого ПСП ВКП «Поділля-Агро» продає, а Позивач купує та оплачує на умовах та в порядку, визначених цим договором товар, в кількості та за цінами, вказаними в замовленнях та накладних, що засвідчує передачу - приймання товару від постачальника до покупця. На виконання вказаного договору сторонами було підписано видаткові накладні (від 16.11.2011р. №1611/002), проведено розрахунки, складено податкові накладні (від 08.11.2011р. №18).

Як слідує із акту перевірки, Відповідач в ході перевірки прийшов до висновку про відсутність поставки повару, що свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків, а відтак вони є нікчемними.

Суд не погоджується з такими висновками суб'єкта владних повноважень, з огляду про наступне.

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

Відповідно до ч. 1 статті 204 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Таким чином, головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, згідно постанови пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року, вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову н цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається ні нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися па відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину і повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК Україні вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемною правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства посилаючись на їх нікчемність.

Водночас, жодним законом не передбаченоправо органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування. їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських правовідносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Вказана норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону: наявністю мети, що за відомо суперечитьінтересам держави і суспільства: укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Згідно з імперативними приписами ст. 228 ЦК України до правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок відносяться: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене в постанові від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Водночас, при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

З огляду на акт перевірки від 23.11.2012р., на час проведення перевірки, а також станом на день розгляду даної справи, відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили щодо нікчемності та недійсності правочинів, укладених Позивачем з його контрагентами, зокрема з ТОВ «Орбіта-МТР, ТОВ «Шувін», ПП «Толіман», ПСП ВКП «Поділля-Агро» пов'язаних з порушенням податкового законодавства. Тому доводи податкового органу про нікчемність правочинів, укладених позивачем з контрагентами є необґрунтованими.

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод люди громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Враховуючи вищевикладене, у складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України місти обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод люді громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Крім цього, з врахуванням правової позиції Верховного Суду України, суд зазначає, що одним із етапів встановлення судом обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість, є встановлення факту-здійснення господарської операції шляхом дослідження усіх первинних документів, які належить складати залежно від певного виду господарської операції - договорів, актів виконаних робіт, документів про перевезення, зберігання товарів тощо. Відсутність належних первинних документів може свідчити про нездійснення самих господарських операцій. Крім того, дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та або бюджетне відшкодування.

З урахуванням викладеного слід суд звертає увагу на те, що документами, які підтверджують факт поставки позивачу товарів та реальність здійснення операцій, є договори купівлі-продажу товару, податкові накладні, видаткові накладні, платіжні доручення, виписки по особовому рахунку Позивача.

Отже, господарські операції, фактично здійснювані Фізичною особою підприємцем ОСОБА_1, підтверджуються оформленими належним чином документами.

За відсутності в цих документах недоліків, які згідно ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, що спричиняють втрату первинними документами юридичної сили та доказовості - в такому випадку судом не встановлено правових підстав для неврахування цих документів як доказів дійсності укладання та виконання угод.

Водночас, в ході судового розгляду справи встановлено, що товар, придбаний у ТОВ «Орбіта - МТР», ПП «Шувін», ПП «Толіман», ПСП ВКП «Поділля - Агро» використовується у господарській діяльності Позивача та в подальшому був реалізований юридичним особам, зокрема: ТОВ «Укр- Трейд», ПП «Торговий дім «Вест Лайн», ТОВ «Віал - Маркет», фірма «JOOLS GmbH», ПП «Дівіал-2000», ЗАТ «Ритейлінгова компанія «Євротек», ТОВ «Мрія», ДП «Продмережа», ЗАТ «Фуршет».

Вказаний факт підтверджується наступними договорами: договором купівлі - продажу №111К262 від 25.03.2011р., договором поставки №1219 від 06.12.2011р., договором купівлі - продажу №111К154 від 25.03.2011р., контрактом №2 від 20.10.2011р., договором 14-Б-11 від 14.03.2011р., договором поставки №Т0585/10 від 31.12.2010р., договором купівлі - продажу № 15 від 01.01.2006р., договором №569 від 01.07.2010р.

При цьому, наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), які в подальшому використовуються у межах господарської діяльності платника податку, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та валових витрат.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредит виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яки: є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Зі змісту вказаних приписів вбачається, що право на податковий кредит виникає при наявності одночасно двох обов'язкових умов: за умови придбання товарів (послуг) чи основних фондів з метою їх подальшого використання у власній господарській діяльності та при наявності податкової накладної, оформленої відповідно до вимог Кодексу. При цьому право на податковий кредит залежить від того, чи відбувся факт придбання товару або оплати за нього.

В свою чергу, пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; є) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

З огляду на зміст зазначених правових норм вбачається, що лише відсутність податкової накладної або оформлення податкової накладної з порушенням вимог щодо її оформлення, позбавляє платника податків права для віднесення до податкового кредиту сум податків, сплачених у зв'язку з придбанням товарів/послуг.

Статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-XІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, суд зазначає, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Частинами 1,2 статті 9 Закону України №996-ХІV передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Доказів, які б спростовували доводи позивача відповідач суду, не надав.

У відповідності до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

Згідно ч.4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Виходячи зі змісту позовних вимог, системного аналізу норм чинного законодавства України, суд прийшов до висновку про безпідставність винесення спірних податкового повідомлення - рішення, що свідчить про його протиправність та наявність правових підстав для їх скасування.

Враховуючи всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Керуючись ст.ст.69, 70, 71, 128, 158-163,167 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва ДПС від 11.12.2012р. №0002301704/9051.

Зобов'язати управління Державної казначейської служби України у Печерському районі м. Києва стягнути судові витрати в сумі 693 грн. 62 коп. на користь Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва ДПС.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.А. Качур