Постанова № 29660463, 19.02.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

19 лютого 2013 року № 2а-16714/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі судді Качура І.А., при секретарі Хрімлі К.О., за участю представників сторін:

від позивача: Стеценко О.О.

Гойдик Т.Л.

від відповідача: Шкодич Ю.В. (дов. від 16.01.2013р. №394/9/10.2-09)

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа Пак Інвест» до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва ДПС про визнання протиправним дій, зобов'язання вчинити дії.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 19.02.2013 року в 11год. 31хв. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено, про що повідомлено сторін після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч.2 ст. 167 КАС України.

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Альфа Пак Інвест» (далі по тексту також - Позивач) до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва ДПС (надалі також - Відповідач) про визнання протиправним дій, зобов'язання вчинити дії.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що Відповідач при оформлені Акту перевірки вийшов за межі наданих йому повноважень, що проявилось у визнанні податковим органом правочинів Позивача з його контрагентами нікчемними.

Відповідач проти задоволення позову заперечував з мотивів його необґрунтованості.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню з огляду про наступне.

Відповідачем проведено невиїзну позапланову документальну перевірку ТОВ «Альфа Пак Інвест» з питань правильності обчислення податкових зобов'язань та податкового кредиту за період з 01.06.2011 по 30.06.2011 року. За результатами перевірки був складений Акт № 1016/2202/34349381 від 15.11.12 (далі по тексту - Акт).

В висновках Акту перевірки встановлено наступні порушення: - правочини, укладені ТОВ «Альфа Пак Інвест» з ТОВ «Алсон», ПАТ «Львівський жировий комбінат», ЗАТ «Харківський жировий комбінат», ПАТ «Геркулес», ТОВ Фірма «О Д Пролісок», ПП «Альянс краси» та ПАТ «ВО «Одеський консервний завод» порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою приховування сплати податків третіх осіб, а отже відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 203, п. 1, п. 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, зазначені правочини мають ознаки нікчемності та є нікчемними - в силу припису закону; - відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг) за червень 2011 року, які підпадають під визначення пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, ст. 185, ст. 198 Податкового Кодексу України.

Проаналізувавши норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку про не відповідність доводів Відповідача, викладених в Акті перевірки.

Порядок проведення перевірок платників податків визначений гл.8 ПК України та Порядком оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженим наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.10 № 984, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 12.01.11 за № 34/18772 (надалі - Порядок № 984).

Відповідно до п. 86.1 ст.86 ПК України результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень видається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Згідно п. 2 Порядку №984 документальною перевіркою вважається перевірка предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування, та сплати усіх передбачених Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та Податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Відтак, з системного аналізу чинного законодавства України вбачається, що органи державної податкової служби наділені повноваженнями здійснювати перевірки дотримання платником податків лише того законодавства, контроль за дотриманням якого на них покладено.

Відповідно до пп. 41.1.1 п.41.1 ст.41 ПК України органи державної податкової служби є контролюючими органами щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Водночас, в описовій частині Акту перевірки Відповідач фактично здійснює перевірку дотримання Позивачем вимог цивільного та господарського (а не податкового) законодавства під час укладання та виконання договорів про поставку продукції контроль за дотриманням якого не належить до повноважень Відповідача. Вказане підтверджується самим Актом перевірки в якому вказано на порушення Позивачем вимог Цивільного кодексу України в частині додержання вимог норм цивільного законодавства в момент вчинення правочинів які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними. Проте, перевірка дотримання Позивачем цивільного законодавства, в тому числі під час укладання господарських договорів, не входить до повноважень Відповідача.

Крім того, за змістом п.4 Порядку №984 акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Пунктами 5 та 6 Порядку № 984 визначено, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку , що підтверджують наявність зазначених фактів.

Проте, як вбачається зі змісту акту, Відповідачем всупереч вимогам п. 5, п 6 Порядку № 984 в нього не зазначено жодного посилання на первинні документи, які складені з порушенням вимог законодавства або свідчать про порушення Позивачем податкового законодавства.

В ході судового розгляду справи встановлено, що Позивачем укладено договір поставки від 05.01.11 №1 про поставку пакувального матеріалу з міжшаровим друком з ТОВ «Алсон». Поставка товару підтверджується видатковими накладними та податковими накладними, а також товарно-транспортними накладними (які були подані контролюючому органу під час перевірки, проте не були враховані при оформленні акту перевірки).

Водночас підтверджено, що придбану у ТОВ «Алсон» продукцію Позивач реалізував ПАТ «Львівський жировий комбінат», ЗАТ Харківський жировий комбінат», ПАТ «Геркулес», ТОВ Фірма « О Д Пролісок», ПП «Альянс краси» та ПАТ «ВО «Одеський консервний завод», що підтверджується договорами, видатковими накладними, податковими накладними, товарно - транспортними накладними (вказані документи подавались податковому органу під час проведення перевірки, проте не були враховані під час оформлення її результатів).

Виходячи із імітативних приписів ст. 204 Цивільного кодексу України, яка визначає презумпцію правомірності правочину, правочини, укладені Позивачем з його контрагентами є правомірними та обов'язкові до виконання його сторонами в порядку ст. 629 Цивільного кодексу України.

При цьому, виходячи зі змісту ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» № 755-IV від 15.05.03, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.

В ході судового розгляду справи підтверджено, що на момент укладання договорів та їх виконання всі підприємства - сторони господарських операцій були зареєстровані в установленому ст.89 ЦК України порядку, не ліквідовані, перебували на податковому та іншому обліках, були наділені, відповідно до ст.ст. 80, 91, 92 ЦК України, цивільною правоздатністю та дієздатністю, і вправі були своїми діями набувати цивільні права і обов'язки та самостійно їх здійснювати, у тому числі - укладати та виконувати господарські договори. Обмежень, встановлених законодавством України, щодо укладання договорів з цими підприємствами не було.

Вищевказані договори не можуть носити характер недійсного правочину; оскільки дані правочини відповідають обов'язковим умовам чинності правочину, а саме: ч. 1, ч. 3 та ч. 5 ст. 203 ЦК України, так як не суперечать моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203 ЦК України), волевиявлення учасників правочину було вільним та відповідало їх внутрішній волі (ч. 2 ст. 203 ЦК України) та правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 3 ст. 203 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами), правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими па це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. Вищевказані договори підписані уповноваженими представниками сторін, а їх підписи скріплені печатками.

За таких обставин, суд звертає увагу на те, що прийнявши товар, згідно видаткових накладних, належним чином оформлених та сплативши за товар кошти, сторони досягли згоди щодо необхідний для них (істотних) умов (ст. 638 ЦК України, ст. 181 ГК України), тобто у даному разі між сторонами виникли договірні правовідносини, що породили відповідно правові наслідки.

Поставивши товар ПАТ «Львівський жировий комбінат», ЗАТ «Харківський жировий комбінат», ПАТ «Геркулес», ТОВ Фірма «О Д Пролісок», ПП «Альянс краси» та ПАТ «ВО «Одеський консервний завод», які його прийняли у відповідності до виписаних видаткових накладних та сплативши за це кошти Позивачу, сторони досягли згоди щодо необхідних для них (істотних) умов, а отже, між сторонами виникли договірні правовідносини та відповідний правовий результат.

При цьому, не є доцільними посилання Відповідача на п.1 та п.2 ст. 215 ЦК України, яким передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу та недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Так, відповідно до п. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Крім того, згідно постанови пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року, вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову н цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається ні нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися па відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину і повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК Україні вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемною правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства посилаючись на їх нікчемність.

Водночас, жодним законом не передбаченоправо органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування. їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських правовідносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Вказана норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону: наявністю мети, що за відомо суперечитьінтересам держави і суспільства: укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Згідно з імперативними приписами ст. 228 ЦК України до правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок відносяться: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене в постанові від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Водночас, при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

З огляду на акт перевірки від 15.11.2012р., на час проведення перевірки, а також станом на день розгляду даної справи, відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили щодо нікчемності та недійсності правочинів, укладених Позивачем з його контрагентами, зокрема з ТОВ «Алсон», ПАТ «Львівський жировий комбінат», ЗАТ «Харківський жировий комбінат», ПАТ «Геркулес», ТОВ Фірма «О Д Пролісок», ПП «Альянс краси» та ПАТ «ВО «Одеський консервний завод» пов'язаних з порушенням податкового законодавства. Тому доводи податкового органу про нікчемність правочинів, укладених Позивачем з контрагентами є необґрунтованими.

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод люди громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Враховуючи вищевикладене, у складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України місти обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод люді громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Суд звертає увагу на те, що головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами перевірки органів податкової служби, які б факти в цих актах не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилюючись на їх нікчемність.

При вирішенні питання щодо протиправності дій Відповідача під час встановлення порушення декларування податкового зобов'язання та податкового кредиту із ПДВ та визначення об'єкту оподаткування з ІІДВ, суд прийшов до наступних висновків.

В ході судового розгляду справи підтверджено, що Позивачем було подано Відповідачу декларацію з ПДВ за червень 2011 року, в якій задекларовано податкові зобов'язання з ПДВ в сумі 677 540,00 грн., податковий кредит в сумі 675 992,00 гри. та суму ПДВ, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет в розмірі до 1 548,00 грн.

Проте, Акті перевірки Відповідач, зазначає, що відповідно до декларації з ПДВ за червень 2011 року Позивачем задекларовано податкові зобов'язання з ПДВ в сумі 167 499,00 грн., податковий кредит в сумі 157 099,00 грн. Так Відповідачем не взято до уваги показники декларації задекларовані Позивачем.

Окрім, цього Відповідач в Акті перевірки робить висновок про відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг) за червень 2011 фоку, які підпадають під визначення пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, ст. 185, ст. 198 Податкового Кодексу України. Тобто Відповідач зменшує податковий кредит з ПДВ до 0,00 грн. та податкове зобов'язання з ПДВ до 0,00 грн., зазначаючи що об'єкт оподаткування становить 0,00 грн.

При цьому, із акту перевірки слідує, що податковим органом досліджувались взаємовідносини ТОВ «Альфа Пак Інвест» з ТОВ «Алсон», ПАТ «Львівський жировий комбінат», ПАТ «Харківський жировий комбінат», ПАТ «Геркулес», ТОВ Фірма «О Д Пролісок», ПП «Альянс краси» та ПАТ «ВО «Одеський консервний завод», хоча з додатку №5 до декларації з ПДВ за червень 2011 року, яка використовувалася під час перевірки, вбачається, що формування податкового кредиту та податкових зобов'язань відбувалося не лише за рахунок взаємовідносин з вищевказаними контрагентами, але й з іншими підприємствами. Таким чином, Відповідач взагалі без будь-якого встановлення порушень, дослідження усіх фактичних обставин, протиправно визначив Позивачу податковій кредит та податкове зобов'язання.

Дослідивши подані до суду належним чином засвідчені копії первинних документів щодо правововідносин Позивача та його контрагентів (ТОВ «Алсон», ПАТ «Львівський жировий комбінат», ЗАТ «Харківський жировий комбінат», ПАТ «Геркулес», ТОВ Фірма «О Д Пролісок», ПП «Альянс краси» та ПАТ «ВО «Одеський консервний завод») суд прийшов до висновку про те, що доводи Відповідача про незаконність формування податкового кредиту за перевіряємий період спростовується матеріалами справи та нормами чинного податкового законодавства.

Як вбачається із матеріалів справи, Позивачем 05.01.2011р. укладено з ТОВ «Алсон» договір №1 про поставку пакувального матеріалу з міжшаровим друком, в порядку виконання якого сплачено кошти, в тому числі ПДВ в цінні товару, що підтверджується банківськими виписками. Поставка товару підтверджується видатковими (від 08.06.2011р. №72, від 08.06.2011р. №73, від 14.06.2011р. №74, від 15.06.2011р. №75, від 17.06.2011р. №77, від 17.06.2011р. №76, від 20.06.2011р. №79, від 20.06.2011р. №78), податковими накладними (від 20.05.2011р. №6, від 08.06.2011р. №5, 08.06.2011р. №4, від 17.06.2011р. №9, від 20.06.2011р. №11, від 20.06.2011р. №10, від 14.06.2011р. №6, від 20.05.2011р. №7) та товарно - транспортними накладними (від 08.06.2011р. №38031, від 08.06.2011р. №52936, від 14.06.2011р. №83032, від 15.06.2011р. №187753, від 17.06.2011р. №38000, від 20.06.2011р. №38000) виписаними ТОВ «Алсон».

Так з врахуванням правової позиції Верховного Суду України, суд зазначає, що одним із етапів встановлення судом обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість, є встановлення факту-здійснення господарської операції шляхом дослідження усіх первинних документів, які належить складати залежно від певного виду господарської операції - договорів, актів виконаних робіт, документів про перевезення, зберігання товарів тощо. Відсутність належних первинних документів може свідчити про нездійснення самих господарських операцій. Крім того, дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та або бюджетне відшкодування.

З урахуванням викладеного слід суд звертає увагу на те, що документами, які підтверджують факт поставки Позивачем товарів та реальність здійснення операцій, є договори купівлі-продажу товару, податкові накладні, видаткові накладні, платіжні доручення, виписки по особовому рахунку Позивача.

Отже, господарські операції, фактично здійснювані Товариством з обмеженою відповідальністю «Альфа Пак Інвест» підтверджуються оформленими належним чином документами.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України від 16.07.1999 № 996-XІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (надалі по тексту також - Закон № 996-XІV) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Відповідно до ст.1 Закону № 996-XІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно розділу 2 положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну №288 від 24.05.95, зареєстрованого Мін'юстом 05.06.95 №168/704, первинний документ - це письмове свідоцтво, що фіксує або підтверджує господарську операцію, тобто факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати обов'язкові реквізити, визначені у ч. 2 ст. 9 Закону №996-XІV.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 стати 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право нарахування податкового, кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, нормами Податкового кодексу України визначено, що нарахування податкового кредиту здійснюється на підставі податкової накладної, яка сама по собі є єдиною і достатньою підставою для нарахування податкового кредиту за умови її відповідності вимогам законодавства.

На момент виписування податкових накладних ТОВ «Алсон» було належним чином зареєстроване, як платник ПДВ, що підтверджується Актом перевірки.

Оскільки судом встановлено, що господарські операції відбулися, що підтверджується первинними документами, Позивачем сплачено, кошти за отримані товарно - матеріальні цінності, в т.ч. ПДВ в цінні товару, що підтверджується банківськими виписками, податковими накладними, видатковими накладними, відтак у Відповідача були відсутні правові підстави для висновків про неправомірність формування податкового кредиту з ПДВ по господарським взаємовідносинам з ТОВ «Алсон».

Водночас, судом встановлено, що придбану у ТОВ «Алсон» продукцію Позивач реалізував ПАТ «Львівський жировий комбінат», ПАТ «Харківський жировий комбінат», ПАТ «Геркулес», ТОВ Фірма «ОД Пролісок», ПП «Альянс краси» та ПАТ «ВО «Одеський консервний завод», що підтверджується Відповідачем в Акті перевірки та первинною документацією, поданою до суду.

Відповідно до п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню; a в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується у двох примірникам у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/ послуг.

Пунктом 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладка виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Таким чином, Позивачем правомірно було виписано податкові накладні ПАТ «Львівський жировий комбінат», ПАТ «Харківський жировий комбінат», ПАТ «Геркулес», ТОВ Фірма «О Д Пролісок», ПП «Альянс краси» та ПАТ «ВО «Одеський консервний завод» та відображено їх в податковому обліку за відповідний період, а отже висновки Відповідача про неправомірність декларування податкових зобов'язань є неправомірними.

Особливу у вагу суд звертає на те, що факт правомірності формування Позивачем податкових зобов'язань з ПДВ за червень 2011р. при взаємовідносинах з ПАТ «Харківський жировий комбінат» підтверджений самим Відповідачем в Довідці про результати зустрічної звірки ТОВ «Альфа Пак Інвест» щодо підтвердження правовідносин з платником податків ПАТ «Харківський жировий комбінат» за червень 2011р.

При цьому, контроль за поданням платниками податків податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів, перевірка їх достовірності є основною функцією державних податкових інспекцій в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонних та об'єднаних державних податкових інспекцій.

Порядок га механізм такого контролю визначається нормативними документами Державної податкової адміністрації України (далі -ДПА України).

Наказом ДПА України від 18.04.2008 р. № 266 «Про організацію взаємодії органів державної податкової служби при проведенні перевірок податкових декларацій з податку на додану вартість з урахуванням інформації розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів» (далі - Наказ № 265) затверджені відповідні Методичні рекомендації щодо такої взаємодії.

Згідно п. 1.3 Наказу №226 для реалізації Методичних рекомендацій створені такі програмні продукти: - система формування та подання до органу ДПС засобами телекомунікаційного зв'язку податкової звітності в електронному вигляді щодо ведення обліку - розшифрування податкового кредиту та податкових зобов'язань у розрізі контрагентів; - система приймання та комп'ютерної обробки податкової звітності щодо проведення автоматизованого контролю податкової декларації з податку на додану вартість на районному рівні; - система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

Відповідно до п. 2.14 Наказу № 266 інформація податкової звітності з податку на додану вартість, надіслана до центральної бази даних податкової звітності, підлягає розподілу відповідно до вимог Методичних рекомендацій щодо порядку розподілу платників податків за категоріями уваги та співставленню засобами системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

Підпунктом 16.1.2 п. 16.1 ст. 16 ПК України передбачено, що платник податків зобов'язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів.

Положення пп. 16.1.3 п. 16 і ст. 16 ПК України зобов'язують платника податків подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Згідно з п. 9.8 ст. 9 ПК України прийняття податкової декларації є обов'язком органу державної податкової служби.

Податкова декларація, згідно приписів п. 46.1 ст. 46 ПК України - це документ, що подається платником податків контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Відповідно до п. 54.1 ст. 54 ПК України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки встановлені цим Кодексом.

Пунктом 179.5 ст. 179 ПУ України визначено, що податкова декларація заповнюється платником податку самостійно або іншою особою, нотаріально уповноваженою платником податку здійснювати таке заповнення, у порядку, передбаченому главою 2 розділу ІІ цього Кодексу.

Внесення змін до податкової звітності, за змістом ст. 50 ПК України, вчиняється шляхом подання уточнюючих розрахунків платником податків.

При цьому, згідно вимог пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування" та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, зокрема, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Відповідно до Методичних рекомендацій щодо централізованого приймання та комп'ютерної обробки податкової звітності платників податків в ОДПС України, затверджених наказом ДПА України від 31.12.08 № 827, за відсутності зауважень до оформлення податкової звітності вона реєструється і вважається прийнятою. Обробка та занесення інформації до електронних баз виконується підрозділом ведення та захисту податкової звітності, у разі відсутності зазначеного підрозділу - підрозділами, на які покладено цю функцію. За відповідність інформації у базах податкової звітності даним податкових документів, наданих платником податків, несуть відповідальність підрозділи ведення та захисту податкової звітності.

Вищезазначені методичні рекомендації, якими зобов'язаний керуватись відповідач, не містять посилання на можливість прийняття податковим органом податкової декларації платника податку з відміткою "недійсна".

Враховуючи вищевикладене, обов'язок платника податків подати декларацію з податку на додану вартість узгоджується з обов'язком податкового органу прийняти таку декларацію та, при відсутності зауважень до її оформлення, відобразити показники цієї декларації у відповідних базах податкової звітності.

Відтак, показники податкового кредиту та податкових зобов'язань конкретного платника податків, які відображаються в Деталізованій базі співставлення, формуються на підставі показників поданих таким платником податків податкових декларацій з податку па додану вартість з додатком № 5 до податкової декларації з податку на додану вартість, і повинні їм відповідати.

Вичерпний перелік прав, наданих відповідачу чинним законодавством при здійсненні ним своїх повноважень, наведений у ст. 20 ПК України.

З огляду на вищевказане самостійна зміна Відповідачем в Деталізованій базі співставлення показників податкового кредиту та податкових зобов'язань Позивача без зміни цих показників самим Позивачем шляхом подання уточнюючих декларацій (розрахунків), порушує норми чинного законодавства, що завдає шкоди охоронюваним законом правам та інтересам Позивача.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Доказів, які б спростовували доводи позивача відповідач суду, не надав.

У відповідності до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

Згідно ч.4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Виходячи зі змісту позовних вимог, системного аналізу норм чинного законодавства України, суд прийшов до висновку про безпідставність визнання органом податкової служби правочинів Позивача з контрагентами нікчемними, протиправність неврахування показників, визначених платником податків у декларації, яку було подано Відповідачу.

Враховуючи всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Керуючись ст.ст.69, 70, 71, 128, 158-163,167 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними дії ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС щодо встановлення правочинів, укладених ТОВ «Альфа Пак Інвест» з ТОВ «Алсон», ПАТ «Львівський жировий комбінат», ПАТ «Харківський жировий комбінат», ПАТ «Геркулес», ТОВ Фірма «О Д Пролісок», ПП «Альянс краси» та ПАТ «ВО «Одеський консервний завод» - нікчемними в Акті перевірки № 1016/2202/34349381 від 15.11.12.

Визнати протиправними дії ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС щодо встановлення в Акті перевірки № 1016/2202/34349381 від 15.11.12р.: - завищення ТОВ «Альфа Пак Інвест» податкового кредиту з ПДВ при взаємовідносинах з ТОВ «Алсон» за червень 2011 року; - завищення ТОВ «Альфа Пак Інвест» податкового зобов'язання з ПДВ при взаємовідносинах з ПАТ «Львівський жировий комбінат», ПАТ «Харківський жировий комбінат», ПАТ «Геркулес», ТОВ Фірма «О Д Пролісок», ПП «Альянс краси» та ПАТ «ВО «Одеський консервний завод» за червень 2011 року; - відсутності об'єкта оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг) за червень 2011 року.

Зобов'язати ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС відновити в обліковій картці платника ТОВ «Альфа Пак Інвест», а також в усіх електронних системах, у тому числі в електронній базі даних "Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України" суми податкового кредиту, які ТОВ «Альфа Пак Інвест» задекларувало за рахунок податкових накладних, виписаних ТОВ «Алсон» та задекларовані суми податкового зобов'язання, сформованого ТОВ «Альфа Пак Інвест» за рахунок податкових накладних виписаних ПАТ «Львівський жировий комбінат», ПАТ «Харківський жировий комбінат», ПАТ «Геркулес», ТОВ Фірма «О Д Пролісок», ПП «Альянс краси» та ПАТ «ВО «Одеський консервний завод» задекларованих в Декларації з ПДВ за червень 2011 року.

Зобов'язати управління Державної казначейської служби України у Печерському районі м. Києва стягнути судові витрати в сумі 32 грн. 19 коп. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа Пак Інвест» за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва ДПС.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.А. Качур