Рішення № 29649223, 26.02.2013, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32 ______

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26 лютого 2013 року Справа № 913/67/13-г

Провадження №28/913/67/13-г

Суддя Семендяєва І.В., при секретарі судового засідання Мартинцевій Н.М., розглянувши матеріали за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Ровенькиантрацит», м. Ровеньки Луганської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче управління Укрвуглеекології «Ровеньки - Антрацит», м. Луганськ

про стягнення 7983 грн. 38 коп.

за участю представників сторін:

від позивача: Бондаренко В.А., представник за довіреністю № 1-3/3д-28 від 28.12.2012;

від відповідача: представник не прибув

суть спору: позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за договором про надання послуг № 210-267гп від 31.12.2010 (з проживання працівників відповідача у гуртожитку позивача) у сумі 10 160 грн. 02 коп.

З тексту позовної заяви вбачалось, що сума 10 160 грн. 02 коп. складається з 5494 грн. 44 коп. суми боргу, 181 грн. 28 коп. 3% річних, 4484 грн. 30 коп. 7% штрафу.

Заявою про зменшення розміру позовних вимог № 98 від 31.01.2013 позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у сумі 5494 грн. 44 коп., 3% річних у сумі 181 грн. 28 коп. та 7% штрафу у сумі 2307 грн. 66 коп. (а.с. 43).

Зменшення позовних вимог позивача є його правом у відповідності до ст. 22 ГПК України, тому дана заява прийнята судом до розгляду.

Підставою свого позову позивач зазначив неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором про надання послуг № 210-267гп від 31.12.2010 щодо оплати отриманих послуг за період з вересня по 31 жовтня 2011 року у сумі 5494 грн. 44 коп.

Представник відповідача до судового засідання не прибув, про час та місце слухання справи був належним чином повідомлений, причини неявки суду не повідомив, своїм правом на участь у судовому засіданні не скористався.

Суд, враховуючи думку позивача та те, що строк розгляду справи, встановлений ст. 69 ГПК України, спливає 04.03.2013, вважає за можливе розглянути справу за наявними у неї матеріалами за відсутності представника відповідача, явка якого не визнавалась судом обов'язковою; неподання відповідачем відзиву на позов не є перешкодою для розгляду справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши представника позивача, встановивши фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, господарський суд Луганської області

в с т а н о в и в :

ДП «Ровенькиантрацит» (правонаступником якого є ТОВ «ДТЕК Ровенькиантрацит») - (виконавець) та ТОВ «Виробниче управління Укрвуглеекологія «Ровеньки - Антрацит» (замовник) укладено договір № 210-267гп від 31.12.2010, за умовами якого виконавець надає послуги з проживання працівників замовника в гуртожитку виконавця, що розташована за адресою: вул. Комсомольська, 57, сел. Фащівка Перевальського району Луганської області.

Договором передбачено, що виконавець зобов'язується надавати замовнику послуги, вказані у п. 1.1 договору (послуги з проживання працівників замовника в гуртожитку виконавця); щомісячно до 10 числа місяця, наступного за місяцем, в якому надані послуги, надати акти прийому-передачі наданих робіт та рахунки, а замовник зобов'язується підписувати акти прийому-передачі наданих послуг протягом 3 днів з моменту їх отримання; оплачувати пред'явлені виконавцем рахунки до 15 числа місяця, наступного за місяцем, в якому надані послуги (розділ 2 договору).

Відповідно до п. 3.1 договору замовник сплачує вартість послуг до 15 числа місяця, наступного за місяцем, в якому надані послуги, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця.

У п. 3.2 договору сторони передбачили, що вартість послуг по проживанню однієї людини на годину визначається згідно кошторису на утримання гуртожитку. Вартість послуг по проживанню однієї людини на годину: з 01.01.2011 по 31.03.2011 складає 53,12 грн., з 01.04.2011 по 30.06.2011 - 48,06 грн., з 01.07.2011 по 30.09.2011 - 45,28 грн., з 01.10.2011 по 31.12.2011 - 53,50 грн.

Даний договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2011 включно.

На виконання умов договору позивач надав послуги відповідачу за період з вересня по жовтень 2011 року на загальну суму 5494 грн. 44 коп., що підтверджується двосторонніми актами виконаних робіт від 30.09.2011 на суму 3622 грн. 08 коп., від 31.10.2011 на суму 1872 грн. 36 коп. Акти підписані обома сторонами та скріплені печатками обох підприємств. Надані послуги прийняті відповідачем без зауважень.

На оплату наданих послуг позивачем відповідачу були виставлені рахунки № 42 від 31.10.2011 на суму 1872 грн. 36 коп., № 40 від 30.09.2011 на суму 3622 грн. 08 коп., які відповідач не оплатив.

Позивач виставив відповідачу претензію № 543 від 17.06.2010, в якій просив відповідача погасити заборгованість за надані послуги за вересень - жовтень 2011 року.

Відповідач отримані послуги не оплатив, що стало підставою для звернення з даним позовом.

Правовідносини сторін виникли внаслідок укладення ними договору про надання послуг № 210-267гп від 31.12.2010.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, тобто - неналежне виконання.

Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений до говором або законом.

Згідно зі ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Як встановлено судом, заявлена до стягнення заборгованість за виконані послуги у сумі 5494 грн. 44 коп. виникла внаслідок невиконання відповідачем свого зобов'язання по оплаті отриманих ним послуг.

Матеріалами справи доведено прострочення виконання відповідачем зобов'язання по оплаті наданих послуг та наявність заборгованості у сумі 5494 грн. 44 коп. Факт отримання послуг, так само як і наявність заборгованості відповідачем не оспорені та визнані.

Тому вимоги позивача про стягнення заборгованості за надані послуги у сумі 5494 грн. 44 коп. підлягають до задоволення у повному обсязі.

Позивачем також заявлені вимоги по стягненню 3% річних у сумі 181 грн. 28 коп. та 7% штрафу у сумі 2307 грн. 66 коп. (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 31.01.2013 № 98).

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, позивач за актом приймання робіт на суму 3622 грн. 08 коп. нарахував 3% річних за період з 16.10.2011 по 30.11.2012 на суму 122 грн. 65 коп., а за актом приймання робіт на суму 1872 грн. 36 коп. - на суму 58 грн. 63 коп., усього 181 грн. 28 коп.

Даний розрахунок є вірним, тому ці вимоги по стягненню 3% річних підлягають до задоволення у повному обсязі.

Позивачем також нарахований штраф у розмірі 7% за актом приймання робіт на суму 3622 грн. 08 коп. за період з 16.10.2011 по 16.05.2012 у сумі 1521 грн. 27 коп., а за актом приймання робіт на суму 1872 грн. 36 коп. - за період з 16.12.2011 по 16.06.2012 у сумі 786 грн. 39 коп., усього 2307 грн. 66 коп. (а.с. 44).

Обґрунтовуючи дані вимоги, позивач послався п. 2 ч. 2 ст. 231 ГК України, якою передбачено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Позивач вказує про те, що цілісний майновий комплекс ДП «Ровенькиантрацит», право управління яким передано ТОВ «ДТЕК Ровенькиантрацит», є власністю Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та входить до державного сектору економіки (а.с. 44).

Щодо цих вимог позивача про стягнення 7% штрафу у сумі 2307 грн. 66 коп. суд зазначає наступне.

У розділі 4 договору «Відповідальність сторін» передбачено, що при невиконанні умов договору сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 231 ГК України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Частиною 2 ст. 231 ГК України, на яку посилається позивач, передбачено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Отже, відповідальність за цією статтею застосовується лише до суб'єкта господарювання, що належить до державного сектора економіки, або за порушення зобов'язання, пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту. Інших передумов застосування цієї статті не передбачено.

Відповідно до ст. 80 Цивільного кодексу України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Статтею 81 Цивільного кодексу України передбачено, що юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу. Юридична особа приватного права може створюватися та діяти на підставі модельного статуту в порядку, визначеному законом. Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Згідно ст. 73 ГК України державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління.

Орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами.

Майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління.

Найменування державного унітарного підприємства повинно містити слова "державне підприємство".

Державне унітарне підприємство не несе відповідальності за зобов'язаннями власника і органу влади, до сфери управління якого воно входить.

Органом управління державного унітарного підприємства є керівник підприємства, який призначається органом, до сфери управління якого входить підприємство, і є підзвітним цьому органові.

Законом можуть бути визначені особливості статусу керівника державного унітарного підприємства, в тому числі встановлено підвищену відповідальність керівника за результати роботи підприємства.

Державні унітарні підприємства діють як державні комерційні підприємства або казенні підприємства.

Відповідно до ст. 74 ГК України державне комерційне підприємство є суб'єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту або модельного статуту і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном згідно з цим Кодексом та іншими законами, прийнятими відповідно до цього Кодексу.

Майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання.

Статутний капітал державного комерційного підприємства утворюється уповноваженим органом, до сфери управління якого воно належить. Розмір статутного капіталу державного комерційного підприємства встановлюється зазначеним уповноваженим органом.

Статутний капітал державного комерційного підприємства підлягає сплаті до закінчення першого року з дня державної реєстрації такого підприємства.

Держава та орган, до сфери управління якого входить державне комерційне підприємство, не несуть відповідальності за його зобов'язаннями, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Збитки, завдані державному комерційному підприємству внаслідок виконання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, які було визнано судом неконституційними або недійсними, підлягають відшкодуванню зазначеними органами добровільно або за рішенням суду.

Державне унітарне комерційне підприємство може бути перетворене у державне акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого належать державі, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Статуту ТОВ «ДТЕК Ровенькиантрацит» його учасниками та засновниками є DTEK Holdinds B.V. та ТОВ "Донбаська паливно - енергетична компанія», отже позивач є юридичною особою приватного права.

Позивач став правонаступником прав та обов'язків ДП «Ровенькиантрацит» (первісної сторони за договором № 210-267гп від 31.12.2010) за концесійним договором від 01.12.2011.

Передане право управління цілісного майнового комплексу за договором концесії, яке є власністю держави, не свідчить про те, що концесіонер (позивач) набуває статусу державного підприємства або становиться таким підприємством, що відноситься до державного сектору економіки.

Це кореспондується з приписами Закону України «Про концесії».

Цим Законом визначено, що концесіонер - це суб'єкт підприємницької діяльності, який відповідно до цього Закону на підставі договору отримав концесію.

Частиною 1 ст. 20 цього Закону визначено, що передача об'єктів у концесію не зумовлює перехід права власності на цей об'єкт до концесіонера та не припиняє права державної чи комунальної власності на ці об'єкти. Майно, створене на виконання умов концесійного договору, є об'єктом права державної чи комунальної власності.

Статтею 23 Закону України «Про концесії» передбачено, що припинення діяльності державного або комунального підприємства, майно якого передається в концесію, здійснюється шляхом його ліквідації. Право повного господарського відання на майно, що було закріплене за державним або комунальним підприємством та передається у концесію, припиняється. Працівникам державного або комунального підприємства, що припинило свою діяльність, забезпечуються соціально-правові гарантії, передбачені законодавством України для працівників, які звільняються у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці. Концесієдавець зобов'язаний при укладенні концесійного договору передбачити в умовах договору максимальне використання в концесійній діяльності працівників - громадян України, в тому числі і звільнених у зв'язку з ліквідацією державного або комунального підприємства, майно якого надано у концесію.

Отже, позивачем не доведено, що він належить до державного сектору економіки, договір на надання послуг є державним контрактом, умовами договору передбачено, що його виконання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту.

Таким чином, застосування до відповідача розміру штрафних санкцій, передбаченого ч. 2 ст. 231 ГК України, суперечить наведеному вище законодавству.

Крім того, штраф за своєю правовою природою є неустойкою, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України).

За розрахунком позивача штраф фактично обчислений як пеня (пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 2 ст. 549 ЦК України), яка у розмірі 7% взагалі ст. 231 ГК України не передбачена.

За таких обставин, у задоволенні вимог позивача про стягнення 7% штрафу у сумі 2307 грн. 66 коп. слід відмовити.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а за правилами ст. 34 цього кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд вважає, що позивачем, з урахуванням вимог закону щодо належності і допустимості доказів, доведено наявність боргу відповідача у заявленому розмірі, та обґрунтованість і правомірність нарахування 3% річних, натомість відповідачем це не спростовано та не підтверджено належними доказами іншого, тому позов підлягає задоволенню частково в частині вимог по стягненню боргу та 3% річних, у задоволенні вимог по стягненню 7% штрафу у сумі 2307 грн. 66 коп. слід відмовити (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 30.01.2013 № 98).

Судовий збір покладається на відповідача пропорційно задоволеним вимогам, згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог. Оскільки за подання цього позову позивачем сплачено судовий збір у мінімально встановленому розмірі, питання про повернення судового збору судом не вирішується.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Ровенькиантрацит» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче управління Укрвуглеекології «Ровеньки - Антрацит» про стягнення 7983 грн. 38 коп. задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче управління Укрвуглеекології «Ровеньки - Антрацит», м. Луганськ, вул. Оборонная, 101к, каб. 104, ідентифікаційний код 35400038, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Ровенькиантрацит», м. Ровеньки, вул. Леніна, 82, ідентифікаційний код 37713861, заборгованість у сумі 5494 грн. 44 коп., 3% річних у сумі 181 грн. 28 коп., судовий збір у сумі 899 грн. 12 коп., видати наказ позивачу.

3. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Ровенькиантрацит» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче управління Укрвуглеекології «Ровеньки - Антрацит» про стягнення 7% штрафу у сумі 2307 грн. 66 коп. відмовити.

Відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання рішення: 01.03.2013.

Суддя І.В. Семендяєва