Постанова № 29647716, 26.02.2013, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.02.2013 року Справа № 5013/1115/12

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Дмитренко А.К. - доповідач

суддів: Прокопенко А.Є., Крутовських В.І.

при секретарі: Лазаренко П.М.

За участю представників сторін:

від відповідача: Мінаєва В.В., довіреність №19 від 16.01.13, представник;

прокурор та представник позивача у судове засідання не з"явились, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином

розглянувши апеляційну скаргу державного підприємства "Кіровоградський ремонтний завод", м. Кіровоград на рішення господарського суду Кіровоградської області від 17.08.2012 року у справі № 5013/1115/12

за позовом заступника військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави, уповноваженим органом якої є Міністерство оборони України, в особі концерну "Техвоєнсервіс", м. Київ

до державного підприємства "Кіровоградський ремонтний завод", м. Кіровоград

про стягнення 213068 грн. 80 коп.

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 17.08.2012 року у справі № 5013/1115/12 (суддя В.В. Тимошевська) з державного підприємства "Кіровоградський ремонтний завод" на користь концерну "Техвоєнсервіс" стягнуто 185060 грн. основного боргу та 27537 грн. 55 коп. інфляційних втрат. В решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто з державного підприємства "Кіровоградський ремонтний завод" в доход Державного бюджету України судовий збір в сумі 4251 грн. 95 коп.

Не погодившись з рішенням суду, державне підприємство "Кіровоградський ремонтний завод" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні господарського суду, обставинам справи.

Концерн "Техвоєнсервіс" не погоджується з доводами апеляційної скарги та просить повернути її державному підприємству "Кіровоградський ремонтний завод".

15.02.2013 року концерном "Техвоєнсервіс" подано клопотання про зупинення провадження у справі, яке мотивоване тим, що заборгованість державного підприємства "Кіровоградський ремонтний завод" перед концерном "Техвоєнсервіс" по відрахуванню 2% на утримання концерну виникла у даній справі на підставі рішення Правління концерну "Техвоєнсервіс" від 25.10.2007 року № 7, а саме пункту 10 зазначеного рішення, яким передбачено забезпечити щоквартальну сплату внесків учасників концерну у розмірі 2 % від чистого доходу за звітній період. Концерном "Техвоєнсервіс" до Вищого господарського суду України була подана касаційна скарга на рішення господарського суду м. Києва від 20.11.2012 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.01.2013 року по справі № 55/472 за позовом державного підприємства «Житомирський бронетанковий завод» до концерну "Техвоєнсервіс" про визнання недійсним п.10 рішення правління концерну "Техвоєнсервіс" від 25.10.2007 року № 7.

Зазначене клопотання судовою колегією відхиляється з таких підстав.

В силу ч.2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Одним з належних доказів, що підтверджує факт одночасного розгляду Вищим господарським судом України іншої справи, пов'язаної з даною справою, в даному випадку, є ухвала про прийняття та призначення до розгляду касаційної скарги на рішення господарського суду м. Києва від 20.11.2012 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.01.2013 року по справі № 55/472. Проте така ухвала концерном "Техвоєнсервіс" разом з клопотанням про зупинення провадження у конкретній справі не надана, тобто у провадженні іншого суду справа № 55/472 не розглядається.

Подане 26.02.2013 року концерном "Техвоєнсервіс" клопотання про відкладення розгляду справи не підлягає задоволенню через закінчення строку вирішення спору, встановленого ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши пояснення представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, державне підприємство "Кіровоградський ремонтний завод" з 2005 року входило до складу концерну "Техвоєнсервіс". Рішення про виключення відповідача зі складу вказаного об'єднання прийнято 18.05.2011 року (т.1, а.с. 38).

Пунктом 7.4. Статуту концерну передбачено, що джерелами формування майна концерну є, між іншим, внески учасників.

Згідно пунктів 8.2., 8.3, 8.4 Статуту концерну джерелами формування фінансових ресурсів концерну є безоплатні або благодійні внески членів трудового колективу, підприємств, організацій, громадян та інші надходження, включаючи централізовані капітальні вкладення та кредити, а також відрахування учасників та інші джерела. Витрати на утримання концерну покриваються за рахунок доходу, одержаного в результаті його самостійної господарської діяльності та відрахувань від чистого доходу учасників. Джерелом коштів на оплату праці концерну є частина доходу, одержаного в результаті його господарської діяльності та відрахувань від доходів учасників.

Відповідно пункту 4.1 Статуту концерну управління його оперативною діяльністю здійснює правління концерну і генеральний директор концерну.

На першому засіданні правління, яке відбулося 26.05.2005 року, прийнято рішення, яким встановлено щомісячний відсоток відрахувань учасників концерну на його утримання у розмірі 4% від чистого доходу поточного року (т.1, а.с. 46,47).

Враховуючи скрутне фінансове становище підприємств учасників концерну, генеральний директор листом від 26.09.2005 року №225/К/26 запропонував внести зміни до рішення засідання правління концерну від 26.08.2005 року та встановити з 01.10.2005 року щомісячний відсоток відрахувань учасників концерну на його утримання в розмірі 2% від чистого доходу поточного року (т.1, а.с. 48).

Згідно п. 3 постанови №2 правління концерну від 21.11.2005 року на засіданні правління було прийнято рішення керівникам підприємств взяти на особистий контроль своєчасність відрахувань на утримання концерну у розмірі 2% (т.1, а.с. 49).

25.10.2007 року правлінням концерну прийнято рішення №7, згідно якому учасники концерну погодились забезпечити щоквартальну сплату внесків у розмірі 2% від чистого доходу за звітний період (т.1, а.с. 50-51). Вказане рішення підписано керівниками учасників концерну, у тому числі від імені відповідача директором Галико В.А.

У відповідності з абз.1 ч.1 ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність. Єдиною законодавчою нормою, яка регулює відносини щодо сплати внесків учасниками господарського об'єднання, є ст.123 Господарського кодексу України, якою встановлено можливість учасників господарського об'єднання вносити на умовах і в порядку, передбачених його установчими документами, майнові внески: учасники об'єднання підприємств можуть вносити на умовах і в порядку, передбачених його установчими документами, майнові внески (вступні, членські, цільові тощо).

Положення Статуту концерну, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, не встановлюють ані обов'язку, ані умов, ані порядку сплати майнових внесків.

Відповідно абз.2 ч.1 ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з акту управління господарською діяльністю.

В обґрунтування виникнення у відповідача обов'язку по сплаті внесків на утримання позивача суд першої інстанції посилається на те, що такий обов'язок начебто було встановлено рішеннями правління позивача.

За своєю суттю рішення органу управління господарського об'єднання є актом управління господарською діяльністю, а отже, може бути підставою для виникнення господарського зобов'язання. Проте, господарським судом не було досліджено ані легітимності рішень правління, ані їх належності в якості правових підстав для виникнення господарського зобов'язання.

Абз.18 п.4.2 Статуту позивача передбачено лише право правління затверджувати за поданням генерального директора концерну пропозиції про встановлення розміру відрахувань учасниками концерну.

Згідно п.2.6 Положення про правління позивача, затвердженого рішенням правління позивача від 27.03.2007 року №6 та введеного в дію наказом генерального директора позивача від 28.03.2007 року №64-АГД, компетенція правління визначається Статутом концерну. Аналогічно абз.18 п.4.2 Статуту концерну, абз.14 п.2.7 Положення також встановлює, що правління позивача затверджує за поданням генерального директора позивача пропозиції про встановлення розміру відрахувань учасниками на утримання позивача та на провадження ним статутної діяльності.

В даному випадку затвердження пропозицій є лише проміжним етапом до встановлення обов'язку.

Таким чином, рішення правління позивача не можуть бути правовою підставою для встановлення зобов'язання учасників позивача зі сплати внесків на утримання позивача, оскільки правління позивача не уповноважене приймати рішення про встановлення обов'язку із сплати внесків.

Отож, акти управління господарською діяльністю - рішення правління позивача не можуть бути правовою підставою для виникнення у відповідача обов'язку із сплати внесків на утримання позивача, оскільки такі рішення є нелегітимними внаслідок їх прийняття з перевищенням наданих даному органу повноважень.

Господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (абз.3 ч.1 ст.174 Господарського кодексу України).

Цій нормі Господарського кодексу України відповідає п. 1 ч.2 ст. 11 Цивільного кодексу України, яким встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Таким чином, однією із правових підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір або інший правочин. Господарським судом було помилково вказано на те, що учасники позивача погодились забезпечити щоквартальну сплату внесків, а рішення правління позивача було підписане керівниками учасників позивача без зауважень та заперечень, що не відповідає матеріалам справи, оскільки рішення підписувались членами правління, а не учасниками. Таким чином, судом було помилково встановлено наявність згоди відповідача на сплату внесків позивачеві.

Рішення правління позивача не можуть бути визнані, зокрема, господарським договором або правочином, що встановлює обов'язок для відповідача, оскільки відповідач не був стороною відносин, врегульованих рішеннями правління.

Відповідно п. 5.18 Положення рішення правління, прийняті в межах його компетенції, є обов'язковими для виконання генеральним директором концерну, членами правління та працівниками концерну.

Статут державного підприємства "Кіровоградський ремонтний завод" не містить жодної вказівки на те, що член правління на засіданнях правління здійснює функції представництва учасника позивача. А відповідно ч.5 ст.65 Господарського кодексу України керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.

Відсутнє відповідне положення і у Статуті концерну та Положенні про концерн "Техвоєнсервіс". Таким чином, відсутність вказівки у Статуті відповідача на те, що директор підприємства діє від імені підприємства на засіданнях правління позивача, є беззаперечним свідченням помилковості висновку господарського суду про те, що учасники концерну погодились забезпечити щоквартальну сплату внесків.

Окрім того, у п.4.2 Положення передбачено, що члени правління зобов'язані виконувати рішення, прийняті на засіданнях правління. Тобто на члена правління покладається обов'язок особистого виконання рішень правління. Вказівки на обов'язковість рішень правління для учасників позивача положення не містить.

Таким чином, рішення правління позивача є обов'язковими для членів правління, але не є обов'язковими для учасників концерну. На засіданнях правління члени правління здійснюють функції членів колегіального органу із управління господарським об'єднанням, а не функції представництва учасників господарського об'єднання.

Виходячи з вищевикладеного, рішення правління не мали характеру правочину і не можуть розглядатися в якості господарського договору.

Отож, судом першої інстанції помилково встановлено факт цивільного представництва при здійсненні функцій учасника колегіального органу управління, факт зобов'язального характеру рішень правління позивача без дослідження правової природи вказаних рішень. Окрім того, суд посилається на виникнення господарського зобов'язання без зазначення передбачених законом підстав для такого виникнення.

Також апеляційний господарський суд враховує, що 20.11.2012 року господарським судом м. Києва прийняте рішення у справі №55/472 за позовом державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод", за позовом третьої особи-1 - державного підприємства "Харківський бронетанковий ремонтний завод", за позовом третьої особи-2 - державного підприємства "Львівський бронетанковий завод" до концерну "Техвоєнсервіс", яким п.10 рішення правління концерну "Техвоєнсервіс" від 25.10.2007 року №7 визнаний недійсним (т.2, а.с. 72-80). Дане рішення залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.01.2013 року та набрало законної сили (т.2, а.с. 113-123).

В такому випадку посилання позивача на п.10 рішення правління концерну від 25.10.2007 року № 7 є безпідставним.

З урахуванням викладеного рішення господарського суду підлягає скасуванню.

В силу ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційним господарським судом не приймаються надані державним підприємством "Кіровоградський ремонтний завод" разом з поясненнями копії фінансових планів підприємства на 2009-2011 роки і копія протоколу засідання правління концерну "Техвоєнсервіс" від 25.10.2007 року, оскільки заявник не обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу державного підприємства "Кіровоградський ремонтний завод" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Кіровоградської області від 17.08.2012 року у справі № 5013/1115/12 скасувати частково, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

«У позові відмовити».

У відповідності із ст. 122 Господарського процесуального кодексу України припинити стягнення за наказами господарського суду Кіровоградської області від 13.09.2012 року, які видані на виконання рішення господарського суду Кіровоградської області від 17.08.2012 року по справі № 5013/1115/12.

Головуючий суддя А.К. Дмитренко

Суддя А.Є. Прокопенко

Суддя В.І. Крутовських

повний текст постанови виготовлений 01.03.13 р.

З оригіналом згідно

Помічник судді В.О. Фузейникова