Ухвала суду № 29645104, 06.02.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 лютого 2013 р.Справа № 2-а-5160/10/2170

Категорія: 8.2.6 Головуючий в 1 інстанції: Хом'якова В.В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді -Кравець О.О.судді -Домусчі С.Д.судді -Шеметенко Л.П.розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Приватного підприємства "Промислово-торгівельна фірма "Софія" на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 26 січня 2011 року по справі за адміністративним позовом Приватного підприємства "Промислово-торгівельна фірма "Софія" до Державної податкової інспекції у м. Херсоні про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Промислово-торгівельна фірма "Софія" звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Херсоні про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення №0003642301/0 від 08.09.2010 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 2.541.600 грн. та застосування 2.287.440 грн. штрафних санкцій за несвоєчасну сплату податкового зобов'язання.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 26 січня 2011 року у задоволення позову було відмовлено .

Не погоджуючись з постановою суду відповідач подав апеляційну скаргу, у якої вважає вказану постанову прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позову.

Особи, що беруть участь у справі, про дату , час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст.34 -39 КАС України, але до судового засідання не з'явилися .

Відповідно до п.1, 2 ч.1 ст.197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі : відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю та /або неприбуття жодної з осіб , які беруть участь у справі, сповіщених належним чином про дату , час і місце судового розгляду.

Апеляційний суд, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування зобов'язані діяти тільки на підставі ,в межах повноважень та у спосіб ,що передбачені Конституцією й законами України

Судом 1-ої інстанції було встановлено, що Приватне підприємство "Промислово-торгівельна фірма "Софія" є юридичною особою, платником податків.

Фахівцями Державної податкової інспекції у м. Херсоні була здійснена невиїзна перевірка ПП "ПТФ "Софія" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2009 по 30.09.2009, результати перевірки викладено в акті № №3745/23-5/35329631 від 20.08.2010 року.,згідно з яким позивач включав до валових витрат вартість навантажувально-розвантажувальних робіт та робіт з перевалювання вантажів (металобрухту), які надавались фізичними особами-суб'єктами підприємницької діяльності-платниками єдиного податку для ПП "ПТФ "Софія". З ФОП укладались договори про надання відповідних послуг з навантаження, розвантаження металобрухту на кораблі. Доказами надання таких послуг є двосторнні акти прийому-передачі виконаних робіт, яки не містять інформації щодо обсягів переробленого металобрухту, місця здійснення операцій.

На підставі акту перевірки за порушення позивачем п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а саме: завищення валових витрат на суму 10166400 грн., що призвело до заниження податку на прибуток на суму 2541600 грн. за 3-й квартал 2009 року. ДПІ було прийнято податкове повідомлення-рішення від 08.09.10 № 0003642301/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 2541600 грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 2287440 грн.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств", валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вищезазначеного Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Пунктом пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" зазначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Судом 1-ої інстанції було встановлено, що згідно акту перевірки ГВПМ у м. Дрогобичі здійснено опитування цих фізичних осіб - ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21 щодо підтвердження факту виконання ними навантажувально-розвантажувальних робіт та робіт з перевалювання вантажів (металобрухту) для позивача (ПП "ПТФ "Софія"), але суб'єкти господарської діяльності - фізичні особи надали пояснення, що здійснюють свою підприємницьку діяльність у м. Бориспіль, не виконували ніяких робіт (послуг) для позивача, ніколи не чули про таке підприємство. Податкова інспекція прийшла до висновку про те, що зазначені угоди відповідно до п.п.1, 2 ст. 215, п.п.1, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу ст. 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю. Такий правочин, внаслідок якого неправомірно віднесені витрати до складу валових витрат ПП "ПТФ "Софія", по суті спрямований на незаконне заволодіння майном держави, протирічить інтересам держави і суспільства, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною 2 статті 228 Цивільного кодексу є нікчемним. Визнання укладених договорів недійсними зумовлює виникнення відповідних податкових наслідків для ПП "ПТФ "Софія" в частині обліку операцій з отримання вартості робіт (послуг) від фізичних осіб - суб'єктів господарської діяльності. За правилами ведення податкового обліку не підлягають врахуванню у складі валових витрат операції, які є підставою для визнання договорів отримання послуг нікчемними та недійсними. Тому, за висновком ДПІ, валові витрати ПП "ПТФ "Софія" підлягають зменшенню на суму 10166400 грн. внаслідок виключення з валових витрат вартості придбання робіт (навантажувально-розвантажувальні роботи, перевалювання вантажів (металобрухту) від суб'єктів підприємницької діяльності - фізичних осіб, які були предметом нікчемного правочину та документи, що фіксують факт здійснення господарських операцій, визнані недійсними.

Згідно з п. 1.4 Порядку складання декларації про прибуток підприємства, затвердженого наказом ДПАУ від 08.07.97 р. № 214, дані, наведені в декларації, повинні підтверджуватися первинними документами, даними бухгалтерського обліку і відповідати податковому обліку. Отже, за відсутності відповідних первинних документів підприємство не може включити до валових витрат понесені при виконанні угоди витрати.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.п. 2.1., 2.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).

Апеляційний суд погоджується із висновком суду 1-ої інстанції ,що надані позивачем первинні документи не відповідають нормам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", та не є належними доказами отримання послуг, а тому не є підставою для віднесення будь-яких сум витрат до валових витрат, так як акти приймання-передачі робіт підписані від імені фізичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності іншими особами, неможливо встановити склад цих послуг( чи це було розвантаження або навантаження чи інше), найменування, кількість, обсяг або вагу металобрухту, що навантажувався або розвантажувався, на який транспорт здійснювалось навантаження, ціна за тону робіт з навантаження або розвантаження металобрухту, місце здійснення цих послуг, тривалість часу, протягом якого надавались послуги та інше.

Відповідно до ст.3 Господарського кодексу України господарська діяльність це діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результаті та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва підприємцями.

Відповідно до ч.1 та ч.5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно з ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Отже в результаті виконання сторонами нікчемної угоди не можуть виникати право на податковий кредит.

Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін -у разі виконання зобов'язання обома сторонами -в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави (частина 1 статті 208 Господарського кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин)).

Так, санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Однак зазначені санкції не можна застосовувати за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції доходить до висновку, що відповідачем відповідно до вимог частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не було доведено, що сторони, укладаючи господарські зобов'язання, мали умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, такою, так як вказані обставини є тільки передчасними припущеннями податкового органу, та не є свідченнями нікчемності правочину,

Апеляційний суд погоджується із висновком суду 1-ої інстанції ,що дії податкового органу по донарахуванню позивачу податкових зобов'язань та відповідне повідомлення-рішення є правомірними, а відсутність судового рішення про визнання договору чи угоди недійсною, не повинно розглядатися, як беззаперечне підтвердження правомірності права на віднесення витрат до валових у ситуації, коли надані позивачем первинні документи не відповідають нормам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, вірно встановлено фактичні обставини справи та дана правова оцінка, постановлене рішення суду першої інстанції викладена достатньо повно, висновки обґрунтовані з посиланням на конкретні норми законів України та відповідає чинному законодавству.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні позивачем фактичних обставин і норм матеріального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Виходячи з цього, апеляційний суд доходить до висновку, що не має підстав для скасування чи зміни постанови суду .

Керуючись ч.1 ст. 195, ст.197, п.1 ч.1. ст.198, 200, п.1 ч.1 ст. 205,ст. 206,210, 211, 212 , ч. 5 ст. 254 КАС України, апеляційний суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Промислово-торгівельна фірма "Софія" залишити без задоволення, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 26 січня 2011 року - без змін.

Ухвала апеляційного адміністративного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі ,та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого Адміністративного Суду України шляхом подання касаційної скарги протягом 20 днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя пис/

Судді: