Рішення № 29639688, 27.02.2013, Запорізький районний суд Запорізької області

Справа № 0810/7317/2012

№/п 2/317/337/2013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2013 року м. Запоріжжя

Запорізький районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Гончаренко П.П.,

при секретарі: Зеленській С.Ю.

За участю представників ОСОБА_1, ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжя цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення суми позики з урахуванням індексу інфляції та процентів за користування позикою та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання правочину недійсним,суд -

В С Т А Н О В И В:

До Запорізького районного суду ОСОБА_3 було подано позовну заяву про стягнення суми позики у розмірі 261000,00 грн., з урахуванням індексу інфляції у розмірі 40194,00 грн., та процентів за користування позикою у сумі 62751,09 грн. з ОСОБА_4. Позовні вимоги позивач мотивує тим, що 20.12.2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір позики. На підтвердження укладення договору позики та його умов, до договору була додана розписка від 20.12.2008р., що посвідчує передання позикодавцем визначеної грошової суми. Відповідно до п.2. Договору позики, позика повертається до 20.12.2009 року. Позичальник зобов'язався повернути усю суму позики, вказану у п.1 договору, у вказаний строк. Однак, в порушення договірних зобов'язань та на неодноразові звернення позивача відповідач борг позивачу не повернув, що є предметом позовних вимог.

Представник позивача ОСОБА_1 та позивач ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги підтримали повністю, з підстав, викладених у позовній заяві, просили позов задовольнити у повному обсязі, пояснили, що відповідач, 20.12.2009 року отримав у ОСОБА_3 261000,00 гривень, що підтверджується підписаним власноруч відповідачем договору та розписки. Однак, станом на день розгляду справи сума позики за борговою розпискою відповідачем не повернуто.

Відповідач ОСОБА_4 та його представник ОСОБА_2 проти позову заперечували, просили в задоволенні позову відмовити.

Відповідач подав до суду зустрічну позовну заяву про визнання недійним договору позики від 20.12.2008 року. В обґрунтування зустрічного позову посилається на ст.ст. 230, 234 ЦК України та зазначає, що правочин є фіктивний та укладений внаслідок обману; оскільки, зважаючи на дружні відносини, відповідач підписав договір позики та розписки на суму 261000 грн., проте кошті були отримані ОСОБА_4 не на умовах позики. Натомість, насправді були відносини купівлі-продажу будинку для відпочинку, про що свідчить зазначення у розписці про неповернення позики за рахунок передання відповідачем права власності на будинок АДРЕСА_1, власником якого відповідач ніколи не був.

Позивач за первісним позовом проти задоволення зустрічного позову надав свої письмові заперечення, в яких зазначає про безпідставність та необґрунтованість зустрічної позовної заяви, оскільки фіктивність правочину та укладення договору під впливом обману є взаємовиключними підставами для визнання правочину недійсними. Оскільки відповідач за первісним позовом підтверджує факт отримання грошових коштів, наполягає на задоволення первісного позову.

Відповідач за первісним позовом заявив клопотання про проведення почеркознавчої експертизи. У задоволення заявленого клопотання судом було відмовлено, оскільки в судовому засідання та у зустрічній позовній заяві відповідач за первісним позовом підтвердив отримання грошових коштів та визнав, що підписав договір позики та розписку під впливом обману.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що первісний позов підлягає частковому задоволенню, а в задоволенні зустрічного позову необхідно відмовити повністю, з наступних підстав.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно положення ч.ч. 1, 3 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є одностороннім, якщо одна сторона договору наділена лише правами, а інша сторона - лише обов'язками.

Принцип свободи договору як один із загальних засад цивільного законодавства декларується в ст. 3 ЦК України.

За змістом ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента, визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Згідно з ч. 3 ст. 6 ЦК України, сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано на це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту або із суті відносин між сторонами.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, інших суб'єктів цивільного право вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свободу договору проявляється також у можливості, наданій сторонам, визначати умови такого договору.

Згідно вимог ст.ст. 27, 28, 29, 30 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін, третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст.ст. 10, 60 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

За ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно з п.1. ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Порушення строку повернення позики обумовлює застосування до боржника норми ч. 1 ст.1050 ЦК України, якою передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимоги кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом достовірно встановлено, що 20.12.2008 року у м. Києві між позивачем (як позикодавцем) та відповідачем (як позичальником) було підписано договір позики та розписку. Договір позики є реальним договором. Отже, підписання у простій письмовій формі зазначених документів беззаперечно свідчить про передачу позикодавцем позичальнику грошових коштів, що обумовлює виникнення для позикодавця цивільних прав на повернення позики та отримання відсотків; для позичальника - обов'язку повернути суму позики та відсотків у строк, встановлений договором.

За умовами договору позики від 20.12.2008 року, позикодавець передає позичальнику 261 000,00 гривень (пункт 1). Позика передається до 20 грудня 2009 року (пункт 2).

Суд критично відноситься до доводів, викладених у зустрічній позовній заяві, оскільки відповідач, визнаючи факт підписання договору позики та розписки, жодним належним засобом доказування не доводить фіктивності правочину чи укладення договору позики під впливом обману. Разом з цим, посилання відповідача за первісним позовом на фіктивність правочину (необхідний умисел обох його сторін на його завідоме невиконання) виключає можливість укладення договору позики під впливом обману (наявний умисел у діях однієї зі сторін правочину).

Надані позивачем за зустрічним позовом документи: копія свідоцтва про одруження, копія попереднього договору, копія договору позики та розписки на суму 86000 гривень не мають жодного відношення до спірних правовідносин; укладені позивачем за первісним позовом з іншим контрагентом; не спростовують отримання грошових коштів відповідачем та не можуть слугувати в якості належних підстав для визнання недійсним договору позики.

Таким чином, суд не находить підстав для задоволення зустрічного позову та визнання недійним договору позики.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики у розмірі 261000,00 гривень з урахуванням встановленого індексу інфляції у сумі 40 194,00 гривень, та відсотки за користування позикою на рівні облікової ставки НБУ у сумі 62 751,09 гривень, що всього складає 363 945,00 гривень, підлягають задоволенню.

Вимога про стягнення з відповідача понесених позивачем судових витрат не підлягає задоволенню, оскільки позивач документально не підтвердив понесення жодних витрат.

Керуючись ст.ст. 4, 7, 10, 11, 15, 18, 60, 205, 206, 212- 215 ЦПК України, ст.ст. 530, 625, 1049, 1050 ЦК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення суми позики з урахуванням індексу інфляції та процентів за користування позикою - задовольнити частково.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання правочину недійсним - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 (паспорт серії НОМЕР_3, виданий Запорізьким РВ УМВС України в Запорізькій області 04.12.1997 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь ОСОБА_3 (паспорт серії НОМЕР_4 виданий Деснянським РУГУ МВС України в м. Києві 19.03.2002 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) позику у сумі 261000,00 грн.; проценти за користування позикою у сумі 62751,09 грн.; інфляцію у сумі 40194,00 грн.

В частині стягнення з ОСОБА_4 (паспорт серії НОМЕР_3, виданий Запорізьким РВ УМВС України в Запорізькій області 04.12.1997 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь ОСОБА_3 (паспорт серії НОМЕР_4 виданий Деснянським РУГУ МВС України в м. Києві 19.03.2002 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) всіх судових витрати - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Запорізької області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя: П.П. Гончаренко