Постанова № 29633379, 26.02.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" лютого 2013 р. Справа№ 5011-68/12572-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дідиченко М.А.

суддів: Остапенка О.М.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі Кобець М.О.

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_2, ОСОБА_3 представник за довіреністю № 325 від 25.02.2013 року,

від відповідача: Пилипець А. Ю. представник за довіреністю № 1252 від 25.01.2013 року,

від третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: не з'явились,

розглянувши у відкритому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Український страховий дім»

на рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2012 року

у справі № 5011-68/12572-2012 (суддя Ониськів О.М.)

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2

до Приватного акціонерного товариства «Український страховий дім»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Фізична особа - підприємець ОСОБА_6

про відшкодування шкоди у сумі 50 000, 00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 звернувся до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Приватного акціонерного товариства «Український страховий дім» про стягнення страхового відшкодування у розмірі 50 000, 00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася з вини водія ОСОБА_7, що керував транспортним засобом DAF TE 95 XF-430, державний номер НОМЕР_1 з напівпричепом SANH KIPPERZ, державний номер НОМЕР_2, які на час скоєння ДТП перебували у власності Фізичної особи - підприємця ОСОБА_6, було пошкоджено транспортний засіб MAN 18224, державний номер НОМЕР_3, власником якого є позивач. Враховуючи, що вищенаведені транспортні засоби застраховані відповідачем згідно з полісами № ВВ/5727669 від 29.11.2008 року та № ВВ/5727671 від 10.12.2008 року, тому у відповідності до чинного законодавства позивач має право на виплату страхового відшкодування у розмірі 50 000, 00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.11.2012 року по справі № 5011-68/12572-2012 позов задоволено частково та стягнуто з відповідача 49 980, 00 грн. страхового відшкодування.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати та винести постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог частково.

Апеляційна скарга відповідача мотивована тим, що суд першої інстанції при прийнятті рішення не врахував, що шкода завдана тягачем відшкодовується відповідно до полісу, яким застрахована цивільно-правова відповідальність водія тягача, оскільки скояна дорожньо-транспортна пригода є наслідком дії водія тягача.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями, апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Український страховий дім» по справі № 5011-68/12572-2012 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Дідиченко М.А.

Ухвалою від 27.12.2012 року колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Дідиченко М. А., судді: Скрипка І. М., Пономаренко Є. Ю. апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Український страховий дім» прийнято до свого провадження та призначено на 28.01.2013 року.

Від позивача, у судове засідання 28.01.2013 року з'явився ОСОБА_3, який на підтвердження своїх повноважень представника надав суду угоду про надання юридичної допомоги від 12.08.2012 року, укладену з Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2.

Відповідно до ч. 5 ст. 28 ГПК України, громадяни можуть вести свої справи в господарському суді особисто або через представників, повноваження яких підтверджуються нотаріально посвідченою довіреністю.

Так, ОСОБА_3 не мав відповідних повноважень для участі у даному засіданні, оскільки у відповідності до чинного законодавства угода про надання юридичної допомоги не є належним підтвердженням повноважень представника.

Водночас, колегія суддів, керуючись принципом гласності розгляду справ, передбаченим ч. 1 ст. 4-4 ГПК України, визнала за можливе присутність вищезазначеної особи у судовому засіданні в якості слухача.

Представник відповідача у судовому засіданні 28.01.2013 року підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі та просив суд скасувати рішення першої інстанції.

Представник третьої особи у судове засідання 28.01.2013 року не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою від 28.01.2013 року колегія суддів відклала розгляд справи до 12.02.2013 року з метою повного, всебічного та об'єктивного вирішення спору.

Представник відповідача у судовому засіданні 12.02.2013 року надав додаткові пояснення, якими підтримав позицію, викладену в апеляційній скарзі.

Представник позивача та третьої особи у судове засідання 12.02.2013 року не з'явились, про поважні причини неявки суд не повідомили.

Ухвалою від 12.02.2013 року колегія суддів відклала розгляд справи до 26.02.2013 року у зв'язку із нез'явленням у судове засідання представника позивача та третьої особи.

Розпорядженням заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 26.02.2013 року у зв'язку із підготовкою судді Скрипки І.М. по підвищенню кваліфікації у Національній школі суддів, справу № 5011-68/12572-2012 передано для рогляду колегії суддів у складі Дідиченко М.А. - головуюча, Остапенко О.М., Пономаренко Є.Ю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.02.2013 року справу № 5011-68/12572-2012 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: Дідиченко М.А. - головуюча, Остапенко О.М., Пономаренко Є.Ю.

Представник відповідача у судовому засіданні 26.02.2013 року надав пояснення, якими підтримав позицію, викладену в апеляційній скарзі.

Представник позивача у судовому засіданні 26.02.2013 року заперечував проти доводів, викладених в апеляційній скарзі та, просив апеляційний суд постанову Господарського суду міста Києва від 26.11.2012 року залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представник третьої особи у судове засідання 26.02.2013 року не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час і місце судового засідання був належним чином повідомлений, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення наявних в матеріалах справи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 13.08.2009 року на 281 км автодороги м. Київ - м. Чоп трапилась дорожньо-транспортна пригода (надалі - ДТП) за участю транспортного засобу MAN 18224, державний номер НОМЕР_3, що належить ОСОБА_2 під керуванням ОСОБА_10, та транспортного засобу DAF TE 95 XF-430, державний номер НОМЕР_1 з напівпричепом SANH KIPPERZ, державний номер НОМЕР_2, що належить Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_6, під керуванням ОСОБА_7

Постановою Корецького РВ УМВС про відмову в порушенні кримінальної справи від 23.08.2009 року ОСОБА_7 було визнано винним у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди та її наслідків, одночасно в діях водія ОСОБА_10 встановлено відсутність будь-яких порушень Правил дорожнього руху України. Також, вказаною постановою зазначено, що водій ОСОБА_7 помер на місці пригоди, внаслідок тілесних ушкоджень, отриманих в результаті ДТП.

Як підтверджується матеріалами справи, під час ДТП відбулося зіткнення лівої сторони напівпричепу SANH KIPPERZ, державний номер НОМЕР_2 з автомобілем MAN 18224, державний номер НОМЕР_3.

Так, частинами 1 та 2 статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Пунктами 1, 3 частини 1 статті 1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодіє кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Згідно з статтею 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції чинній на момент вчинення ДТП) (надалі- закон) передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Таким чином, за змістом вказаної норми, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципу вини.

Згідно до п. 34.2. ст. 34 закону, якщо у визначений строк аварійний комісар або експерт не з'явився, потерпілий має право самостійно обрати аварійного комісара або експерта для визначення розміру шкоду.

Оскільки в результаті зазначеної ДТП було пошкоджено автомобіль MAN 18224, державний номер НОМЕР_3, що належить позивачу, останній звернувся до підприємства ЕНДЦ «Експертиза» для проведення експертного дослідження з метою встановлення матеріальних збитків завданих в результаті скояної ДТП.

Відповідно до висновку експертного дослідження № 538Е-08 від 28.08.2009 року, вартість матеріального збитку, завданого власнику застрахованого транспортного засобу марки MAN 18224, державний номер НОМЕР_3 склала 216 981, 24 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, Фізична особа - підприємець ОСОБА_6 уклав договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів щодо автомобіля DAF TE 95 XF-430, державний номер НОМЕР_1 та напівпричепу SANH KIPPERZ, державний номер НОМЕР_2.

На підставі полісу № ВВ/5727669 від 29.11.2008 року був застрахований автомобіль DAF TE 95 XF-430, державний номер НОМЕР_1 та встановлений ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну третім особам у розмірі 25 500, 00 грн., франшиза - 510 грн., строк дії полісу визначений з 29.11.2008 року по 27.11.2009 року.

Відповідно до полісу № ВВ/5727671 від 10.12.2008 року було застраховано напівпричеп SANH KIPPERZ, державний номер НОМЕР_2., Як вбачається з даного полісу, ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну встановлений у розмірі 25 500, 00 грн.строк його дії визначений з 10.12.2008 року по 11.12.2009 року, франшиза становить 510, 00 грн.

Відтак, враховуючи наявність у Фізичної особи - підприємця ОСОБА_6 полісів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, позивач звернувся до Приватного акціонерного товариства «Український страховий дім» із заявою про здійснення страхового відшкодування шкоди, яка була заподіяна майну позивача внаслідок ДТП.

Проте, відповідач листом № 2330 від 28.09.2009 року відмовив позивачу у виплаті страхового відшкодування, оскільки ОСОБА_7 керував транспортним засобом DAF TE 95 XF-430, державний номер НОМЕР_1 не на законних підставах, а саме на підставі договору найму (оренди) транспортного засобу від 20.07.2009 року, який не був нотаріально посвідчений, а отже є нікчемним.

Однак, рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 30.03.2010 року у справі № 2-1500/10 визнано дійсним договір найму (оренди) транспортного засобу - вантажного автомобіля силовий тягач марки DAF, модель TE 95 XF-430, номерний знак НОМЕР_1, напівпричіп самоскид SANH KIPPERZ, номерний знак НОМЕР_4, укладений 20.07.2009 року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 та ОСОБА_7.

Матеріали справи не містять доказів скасування вказаного рішення в апеляційному або касаційному порядку.

Згідно ч.4 ст.35 ГПК України, рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.

Враховуючи вищезазначене рішення, позивач листами від 30.07.2010 року та від 24.06.2011 року повторно звертався до відповідача з вимогою про сплату страхового відшкодування. Проте, відповідач виплату страхового відшкодування не здійснив, мотивованої відмови у виплаті не направив.

Виходячи зі змісту ст. 3 закону, суттю зобов'язання з обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної, зокрема, майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Страховим випадком ст. 6 закону, є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

З огляду на вищезазначене апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність звернення позивача з вимогою про стягнення страхового відшкодування з відповідача.

Крім того, Господарський суд міста Києва зазначив в рішенні від 26.06.2012 року, що позивач неправомірно заявив вимогу про стягнення з відповідача суми страхового відшкодування без врахування франшизи у розмірі 50 000, 00 грн.

Так, за висновком суду першої інстанції сума, яка підлягає відшкодуванню позивачу становить 49 980, 00 грн., з розрахунку: 51 000, 00 грн. (сума лімітів відповідальності по шкоді, заподіяній майну за полісами № ВВ/5727671 та № ВВ/5727669) - 1 020, 00 грн. (франшизи за полісами № ВВ/5727671 та № ВВ/5727669) = 49 980, 00 грн.

Як зазначалось вище, полісами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВВ/5727671 та № ВВ/5727669 встановлена франшиза у розмірі 510, 00 грн.

Статтею 12.1. закону, розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Відтак, з огляду на вищенаведене суд першої інстанції правильно прийшов до висновку, про необґрунтованість та безпідставність вимог позивача в частині розрахунку суми страхового відшкодування без врахування франшизи.

Проте, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність здійснення страхового відшкодування одночасно за двома полісами № ВВ/5727671 та № ВВ/5727669 з огляду на наступне.

В апеляційній скарзі відповідач обгрунтував свої доводи, посилаючись на норми п. 36.3 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в редакції, що вступила в силу з 19.09.2011 року, вказуючи, що виплата страхового відшкодування здійснюється страховиком, який уклав договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності щодо тягача, тобто, відповідач зазначає, що не допускається одночасне стягнення страхового відшкодування щодо тягача та напівпричепа.

В свою чергу, суд першої інстанції вважає, що дія Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в редакції, що вступила в силу з 19.09.2011 року, не розповсюджується на страховий випадок (ДТП), який настав 13.08.2009 року, а чинним на момент вчинення ДТП законодавством не було передбачено відповідальність відповідача, як страховика напівпричепу, яким винна у скоєнні ДТП особа нанесла шкоду третій особі.

Так, відповідно до ст.1 Закону України «Про автомобільний транспорт» причіп - транспортний засіб без власного джерела енергії, пристосований для буксирування автомобілем. Напівпричіп - причіп, вісь (осі) якого розміщено позаду центра мас транспортного засобу (за умови рівномірного завантаження) і який обладнано зчіпним пристроєм, що забезпечує передачу горизонтальних і вертикальних зусиль на інший транспортний засіб, що виконує функції тягача.

Згідно пп.1.10 п.1 Постанови КМ України «Про правила дорожнього руху» від 10.10.2001 року, причіп - транспортний засіб, призначений для руху тільки в з'єднанні з іншим транспортним засобом. До цього виду належать також напівпричепи та причепи-розпуски.

Зазначене свідчить про те, що причіп (напівпричіп) не може експлуатуватися окремо від тягача. Відтак, в разі встановлення вини водія автомобіля з причепом (автопоїзда) у скоєнні ДТП, цивільно-правова відповідальність винної особи повинна наставати за шкоду, заподіяну третім особам як внаслідок експлуатації тягача (автомобіля).

Отже, скоєння дорожньо-транспортної пригоди водієм автомобіля DAF TE 95 XF-430, державний номер НОМЕР_1 під час руху останнього є наслідком дій водія тягача, оскільки як сам тягач, так і причіп приводяться в рух двигуном тягача та діями водія цього тягача.

Тому, в даному випадку правильним є визначення ліміту відповідальності страховика за страховим полісом № ВВ/5727669 від 29.11.2008 року, яким застраховано автомобіль (тягач) DAF TE 95 XF-430, державний номер НОМЕР_1 у сумі 24 990, 00 грн.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 25.09.2012 року у справі №25/188, від 25.09.2012 року у справі № 16/13(13/347) від 25.09.2007 року.

Відтак, вимога позивача в частині стягнення страхового відшкодування за полісом № ВВ/5727671 від 10.12.2008 року, яким застрахований напівпричеп SANH KIPPERZ, державний номер НОМЕР_2 є безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.4 ст. 104 ГК України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від від 26.12.2011 року у справі №5011-68/12572-2012 підлягає зміні в частині вимоги позивача про стягнення з відповідача страхового відшкодування за полісом № ВВ/5727671 від 10.12.2008 року у сумі 24 990, 00 грн., а в іншій частині підлягає залишенню без змін.

Згідно із ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Український страховий дім» задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2012 року у справі № 5011-68/12572-2012 змінити.

3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Український страховий дім» (01023, м. Київ, пл. Спортивна 3, код ЄДРПОУ 32556540) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_5) 24 990, 00 (двадцять чотири тисячі дев'ятсот дев'яносто) грн. суми страхового відшкодування, та 804 (вісімсот чотири) грн. 43 коп. суми судового збору.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

5. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_5) на користь Приватного акціонерного товариства «Український страховий дім» (01023, м. Київ, пл. Спортивна 3, код ЄДРПОУ 32556540) суми судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 804 (вісімсот чотири) грн. 75 коп.

6. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідні накази.

7. Матеріали справи №5011-68/12572-2012 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Дідиченко М.А.

Судді Остапенко О.М.

Пономаренко Є.Ю.