Постанова № 29623440, 27.02.2013, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.02.13 Справа № 5010/1309/2012-28/95

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді Мельник Г.І.

суддів Новосад Д.Ф.

Михалюк О.В.

За участю представників:

від прокуратури: Гончар Б.С.;

від позивача: Непийвода Ю.В. (довіреність №1250 від 20.12.2012р.);

від відповідача: не з'явились;

розглянувши апеляційну скаргу Івано-Франківського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері №32-77 вих.13 від 11.01.2013 року

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 03.01.2013 року

у справі № 5010/1309/2012-28/95

за позовом Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» в особі регіонального центру технічної експлуатації транспортної телекомунікаційної мережі №5 філії «Дирекція первинної мережі Публічного акціонерного товариства «Укртелеком»

до Військової частини А1349, м. Івано-Франківськ

про стягнення 2 671 грн. 57 коп. інфляційних втрат та три відсотки річних в сумі 1 667 грн. 68 коп.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 03.01.2013 року у справі № 5010/1309/2012-28/95 (суддя – Кавлак І.П.) позов Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» в особі регіонального центру технічної експлуатації транспортної телекомунікаційної мережі №5 філії «Дирекція первинної мережі Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» (надалі ПАТ «Укртелеком в особі регіонального центру технічної експлуатації транспортної телекомунікації мережі №5 філії «Дирекція первинної мережі ПАТ «Укртелеком») задоволено. З Військової частини А1349 стягнуто 2 671,57 грн. інфляційних втрат, три відсотки річних в сумі 1 667,68 грн. та 1 609,50 грн. судового збору.

Приймаючи вказане рішення місцевий господарський суд виходив з того, що зважаючи на те, що Відповідачем не своєчасно сплачено основний борг, вимога Позивача про стягнення 2 671,57 грн. інфляційних втрат та три відсотки річних в сумі 1 667,68 грн. за весь час прострочення (за період з лютого 2010 року по червень 2012 року) є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Не погодившись з винесеним рішенням місцевого господарського суду, Івано-Франківський прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері оскаржив його в апеляційному порядку, звернувшись до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою №32-77 вих.13 від 11.01.2013 року, в якій просить рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 03.01. 2013 року скасувати та припинити провадження у справі, оскільки вважає, що при винесенні даного рішення місцевим господарським судом невірно та неповністю встановлені та визначені обставини, які мають значення для справи, порушені норми матеріального та процесуального права, а отже дане рішення підлягає скасуванню.

Покликається на те, що доказів перебування сторін у договірних відносинах суду не надано і даний факт не доведений, не надано належної оцінки факту сплати боргових зобов’язань згідно платіжного доручення №894 від 28.12.2012 року.

4 лютого 2013р. Відповідач через канцелярію Львівського апеляційного господарського суду подав відзив на апеляційну скаргу подану прокурором, в якому звертає увагу на те, що чинне законодавство не заперечує звернення кредитора до господарського суду з вимогою щодо стягнення з боржника суми, на яку заборгованість за грошовим зобов’язанням підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за період після прийняття судом рішення про стягнення відповідної заборгованості, вважає, що рішення господарського суду Івано-Франківської області від 03.01.2013 року прийняте з повним дотриманням норм процесуального та матеріального права і тому просить залишити дане рішення без змін, а апеляційну скаргу Івано-Франківського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері – без задоволення.

Розгляд справи відкладався з мотивів, наведених в ухвалі Львівського апеляційного господарського суду від 11.02.2013р.

В дане судове засідання відповідач участі уповноваженого представника не забезпечив,своєчасно та належним чином був повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 11.02.2013р., про що свідчить відтиск печатки на звороті ухвали Львівського апеляційного господарського суду про надіслання копії вказаної ухвали на адреси сторін.

25 лютого 2013року представник Відповідача через канцелярію Львівського апеляційного господарського суду подав клопотання б/н від 21.02.2013 року про розгляд справи без їх участі.

Зважаючи на ту обставину, що розгляд справи відкладався, сторони були належним чином повідомлені про час, місце розгляду апеляційної скарги та наслідки неявки в судове засідання, а в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного і обґрунтованого рішення, судова колегія дійшла до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представника відповідача.

Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення прокурора, представника Позивача та приймаючи до уваги пояснення представника Відповідача, надані в попередньому судовому засіданні, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 03.01.2013 року у справі № 5010/1309/2012-28/95 слід залишити без змін, апеляційну скаргу Івано-Франківського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері №322-77 вих.13 від 11.01.2013 року без задоволення, виходячи з наступного.

Переглядаючи рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку, аналізом матеріалів справи судовою колегією встановлено, що рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 09.09.11р. у справі № 8/18-20/35-15/45-20/1-27/62 частково задоволено позов Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Регіонального центру технічної експлуатації транспортної телекомунікаційної мережі № 6 філії "Дирекція первинної мережі Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" до Військової частини А 1349 про стягнення заборгованості за договором оренди в сумі 13 729, 55 гривень.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 25.07.12р. скасовано рішення господарського суду Івано-Франківської області від 09.09.11р., задоволено позовні вимоги з врахуванням заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог та стягнуто з відповідача основний борг по січень 2010 року в сумі 23030,74 грн., пеню за період з серпня 2009 року по січень 2010 року в сумі 2360,70 грн., 2368,40 грн. інфляційних та 582,45 грн. трьох відсотків річних за період з січня 2009 року по січень 2010 року, 283,42 грн. державного мита, 118 грн. послуг СІЦ, а також 141,71 грн. державного мита за розгляд справи в апеляційному порядку в частині збільшених позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, сума основного боргу у розмірі 23 030 грн. 74 грн. Відповідачем своєчасно не була сплачена, а , отже має місце прострочення.

Згідно п.1 ст.193 Господарського кодексу України та ст.526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Частинами 1, 3 ст. 202 ГК України передбачено, що господарське зобов’язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином.

До відносин щодо припинення господарських зобов’язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Підстави припинення зобов’язання передбачені ст.ст. 202-205 ГК України, ст.ст. 599-601, 604-609 ЦК України, зокрема за ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Належним виконанням зобов’язання є виконання прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов’язки сторін зобов’язання.

Згідно ст.ст. 612, 625 Цивільного Кодексу України, право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов’язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов’язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Таким чином, судова колегія вважає, що у зв’язку із несвоєчасним виконанням Відповідачем (боржником) грошового зобов’язання у Позивача виникло право вимоги щодо інфляційних втрат та 3% річних.

Перевіривши здійснений Позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом правомірно задоволено вимогу Позивача щодо стягнення з Відповідача 2 671 грн. 57 коп. інфляційних втрат та три відсотки річних в сумі 1 667 грн. 68 коп.

Перевіряючи твердження Прокурора про те, що заборгованість станом на день прийняття рішення судом була вже проплачена, покликаючись на платіжне доручення № 894 від 28.12.2012 року, колегією Львівського апеляційного господарського суду встановлено, що такий факт перевірявся в суді першої інстанції і як вірно зазначено місцевим господарським судом, з поданого Відповідачем платіжного доручення № 894 від 28 листопада 2012р. на суму 31 194 грн. 80 коп. чітко вбачається, що в призначенні платежу зазначено: "послуги по платному користуванню приміщенням, акт виконаних робіт від 28.11.12 по дог. № 607-8/73 від 20.11.12", тобто даний документ не є належним доказом сплати 2671 грн. 57 коп. інфляційних втрат та трьох відсотки річних в сумі 1667 грн. 68 коп., які є предметом спору по справі. З огляду на вищевикладене, підстави для припинення провадження у справі відсутні.

Щодо посилання Прокурора на те, що місцевим господарським судом неправомірно задоволено позов, оскільки належним чином не було доказано перебування сторін у договірних відносинах, факту виникнення заборгованості саме Відповідача перед Позивачем, посилаючись на те, що первинний договір був укладений з військовою частиною А2314,а не з військовою частиною А1349, яка є стороною у даній справі,то судова колегію зазначає наступне.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 25.07.2012 року встановлено, що між Публічним акціонерним товариством «Укртелеком» та Військовою частиною А-1349 було укладено договір №946-33 від 19.07.2007 року, зобов’язання виконання умов якого Відповідачем належним чином не було виконано.

Крім цього, згідно поданого листа Міністерства оборони України №2388 від 04.05.2012 року вбачається, що військова частина А1349 являється правонаступником розформованої військової частини А2314 і тому всі боргові зобов’язання переходять до неї.

Довідка №1007/06 від 23.06.2006 р. з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, видана Головним управлінням оборонного планування Генерального Штату Збройних Сил України, визначає правовий статус військової частини А 1349 – юридична особа.

Як було зазначено, військова частина А1349 являється правонаступником військової частини А2314 і тому це є підставою для виникнення права вимоги виконання зобов’язання.

Отже, судова колегія погоджується з висновками місцевого господарського суду, що оскільки основний борг по січень 2010 року у розмірі 23 030 грн. 74 коп. Відповідачем своєчасно не сплачений, то вимога Позивача про стягнення з Відповідача 1 667 грн.68 коп. трьох відсотків річних та 2 671 грн. 57 коп. інфляційних втрат за весь час прострочення (лютий 2010 року – червень 2012року) є обґрунтованою і правомірною.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень ( ст.33 ГПК України).

Нормою ст.43 ГПК України передбачено що, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Отже, з огляду на викладене вище, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 03.01.2013 року відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а зазначені в апеляційній скарзі інші доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально не обґрунтовані, не базуються на законодавстві, що регулює спірні правовідносини, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Згідно п.11 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI при поданні позовних заяв від сплати судового збору звільняються органи прокуратури. А отже, витрати по сплаті судового збору у даній справі покладаються на відповідача у відповідності до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст.49, 91, 99, 101, 103, 105 ГПК України, - Львівський апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В :

1. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 03.01.2013 р. у справі № 5010/1309/2012-28/95 залишити без змін, апеляційну скаргу Івано-Франківського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері №32-77 вих.13 від 11.01.2013 року - без задоволення.

2. Судовий збір за перегляд рішення господарського суду Львівської області в апеляційному порядку покласти на Відповідача та стягнути з Військової частини А 1349 (вул. Чорновола, 119-А, м. Івано-Франківськ, 76005; код 08174283) у спеціальний фонд Державного бюджету України – 860, 25 грн. (вісімсот шістдесят гривень двадцять п’ять копійок) судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

3. Доручити місцевому господарському суду видати відповідні накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи скеровуються в Господарський суд Івано-Франківської області.

повну постанову складено 27.02.2013р.

Головуючий-суддя Мельник Г.І..

Суддя Новосад Д.Ф.

Суддя Михалюк О.В.