Постанова № 29614465, 11.02.2013, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

11.02.2013р. справа № 2а- 14216/12/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Сліденко А.В.,

за участі:

секретаря судового засідання - Алексєєнко О.В.,

представників:

позивача - Прокопченко С.В.,

відповідача - Аракелян Т.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Інститут Харківпроект" до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області ДПС проскасування рішень, -

встановив:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Інститут Харківпроект», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача, Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області ДПС, №0009702305 від 07.12.2012 р., №0009712305 від 07.12.2012 р. та №0009722305 від 07.12.2012 р.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що спірні податкові повідомлення-рішення ґрунтуються на помилкових висновках, викладених податковою інспекцією в акті перевірки, а відтак, суперечать ч.3 ст.2 КАС України, оскільки за відсутності визначених законом підстав покладають на платника податків додатковий обов'язок по оплаті грошового зобов'язання на користь Державного бюджету України. Так, за твердженням позивача, судження ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області ДПС, викладені в акті №5280/2305/02497996 від 16.11.2012 р., про заниження платником податків ПДВ та податку на прибуток через непідтвердженість реальності господарських операцій, а також надання послуг оренди за цінами, нижчими за звичайні, є хибними, оскільки за даними операціями товар був поставлений у повному обсязі, реальність здійснення господарських операцій підтверджується належно оформленими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, фактом проведення розрахунків, фактом настання змін у складі та структурі активів учасників господарських операцій, даними бухгалтерського обліку. Також позивач вважає, що всупереч п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» податковим органом при винесенні спірних рішень не були взяті до уваги такі умови договорів оренди, як період укладення, цільове призначення приміщень, місце розташування, а також інші об'єктивні умови, які можуть вплинути на ціну. Посилаючись на викладені вище мотиви, позивач просив суд прийняти рішення про задоволення позову. У судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги і доводи заявленого позову, просив суд ухвалити рішення про його задоволення.

Відповідач, Державна податкова інспекція у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області ДПС, з поданим позовом не погодився.

В обґрунтування заперечень проти позову відповідач зазначив, що за наслідками проведення перевірки податковим органом виявлено факти порушення ТОВ «Інститут Харкіпроект» вимог п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п. 14.1.11, 14.1.257 п. 14.1 ст. 14, п.п. 135.5.4 п. 135.4 ст. 135, п.п. 153.2.1, п.п. 153.2.2, п.п. 153.2.3 п. 153.2 ст. 153, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198, п. 8 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, а саме: занижено податок на прибуток на суму 85.476,00 грн. та занижено податок на додану вартість на суму 179.103,00 грн., за рахунок відображення в обліку з ПДВ та податку на прибуток показників складених ТОВ «ПСК «Енергобуд» первинних документів за нікчемними правочинами, а також через надання послуг оренди низці орендарів за цінами, нижчими за звичайні. Достатнім підтвердженням нікчемності правочину, на думку відповідача, є висновок іншого податкового органу про неможливість проведення контрагентом позивача господарської діяльності. Відповідач посилався на відсутність у нього як підстав, так і повноважень стосовно перегляду правомірності та обґрунтованості таких висновків при проведенні перевірки платника податків та винесенні спірних рішень. Посилаючись на викладені вище мотиви, представник відповідача у судовому засіданні просила суд ухвалити рішення про відмову в задоволенні позову.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти позову, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

За матеріалами справи судом встановлено, що позивач, ТОВ «Інститут Харківпроект», пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації, набув правового статусу юридичної особи, включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України з ідентифікаційним кодом - 02497996, перебуває на обліку як платник податків і зборів у ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області ДПС.

Вказані обставини визнані сторонами по справі в ході судового засідання, у суду не має сумнівів в добровільності визнання перелічених обставин та їх достовірності, стосовно вказаних обставин відсутній спір, а тому з огляду на приписи ст.ст.72 і 76 КАС України перелічені обставини додатково перед судом не доказуються.

У період з 22.10.2012 р. по 02.11.2012 р. ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова була проведена планова виїзна перевірка ТОВ «Інститут Харківпроект» (ідентифікаційний код - 02497996) з питання з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2011 р. по 30.06.2012 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 р. по 30.06.2012 р.

Результати перевірки оформлені актом № 5280/2305/02497996 від 16.11.2012 р. (а.с. 14-53 т. 1), в якому викладені висновки податкового органу про порушення платником податків п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п. 14.1.11, 14.1.257 п. 14.1 ст. 14, п.п. 135.5.4 п. 135.4 ст. 135, п.п. 153.2.1, п.п. 153.2.2, п.п. 153.2.3 п. 153.2 ст. 153, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198, п. 8 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України.

07.12.2012 р. з посиланням на даний акт ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області ДПС було винесено податкові повідомлення-рішення:

- №0009702305 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 118.750,00грн. (основний платіж - 95.000,00грн.; штраф - 23.750,00грн.) у зв'язку з порушенням платником податків положень п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, а саме: формування податкового кредиту з ПДВ за рахунок показників податкових накладних, котрі були складені за нікчемним правочином, господарські операції за яким в дійсності не відбулись;

- № 0009712305 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі 84.067,25 грн. (основний платіж - 77.107,00 грн., штраф - 6.960,25 грн.) у зв'язку з порушенням платником податків п.п. 153.2.2, п.п. 153.2.3 п. 153.2 ст. 153, п. 8 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, а саме: надання послуг з оренди офісних приміщень за ціною, нижчою від звичайної;

- № 0009722305 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 99.426,25 грн. (основний платіж - 84.103,00 грн., штраф - 13.323,30 грн.) у зв'язку з порушенням платником податків положень п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України, а саме: надання послуг з оренди офісних приміщень за ціною, нижчою від звичайної.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірних рішень, а також суджень, відображених суб'єктом владних повноважень в акті від № 5280/2305/02497996 від 16.11.2012 р., на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд встановив наступне.

По епізоду порушення п.п. 153.2.1, п.п. 153.2.2, п.п. 153.2.3 п. 153.2 ст. 153, п. 188.1 ст. 188, п. 8 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України по господарських операціях з надання приміщень в оренду

Суд зазначає, що станом на момент виникнення спірних правовідносин положення ст.39 Податкового кодексу України, котрі унормовують процедуру застосування звичайних цін з метою оподаткування господарських операцій, не набрали чинності, а відтак, суд вважає за необхідне поширити на спірні правовідносини приписи п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

За правилом п.п.1.20.1 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг). Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території. Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися. Однорідні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

З положень наведеної норми закону слідує, що за загальним правилом звичайною ціною товару є ціна договору, котрий був укладений між взаємно незалежними (як юридично, так і фактично) сторонами, за наявності у сторін добровільного наміру досягти згоди з істотних умов договору, за умови можливості реального виконання зобов'язань за договором без докладання сторонами значних додаткових зусиль (в тому числі й витрат).

Згідно з п.п.1.20.2 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Відповідно до приписів п.п. 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Аналогічний обов'язок щодо доведення правомірності та обґрунтованості власних суджень, які слугували підставами для винесення спірного рішення покладений на ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області ДПС як суб'єкта владних повноважень ч.2 ст.71 КАС України.

Дослідивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.86 КАС України, суд зазначає, що у спірних правовідносинах податковий орган не складав та не направляв на адресу платника податків письмового запиту з питання визначення рівня звичайних цін. Вказана обставина визнана представником відповідача.

Таким чином, у спірних правовідносинах суб'єктом владних повноважень не дотримано визначеної законом процедури реалізації управлінської функції, внаслідок чого судження податкового органу з приводу звичайної ціни не можуть бути визнані правомірними та обґрунтованими.

Окрім того, аналізуючи положення ст.ст. 54, 58, 76, 86 Податкового кодексу України, Порядку

оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затверджено наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772; далі за текстом - Порядок №984), Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків - фізичними особами (затверджено наказом ДПА України від 24.12.2010р. №1003, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19.01.2011р. за №70/18808; далі за текстом -Порядок №1003), Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків (затверджено наказом Державної податкової адміністрації України 22.12.2010р. №985, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30.12.2010р. за №1440/18735; далі за текстом - Порядок №985), суд доходить висновку, що специфіка правових актів індивідуальної дії (тобто рішень), котрі ухвалюються органами податкової служби у формі податкових повідомлень - рішень з приводу самостійного визначення грошових зобов'язань платників податків, полягає у тому, що фактичні підстави для ухвалення цих рішень містяться в документальних результатах контролю за діяльністю платника податків (матеріалах перевірки), а правові підстави та владні приписи - безпосередньо в самих податкових повідомленнях - рішеннях.

При цьому, зміна судом як юридичних, так і фактичних підстав, за яких суб'єктом владних повноважень було винесено рішення, вмотивування цього рішення додатковими обставинами та судженнями, є неприпустимим, позаяк означає привласнення судом управлінської функції суб'єкта владних повноважень, що суперечить приписам ст.ст.6, 8, 19 Конституції України, ч.3 ст.2 КАС України.

Дослідивши зміст акту №5280/2305/02497996 від 16.11.2012 р., суд відмічає, що в зазначеному акті податковим органом не викладено жодних фактичних даних, які б засвідчували наявність співставних умов надання приміщень в оренду, як-то: дати укладання договорів, місце розташування приміщень, площа приміщень, стан приміщень, облаштування приміщень тощо.

Отже, слід дійти висновку, що у спірних правовідносинах податковий орган не встановив наявності обставин, з якими закон пов'язує можливість застосування процедури звичайної ціни.

Додатково суд зважає на ту обставину, що розрахована податковим органом у спірних правовідносинах звичайна ціна фактично є середньоарифметичною величиною між загальною сумою грошових надходжень, отриманих платником податків від господарських операцій оренди в межах календарного місяця та загальною площею приміщень такого платника податків.

Проте саме такого порядку визначення рівня звичайної ціни не передбачено ані Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», ані положеннями іншого акту законодавства.

Оскільки при реалізації владної управлінської функції суб'єкт владних повноважень діяв не у спосіб, що визначений законом, а розрахував звичайну ціну за самотужки на власний розсуд вигаданим порядком, то висновки ДПІ з даного питання визнаються судом такими, що суперечать закону.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем, ТОВ «Інститут Харкіпроект» (в якості орендодавця), було укладено низку правочинів з контрагентами, предметом яких є надання в оренду власних приміщень, а саме: договір оренди №17/07 від 01.07.2007 р. з ФОП ОСОБА_3, договір оренди №4/08-1 від 01.01.2008 р. з ТОВ «Мінтранс», договір оренди №04/08-2 від 01.01.2008 р. з ТОВ «Гіпротранс», договір оренди №01/12-08 від 01.12.2008 р. з ТОВ «Інвестицінйна компанія Бестселер», договір оренди №01/12-08-а від 01.12.2008 р. з ТОВ «Фінансова компанія Резон» договір оренди №1/09 від 03.01.2009 р. з ХГЦСТ «Супутник», договорі оренди №08/10 від 01.06.2010 р. з ФОП ОСОБА_4, договір оренди 317\10 від 01.08.2010 р. з ФОП «Яхт-клую «Екос», договір оренди №22/10 від 01.09.2010 р. з ХГЦСТ «Супутник», договір оренди №02/11 віж 01.01.2011 р. з ТОВ «Охоронне агентство «Альфа-Х», договоір оренди №08/11 від 01.03.2011 р. з ФОП ОСОБА_5, договір оренди №11\11 від 20.03.2011 р. з ТОВ «Космолазер», договір оренди №16/11 від 13.04.2011 р. з ФОП ОСОБА_6, договір оренди №16/12 від 01.05.2012 р. з ПП «Офісклінсервіс», договір оренди №13/11 від 16.05.2011 р. з ПП «Офісклінсервіс», договір оренди №12/11 від 01.06.2011 р. з ФОП ОСОБА_7, договір оренди №34/11 від 01.07.2011 р. з ТОВ «Інвестиції у Харків», договір оренди №41/11 від 01.09.2011 р. з ПП «Техно АМГ», договір оренди №51/11 від 01.10.2011 р. з ФОП ОСОБА_8, договір оренди №53/11 від 07.10.2011 р. з ПП «Паломар системз», договір оренди №61/11 від 18.10.2011 р. з ТОВ СП «Ділова ініціатива», ЛТД, договір оренди №70/11 від 01.12.2011 р. з ФОП ОСОБА_9, договір оренди №02/12 від 01.02.2012 р. з ПП «Офісклінсервіс», договір оренди №11/12 від 01.05.2012 р. з ФОП ОСОБА_10, договір оренди №14/12 від 01.05.2012 р. з ПП «Техно АМГ», договір оренди №17/12 від 01.06.2012 р. з ФОП ОСОБА_8

Оцінивши згадані правочини за правилами ст.86 КАС України, суд не знаходить підстав для застосування процедури звичайної ціни.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що в ході судового розгляду справи відповідач за правилами ч.2 ст.71 КАС України не довів обґрунтованості та правомірності висновків, які були покладені в основу спірних рішень за даним епізодом.

По епізоду порушення п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України по правовідносинам з ТОВ «ПСК Енергобуд»

Як з'ясовано судом, фактичною підставою для винесення спірного рішення за даним епізодом слугувало відображене в акті від № 5280/2305/02497996 від 16.11.2012 р. судження суб'єкта владних повноважень про порушення п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, а саме: неправомірне віднесення платником податків на розрахунки з державою за податковим обліком з ПДВ показників первинних документів, котрі складені контрагентом ТОВ «ПСК Енергобуд» в межах нікчемного правочину за нереальними господарськими операціями.

При цьому, мотивом, на підставі якого суб'єкт владних повноважень дійшов такого судження, є виключно висновок складеного ДПІ у Київському районі м. Харкова акту №590/22-406/36191288 від 20.08.12р. про неможливість проведення зустрічної звірки щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків і зборів, їх реальності та повноти відображення в обліку за період січень-грудень 2011р. січень-червень 2012р., контрагента позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «ПСК Енергобуд».

Інших мотивів суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення не покладено.

За матеріалами справи судом встановлено, що 14.03.2012 р. між позивачем, ТОВ «Інститут Харківпроект» (в якості замовника), та ТОВ «ПСК Енергобуд» (в якості підрядника) було укладено договір № 14/03-12, предметом якого є виконання комплексу електро-монтажних робіт по збільшенню раніше дозволеної потужності будівлі по пр-ту Леніна 38, м. Харків для ТОВ «Інститут Харківпроект» на 300 кВт. (а.с. 74-76 т. 1). Додатками до договору № 14/03-12 від 14.03.2012 р. є Договірні ціни № 1, 2, 3 та кошториси за формами 3-п, 4, до кожної з договірних цін. 26.09.2012 р. між ТОВ «Інститут Харківпроект» та ТОВ «ПСК «Енергобуд» укладено додаткову угоду № 1 до договору № 14/03-12 від 14.03.2012 р., про продовження строків виконання робіт (а.с. 140 т. 1).

Оцінивши згаданий правочин за правилами ст.86 КАС України, суд відзначає, що спірний правочин був укладений між правоздатними і дієздатними юридичними особами, за формою та змістом спірний правочин не суперечить закону, предметом спірного правочину не є речі, що обмежені в цивільному чи господарському обороті, сторони спірного правочину мають правовий статус платників ПДВ.

Таким чином, спірний договір визнається судом належним та допустимим доказом наявності між позивачем та контрагентом позивача факту вчинення правочину в розумінні ст.202 Цивільного кодексу України.

На підтвердження доводу про реальність господарських операцій, що були проведені в межах спірного правочину, позивачем подані до суду первинні бухгалтерські документи: виписані податкові накладні № 15 від 31.05.2012 р. та № 16 від 31.08.2012 р., акт здачі-прийомки частково виконаних робіт від 07.02.2013 р., та інші письмові документи: виписки по рахунку ТОВ «Інститут Харківпроект» від 31.05.2012 р. та 31.08.2012 р., копії рахунків на оплату матеріалів по договору № 14/03-12, лист ТОВ «ПСК Енергобуд» від 26.09.2012 р. про стан виконання договору № 14/03-12 від 14.03.2012 р.

Вирішуючи спір, суд бере до уваги, що вимоги до оформлення первинних документів визначені нормами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", відповідно до ч.2 ст.9 якого первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та деталізовані приписами Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом -Положення №88), згідно з п.2.4 якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.86 КАС України, суд відмічає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

За таких обставин, суд доходить висновку, що оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом - Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

У ході розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей цих первинних документів.

Судом при розгляді справи встановлено, що вчинені за спірним правочином господарські операції відображені в обліку позивача наступним чином: передплата за послуги (роботи).

Витребувані судом на виконання вимог ст.11 КАС України та приєднані до справи документи засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань за спірним правочином шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, а саме: 570.000,00 грн. - 31.05.2012 р. та 45.000,00 грн. - 31.08.2012 р., що означає втрату позивачем права власності на ці кошти (а.с. 117, 119 т. 2). Суд бере до уваги, що з огляду на приписи Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" операції суб'єктів права з перерахування саме безготівкових грошових коштів є прозорими для контролю з боку Держави, так як по-перше, здійснюються виключно у встановлений самою ж Державою спосіб - через банківські установи, а по-друге, є можливими до перевірки з боку суб'єктів фінансового моніторингу. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), до матеріалів справи суб'єктом владних повноважень до матеріалів справи не подано. За правилами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника. Отже, приєднані до справи документи про оплату товару визнаються судом належними та допустимими доказами реальності вчинених між позивачем та контрагентом позивача господарських операцій.

Розглянувши матеріали справи, суд відмічає, що викладене в акті судження податкового органу про нікчемність спірного правочину ґрунтується виключно (лише) на висновках акту ДПІ у Київському районі м. Харкова від 20.08.12 №590/22-406/36191288 "Про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю "ПСК Енергобуд" (код 36191288) щодо документального підтвердження господарських відносин, із платниками податків та зборів, їх реальності та повноти відображення в обліку за січень-грудень 2011 р., січень-червень 2012 р."

З цього приводу суд відзначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст.207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Між тим, у ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінального провадження відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Також вирішуючи спір по суті, суд бере до уваги, що судження податкового органу про нікчемність спірного правочину не підкріплено належними доводами та доказами згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", так як показники документів обов'язкової податкової звітності платника податків не містять фактичних даних, які б достовірно показували на наявність у платника наміру незаконно заволодіти майном держави.

З приводу судження суб'єкта владних повноважень про нікчемність спірних правочинів суд також відмічає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Слушність наведеного висновку окружного адміністративного суду підтверджується правозастосовчою практикою Європейського Суду з прав людини (рішення від 22.01.2009р. у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03), а також правозастосовчою практикою Верховного Суду України (постанова від 09.09.2008р. у справі №21-500во08, постанова від 01.06.2010р. у справі № 21-573во10, постанова від 31.01.2011р. у справі за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, постанова від 31.01.2011р. у справі за позовом ТОВ "Фірма "ВІК" до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень), врахування якої при відправленні правосуддя є обов'язковим в силу приписів ст.244-2 КАС України.

З наявних у справі документів слідує, що комплекс електромонтажних робіт, що є предметом договору № 14/03-12 від 14.03.2012 р., замолений ТОВ «Інститут Харківпроект» у зв'язку із реконструкцією нежитлової будівлі А-9 за адресою пр. Леніна 38, м. Харків, в наслідок якої збільшилась площа будівлі, а відповідно збільшено обсяг енергоспоживання. Позивачем надані відповідні декларації про початок будівельних робіт та про готовність об'єкту будівництва (а.с. 96-102 т. 1). Таким чином, отримані за договором № 14/03-12 від 14.03.2012 р. будівельні роботи направлені на забезпечення належної експлуатації нежитлової будівлі, що використовується у господарській діяльності та знаходиться у власності Позивача.

Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч.2 ст.86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст.86).

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись приписами наведених норм процесуального закону, оцінивши добуті докази в їх сукупності, суд встановив, що відповідач в ході розгляду справи за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростував достовірності відомостей первинних та розрахункових документів, поданих платником податків на підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій за спірними правочинами, відповідач не довів неможливості проведення платником податків господарських операцій з урахуванням фізичних характеристик товару, просторових та часових факторів, економічних чинників, не подав суду ані доказів відсутності руху активів у процесі здійснення господарської операції, ані доказів відсутності зміни активів, зобов'язань чи власного капіталу сторін спірних правочинів, ані доказів отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб, ані доказів отримання позивачем товарів (робіт, послуг) від іншої особи ніж сторона за правочином.

Доказів того, що у спірних правовідносинах позивач та його контрагенти є пов'язаними особами, були обізнані з обставинами організації господарської діяльності один одного, діяли взаємоузгоджено та зловмисно, маючи на меті завдати шкоди інтересам Держави, мали інший матеріальний інтерес, ніж виконання зобов'язань за спірними правочинами, вчинені правочини об'єктивно не були потрібні для організації господарської діяльності позивача, господарські операції за спірними правочинами були відображені лише в документообігу, а фактично не відбулись і не спричинили змін у структурі і складі активів сторін спірних правочинів, відповідач до суду не подав.

Окрім того, суд при вирішенні спору вважає за необхідне взяти до уваги приписи ч.4 ст.70 КАС України, де зазначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Системно аналізуючи положення Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок (затверджено постановою КМУ від 27.12.2010р. №1232; далі за текстом - Порядок №1232), а також Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затверджено наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772; далі за текстом - Порядок №984), суд доходить висновку, що судження податкового органу відносно правильності справляння платником податків сум податків та зборів за відображеними в податковій звітності показниками господарських операцій можуть бути викладені виключно в акті перевірки або довідці зустрічної звірки. Чинним законодавством не передбачено відображення таких суджень в акті про неможливість проведення перевірки або акті про неможливість проведення зустрічної звірки, де мають зазначатись лише обставини, котрі спричинили таку неможливість. А відтак, акти про неможливість проведення перевірки та акти про неможливість проведення зустрічної звірки не можуть бути визнані належними та допустимими доказами вчинення платником податків порушення закону.

Оскільки висновки ДПІ про формування позивачем податкового кредиту з ПДВ без дотримання вимог п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України ґрунтуються лише на складеному ДПІ у Київському районі м. Харкова акті №590/22-406/36191288 від 20.08.12 р. про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача, то слід зробити висновок про недоведеність факту вчинення позивачем податкового правопорушення.

При цьому, суд зауважує, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки чи довідки зустрічної звірки, в котрих викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, позаяк ані акт перевірки, ані довідка зустрічної звірки не має преюдиціального значення та не є документами, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Також, вирішуючи спір суд бере до уваги той факт, що дії ДПІ Київського району м. Харкова по проведенню зустрічної звірки ТОВ „ПСК Енергобуд" щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків і зборів, їх реальності та повноти відображення в обліку за період січень-грудень 2011р. січень-червень 2012р. за наслідками якої складений акт №590/22-406/36191288 від 20.08.12р., визнані протиправними постановою Харківського окружного адміністративного суду від 18.10.2012 р. та ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2012 р. по справі №2а-10314/12/2070.

У відповідності до ч. 3 ст. 70 КАС України докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Суд враховує, що висновки акту перевірки позивача, щодо нікчемності правочину між ТОВ «Інститут Харківпроект» та ТОВ «ПСК Енергобуд» ґрунтуються виключно на акті ДПІ Київського району м. Харкова №590/22-406/36191288 від 20.08.12 р., який складено з порушенням закону.

Таким чином, суд робить висновок, що викладене в акті перевірки судження відповідача про нікчемність правочинів та про нереальність господарських операцій є помилковим, оскільки базується лише на припущеннях, що суперечить вимогам ч.3 ст.2 КАС України, акт перевірки не містить належних та допустимих доказів вчинення платником податків порушення Податкового кодексу України при справлянні податків, судження суб'єкта владних повноважень про наявність порушення мотивовано виключно посиланням на нікчемність правочинів та застосування цін, нижчих за звичайні, без зазначення в чому конкретно полягав намір платника податків на безпідставне одержання податкової вигоди.

З огляду на положення ст.71 КАС України та беручи до уваги приписи п. 4.1 ст.4 Податкового кодексу України, котрими встановлена презумпція правомірності рішень платника податків, суд доходить висновку, що поданих суб'єктом владних повноважень доказів є явно недостатньо для висновку про правомірність спірного податкового повідомлення - рішення, а витребування судом додаткових доказів (з приводу обставин не досліджених податковим органом при проведенні перевірки, не відображених в акті перевірки та не покладених в основу спірного рішення на момент його винесення) матиме наслідком підміну мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Оскільки судовим розглядом встановлено факт порушення спірними податковими повідомленнями-рішеннями прав та охоронюваних законом інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин, то позов належить задовольнити.

Керуючись ст.ст. 8 і 19 Конституції України, ст.ст.7-11, ст.ст.158-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

Адміністративний позов ТОВ "Інститут Харківпроект" до ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області ДПС про скасування рішень - задовольнити

Скасувати в повному обсязі податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби №0009702305 від 07.12.2012 р., №0009712305 від 07.12.2012 р. та №0009722305 від 07.12.2012 р.

Постанова набирає законної сили згідно з ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду згідно з ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: шляхом подачі через Харківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення (у разі застосування судом ч.3 ст.160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, у разі повідомлення суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду) апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Постанова у повному обсязі виготовлена 15.02.2013 р.

Суддя А.В. Сліденко