Постанова № 29614125, 12.02.2013, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" лютого 2013 р. Справа № 809/167/13-а

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

Судді Кишинського М.І.

За участю секретаря судового засідання М.М.Дякун

за участю представників сторін:

від позивача: В.С. Павельчака,

від відповідача: Р.Я. Урядка

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю «Галицька торгова компанія»

до відповідача: Долинської об'єднаної державної податкової інспекції

про скасування податкових повідомлень-рішень №0000700220 та №000071220 від 18 жовтня 2012 року,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Галицька торгова компанія» (надалі-позивач) звернулося в суд з позовною заявою до Долинської об'єднаної державної податкової інспекції (надалі-відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень №0000700220 та №000071220 від 18 жовтня 2012 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем неправомірно, оскільки позивачем на момент проведення податковим органом перевірки надавались всі необхідні документи, які підтверджують факт поставки товару.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги з обставин, викладених в позовній заяві підтримав в повному обсязі та пояснив суду, що господарські операції по поставці товарів, здійснені між позивачем та його контрагентом належним чином, на підставі чого були складені та оформлені відповідні документи бухгалтерського та податкового обліку, а отже, вважає, що з боку позивача не було жодних порушень з боку виконання договірних зобов'язань з його контрагентом передбачених Цивільним кодексом України, а також не допускалось жодних порушень вимог податкового законодавства.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив, надавши суду письмове заперечення, яке мотивоване тим, що купівля продаж товарів між товариством з обмеженою відповідальністю «Галицька торгова компанія» та товариством з обмеженою відповідальністю «Айс-Вок» згідно договору поставки, є операцією без мети настання реальних наслідків, так як останній не знаходиться за юридичною адресою, звітність до органу Державної податкової служби практично не подає, кількість працюючих на підприємстві одна особа, а отже вбачається проведення транзитних фінансових потоків на здійснення операцій по наданню податкової вигоди іншим особам з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту. За таких обставин, відповідач вважає, що операції здійсненні між вище зазначеними юридичними особами без мети настання реальних наслідків для штучного формування валових витрат та податкового кредиту, що призвело до завищення позивачем від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток та заниження до сплати в бюджет податку на додану вартість. Таким чином, оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем в межах повноважень та правомірно, що є підставою для відмови в задоволенні даного позову.

Розглянувши позовну заяву та заперечення, заслухавши представника позивача та представника відповідача, дослідивши та оцінивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд встановив наступне.

Позивач по справі, зареєстрований Долинською районною державною адміністрацією як суб'єкт підприємницької діяльності-юридична особа, взятий на податковий облік Долинською об'єднаною державною податковою інспекцією як платник податків та являється платником податку на додану вартість.

Відповідачем, 04 жовтня 2012 року була проведена позапланова виїзна документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій із товариством з обмеженою відповідальністю «Айс-Вок» за період з 24 листопада 2011 року по 30 червня 2012 року якою встановлено порушення позивачем вимог частини 1 статті 203, статті 215, пункту 1 статті 216, статті 228 Цивільного кодексу України, статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» при здійсненні операцій на підставі нікчемних правочинів, прийняття до виконання документів на операції, що порушують публічний порядок та суперечать законодавчим актам.

Також перевіркою встановлено порушення вимог підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України в результаті чого позивачем завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування з податку на прибуток підприємств за ІІ квартал 2012 року на суму 11807,00 грн. та порушення вимог статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено до сплати в бюджет податку на додану вартість за квітень 2012 року на суму 13567,00 грн.

За результатами даної перевірки складено акт №3438/220/34535868 від 04 жовтня 2012 року, на підставі якого відповідачем 18 жовтня 2012 року винесено податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0000700220, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 20351,00 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 13567,00 грн. та за штрафними санкціями в сумі 6784,00 грн. та податкове повідомлення-рішення форми «П» №000071220 яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 11807,00 грн.

Таких висновків відповідач дійшов в зв'язку з тим, що у товариства з обмеженою відповідальністю «Айс-Вок» відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, в тому числі відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби та те, що останній не знаходиться за юридичною адресою, що не дало можливості податковому органу провести зустрічну звірку.

Відносно висновків відповідача задокументованих у вище зазначеному акті перевірки, та винесених зазначених податкових повідомлень-рішень, то суд хоче зазначити наступне.

Між позивачем як покупцем та товариством з обмеженою відповідальністю «Айс-Вок» укладено договір поставки №-ДГ-1201 від 10 січня 2012 року, згідно якого покупець зобов'язується своєчасно оплатити продавцю вартість солі повареної та прийняти її у свою власність, а продавець зобов'язується поставити та передати у власність покупцю вказаний товар. Для організації відгрузки товару по залізно дорожній станції покупця, останній надсилає на станцію сіль Донецької залізниці письмове підтвердження про готовність прийняття вантажу.

На виконання умов даного договору товариство з обмеженою відповідальністю «Айс-Вок» поставило позивачу залізничним транспортом зі станції Шевченко Донецької залізниці сіль поварену кількістю 68 тон.

Вартість придбаного товару, згідно виписаної товариством з обмеженою відповідальністю «Айс-Вок» позивачу видаткової накладної №1238 від 09 квітня 2012 року на загальну суму 81401,39 грн., в тому числі ПДВ в сумі 13566,90 грн. Позивачем, згідно даної видаткової накладної включено до складу витрат та реалізованих товарів в декларації з податку на прибуток суму в розмірі 11807,00 грн.

На підставі здійснюваної вище зазначеної поставки товару, товариством з обмеженою відповідальністю «Айс-Вок» позивачу виписано податкову накладну №152 від 09 квітня 2012 року на загальну суму 81401,39 грн., в тому числі ПДВ в сумі 13566,90 грн. Сума ПДВ обчислена з вартості придбаного у товариства з обмеженою відповідальністю «Айс-Вок» на підставі даної податкової декларації включалась позивачем до податкового кредиту за квітень 2012 року в сумі 13566,90 грн.

Позивачем, в бухгалтерському обліку відображено прихід товарів згідно залізничної накладної №49394588 від 21 березня 2012 року на суму 81401,39 грн., в тому числі ПДВ в сумі 13566,90 грн.

За наданий позивачу товар, останнім на рахунок товариства з обмеженою відповідальністю «Айс-Вок» згідно платіжного доручення №1186 від 09 квітня 2012 року перераховано суму коштів в розмірі 81401,39 грн., в тому числі ПДВ в сумі 13556,90 грн.

Вказаний товар, товариством з обмеженою відповідальністю «Айс-Вок» поставлено позивачу на його склад №4 в м.Долина.

Як вбачається з матеріалів справи, обидва підприємства були зареєстровані як платники податків, а також як платники податку на додану вартість

Вищенаведене свідчить про те, що у відповідності до частини 2 статті 203 Цивільного кодексу України всі сторони відповідного правочину на момент його вчинення були наділені необхідним обсягом цивільної дієздатності, були належними платниками податків та інших обов'язкових платежів, які виникали при здійсненні ними господарської діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи та у відповідності до вимог частин 3,5 статті 203 Цивільного кодексу України волевиявлення учасників відповідного правочину відображено у договорі вчиненому у визначеній законом формі, а відповідні залізничні накладні, платіжні документи та видаткові накладні, які пов'язані з цими договором відображають фактичне виконання сторонами своїх договірних зобов'язань, свідчать що волевиявлення сторін правочинів було вільним, відповідало їх внутрішній волі та спрямованим на реальне настання правових наслідків, що були ними обумовленні.

Так, в силу редакцій частини 1 статті 207 Господарського кодексу України та частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади може бути визнаний судом недійсним.

З вищенаведених законодавчих положень випливає, що визнання вказаних договорів недійсними з підстав їх невідповідності закону та суперечливості інтересам держави і суспільства є можливим лише в судовому порядку, а не з суб'єктивної оцінки відповідача. Однак з даного приводу відповідач до суду не звертався і вказані правочини недійсними судом не визнавалися, що також є свідченням необґрунтованості конкретної позиції відповідача.

Щодо посилання відповідача на частину 2 статті 228 Цивільного кодексу України, то суд зазначає, що дана норма стосується виключно правочинів, які порушують публічний порядок. В чому законодавець вбачає порушення публічного порядку ним зазначено в частині 1 статті 228 Цивільного кодексу України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав та свобод людини і громадянина, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Таким чином законодавець розмежовує поняття "порушення публічного порядку" та "недодерження вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам". Дані обставини передбачають різний порядок визнання правочину недійсним та різні правові наслідки.

Жодних доказів того, що заперечувані правочини були спрямовані саме на порушення конституційних прав та свобод людини і громадянина, пошкодження чи незаконне заволодіння майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади відповідач не наводить.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Однак, відповідач не зазначає, якою саме нормою закону встановлено недійсність відповідного правочину і якою нормою визначено його оскаржувані дії, як правовий наслідок недійсного чи нікчемного правочину. Натомість частина 1, 3 статті 115 Цивільного кодексу України з врахуванням положень статті 203 Цивільного кодексу України, визначено лише підстави визнання оскаржуваного правочину недійсним в судовому порядку.

Згідно частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Аналогічні положення визначено і в частині 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Однак, як з даного приводу до суду ніхто, в тому числі відповідач не звертався, а тому згідно частини 1 статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Обгрунтовуючи свої припущення посиланням на факт відсутності контрагента позивача за його місцемзнаходженням та неподання ним податкової звітності, є нічим іншим, як свідченням порушення відповідною особою вимоги законодавства, яке стосується його реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності чи платника податків і зобов'язує його повідомляти реєструючі органи про зміну свого місця знаходження та подавати до податкового органу податкові декларації, а у випадку порушення даних вимог передбачає персональну відповідальність такої особи та її посадових осіб.

Також, позивач не зобов'язаний перевіряти чисельність осіб, які працюють на підприємстві його контрагента, оскільки законодавством України не передбачено такого обов'язку для сторони, а дана обставин не може бути підставою для визнання договору недійсним.

Відсутність транспортних засобів та складських приміщень у контрагента позивача, теж не можуть бути підставою визнання правочину недійсним, оскільки як вже зазначалось судом контрагент позивача постачав товар залізничним транспортом зі станції Шевченко Донецької залізниці згідно договору поставки, а не начебто власним транспортним засобом.

Крім того, посилання відповідача в акті перевірки та в запереченні на ту обставину, що громадянина ОСОБА_3 допитано в якості свідка в рамках кримінальної справи, де останній нібито являється засновником товариства з обмеженою відповідальністю «Айс-Вок», то суду відповідачем не доведено. В свою чергу, як вбачається з договору поставки він підписаний іншою посадовою особою даного підприємства та скріплений печаткою. Доказом того, що громадянин ОСОБА_3 являється засновником товариства з обмеженою відповідальністю «Айс-Вок» можуть бути тільки установчі документи даного підприємства, що не надано відповідачем суду та не встановлено в процесі проведення перевірки. Більш того, під час перевірки відповідачем не доведено того факту, що громадянин ОСОБА_3 будучи засновником зазначеного підприємства здійснював його керівництво.

Враховуючи вимоги Цивільного кодексу України, суд зазначає, що основним критерієм для того, що б вважати правочин нікчемним, є його недійсність встановлена законом або визнання його недійсним в судовому порядку, а не актом податкової перевірки, на підставі якого відповідач дійшов висновку про нікчемність правочину.

Отже, встановлення судом факту реального виконання умов, обумовлених договором, надання позивачем належним чином оформлених документів в підтвердження виконання спірного договору та не надання податковим органом інших відомостей, які б свідчили про нікчемність цього договору, суд вважає доводи відповідача про наявність ознак його нікчемності не підтвердженими та недоведеними.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.\

За змістом пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до підпункту 134.1.1 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Пунктами 135.1 та 135.2 статті 135 Податкового кодексу України визначено, що доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу. Доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно пункту 137.1 статті 137 Податкового кодексу України дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар. Дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За приписами пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.2. статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг та дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу, що передбачено п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України.

З вищенаведених норм Податкового кодексу України випливає, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, а також те, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг та дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною та те, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними.

Основою формування бухгалтерського, а відтак податкового обліку є господарська операція, яка впливає на стан зобов'язань, в тому числі і податкових.

Матеріалами справи та нормами чинного законодавства підтверджено правомірність включення позивачем сум до складу витрат та сум податку на додану вартість до податкового кредиту, яким сплачено вартість придбаної продукції в тому числі ПДВ, отримано належно оформлену податкову накладну, яка не містять недоліків та є основою для формування податкового кредиту.

Податковий кодекс України чітко передбачає право на віднесення сум до складу витрат та сум включених до податкового кредиту коли особа виконала всі умови передбачені даним Кодексом та має відповідні документальні підтвердження сплати податку до бюджету та документи, які підтверджують виконання робіт та надання послуг.

Враховуючи те, що виконання умов договору який виконано сторонами належним чином та підтверджено належно оформленими документами бухгалтерського та податкового обліку, в тому числі видатковими накладними, податковими накладними, залізничними накладними та платіжними дорученнями, суд приходить до висновку, що позивач правомірно на підставі статей 135, 137, 198 Податкового кодексу України включив відповідну суму до складу витрат, а також відніс до податкового кредиту суми сплаченого податку після належним чином оформлених податкових накладних, які є основою формування податкового кредиту, тому висновки відповідача про завищення позивачем від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток та заниження сплати в бюджет податку на додану вартість є недостовірними та не в повній мірі дослідженими, що є підставою для скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення Долинської об'єднаної державної податкової інспекції №0000700220 та №000071220 від 18 жовтня 2012 року.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя: М.І.Кишинський

Постанова складена в повному обсязі 18 лютого 2013 року.